Постанова

від 23.06.2008 по справі 10/433-07 (18/91)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

10/433-07 (18/91)

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 23 червня 2008 р.                                                                                    № 10/433-07 (18/91)  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, суддісуддівКота О.В.,Барицької Т.Л.,Шевчук С.Р.

розглянувши касаційну скаргуАкціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"  

на рішення господарського суду Київської області від 30 жовтня 2007 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 29 січня 2008 року

у справі                                       № 10/433-07

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Національний стандарт"  

доАкціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"  

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаКараханов А.Е.

проСтягнення 1245,40 грн.

за участю представників:

позивача: Радкевич С.О.

відповідача: не з'явився

третьої особи: Караханов А.Е.

встановив:

Рішенням господарського суду Київської області від 30 жовтня 2007 року у справі № 10/433-07 (суддя Тищенко О.В.) позовні вимоги задоволено повністю, з відповідача стягнуто 1245,40 грн. заборгованості по страховому відшкодуванню за договором № 77 серії КРС страхування кредиту від  1 квітня 2003 року.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 29 січня 2008 року (Писана Т.О., Мостова Г.І., Фаловська І.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, оскільки судами при винесенні оскаржуваних судових актів порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами встановлено, що 28 грудня 2002 року між Акціонерними товариством „Українська пожежно-страхова компанія” та Акціонерним комерційним банком „Славутич” було укладено Генеральний договір добровільного страхування кредиту № 2, згідно з яким Акціонерне товариство „Українська пожежно-страхова компанія” мала здійснювати страхування кредиту, наданого Акціонерним комерційним банком „Славутич” позичальникам, та зобов'язувалася сплатити позивачеві страхове відшкодування у випадку заподіяння йому фінансового збитку, внаслідок невиконання позичальниками своїх платіжних зобов'язань у порядку та в терміни, передбачені кредитним договором.

1 квітня 2003 року між ВАТ „Комерційний банк” „Славутич” і третьою особою Карахановим А.Е. було укладено кредитний договір та договір застави №299, за яким на придбання Карахановим А.Е.  шафи, позивач надав Караханову А.Е. строком на 12 місяців кредит у розмірі 2016,53грн. із відсотковою ставкою 29 % річних.

1 квітня 2003 року між Акціонерним товариством „Українська пожежно-страхова компанія” і Відкритим акціонерним товариством „Комерційний банк” „Славутич” було укладено договір страхування кредиту серії КРС №77.

Вказаний договір страхування укладений відповідно до Генерального договору добровільного страхування кредиту № 2 від 28 грудня 2002 року та передбачає прийняття відповідачем на страхування ризик неповернення або повернення  не в повному обсязі кредиту, процентів за його користування, наданого позивачем третій особі Караханову А.Е.   згідно з кредитною угодою від 1 квітня 2003 року № 299 для придбання останнім шафи.

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з пп. 4.1 п. 4 Генерального договору добровільного страхування кредиту №2 від 28 грудня 2002 року страховим випадком є заподіяння фінансового збитку страхувальнику, внаслідок невиконання або виконання не в повному обсязі позичальником своїх платіжних зобов'язань перед страхувальником протягом 15 днів з моменту настання терміну виконання платіжних зобов'язань за кредитним договором.

12 червня 2003 року між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода №1 до Генерального договору добровільного страхування кредиту № 2 від 28 грудня 2002 року, за якою підпункт 4.1. було доповнено новим абзацом про те, що за кредитами, наданими позичальникам, починаючи з 1 березня 2003 року, страховим випадком є невиконання або виконання не в повному обсязі позичальником своїх платіжних зобов'язань перед страхувальником, а саме –у розмірі поточних нарахованих відсотків, протягом 15 днів з моменту настання зобов'язань, а також у розмірі несплаченої суми кредиту по кінцевому терміну його погашення.

Відповідно до підпункту 5.2. пункту 5 Генерального договору добровільного страхування кредиту №2 від 28 грудня 2002 року, а також підпункту 2.1. пункту 2 договору страхування кредиту від 1 квітня 2003 року серії КРС № 77 у разі настання страхового випадку страхувальник зобов'язаний повідомити про це страховика протягом 5 банківських днів з моменту настання страхового випадку, шляхом надання йому документів, що підтверджують факт настання страхового випадку і розмір фінансових збитків, зокрема письмову заяву страхувальника на виплату страхового відшкодування із зазначенням поточної заборгованості позичальника, номер договору страхування кредиту, довідку про розрахунки позичальника зі страхувальником за укладеним кредитним договором, копію кредитного договору.

Частиною першою ст. 990 ЦК України передбачено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника і страхового акта.

Господарськими судами встановлено, що 1 червня 2004 року ВАТ „КБ Славутич” звернулося з письмовою заявою до АТ „Української пожежно-страхової компанії”, в якій позивач інформував про те, що на початку лютого 2004 року виникла ситуація, яка передбачена в п. 4.1 Генерального договору по непогашенню  позичальниками відсотків користування кредитом, що мали бути сплачені  останнім по 15 лютого 2004 року. У той же час позивач просив страховика у відповідності до п. 5.4 Генерального договору повернути прострочену заборгованість в розмірі 20925,77 грн.

Відповідно до п. 2  ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальнику.

Як вірно встановлено судами, відповідач не вживав заходів щодо оформлення необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати позивачу та не відреагував на інформацію позивача, викладену останнім у заяві від 5 березня 2004 року.

Рішення про виплату страхового відшкодування або про відмову у його виплаті з обґрунтуванням причин відмови відповідачем не приймалось.

Відповідачем не було надано доказів порушень позивачем прийнятих на себе зобов'язань за договором страхування кредиту серії КРС № 77 від 1 квітня 2003 року, а також не доведено інших, визначених у ст. 26 Закону України „Про страхування”, підпункті 5.7 пункту 5 Генерального договору добровільного страхування кредиту № 2 від 28 грудня 2002 року підстав відмовити позивачеві у виплаті страхового відшкодування.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження по його примусовому виконанню. Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки.

Господарськими судами зроблено вірний висновок, що наявність рішення Деснянського районного суду м. Києва, а також порушення виконавчого провадження по його виконанню не можуть бути підставою припинення зобов'язання відповідача за договором страхування кредиту від 1 квітня      2003 року серії КРС № 77 та підставою відмови відповідача у виплаті позивачу страхового відшкодування.

         Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм законодавства при прийнятті рішення і постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Київської області від 30 жовтня 2007 року та постанову  Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 29 січня 2008 року у справі № 10/433-07 залишити без змін, а касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" –без задоволення.

Головуючий суддя                                                            О. Кот

судді:                                                            Т. Барицька

                                                                                                         С. Шевчук