Рішення

від 26.08.2011 по справі 5/87пд/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ



ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.11                                                                                 Справа № 5/87пд/2011

За позовом Стахановської міської ради, м. Стаханов Луганської області

до 1-го відповідача - Фонду комунального майна м. Стаханова, м. Стаханов Луганської області

2-го відповідача - Комунального підприємства «Парк культури та відпочинку «Горняк», м. Стаханов Луганської області

3-го відповідача - фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, м. Стаханов Луганської області

про визнання інвестиційного договору недійсним                 

Суддя Васильченко Т.В.

в присутності представників сторін:

від позивача –ОСОБА_2 завідуючий юридичним відділом, довіреність №01-28/985 від 03.03.2011

від відповідача 1  - Погребняк Д.Є. голова фонду посвідчення №40 від 23.05.2011

від відповідача 2  - ОСОБА_3 довіреність б/н від 10.06.2011

від відповідача 3 –не прибув

Суть спору: Стахановська міська рада звернулась до суду з позовом про визнання інвестиційного договору б/н від 10.08.2004р., який укладений між  комунальним підприємством «Парк культури та відпочинку «Горняк»(другий відповідач) та фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 (третій відповідач) недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що визначення комунального підприємства безпосереднім об’єктом інвестування, про що зазначено у спірній угоді, суперечить вимогам Закону України «Про інвестиційну діяльність»; умови оспорюваної угоди, а саме пункти 4.1, 8.4 містять вказівку на право третього відповідача щодо оренди майна КП «Парк культури та відпочинку «Горняк»та земельної ділянки, на якій розташовано вказаний парк, що суперечить ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 124 Земельного кодексу України, ст. 16 Закону України «Про оренду землі», шкодять інтересам власника вказаного майна, яким є територіальна громада м. Стаханова; умовами пункту 8.5 оспорюваної угоди передбачено, що у разі неспроможності КП «Парк культури та відпочинку «Горняк»відшкодувати вартість отриманих інвестицій  вказані грошові суми підлягають відшкодуванню Стахановською міською радою –позивачем у даній справі, проте рішення з даного питання позивачем не приймалося і дана умова суперечить приписам ст. 511 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов’язання не може створювати обов’язку для третьої особи;  майно, що перебуває у комунальній власності, відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»є матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування; укладаючи спірну угоду, другий відповідач діяв поза межами своїх повноважень, оскільки комунальне майно належить другому відповідачеві на праві господарського відання з обмеженням правомочності щодо зазначеного майна.

Фонд комунального майна м. Стаханова письмовим відзивом № 468 від 14.06.2011 на позовну заяву  повідомив, що не має заперечень проти визнання недійсним спірного договору.

Комунальне підприємство «Парк культури та відпочинку «Горняк»у відзиві на позовну заяву № 42 від 14.06.2011 та фізична особа –підприємець ОСОБА_1 у відзиві б/н від 16.06.2011 проти позову заперечили, посилаючись на те, що:

- спірну угоду погоджено з Фондом комунального майна м. Стаханова –першим відповідачем у  справі, до відання якого відносяться такі делеговані повноваження в області управління комунальним майном, як здійснення повноважень власника комунального майна, орендодавця комунального майна та здійснення контролю за ефективністю використання та збереження комунального майна та  прийняття відповідних заходів щодо його утримання та охорони;

- позивач хоч і не є стороною спірної угоди, однак  знав або міг дізнатися про факт укладення договору у день його укладення, оскільки перший відповідач є виконавчим органом позивача у справі;

- другий відповідач є самостійною юридичною особою, відповідно до пункту 7.4 статуту якої директор підприємства наділений повноваженнями щодо укладення договорів;

- на момент укладення договору другий відповідач мав необхідний обсяг цивільної дієздатності для укладення інвестиційного договору з метою залучення майна та коштів;

- стаття 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»у редакції, чинній на момент укладення договору, не містила  обов’язкового порядку надання майна виключно на конкурсних засадах;

- ст. 16 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладення договору, також не містила посилання на обов’язковість надання земельних ділянок в оренду виключно на конкурентних засадах;

- земельна ділянка, на якій розміщено КП «Парк культури та відпочинку «Горняк», знаходиться у другого відповідача на праві постійного користування, а тому Стахановська міська рада може розглядати питання щодо надання вказаної земельної ділянки в оренду лише після вилучення цієї земельної ділянки у другого відповідача (ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України).

Крім того, третій відповідач  посилаючись на той факт, що позивач дізнався або міг дізнатися про факт укладення спірної угоди  саме у дату її укладення –10.08.2004, заявив про застосування до позовних вимог позовної давності. При цьому, в процесі розгляду справи в обґрунтування доводів про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом другим та третім відповідачами надано лист виконавчого комітету Стахановської міської ради Луганської області № 01-26/2043 від 26.09.2006, підписаний заступником голови Стахановської міської ради  І.П. Ільїновим, в якому вказана посадова особа викладає свою правову позицію стосовно відповідності чинному законодавству договору інвестування від 10.08.2004, укладеного між другим та третім відповідачами у даній справі.

Позивач, в свою чергу, подав заперечення проти пропуску строку позовної давності, посилаючись на те, що Стахановська міська рада та виконавчий комітет Стахановської міської ради –це дві різні за своїм складом та компетенцією юридичні особи, які діють самостійно одна від одної, а відтак вважає, що інформація, яка відома виконавчому комітету жодним чином не свідчить про те що ця інформація відома і міській раді. При цьому, позивач наголосив на тому, що  заступники міського голови не входять до складу міської ради та не мають права виступати від імені безпосередньо ради, яка є колегіальним органом,  складається з відповідних депутатів та здійснює своє волевиявлення шляхом прийняття відповідних  рішень на сесії.

12.08.2011 позивач у справі подав клопотання про виклик в судове засідання для дачі пояснень директора КП «Парк культури та відпочинку «Горняк»Типаєву Т.І.

Дане клопотання позивача відхиляється судом як необґрунтоване та безпідставне.

17.08.2011 третій відповідач подав пояснення по справі, в яких зазначив, що метою укладення інвестиційного договору є розвиток парку, а також проведення культурно-масових заходів загальноміського масштабу. При цьому, третій відповідач зазначив, що в свою чергу другий відповідач гарантує, що після укладення спірного договору надасть право оренди майна КП «Парк культури та відпочинку «Горняк», що, в свою чергу, дозволить інвестору займатися підприємницькою діяльністю на території парку направленою на реалізацію інвестиційного проекту та отримання доходів від підприємницької діяльності.

В свою чергу, позивач приєднав до матеріалів справи протокол засідання балансової комісії завданням якої є здійснення контролю над ефективністю та цільовим використанням комунального майна, згідно якого визначено, що КП «Парк культури та відпочинку «Горняк»фактичну діяльність, передбачену Статутом підприємства щодо здійснення діяльності в сфері відпочинку і розваг та надання різних видів індивідуальних послуг не здійснює, за виключенням оренди, планування господарської діяльності. Як визначено в протоколі доходи підприємства за 5 місяців 2011 року склали 76,2 тис. грн., тоді як видатки склали 103,7 тис. грн., що свідчить про збиткову діяльності підприємства.

19.08.2011 перший відповідач надав суду пояснення по справі, в яких зазначив, що згідно п. п. 3.2, 4.1, 8.4 спірного договору КП «Парк культури та відпочинку «Горняк»взяв на себе зобов‘язання надати інвестору право оренди майна та право оренди землі підприємства, що свідчить про те, що оспорюваний правочин фактично є договором оренди комунального майна та оренди земельної ділянки. Однак, при укладенні даного договору була порушена процедура передачі комунального майна та земельних ділянок в оренду.

26.08.2011 другий відповідач у справі подав клопотання про витребування у  позивача протоколу засідання постійної комісії Стахановської міської ради по промисловості, транспорту, екології, зв‘язку, торгівлі та підприємництва від 31.03.2005 року з додатками, посилаючись на те, що даний протокол є додатковим доказом того, що позивач знав про спірний договір ще в 2005 році. При цьому, у підтвердження поданого клопотання другим відповідачем надано лист директора КП «Парк культури та відпочинку «Горняк»№26 від 31.03.2005р. про направлення звіту про  результати фінансово-господарської діяльності за 2004 рік та сам звіт.

Розглянувши подане клопотання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки доказів направлення звіту про результати фінансово-господарської діяльності за 2004 рік  постійній комісії міської ради по промисловості, транспорту, екології, зв‘язку, торгівлі та підприємництва суду не надано, а зі змісту звіту не вбачається даних про те, що другий відповідач повідомляв комісію про укладення спірного інвестиційного договору.

В судових засіданнях 12.08.2011, 19.08.2011 та 23.08.2011. оголошувалась перерва в порядку вимог ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник третього відповідача після оголошеної 23.08.2011 перерви в судове засідання не прибув, хоча про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином про що свідчить запис про оголошення перерви (а.с.137 т.2).

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, оцінивши подані докази в їх сукупності  та оглянувши у судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, суд –

в с т а н о в и в:

10 серпня 2004 року між  Комунальним підприємством «Парк культури та відпочинку «Горняк»та  фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 (Інвестор) укладений інвестиційний договір б/н, відповідно до  умов пункту 1.1 якого інвестор зобов’язався фінансувати ремонт та утримання  у належному стані майна КП «Парк культури та відпочинку «Горняк», а  останній, у свою чергу, зобов’язався надати інвестору право на оренду комунального майна КП «Парк культури та відпочинку «Горняк».

Об’єктом інвестування є Комунальне підприємство «Парк культури та відпочинку «Горняк»(пункт 1.2 договору), запланований загальний обсяг інвестицій на момент підписання договору становив 1500000 грн. 00 коп. (пункт 1.3 договору).

Умовами пункту 1.4 договору його сторони встановили, що строк інвестування становить сорок дев’ять років.

Як встановлено пунктом 4.1 договору, КП «Парк культури та відпочинку «Горняк»гарантує, що після укладення договору надасть Інвестору право на оренду майна КП «Парк культури та відпочинку»Горняк».

Положеннями пункту 8.4 договору зафіксовано, що сторони домовились про те, що після укладення договору Інвестору надається право на оренду землі  КП «Парк культури та відпочинку «Горняк».

Відповідно до пункту 8.5 договору при неспроможності  КП «Парк культури та відпочинку «Горняк» відшкодувати вартість отриманих інвестицій ці суми підлягають відшкодуванню власником КП «Парк культури та відпочинку «Горняк»- Стахановською міською радою в особі Фонду комунального майна.

Сторони інвестиційного договору дійшли згоди про те, що з дня укладення договору третій відповідач як Інвестор користується правом  на оренду майна КП «Парк культури та відпочинку «Горняк»(пункт 3.2 договору).

Інвестор вправі ініціювати розірвання  договору  у разі порушення  будь-якої з умов договору КП «Парк культури та відпочинку «Горняк»(пункт 3.3 договору). Таке право одностороннього розірвання договору конкретизоване також і у пункті 6.2 договору.

При цьому право КП «Парк культури та відпочинку «Горняк»щодо одностороннього розірвання договору у випадку невиконання умов договору Інвестором  умовами договору не передбачене.

Інвестор вправі самостійно визначати доцільність інвестицій та у разі визначення інвестицій як недоцільних відмовити у їх наданні (пункт 3.6 договору).

Крім того, умови пункту 5.4 договору закріплюють право Інвестора відмовитись від виконання договору у разі фінансової неспроможності або у разі визначення недоцільності інвестицій.

 Вказаний договір погоджено з першим відповідачем у справі –Фондом комунального майна м. Стаханова, про що на першому аркуші міститься відповідний напис з підписом посадової особи  першого відповідача та його печаткою.

Відповідно до рішення Стахановської ради народних депутатів  від 19.11.1996 № 480 Парку культури та відпочинку «Горняк», правонаступником якого є другий відповідач у даній справі, виданий  Державний акт на право постійного користування землею ІІ-ЛГ №004542.

Стахановська міська рада, посилаючись на те, що даний договір суперечить вимогам закону, які регулюють порядок передачі комунального майна і землі в оренду, які становлять матеріальну основу органів місцевого самоврядування, визначену ст. ст. 142 - 145 Конституції України, звернувся до суду з позовом про визнання інвестиційного договору від 10.08.2004 року б/н недійсним.

Другий та третій відповідач у справі проти позову заперечили з підстав наведених у відзивах на позовну заяву та поясненнях по справі та заявили про застосування до позовних вимог позовної давності, посилаючись на той факт, що позивач дізнався або міг дізнатися про факт укладення спірної угоди  саме у дату її укладення –10.08.2004. В обґрунтування доводів про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом надано лист виконавчого комітету Стахановської міської ради Луганської області № 01-26/2043 від 26.09.2006, підписаний заступником голови Стахановської міської ради  І.П. Ільїновим, в якому вказана посадова особа викладає свою правову позицію стосовно відповідності чинному законодавству договору інвестування від 10.08.2004, укладеного між другим та третім відповідачами у даній справі.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та обставини справи  у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, зокрема, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Згідно із статтями 4,  10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК,  іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України  та   ЦК України,   міжнародним   договорам,   згода   на обов'язковість   яких   надана   Верховною  Радою  України,  актам Президента України,  постановам Кабінету Міністрів України,  актам інших  органів  державної влади України,  органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в  межах,  встановлених  Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

За загальним правилом частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Предметом даного судового спору стала вимога Стахановської міської ради про визнання недійсним інвестиційного договору  від 10.08.2004, укладеного між КП «Парк культури та відпочинку «Горняк»та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, за умовами п 1.1 якого інвестор зобов’язався фінансувати ремонт та утримання  у належному стані майна КП «Парк культури та відпочинку «Горняк», а  останній, у свою чергу, зобов’язався надати інвестору право на оренду комунального майна КП «Парк культури та відпочинку «Горняк».

Тобто КП «Парк культури та відпочинку «Горняк»в даному випадку виступає і як об‘єкт інвестиційних правовідносин і як суб‘єкт цих правовідносин.

Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначені Законом України "Про інвестиційну діяльність".

Статтею 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" визначено, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюються прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау");  права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності. Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом (ст. 4 вказаного вище Закону).

Отже, виходячи з аналізу наведених вище норм, для інвестиційних договорів суттєвими є умови про предмет та мету договору, взаємні права та обов‘язки учасників договору, обов‘язки кожного з учасників, а також  розмір, вид  та порядок вкладення інвестицій.

Як свідчать матеріали справи та її фактичні обставини, на момент укладення відповідачами оспорюваної угоди був визначений загальний обсяг інвестицій –до 1500000 грн. 00 коп.

При цьому, відповідний інвестиційний проект, який чітко передбачав би розмір запланованих інвестицій, на момент укладення  спірного договору був відсутній, а наявний у матеріалах справи  інвестиційний проект  складений та погоджений з першим відповідачем після укладення спірного договору, оскільки на аркуші десятому вказаного інвестиційного проекту (а.с.143 т.1) міститься посилання на результати вибіркового опитування мешканців м. Стаханова в березні-квітні 2005 року, тоді як сам оспорюваний договір укладено в серпні 2004 року.

Аналіз тексту та умов спірного інвестиційного договору свідчить, що основними його умовами є строковість (49 років) та отримання інвестором права оренди землі  та комунального майна КП «Парк культури та відпочинку «Горняк»»за плату у вигляді інвестицій, а до обов‘язків другого відповідача, відповідно, надання інвестору права оренди майна та землі, тобто фактично між сторонами склалися орендні правовідносини (оренди землі та майна).

Відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Пунктом  25 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.09 № 9 встановлено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Як встановлено під час розгляду справи, положеннями пункту 8.4 договору зафіксовано, що сторони домовились про те, що після укладення договору Інвестору надається право на оренду землі  КП «Парк культури та відпочинку «Горняк».

Відповідно до умов ст. 1 Закону України «Про оренду землі»оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Підстави набуття права на землю передбачені ст. 116 Земельного кодексу України, де, зокрема, визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому вказаним Кодексом.

Земельне законодавство передбачає право органів місцевого самоврядування надавати земельні ділянки за рахунок тих, що перебувають у власності або користуванні інших осіб, шляхом їх викупу у землевласників або вилучення у землекористувачів за правилами і в порядку, визначеному статтями 149 - 151 Земельного кодексу України. На вилучення земель, наданих у постійне користування, необхідна письмова згода їх землекористувачів.

Таким чином, чинним законодавством регламентований порядок набуття права на землю.

Як встановлено судом, земельна ділянка, на якій розташовано КП «Парк культури та відпочинку «Горняк», надана другому відповідачеві у постійне користування відповідно до Державного акту на право постійного користування землею ІІ-ЛГ № 004542 (том справи 2, а.с. 11 -12).

Отже, на момент укладення спірного договору мав місце факт здійснення другим відповідачем у справі функцій власника землі, що знаходиться у комунальній власності, а саме факт розпорядження землею –надання третьому відповідачеві права оренди землі (як це встановлено умовами пункту  8.4 договору).  

Однак, статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України землі,  які належать  на  праві  власності  територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Приписами ст. 92 Земельного кодексу України визначено, що право  постійного  користування  земельною  ділянкою  - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.  Права  постійного  користування  земельною  ділянкою  із  земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства,  установи  та  організації,  що  належать до державної та комунальної власності.

Згідно ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст. 319 Цивільного кодексу України).

Виходячи з аналізу зазначених норм слідує, що надання земельних ділянок громадянам, підприємствам, установам чи організаціям у постійне користування означає, що вони можуть лише фізично володіти ними, огородивши ділянку периметром, позначивши її як “свою” і регулюючи доступ інших осіб на “свою територію”, та використовувати ділянку винятково за цільовим призначенням. Однак постійні землекористувачі не мають права розпорядження наданими їм земельними ділянками, наприклад, шляхом продажу, дарування, передачі в оренду, заставу чи спадщину.

За змістом п. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень  сільських,  селищних,  міських  рад  у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема:

а)  розпорядження землями територіальних громад;

в) надання   земельних   ділянок  у  користування  із  земель комунальної власності відповідно до вказаного Кодексу;

г) вилучення  земельних   ділянок   із   земель   комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

є) здійснення  контролю  за  використанням та охороною земель комунальної  власності,  додержанням  земельного  та  екологічного законодавства.

Пунктом 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що  питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду) вирішується виключно на пленарному засіданні ради –сесії.

Отже, чинним законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесії.

Однак, стосовно передачі третьому відповідачеві в оренду всієї землі, наданої у постійне використання другому відповідачеві, позивачем, як органом уповноваженим здійснювати управління земельними відносинами, відповідне рішення  не приймалося.

Викладене свідчить про фактичний намір сторін оспорюваного договору, укласти договір оренди землі, яка знаходиться в комунальній власності без дотримання встановленого законом порядку укладення відповідних договорів.

Між тим, порядок набуття прав користування землею регулюється відповідним законодавством і не може бути змінений за волею не уповноважених на це законом осіб.

Посилання другого та третього відповідачів в своїх поясненнях по справі на те, що п 8.4 договору, який передбачає право інвестора на оренду земельної ділянки, не обмежує право власника розпоряджатись своєю власністю, а лише розкриває зміст обов‘язку  власника землі утриматись від дій направлених на порушення права оренди землі інвестором, не приймаються судом до уваги оскільки, як зазначено вище, лише рада шляхом прийняття відповідного рішення на сесії може надати право оренди землі, у КП «Парк культури та відпочинку «Горняк»відповідного права, у встановленому законом порядку, не має.

Таким чином, під час укладення оспорюваного правочину його сторонами порушено вимоги ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України, ст.ст.  12, 83, 92, 124, 149 - 151 Земельного кодексу України, ст. 16 Закону України «Про оренду землі», які застосовані судом в редакції чинній на момент укладення спірного договору, що є підставою для визнання вказаної угоди недійсною.

Аналогічну правову позицію викладено і в постановах Вищого господарського суду України від 30.09.2010 у справі №5/205, від   30.09.2010  у справі  № 5020-9/215-1/015-10/097 та від 04.12.2007 у справі №2-26/1455-2007.   

Крім того, зі змісту інвестиційного договору (з визначення його предмету) вбачається обов’язок другого відповідача надати третьому відповідачеві  право на оренду майна КП «Парк культури та відпочинку «Горняк»(пункт 4.1 договору). При цьому, умовами п. 3.2 спірного договору сторони визначили, що з дня укладення договору інвестор користується правом оренди майна КП «Парк культури та відпочинку «Горняк».

В той же час, порядок надання в оренду майна, що є комунальною власністю, встановлений статтею 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»(в редакції станом на дату укладення інвестиційного договору –10.08.2004), а саме пунктом 7 даної статті встановлено, що за  наявності  заяв  про    оренду   цілісного   майнового  комплексу  підприємства,  його  структурного  підрозділу (за умови  відсутності заяви господарського  товариства,  створеного  членами  трудового  колективу  підприємства,  його структурного підрозділу)  або заяв про оренду нерухомого майна (за умови  відсутності  заяви  бюджетної  установи,  організації) від двох або більше фізичних чи  юридичних осіб орендар  визначається  орендодавцем  на  конкурсних  засадах;  порядок проведення конкурсу визначається  органами  місцевого  самоврядування  -  для  об'єктів,   що перебувають у комунальній власності,  у разі  проведення  конкурсу  орендодавець   надсилає   копії проекту   договору   та   інших  матеріалів  відповідним  органам, зазначеним у частині другій  цієї  статті,  у  п'ятиденний  термін після дати затвердження результатів конкурсу.

Відповідно до наявного в матеріалах справи Положення про Фонд комунального майна м. Стаханова, затвердженого рішенням двадцять шостої сесії Стахановської міської ради від 17.11.2000 (у редакції станом на момент укладення спірного договору) (далі за текстом - Положення) (а.с.29-35 т. 1) до компетенції Фонду віднесено такі повноваження, пов’язані  з відносинами орендодавця комунального майна, як надання в оренду цілісних майнових комплексів підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, які є комунальною власністю, видача дозволів підприємствам, організаціям на передачу в оренду майнових комплексів, їх структурних підрозділів, майнових об’єктів, контроль за виконанням договорів оренди (пункт 3.1) та надання в оренду майна, що є комунальною власністю (пункт 3.2).

Фонд комунального майна є отримувачем коштів за договорами оренди комунального майна (пункт 3.2 Положення).

Відповідно до пункту 2 розділу І Положення про проведення конкурсу на право укладення договорів оренди комунального майна м. Стаханова, затвердженого рішенням виконавчого комітету Стахановської міської ради від 16.05.2000 № 226 (а.с. 118-124 т. 1) (далі за текстом –Положення про проведення конкурсу), встановлений Положенням про проведення конкурсу порядок розповсюджується на цілісні майнові комплекси  комунальних підприємств та організацій, їх структурних підрозділів, та нерухоме комунальне майно – будівлі, споруди, приміщення (далі за текстом - об’єкти).

Відповідно до пунктів 3 та 4 Положення про проведення конкурсу: конкурс на право укладення договору оренди об’єкта полягає у визначенні орендаря, який запропонував найкращі умови  подальшої експлуатації об’єкта та найбільшу орендну плату; конкурс проводиться при поданні заяв про оренду від двох або більше осіб –фізичних або юридичних, які надійшли протягом місяця після опублікування повідомлення про об’єкт, що пропонується для надання в оренду, у газетах «Стахановське знам’я»або «Телегазета».

Отже, виходячи з вищенаведеного вбачається, що передумовою для надання права на оренду (укладення договору оренди комунального майна) є здійснення у друкованих засобах масової інформації повідомлення про об‘єкт, що пропонується для надання в оренду, з метою виявлення осіб, які бажають взяти відповідне майно в оренду.

Натомість, як встановлено судом під час розгляду справи, повідомлення про об’єкт, що  пропонується для надання в оренду (у даному випадку виходячи зі змісту оспорюваного договору все нерухоме майно, що знаходиться на балансі КП «Парк культури та відпочинку «Горняк») у друкованих засобах масової інформації  не розміщувалося, що свідчить про порушення вимог ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»та вимог Положення під час укладення спірного інвестиційного договору з визначенням права інвестора користуватись правом оренди майна.

Посилання другого та третього відповідачів на те, що проведення конкурсу на право оренди на час укладення інвестиційного договору від 10.08.2004 не було для орендодавця «КП «Парк культури та відпочинку «Горняк» обов‘язком, а було лише правом, судом до уваги не приймається, оскільки спростовується вищенаведеними нормами чинного на час укладення спірного договору законодавства, які визначали чіткий порядок та процедуру надання права оренди комунального майна.

При цьому суд враховує, що у листі від 14.09.2006р. (а.с. 6 т. 2), керівник КП «Парк культури та відпочинку «Горняк»» зазначає про те, що не може без згоди з інвестором надавати територію парку для торгівлі іншим особам.

Тобто, виходячи з викладеного вбачається, що протягом строку дії інвестиційного договору (сорок дев‘ять років) жодна особа не може отримати в оренду комунальне майно, яке знаходиться на балансі КП «Парк культури та відпочинку «Горняк», без дозволу інвестора, що фактично змінює всю встановлену законом процедуру надання в оренду землі комунальної власності та порушує права інших членів територіальної громади м. Стаханова.

До того ж, приписами ч. 3 ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»у редакції, що діяла станом на момент  укладення спірного договору, другий відповідач був наділений правом надання в оренду лише об’єктів нерухомості площею до 200 кв. м.

Таким чином, надаючи третьому відповідачеві виключне право оренди свого майна, у тому числі нерухомого, другий відповідач порушив також і вимоги ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».  

За загальним правилом частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

ЦК України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

В обґрунтування заперечень проти позову другий та третій відповідачі, серед іншого, послалися на те, що позивач не є стороною оспорюваного правочину, а тому не має права звернення до суду з вимогою про визнання  інвестиційного договору недійсним.

Обов’язковість доведення наявності факту порушення угодою прав та/або інтересів позивача випливає із позиції Вищого господарського кодексу України, викладеною в абз. 1 п. 4. Роз’яснення „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999 № 02-5/111 та у повній мірі узгоджується із змістом ст. 55 Конституції України. При цьому порушення прав/інтересів повинно мати місце саме внаслідок існування спірного договору, законність якого наразі заперечується і оспорюється позивачем.

Як встановлено судом, позивач безпосередньо не є стороною за спірним договором, що, у світлі положень ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України та ст.ст.173, 174 Господарського кодексу України, які визначають угоду як підставу для виникнення у її сторін кореспондуючих прав та обов’язків, однак положення інвестиційного договору містять вказівку на обов’язок позивача в особі Фонду комунального майна м. Стаханова відшкодувати усі внесені третім відповідачем інвестиції за власний рахунок у випадку розірвання інвестиційного договору. Вказані умови договору зумовлюють висновок суду про те, що такий договір безпосередньо порушує встановлені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» права позивача.

У даному випадку те, що позивач не є стороною інвестиційного договору,  не може вказувати на відсутність права на позов, як на цьому наголошують відповідачі, оскільки ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає можливість  оспорювання дійсності договору не тільки його стороною, але й іншою зацікавленою особою.

В даному випадку, виходячи з встановленого вище, вбачається, що під час укладення спірного договору, були порушені права  територіальної громади м. Стаханова в особі Стахановської міської ради, оскільки відповідно ст. ст. 142 - 145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття виключно на пленарних засіданнях ради рішень.

До того ж, як визначив позивач, оспорюваний правочин порушує економічні інтереси територіальної громади м. Стаханова, надавши у підтвердження довідку для балансової комісії фінансово –господарської діяльності комунального підприємства «Парк культури та відпочинку «Горняк» за період з 2008 року по 2011 рік (а.с. 26–31 т.2). Відповідно до викладених у вказаній довідці висновків усе нерухоме майно підприємства фактично передане в оренду приватним підприємцям, що здійснюють на території КП «Парк культури та відпочинку «Горняк»підприємницьку діяльність. Передана у постійне користування  другому відповідачеві земля  використовується вказаними приватними підприємцями також для здійснення підприємницької діяльності на території КП «Парк культури та відпочинку «Горняк». При цьому, грошові кошти за використання майна та землі другого відповідача останньому не перераховуються. Крім того, комунальне підприємство у повному обсязі сплачує вартість спожитих вказаними фізичними особами - підприємцями  комунальних послуг (зокрема, вартість спожитої електричної енергії). Згідно викладених у довідці висновків до вказаної ситуації призвів факт укладення другим відповідачем за погодженням з першим відповідачем інвестиційних договорів, умови яких передбачають право фізичних осіб – підприємців щодо оренди нерухомого майна КП «Парк культури та відпочинку «Горняк», а також переданої у постійне користування вказаному комунальному підприємству землі комунальної форми власності.

За таких обставин, оскільки другий та третій відповідачі порушили вищенаведені вимоги закону під час укладення спірного інвестиційного договору від 10.08.2004, що призвело і до порушення охоронюваних законом прав позивача у справі як представницького органу територіального громади м. Стаханова, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову  та визнання інвестиційного  договору недійсним.

Частиною 3 ст. 207 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Зі  змісту договору  випливає те, що цей договір може визнаватися недійсним і припинятися лише на майбутнє, оскільки фактичне користування наданою другому відповідачеві у постійне користування земельною ділянкою та майном другого відповідача на підставі інвестиційного договору третім відповідачем унеможливлює проведення двосторонньої реституції після визнання його недійсним,  оскільки використання належного другому відповідачеві майна та наданої йому у постійне користування земельної ділянки - "річ" безповоротна, і відновити сторони у первісному становищі  неможливо.

Таку правову позицію викладено й у постанові Верховного Суду України від 13.01.2004 у справі № 7/85/4/68-81.

Таким чином, спірний інвестиційний договір підлягає визнанню недійсним на майбутнє.

В процесі судового розгляду справи другим та третім відповідачами на підставі приписів ст. 267 Цивільного кодексу України заявлено про застосування до позовних вимог позовної давності, визначеної ст. 257 Цивільного кодексу України.

Так, другий та третій відповідачі зазначають, що станом на 26.09.2006 позивач був обізнаний про факт укладення оспорюваної угоди, а тому саме з вказаної дати слід обчислювати строк позовної давності для звернення з даним позовом.

В обґрунтування своїх доводів відповідачі посилаються на лист виконавчого комітету Стахановської міської ради Луганської області № 01-26/2043 від 26.09.2006, підписаний заступником голови Стахановської міської ради  І.П. Ільїновим (а.с. 9-10 т.2), в якому вказана посадова особа викладає свою правову позицію стосовно відповідності чинному законодавству договору інвестування від 10.08.2004, укладеного між другим та третім відповідачами у даній справі.

У вказаному вище листі викладено висновок про те, що договір інвестування від 10.08.2004 укладений на невигідних для другого відповідача умовах, а саме третім відповідачем як орендарем комунального майна не сплачуються комунальні послуги під час використання орендованого майна. Вказані комунальні послуги, незважаючи на те, що споживає їх третій відповідач, фактично сплачуються не останнім, а  КП «Парк культури та відпочинку «Горняк».

Оцінюючи доводи сторін стосовно визначення строку позовної давності за позовними вимогами, суд  зазначає таке.

Відповідно до  положень  ст. 6  Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ст. 10 вказаного Закону).

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи (стаття 11 Закону).

При цьому міські ради та їх виконавчі комітети є окремими юридичними особами.

Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях (стаття 12 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб. На осіб, які входять до складу виконавчого комітету ради і працюють в ньому на постійній основі, поширюються вимоги щодо обмеження сумісності їх діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлені вказаним Законом для сільського, селищного, міського голови.

За таких обставин, заступник міського голови м. Стаханова  І.П. Ільїнов, яким було підписано лист виконавчого комітету Стахановської міської ради від 26.09.2006 № 01-26/2043, за своєю посадою відповідно до вимог закону не міг бути депутатом міської ради  і шляхом прийняття  участі у її засіданнях повідомити міську раду про факт укладення спірного інвестиційного договору.

Як зазначено вище, саме міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідного міста та  саме за своєю посадою керує на засіданнях відповідної  міської ради, хоча і не наділений статусом депутата ради.  

З урахуванням викладених вище норм закону  у суду відсутні підстави для висновку про те, що лист за підписом заступника міського голови м. Стаханова є юридично значимою дією  від імені Стахановської міської ради.  Вказану дію заступник міського голови м. Стаханова І.П. Ільїнов вчинив саме як посадова особа виконавчого комітету Стахановської міської ради, яка є окремою юридичною особою, оскільки за посадою не може входити до складу Стахановської міської ради.

Таким чином, доводи другого та третього відповідачів стосовно наявності у заступника міського голови законодавчого підґрунтя для вчинення юридично значимих дій від імені відповідної міської ради є необґрунтованими та спростовуються наведеними вище нормами закону та обставинами справи, а факт надсилання зазначеного вище листа заступника міського голови не є початком відліку строку позовної давності за позовними вимогами у даному спорі.

Як свідчать матеріали справи та її фактичні обставини,  позивач дізнався про факт укладення  оспорюваного інвестиційного договору за результатами складення акту про перевірку умов договорів щодо відповідності чинному законодавству України від 31.12.2010р. та наданої 31.12.2010 року доповідної записки №770, а тому саме з моменту надання міській раді доповідної записки та складення акту і слід обчислювати строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Таким чином, строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом позивачем пропущений не був.

Згідно ст. 43  Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В силу вимог ст. 33 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному  розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням викладеного вище та зважаючи на те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підтвердженими фактичними обставинами справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з покладенням судових витрат на відповідачів у справі на підставі приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На підставі викладеного, керуючись  ст. ст. 43, 33, 43, 44, 49,  82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

                                               в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним інвестиційний договір б/н від 10.08.2004, який укладений між комунальним підприємством «Парк культури та відпочинку «Горняк»та фізичною особою –підприємцем  ОСОБА_1.

3. Стягнути з Фонду комунального майна міста Стаханова, Луганської області, м. Стаханов, вул. Кірова, 32 ідентифікаційний код 21795475 на користь Стахановської міської ради, Луганської області, м. Стаханов, вул. Кірова, 32 ідентифікаційний код 25963320 витрати по сплаті державного мита в сумі 28 грн. 33 коп. та витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу в сумі 78 грн. 66 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

4. Стягнути з Комунального підприємства «Парк культури та відпочинку «Горняк», Луганської області, м. Стаханов, вул. Тельмана, ідентифікаційний код 02221633 на користь Стахановської міської ради, Луганської області, м. Стаханов, вул.. Кірова, 32 ідентифікаційний код 25963320 витрати по сплаті державного мита в сумі 28 грн. 33 коп. та витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу в сумі 78 грн. 66 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

5. Стягнути з фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1 на користь Стахановської міської ради, Луганської області, м. Стаханов, вул.. Кірова, 32 ідентифікаційний код 25963320 витрати по сплаті державного мита в сумі 28 грн. 34 коп. та витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу в сумі 78 грн. 68 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 31.08.2011.

Суддя                                                                                 Т.В. Васильченко