Рішення

від 18.07.2011 по справі 51/236

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

51/236

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  51/236

18.07.11

За позовом Відкритого акціонерного товариства «Холдингова компанія «Укрспецтехніка»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-білоруське підприємство «Автоматичні системи»      

про розірвання договору поставки та стягнення 244 085,22 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Вієвська В.А.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство «Холдингова компанія «Укрспецтехніка»звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-білоруське підприємство «Автоматичні системи», в якому просить розірвати договір № 34/2008-У поставки відеомоніторів ВМЦ –45.5 ЖК, укладений між позивачем та відповідачем 11.09.2008 р., а також стягнути з відповідача на користь позивача за невиконання зобов'язання щодо поставки відеомоніторів 244 085,22 грн., з них: 162 000,00 грн. основної заборгованості по договору, 7 789,32 грн. 3% річних, 28 350,00 грн. інфляційних нарахувань, 45 945,90 грн. штрафних санкцій –пені. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору № 34/2008-У поставки відео моніторів ВМЦ –45.5 ЖК від 11.09.2008 р. в частині поставки обумовленого вказаним договором товару у встановлений строк, у зв'язку з чим, позивач звертався до відповідача з вимогами щодо сплати штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань. Оскільки відповідачем станом на момент звернення позивача до суду з позовом зобов'язання за договором № 34/2008-У поставки відео моніторів ВМЦ – 45.5 ЖК від 11.09.2008 р. не виконані, останній просив розірвати такий та стягнути з відповідача сплачені за договором кошти з урахуванням індексу інфляції, та крім того, позивачем нараховано пеню та 3% річних за користування чужими коштами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 18.07.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

18.07.2011 р. у судовому засіданні представник позивача звернувся до суду з заявою, відповідно до якої Відкрите акціонерне товариство «Холдингова компанія «Укрспецтехніка» просило з посиланням на положення ст. 651 ЦК України розірвати договір № 34/2008-У поставки відео моніторів ВМЦ –45.5 ЖК від 11.09.2008 р. у зв'язку з істотним порушенням відповідачем умов спірного договору, а саме: не здійснення відповідачем поставки згідно умов даного договору, та стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 162 000,00 грн. в порядку ст. 1212 ЦК України.

Щодо заяви позивача про зміну підстав позову суд відзначає наступне.

Відповідно до  ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Дослідивши подану позивачем заяву, суд приймає її до розгляду. У той же час, оскільки відповідачем не подавалось заяв щодо відмови від позову в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-білоруське підприємство «Автоматичні системи»7 789,32 грн. 3% річних, 28 350,00 грн. інфляційних нарахувань, 45 945,90 грн. штрафних санкцій –пені, тому такі підлягають розгляду судом.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, з урахуванням поданої заяви.  

Відповідач відзиву на позов не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається за повідомленою сторонами господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідач повідомлявся ухвалою суду про порушення провадження у даній справі про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву та жодного іншого витребуваного судом доказу не подав.

Конверт, що направлений судом, на зазначену в позовній заяві та у витязі ЄДРПОУ юридичну адресу відповідача, був повернутий до Господарського суду міста Києва з приміткою пошти «за зазначеною адресою не проживає».

Згідно з п. 15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 р.»у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом і дана особа своєчасно не повідомила про це господарський суд, інших учасників процесу, то всі наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому суд зазначає, що Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»на запитання чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з положеннями статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 18.07.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.09.2008 р. між Відкритим акціонерним товариством «Холдингова компанія «Укрспецтехніка»(далі –покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-білоруське підприємство «Автоматичні системи»(далі –продавець) укладено договір № 34/2008-У (далі – договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язався поставити відеомонітор ВМЦ –45.5 ЖК (далі –продукція) у кількості та строки, що вказані у відомості поставки (додаток № 1), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити продукцію на умовах цього договору (п.п. 1.1, 1.2 договору).

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір № 34/2008-У від                 11.09.2008 р. є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і в ст. 265 Господарського кодексу України.

Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Так додатком № 1 до вказаного договору «відомість поставки»сторони погодили продукцію, її кількість та строки поставки, а саме: відеомонітор ВМЦ – 45.5 ЖК приймання ОТК у кількості 4 од., строк поставки –згідно з п. 3.2 договору.

Згідно з п. 3.1 загальна сума договору складає 162 000,00 грн., в тому числі ПДВ –27 000,00 грн.

Відповідно до п. 7.1 договору останній вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Судом встановлено, що на виконання взятих на себе зобов'язань позивачем здійснено наступне перерахування грошових коштів відповідачу за договором: 01.10.2008 р. платіжним дорученням № 1567 –48 325,40 грн., 20.03.2009 р. платіжним дорученням № 198 –32 674,60 грн. та 27.07.2009 р. платіжним дорученням № 632 –81 000,00 грн.

Таким чином, позивачем здійснено 100% оплату обумовленої договором продукції 27.07.2009 р.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що поставка продукції здійснюється протягом 90 днів з дня отримання 100% попередньої оплати, тобто зобов'язання відповідача з поставки продукції за договором виникли з 27.07.2009 р. та мали бути виконані протягом 90 днів.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною другою статті 712 ЦК України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами в силу положень ст. 629 ЦК України.

Згідно з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар. Договором може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

При цьому, покупець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).

Як було встановлено судом, продукція повинна бути поставлена позивачу протягом 90 днів з моменту отримання 100% попередньої оплати такої, яка в свою чергу, позивачем у повному обсязі здійснена станом на 27.07.2009 р. Натомість, відповідач зобов'язання за договором в частині поставки позивачу відеомоніторів ВМЦ –45.5 ЖК у кількості 4 од. станом на момент звернення Відкритого акціонерного товариства «Холдингова компанія «Укрспецтехніка»до суду з позовом не здійснив, доказів протилежного на момент розгляду спору по суті до суду не надав.

Таким чином, відповідачем зобов'язання за договором у строки, передбачені останнім не виконані, докази погодження сторонами інших строків виконання таких відсутні.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України  порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

У ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання за договором № 34/2008-У від 11.09.2008 р.

Тож, враховуючи наявність істотних порушень умов договору з боку продавця за договором № 34/2008-У від 11.09.2008 р., а саме –прострочення виконання зобов'язань за договором з поставки обумовленої ним продукції протягом тривалого часу, позивачем на розгляд суду заявлена вимога про розірвання договору.

Згідно з ч. 3 ст. 612 ЦК України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Аналогічні положення закріплені у ч. 2 ст. 220 ГК України.

У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється (ч.ч. 1, 3 ст. 615 ЦК України).

Відповідно до п. 7.3 договору всі доповнення та зміни до нього повинні бути здійснені у письмовій формі, підписані повноважними представниками обох сторін та скріплені печатками сторін.

Згідно зі ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Суд звертає увагу, що чинним законодавством передбачено, зокрема, розірвання договору, яке може бути вчинено за згодою сторін, а також у разі односторонньої відмови від нього або судовим рішенням на вимогу однієї із сторін шляхом подання позову до суду.

Звертаючись з позовом до суду, зокрема, із вимогою про розірвання договору № 34/2008-У від 11.09.2008 р., позивач посилається на істотне порушення продавцем умов договору щодо строків виконання зобов'язань з поставки продукції.

Таким чином, враховуючи заявлення на розгляд суду вимоги про розірвання договору, суд враховує підстави зазначені позивачем –істотне порушення відповідачем умов договору щодо здійснення у визначені договором строки поставки позивачу відеомоніторів ВМЦ –45.5 ЖК у кількості 4 од.

Згідно з частиною третьою статті 653 ЦК України, частиною четвертою статті 188 ГК України договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї із сторін за рішенням суду.

Недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову про розірвання оспорюваного договору, про що зокрема відзначено у п. 4 Листа Вищого господарського суду від 15.01.2010 р. № 01-08/12 з посиланням на постанову Верховного Суду України від 01.12.2009 р. № 50/101-08.

В силу положень ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до положень частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строки поставки продукції за договором № 34/2008-У від 11.09.2008 р. є такими, що настали. Доказів погодження сторонами інших строків до суду не представлено. Такі строки відповідачем порушені, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи, що відповідачем не виконані належним чином зобов'язання за укладеним договором у встановлені останнім строки, суд задовольняє вимоги про його розірвання, оскільки наявним є істотне порушення умов договору з боку продавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно із п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

За таких обставин, внаслідок розірвання договору № 34/2008-У від 11.09.2008 р. відповідач зобов'язаний повернути суму отриманих в якості попередньої оплати коштів на яку не здійснено відповідачем поставки обумовленої договором продукції, оскілки правова підстава володіння такими коштами відпала внаслідок розірвання договору доручення.

Як вбачається із платіжних доручень, сума здійсненої позивачем оплати на яку відповідачем не було поставлено продукції становить 162 000,00 грн. При цьому, судом також враховано, що сума заборгованості за договором № 34/2008-У від 11.09.2008 р. у зазначеному розмірі відповідачем не заперечується, на підтвердження чого позивачем надано акт звірки взаєморозрахунків між сторонами станом на 15.07.2011 р., скріплений печатками сторін.

Таким чином, відповідач зобов'язаний сплатити (повернути) на користь відповідача суму у розмірі 162 000,00 грн.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-білоруське підприємство «Автоматичні системи»7 789,32 грн. 3% річних за період з 24.10.2009 р. по 01.06.2011 р. та 28 350,00 грн. інфляційних нарахувань з жовтня 2009 року по квітень 2011 року суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, строк настання платежу з повернення попередньої оплати за договором № 34/2008-У від 11.09.2008 р. має визначатись з урахуванням ч. 2 ст. 530 ЦК України, оскільки вказаний          договір не містить положень щодо негайного повернення попередньої оплати у випадку невиконання зобов'язань з поставки продукції.

Підписання між сторонами акту звірки станом на 15.07.2011 р. також не свідчить про настання строку оплати, а лише підтверджує визнання відповідачем заборгованості у відповідній сумі на певну дату, і зі складанням акту звірки умови договору не пов'язують строк настання платежу.

З вимогою про повернення 162 000,00 грн. позивач до відповідача не звертався, доказів зворотнього суду не представлено, надіслані відповідачу претензії № 57/4 від 15.03.2010 р. та № 196-У від 01.07.2010 р. таких вимог не містять.

В свою чергу, суд відзначає, що підстави для повернення позивачу грошових коштів в сумі 162 000,00 грн. є такими, що настали у зв'язку з розірванням договору за яким було проведено оплату у вказаному розмірі.

З урахуванням зазначеного, суд доходить до висновку про відсутність підстав для нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму 162 000,00 грн., адже останні можуть бути проведені з моменту отримання боржником вимоги про сплату відповідної суми та невиконання такої у визначені строки, що тягне за собою користування чужими коштами та понесення збитків від інфляційних процесів, та можливість в силу положень ст. 625 ЦК України вимагати відповідної компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами кредитором.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 7 789,32 грн. 3% річних та 28 350,00 грн. інфляційних нарахувань.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 45 945,90 грн. штрафних санкцій –пені суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Неустойка в силу положень ст. 546 ЦК України є видом забезпечення виконання зобов'язання.

Так, згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України визначено якщо предметом неустойки є  грошова  сума,  її  розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Натомість, згідно з ч. 2 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Таким чином, в силу наведених положень законодавства пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін). Оскільки, факту погодження нарахування пені у випадку прострочення грошових зобов'язань за несвоєчасне повернення здійсненої позивачем оплати за неотриману продукцію не доведено, вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Підсумовуючи все вищевикладене, судом задовольняються позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «УЦМС» 36 457,40 грн.

Відповідно до ч. 2 п. 4.2 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998р. № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу 6 Господарського процесуального кодексу України»якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

З урахуванням зазначеного, державне мито в сумі 1 705,00 грн. та судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 156,63 грн. відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Холдингова компанія «Укрспецтехніка»задовольнити частково.

2. Розірвати договір № 34/2008-У поставки відеомоніторів ВМЦ –45.5 ЖК, укладений 11.09.2008 р. між Відкритим акціонерним товариством «Холдингова компанія «Укрспецтехніка»(01011, м. Київ, вул. Січневого повстання, 11-А, код 23724999) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-білоруське підприємство «Автоматичні системи»(03022, м. Київ, вул. Трутенка, б. 2, код 33778417).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-білоруське підприємство «Автоматичні системи»(03022, м. Київ, вул. Трутенка, б. 2, код 33778417) на користь Відкритого акціонерного товариства «Холдингова компанія «Укрспецтехніка»(01011, м. Київ, вул. Січневого повстання, 11-А, код 23724999) 162 000 (сто шістдесят дві тисячі) грн. 00 коп. основного боргу, 1 705 (одну тисячу сімсот п'ять) грн. 00 коп. державного мита та 156 (сто п'ятдесят шість) грн. 63 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяПригунова А.Б.

Дата підписання рішення: 01.08.2011 р.