Постанова

від 25.08.2011 по справі 4058/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД



Харківський окружний адміністративний суд

61004  м. Харків  вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 Харків  

 25 серпня 2011 р.                                                                                 № 2-а- 4058/11/2070  

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого –Судді Бездітка Д.В.,

при секретарі  судового засідання –Фоміній В.В.,

за участю: представника позивача –Павловського Р.О.,

   розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кінний ринок"  

до  Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова  

про скасування податкового повідомлення-рішення ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кінний ринок", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача,  Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова, в якому просить суд скасувати повністю податкові повідомлення –рішення ДПІ у Комінтернівському районі міста Харкова від 12 жовтня 2010 року № 0001611540/0 та від 22 грудня 2010 року № 0001611540/1 якими визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 210069,38 грн. (в т.ч. штрафні санкції-48477,55 грн.).

В обґрунтування позову позивач зазначив наступне.

Оскаржувані податкові повідомлення –рішення про застосування фінансових санкцій були прийняті ДПІ у Комінтернівському районі міста Харкова на підставі акту перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства від 27.09.2010 р. № 4272/15/37093186. Незаконність оскаржуваних повідомлень - рішень позивач пояснює тим, що висновок податкового органу про нікчемність угод, що були укладенні між ТОВ «Кінний ринок»та ТОВ «Екотерра-Плюс», визнання їх такими що не відповідають дійсності, та висновку про те, що позивачем занижено податок на додану вартість, не відповідає дійсним обставин, а тому рішення відповідача є незаконними та підлягають скасуванню.

          В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимог підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, виходячи із доводів позовної заяви.

Відповідач, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, до суду не прибув, причини неявки не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи або її розгляд за своєї відсутності не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України, передбачено, що у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

З огляду на це суд вважає за можливе розгляд та вирішення справи проводити на підставі наявних в ній доказів, за відсутності представника відповідача в судовому засіданні.

Заслухавши пояснення представника позивача, та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та необхідності їх задоволення, керуючись наступним.

Державною податковою інспекцією у Комінтернівському районі міста Харкова було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Кінний ринок" з питань правомірності формування податкового кредиту у липні 2010 року по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Екотерра-Плюс»та правильності обчислення ПДВ за липень 2010 року, за результатами якої складено акт від 27.09.2010 р. № 4272/15/37093186.

Відповідно до висновків вказаного акту перевірки, були встановлені порушення позивачем: п.п. 7.2.3. п.7.2 ст.7, пп. 7.4.1., пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року 1168/97-ВР «Про податок на додану вартість»у частині віднесення до складу податкового кредиту квітня 2010 року сум ПДВ на загальну суму 161591,83 грн., які виникли від виконання угод, які визнані нікчемними та в силу ст. 216 ЦК не створюють юридичних наслідків і як наслідок не пов'язані з власною господарською діяльністю, чим занижено суму ПДВ , яка підлягає сплаті до бюджету на суму 161591,83 грн.

На підставі висновків вказаного акту перевірки від 27.09.2010 р. № 4272/15/37093186, ДПІ у Комінтернівському районі міста Харкова було прийнято податкове повідомлення-рішення від 12 жовтня 2010 року № 0001611540/0, яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість всього в розмірі 210069,38 грн. (в т.ч. штрафні санкції - 48477,55 грн.)

Суд зауважує, що платник податків скористався правом оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення в процедурі адміністративного оскарження, для чого ним до відповідача була подана первинна скарга. Рішенням ДПІ у Комінтернівському районі міста Харкова від 21.12.10 р. №21929/10/25-014 за результатами розгляду первинної скарги остання була залишена без задоволення, а оскаржене податкові повідомлення-рішення без змін. З урахуванням розгляду скарги відповідачем було прийнято нове податкове повідомлення-рішення № 0001611540/1 від 22 грудня 2010 року, яке є тотожне оскарженому.

Суд вважає доцільним відмітити, що підстави та порядок прийняття нових податкових повідомлень-рішень при проведенні процедури адміністративного узгодження податкових зобов’язань на час виникнення правовідносин були встановлені в ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», де не передбачалося прийняття нового податкового повідомлення-рішення в разі залишення скарги без задоволення (часткового), без проведення додаткового нарахування податкових зобов’язань та/або застосування штрафних санкцій.

Оскільки при розгляді первинної скарги не були зменшені або збільшені нарахування, у відповідача не було законних підстав для прийняття нового податкового повідомлення-рішення № 0001611540/1 від 22 грудня 2010 року і позов в цій частині підлягає задоволенню.

Щодо висновків викладених в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету, судом встановлені наступні обставини.

В акті перевірки ДПІ у Комінтернівському районі міста Харкова зроблений висновок, що в порушення вимог пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»зі змінами та доповненнями до складу податкового кредиту ТОВ «Кінний ринок»(код за ЄДРПОУ 37093186) безпідставно включені суми ПДВ на загальну суму 223938,11 грн., по податковим накладним від Товариством з обмеженою відповідальністю «Екотерра-Плюс»( код за ЄДРПОУ 33897396) які виникли від виконання угод, які визнані нікчемними та в силу ст. 216 ЦК не створюють юридичних наслідків і як наслідок не пов’язані з власною господарською діяльністю, а саме за липень 2010 року -161591,83 грн.

Відповідно до наданих позивачем документів до матеріалів справи та пояснень представників сторін, судом було встановлено, що між ТОВ «Кінний ринок» та СТ «Чистий ринок» було укладено договір № 01/07-10 від 01 липня 2010 р. Згідно з умовами даного договору СТ «Чистий ринок» бере на себе зобов’язання перед ТОВ «Кінний ринок»за винагороду укласти з третіми особами від імені, в інтересах і за рахунок ТОВ «Кінний ринок»угоди, а саме укласти договори на надання послуг з прибирання території ринку, вивезення сміття з неї, а також договору, спрямовані на створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів, підтримання території ринку, нежитлових будівель та обладнання знаходиться на ній у належному стані, а також забезпечення виконання протипожежних, санітарних та екологічних норм і правиш.

На виконання умов договору № 01/07-10 від 01 липня 2010 р. між СТ «Чистий ринок», що діє на основі Уставу та договору № 01/07-10 від 01 липня 2010 р. від імені та в інтересах ТОВ «Кінний ринок», та ТОВ «Екотерра-Плюс»01.07.2010 року було укладено договір № 37, за умовами якого ТОВ «Екотерра-Плюс»зобов’язується виконувати роботи по прибиранню території ринка.

За умовами вказаного договору від 01.07.2010 року № 37, розмір грошових коштів, що мають бути перераховані ТОВ «Екотерра-Плюс»за виконанні роботи визначаються сторонами в окремому порядку по факту виконаних робіт, за результатами кожного календарного місяця та фіксуються в актах виконаних робіт.

На виконання умов договору від 01.07.2010 року № 37, між СТ «Чистий ринок», що діє на основі Уставу та договору № 01/07-10 від 01 липня 2010 р. від імені та в інтересах ТОВ «Кінний ринок», та ТОВ «Екотерра-Плюс»31.07.10 року було підписано акт виконаних робіт, в якому вказано, що роботи по прибиранню території ринка за період з 01.07.2010 року по 31.07.2010 року, що розташований за адресою: м. Харків, пл. Востання, 1, склали на загальну суму 969551,0 грн., з яких ПДВ 161591, 83 грн.

Також, на виконання умов договору від 01.07.2010 року № 37, ТОВ «Екотерра-Плюс»31.07.2010 року була виписана ТОВ «Кінний ринок»податкова накладна № 3107001, де зазначено, що послуги по прибиранню території ринка склали всього на суму 969551,0 грн., з яких ПДВ 161591,83 грн. Отримання від ТОВ «Екотерра-Плюс»позивачем податкової накладної № 3107001 також підтверджується Реєстром отриманих та виданих податкових накладних ТОВ «Кінний ринок».

Крім того, позивачем додані до матеріалів справи копії виписок по рахунках, що підтверджують оплату ТОВ «Кінний ринок»послуг ТОВ «Екотера –Плюс»за липень 2010 року.

Як вбачається з матеріалів справи, що також не заперечувалось представником відповідача в судовому засіданні, на момент складання податкової накладної під час здійснення господарський операцій, позивач та його контрагент були платниками ПДВ, зареєстрованими в порядку передбаченому ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», та мали відповідні свідоцтва платника ПДВ.

Виходячи з приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов‘язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбання (будівництва, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Однак, цим Законом для господарюючого суб’єкта не передбачено обов'язку перевіряти якість ведення податкової звітності його контрагентами. Не встановлено вимоги і до покупця в будь-якій спосіб підтверджувати факт сплати ПДВ до бюджету продавцем (постачальником) або сплачувати цей податок ще раз, якщо він з будь-якої причини не був сплачений продавцем (постачальником) або іншими юридичними особами.

За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Крім того відповідач наполягає на порушенні позивачем вимог п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», в якому записано, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Слід відмітити, що ні в акті перевірки, ні у подальших документах не вказано в чому саме перевіряючі вбачають порушення наведених норм в діях саме позивача, на підставі яких документів ці порушення були встановлені, оскільки жодна довідкова система, в т.ч. Система автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, не є документом первинного бухгалтерського та податкового обліку і не використовується для формування податкових зобов’язань та податкового кредиту.

Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Так, судом встановлено що сума податку на додану вартість, яка була включена позивачем до складу податкового кредиту підтверджена податковою накладною.

Отже, вищенаведене свідчить про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суму, яка підтверджена податковою накладною, складеною контрагентом, у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім як у власній господарській діяльності та і в подальшому.

При цьому твердження відповідача стосовно того, що наявність податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, не узгоджується з приписами вимог податкового законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Щодо посилання відповідача в акті перевірки на те, що контрагентом позивача - ТОВ «Екотерра-Плюс»не було задекларовано податкових зобов’язань від здійсненого правочину з позивачем, що слугувало для висновку податкового органу про укладання позивачем угод, які є нікчемними та в силу ст. 216 ЦК є такими, що не створюють юридичних наслідків і як наслідок не пов'язані з власною господарською діяльністю, що призвело до заниження сум податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб’єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 215, 216, 228 Цивільного кодексу України не підтверджуються доказами по справі.

Розглядаючи справу, суд зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст. 228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом –Порядок №984) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з п.5.2 Порядку №984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

Вирішуючи спір, суд вважає також за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом –Постанова Пленуму ВСУ №9).

Так, відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Вивчивши зміст акту перевірки, суд наголошує, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Оглянувши витребувані у позивача копії правочину і первинних документів, суд зазначає, що судження суб’єкта владних повноважень про відсутність в діяльності позивача об’єктів оподаткування податку на додану вартість не підтверджується матеріалами справи.

На підставі викладеного, суд зазначає, що твердження відповідача стосовно заниження позивачем сум податку на додану вартість є неправомірними.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність не заборонену законом.

Згідно з визначенням частини 1 статті 19 Господарського кодексу України, - суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

За наслідками здійснення такої діяльності суб’єкт господарювання отримує дохід, з якого провадиться сплата податків.

Крім того, суд зазначає, що оскільки на момент здійснення господарських операцій продавці товарів (послуг) контрагенти позивача перебували в Єдиному державному реєстрі, мали свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ, то слід вважати, що віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ з таких операцій є цілком законним та обґрунтованим. Ненадання такими підприємствами-контрагентами податкової звітності до податкової служби у подальшому, чи невизнання її податковим органом, як вірогідної, не тягне за собою недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту її виключення з державного реєстру. Також вказане не позбавляє юридичного значення видані податкові та видаткові накладні за вчинюваними господарськими операціями, а покупець не несе відповідальності за несплату загальнообов’язкових платежів продавцями чи за можливу недостовірність відомостей, що подаються такими господарюючими суб’єктами, за умови необізнаності покупця щодо такої. Отже, при фактичному здійсненні господарських операцій відсутність податкової звітності контрагента не впливає на розмір податкового кредиту покупця.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні базується на принципах, відповідно до яких ніхто не може бути змушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України.

Відповідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності висновків акту перевірки та винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді справи.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відповідачем в даній справі суду не надано переконливих доказів правомірності свого рішення, які б підтверджували достовірність висновків про безпідставне включення позивачем суми ПДВ на загальну суму 223938.11 грн., а саме за липень 2010 року в розмірі 161591,83 грн., по податковим накладним отриманих від ТОВ «Екотерра-Плюс», які виникли від виконання угод, які відповідачем були визнані нікчемними та такими, що в силу ст.. 216 ЦК не створюють юридичних наслідків і як наслідок не пов’язані з власною господарською діяльністю позивача.

Будь-яке рішення чи дії суб’єкта владних повноважень має бути законними та  обґрунтованими , прийнятими чи вчиненими  в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об’єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів  владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб’єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, перевіривши оскаржуване в даній справі рішення відповідача, з огляду на наведену норму, суд дійшов до висновку, що відповідачем при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 12 жовтня 2010 року № 0001611540/0, яке оскаржується, було невірно застосовано норми чинного законодавства при неповному та неправильному встановленні всіх дійсних обставин справи, в зв’язку з чим позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню, а податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню.

На підставі викладеного  та  керуючись ст., ст. 160,161,162,163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Кінний ринок" до  Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова від 12 жовтня 2010 року № 0001611540/0 та від 22 грудня 2010 року № 0001611540/1 якими визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 210069,38 грн. (в т.ч. штрафні санкції - 48477,55 грн.).

Стягнути з державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кінний ринок" (код ЕДРПОУ 37093186, юридична адреса: 61001, м. Харків, пл. Повстання, 1) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 3.40  грн. (три гривні сорок копійок).

Апеляційна скарга на постанову подається до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення або, в разі оголошення у судовому засіданні вступної та резолютивної частини –протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. В разі  прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 30 серпня 2011 року.

Суддя                                                                                      Д.В. Бездітко