Постанова

від 24.06.2008 по справі 16-11-02/3668

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

16-11-02/3668

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 24 червня 2008 р.                                                                                    № 16-11-02/3668  

Вищий господарський суд України у складі  колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Разводової С.С.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу           Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТІСА-Агро"

на рішення           Господарського суду Черкаської області від  17.12.2007 року

та на постанову           Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28.02.2008 року

у справі          №  16-11-02/3668

господарського суду Черкаської області

за позовом          Лікувально-оздоровчого закладу "Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр "Світанок"

до відповідачів           1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТІСА-Агро"

          2. Виробничого сільськогосподарського кооперативу "Міжгір'я"

про          визнання договору недійсним

за участю представників:

позивача –          Татаринов О. С. –довіреність б/н від 05.06.2008 року

відповідачів –          1. Геращенко М.В. –довіреність № 5 від 09.01.2007 року

          2. Танцюра Г.Н. –голова правління

 ВСТАНОВИВ:

Справа розглядалась судами неодноразово. Останнім рішенням господарського суду Черкаської області від 17.12.2007р. (суддя –Спаських Н.М.) позовні вимоги лікувально –оздоровчого закладу „Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр „Світанок” до ТОВ „Компанія „Тіса –Агро”, ВСК „Міжгір'я” про визнання недійсним договору купівлі – продажу №72 корпоративних прав від 15.02.2005р. задоволені в повному обсязі.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28.02.2008р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Федорчук Р.В., суддів Ткаченка Б.О., Лобань О.І.) вказане рішення залишено без змін, а апеляційну скаргу ТОВ „Компанія „Тіса –Агро” без задоволення.

В касаційній скарзі відповідач –1 просить рішення господарського суду Черкаської області від 17.12.2007р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28.02.2008р. по справі №16 –11 –02/3668 скасувати повністю, а справу направити на новий судовий розгляд до господарського суду Черкаської області.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін з наступних підстав.

При вирішенні справи по суті, суди першої та апеляційної інстанції встановили, що 15 грудня 2005 року між ВСК «Міжгір'я»та ТОВ «Компанія «Тіса - Агро»було укладено договір №72 купівлі–продажу корпоративних прав про те, що продавець в особі голови правління Буряченка В.В. продав, а покупець в особі Козловського А.Ф. купив право власності на частку у статутному фонді Лікувально-оздоровчого закладу «Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр «Світанок»в розмірі 4,23 % у статутному фонді недержавної частки емітента, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку, а також активів у разі ліквідації його відповідно до чинного законодавства.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, статут Лікувально-оздоровчого закладу "Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр "Світанок" був зареєстрований в Черкаській районній державній адміністрації 11.12.1998р., перереєстрований 07.05.2003р., затверджений зборами уповноважених представників господарств-учасників будівництва, протокол №1 від 21.04.2003р. Згідно Наказу Регіонального відділення ФДМУ по Черкаській області від 21.01.2002р. №68-АПК "Про створення комісії по передприватизаційній підготовці" розпочата передприватизаційна підготовка Черкаського обласного міжгосподарського санаторію "Світанок", затверджений склад комісії, якій доручено перевірити визначення часток, що належать державі у статутному фонді підприємства, створеного за участю недержавних суб'єктів господарювання.

10.10.2003р. складений експертний висновок про визначення часток засновників (учасників) у майні Черкаського обласного міжгосподарського санаторію "Світанок" станом на 01.10.2003р., згідно з яким державна частка є наявною і становить 55, 05% майна Черкаського санаторію та дитячого оздоровчого центру "Світанок". 22.10.2003р. комісією з визначення частки держави в майні підприємства, створеного за участю недержавних суб'єктів господарювання санаторій "Світанок" складений Акт, згідно якого комісія визначила частку держави 55, 05% майна санаторію "Світанок".

Відповідно до змісту Статуту санаторію "Світанок" нові учасники вступають до нього на основі: колективні сільгосппідприємства та інші формування з колективною власністю на майно –за рішенням колегіальних органів управління, державні підприємства –за згодою власника або уповноваженого ним органу на добровільних засадах, мають бути юридичними особами, визнають і зобов'язуються виконувати положення цього Статуту; вихід учасників з членів вирішується зборами уповноважених представників; про вихід учасник повинен попередити санаторій "Світанок" не пізніше, як за три місяці до виходу; заяви приватних, колективних і державних підприємств про участь в оздоровчому закладі розглядають збори уповноважених представників учасників.

На момент укладення спірного договору діяв статут Лікувально –оздоровчого закладу «Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр «Світанок»в редакції від 07.05.2003 року, що затверджений  зборами уповноважених представників господарств –учасників згідно протоколу № 1 від 21.04.2003 року, який міститься в матеріалах справи згідно якого вбачається, що протокол не містить переліку господарств - учасників оздоровчого центру «Світанок». В протоколі лише констатовано, що всього: уповноважених - 20 осіб, на зборах присутні 17 осіб.

В статуті позивача відсутній перелік назв підприємств його учасників та розмір їх часток. У відповідності до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про господарські товариства»від 19.09.1991 року визначено, що установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Відповідно до п. 1.5. статуту Лікувально – оздоровчого закладу «Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр «Світанок»створено засновниками на міжгосподарській основі шляхом добровільного об'єднання власного майна і коштів, коштів централізованого фонду соціального страхування членів колективних сільськогосподарських підприємств, внесків коштів державного бюджету, державних підприємств, установ, міжгосподарських організацій.

Згідно положень п. 4.3. статуту, розмір пайових внесків визначається зборами уповноважених представників господарств –учасників. Право розпорядження своїм майном і коштами належить лише органам управління позивача. Згідно п. 6.1, 6.4. вищим органом управління позивача є збори уповноважених представників, які обираються учасниками –дольовиками строком на 3 роки. Рішення щодо змін в статуті приймаються зборами уповноважених більшістю голосів, якщо присутніми на зборах є не менше 75 % уповноважених представників. Згідно п. 1.12. статуту вихід учасників із членів закладу вирішується зборами уповноважених представників –учасників.

Однак розмір внесків та  частка кожного учасника, а також кількісний та якісний вираз даних внесків чинним на той час статутом позивача не передбачено.

17.07.2003 року було проведено збори недержавних засновників (учасників) санаторію господарств Смілянського району на яких, згідно протоколу зборів,  вирішено питання про визначення засновником лікувально –оздоровчого закладу «Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр «Світанок»від імені господарств –засновників Смілянського району –одного господарства –ВСК «Міжгір'я», якому було передано функції по управлінню часткою майна санаторію «Світанок». Із даного протоколу не вбачається, представники яких саме господарств були присутні на зборах, а в матеріалах справи немає первинних документів про зв'язок цих господарств із Лікувально –оздоровчим закладом «Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр «Світанок», при цьому передача права на управління часткою не є тотожною набуття права власності на частку, що включає в себе право розпорядження нею, тобто можливістю визначати її подальшу юридичну долю.

В договорі купівлі продажу корпоративних прав № 72 від 15.12.2005 року ВСК «Міжгір'я»виступило одноособовим власником частки у статутному фонді закладу «Світанок». П. 2.2. спірного договору передбачено, що передача корпоративного права здійснюється шляхом подачі Продавцем на ім'я загальних зборів Учасників Лікувально –оздоровчого закладу «Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр «Світанок»заяви про вихід із складу учасників.

З матеріалів справи вбачається, що ВСК «Міжгір'я»не набуло прав володіння, користування та розпорядження часткою (прав власника), тим більше не набуло права подавати заяву про вихід зі складу учасників санаторію «Світанок»від імені господарств Смілянського району, так як набуття прав участі в статутному фонді товариства та участі в управлінні товариства, відбувається лише після виконання учасником товариства відповідних зобов'язань перед товариствам у вигляді здійснення внеску в статутний фонд та виконання інших зобов'язань покладених на учасника статутними документами.

Процедури набуття права участі в товаристві у вигляді надання відповідних повноважень іншим особам крім учасників товариства та відчуження ними свої права чинним законодавством не передбачено, а зі змісту наданих документів вбачається, що правовідносини між позивача та другим відповідачем склались на підставі правовідносин доручення щодо представництва на зборах та управління часткою в статуті позивача, яке не передбачає зміну форми та суб'єкта права власності.

ВСК „Міжгір'я” в створенні матеріально-технічної бази позивача участі не приймали, відповідно ВСК „Міжгір'я” не має права власності на будь-яку частку в майні санаторію "Світанок"; зі змісту матеріалів справи на яку відповідач посилається”, як на правову підставу набуття права ВСК „Міжгір'я” на частку у статутному фонді санаторію "Світанок", вбачається, що ВСК "Міжгір'я” був в санаторії "Світанок" лише уповноваженим представником від господарств - дольовиків Смілянського  району; питання продажу корпоративних прав не розглядалось з фактичними власниками дольової участі; договір купівлі-продажу корпоративних прав укладений 15.02.2005р., тобто після введення в дію Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України; ВСК "Міжгір'я", продавець за спірним договором корпоративних прав, не мав права власності на предмет купівлі-продажу –частки у розмірі 4,23% у статутному фонді недержавної частки санаторію "Світанок", тобто був неналежним продавцем за спірним договором купвлі-продажу, оскільки не набув прав володіння, користування та розпорядження часткою (прав власника); продана за спірним договором частка у статутному фонді недержавної частки санаторію "Світанок" є власністю сільськогосподарських підприємств Смілянського  району і не могла належати продавцю –ВСК "Міжгір'я”, оскільки йому не надавалось право розпоряджатись часткою, і тим більше продавати її, при цьому отримуючи кошти одноособово; вихід учасника із членів вирішується зборами уповноважених представників, про вихід учасник повинен попередити Санаторій “Світанок” не пізніше як за три місяці (п.1.12 Статуту); заяви приватних, колективних і державних підприємств про участь у товаристві розглядаються загальними зборами уповноважених представників (п.6.6 Статуту); суду не надано доказів повідомлення інших співвласників про продаж частки.

Згідно ст.362 ЦК України, у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Частиною другою цієї норми визначено, що продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Крім того належить відзначити, що згідно приписів ст.147 ЦК України учасники товариства з обмеженою відповідальністю користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права, а якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

Відтак спірна угода укладена в порушення вказаних норм права.

Відповідно до ст. 101 ГК України корпоративні права –це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом.

Згідно ст. 263 ГК України господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.  Залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), в межах якого здійснюється товарний обіг, господарсько-торговельна діяльність виступає як внутрішня торгівля або зовнішня торгівля.   Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання в таких формах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність по забезпеченню реалізації товарів (послуг) у сфері обігу. Господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами.  

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що спірний договір є цивільно-правовим договором до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, що врегульовані ЦК України.

Згідно ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відповідно до положень ст.655 ЦК України за договором купівлі – продажу продавець продає майно (товар) у власність покупцеві, а покупець приймає і зобов'язується оплатити за нього певну грошову суму. Згідно ч.2 ст.656 ЦК України предметом договору купівлі –продажу можуть бути майнові права.

До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Згідно статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.   

ВСК „Міжгір'я”, продавець за спірним договором корпоративних прав,  не мав права власності на предмет купівлі-продажу - частки у розмірі 4,23 % у статутному фонді недержавної частки санаторію “Світанок”, тобто був неналежним продавцем  за спірним договором купівлі-продажу.

           У відповідності до ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 року,  саме державна реєстрація засвідчує настання фактів, які передбачені цим Законом і потребують внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців»у разі внесення змін до установчих документів, які пов'язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається або копія рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників), завірена в установленому порядку, або нотаріально посвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників), або нотаріально посвідчена копія документа про перехід частки учасника у статутному капіталі товариства, або нотаріально посвідчений документ про передання права засновника (учасника) іншій особі, або рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) зі складу засновників (учасників) юридичної особи, якщо це передбачено законом або установчими документами юридичної особи.

Відповідачі по справі не довели, що внаслідок передачі ВСК «Міжгір'я»прав засновника підприємства –позивача, було внесено відповідні зміни до статутних документів санаторію «Світанок», які відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців»є достовірними та можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ВСК «Міжгір'я»не володів правами продавця частки в статутному фонді санаторію «Світанок», не був вказаний серед засновників позивача згідно статуту, а отже і не мав права розпоряджатися часткою у статутному фонді позивача.

Посилання скаржника про преюдиційне значення для розгляду справи рішення господарського суду Черкаської області №11/1651 від 31.03.2006р., яким відмовлено в задоволенні позову ВСК „Міжгір'я” до ТОВ „Компанія „Тіса –Агро” про визнання недійсним договору купівлі –продажу корпоративних прав №72, де доводам позивача вже було надано оцінку та в мотивувальній частині вказаного рішення фактично встановлено факт набуття ВСК „Міжгір'я” прав учасника товариства позивача, в тому числі права відчуження відповідних корпоративних прав, колегія суддів оцінює критично з наступних підстав.

Відповідно до ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Однак, у справі №11/1651 приймали участь у якості позивача –ВСК „Міжгір'я”, а у якості відповідача –ТОВ „Компанія „Тіса –Агро”, в справі №16 –11 –02/3668 вказані особи приймають участь у якості відповідачів, що в свою чергу унеможливлює застосування преюдиційності вказаного рішення, а набуття права власності на частку в статутному фонді позивача може підтверджуватись лише даними статуту та даними Єдиного державного реєстру, однак відповідачем не подано доказів протилежного.

Більш того, колегія суддів виходить з того, що підставами для визнання правочину недійсними визначеними ст. 215 ЦК України є те, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) за позовом заінтересованої особи за умови порушення оспорюваним договором її прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 10 Закону України „Про господарські товариства” та ст. 116 ЦК України, учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом:  брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;  брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);  вийти у встановленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;  одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

В даному випадку з огляду на законодавче закріплення кола прав учасників товариства, позивач, як юридична особа має свої органи управління, які в свою чергу обираються учасниками товариства, які визначають мету діяльності товариства та напрямки діяльності товариства й приймають участь в управлінні товариства, а тому набуття позивачем права власності на частку в статутному фонді позивача призводить не тільки до виникнення прав у відповідача, а виникнення відповідних обов'язків у позивача та обмеження у його діяльності, які можуть бути встановлені відповідачем через використання своїх прав як учасника товариства та не можуть бути покладені на позивача без його на те згоди або законодавчого встановлення таких обов'язків.

Таким чином, посилання скаржника на визначальний характер рішення господарського суду Черкаської області від 31.03.2006р. по справі №11/1651 спростоване судом першої та апеляційної інстанції з огляду на те, що даним рішенням не встановлено відсутності порушення прав позивача, які підлягають захисту судом та різний суб'єктивний склад учасників судового розгляду.

При цьому, колегія суддів зауважує на те, що відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Судами першої та апеляційної інстанції правомірно надано оцінку того, що неправомірне відчуження частки в статутному фонді позивача впливає не тільки на права інших учасників товариства, а й на права самого товариства з наведених вище підстав, що є самостійною підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.

Місцевий та апеляційний господарський суд всебічно і повно встановили всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосувавши норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини, а тому прийняте ними рішення належить залишити в силі.

Враховуючи наведене та керуючись  ст.ст. 1115, 1117, 1119 , 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Тіса –Агро” залишити без задоволення

2. Постанову Київського  міжобласного господарського суду від 28.02.2008р.зі справи № 16-11-02/3668 залишити без  змін.

Головуючий                                                                                 І. А. Плюшко

Судді                                                                                                    С. С. Разводова

С. С.Самусенко