Рішення

від 01.07.2008 по справі 16749-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

16749-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

01.07.2008Справа №2-15/16749-2007

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрно-торгова фірма «Макон» (95001, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Одеська, 9, оф.  29, ідентифікаційний код 32177872)

До відповідача Відкритого акціонерного товариства «Урожайненський комбінат хлібопродуктів» (97000, АР Крим, Красногвардіський район, смт. Красногвардійське, вул.. Будівельників, 132, ідентифікаційний код 00951959)

За участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Суфле Україна» (01054, м. Київ, вул.. Тургенівська, 15, ідентифікаційний код 30577181)

Про стягнення 17958,57 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача – Солощенко І.В., довіреність б/н від 08.02.2008 р., у справі

Від відповідача – Белошейкіну І.Д., довіреність № 217 від 06.07.2007 р., у справі

Представник прокуратури – не з'явився

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Аграрно-торгова фірма «Макон» звернулося до Господарського суду АР Крим із позовом до Відкритого акціонерного товариства «Урожайненський комбінат хлібопродуктів»  про стягнення 17958,57 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 29.10.2007 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Суфле Україна» укладений  договір поставки № ПП 07/243 ЕД, відповідно до якого позивач купує, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Суфле Україна» продає пшеницю 3 класу урожаю 2007 року на загальну вартість 502780,50 грн. Товариство з обмеженою відповідальністю «Суфле Україна» зобов'язалося поставити вказаний товар у строк до 02.11.2007р, базис поставки EXW ВАТ “Урожайненський комбінат хлібопродуктів”. Товариство з обмеженою відповідальністю «Суфле Україна» звернулося до відповідача з листом з проханням переоформити зерно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Суфле Україна» на позивача та передало відповідну довіреність на переоформлення зерна. В свою чергу, позивач звернувся до відповідача з проханням укласти з ним договір зберігання зерна. Але відповідач необґрунтовано відмовився укладати договір зберігання  з позивачем, про що був складений акт від 31.10.2007 р. 29 жовтня 2007 р. між позивачем та Аграрним фондом був укладений біржовий контракт № 0170/01/П/С/07 відповідно до якого позивач зобов'язався поставити Аграрному фонду  пшеницю на загальну суму 520739,07 грн. У зв'язку з тим, що відповідач необґрунтовано відмовився укладати договір зберігання з позивачем, Товариство з обмеженою відповідальністю «Суфле Україна» не змогло виконати свої зобов'язання  по поставці товару, а позивач не зміг виконати свої зобов'язання по контракту № 0170/01/П/С/07, чим відповідач заподіяв позивачу збитки у вигляді недоотриманого прибутку у розмірі 179578,57 грн., що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Представник відповідача у судовому засіданні та у відзиві на позов позовні вимоги не визнає, вказує, що на підставі Положення про обіг складських документів на зерно Товариству з обмеженою відповідальністю «Суфле Україна» було видано складську квитанцію, видача якої є обов'язковою при прийнятті зерна на зберігання, тоді як видача складського свідоцтва не є обов'язковим, оскільки воно видається за вимогою поклажодателя  (п.п.1.1,3.1.,3.2.,4.2.).  Товариство з обмеженою відповідальністю «Суфле Україна» не зверталось з вимогою видати просте або подвійне складське свідоцтво та вони не оформлювались та не видавались йому.

17.03.2008 р. до господарського суду АР Крим надійшла заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою просить суд стягнути з відповідача збитки у розмірі 17958,57 грн., спричинені порушенням відповідачем Інструкції «Про порядок ведення обліку та оформлення операцій с зерном та продуктами його перероблення на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах незалежно від їх форми власності та господарювання».

Суд вважає за можливе вказану заяву задовольнити, прийняти зміну підстави позову,  оскільки це не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси та не суперечить  частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно якої позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору,  Товариство з обмеженою відповідальністю «Суфле Україна» надав письмові пояснення по суті позовної заяви та просить розглянути справу за відсутності свого представника.

Розгляд справи відкладався згідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

    Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені статтею 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засадами судочинства  є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто, суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, а саме розглянути спір з урахуванням лише підстав позову, що вказані позивачем.

Позивач в позовній заяві в обґрунтування вимог про стягнення збитків посилається на статті 633, 956, 957 Цивільного кодексу Украины, статті 178, 224, 226 Господарського кодексу Украины.

У заяві, що надійшла до суду 17.03.2008 р., позивач  вказує на порушення відповідачем вимог пункту 6.1 Інструкції “Про порядок ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його перероблення на хлібоприймальних і зернопереробних підприємствах незалежно від їх форми власності і господарювання”, пункту 5. “Положення про обіг складських документів на зерно”, відповідно до яких відповідач не провів переоформлення зерна із  ЗАТ “АТ Каргил”на ТОВ “АТФ Макон”.

В силу статті 957 Цивільного кодексу України договір складського зберігання укладається  у письмовій формі.  Письмова форма договору складського зберігання  вважається дотриманою,  якщо  прийняття  товару  на товарний склад посвідчене складським документом.

Види складських документів встановлені статтею 961 Цивільного кодексу України, пунктом 1.1. Положення  “Про обіг складських документів на зерно”(далі Положення), затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 27 червня 2003р. № 198, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 липня 2003р. за № 605/7926.

Порядок переоформлення зерна від одного власника іншому встановлений Інструкцією “Про порядок ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його перероблення на хлібоприймальних і зернопереробних підприємствах незалежно від їх форми власності і господарювання”- пункти 6.1., 5 Положения “Про обіг складських документів на зерно”.

Дійсно, Товариство з обмеженою відповідальністю «Суфле Україна», з яким позивач уклав договір постачання пшениці 3 класу в кількості 372,430 тон на загальну суму 502780,50 грн., 31.10.2007 р. звернулось до ВАТ “Урожайненський КХП” з листом про переоформлення зерна пшениці 3 класу в кількості 372,430 тон на ТОВ “АТФ Макон”. (а.с. 84)

Проте, переоформлення зерна пшениці не було проведене, у зв'язку з тим, що при передачі Товариством з обмеженою відповідальністю «Суфле Україна» на зберігання зерна пшениці, останньому було видано складську квитанцію, обов'язок видачі якої при оформленні партії зерна на зберігання, встановлений пунктом 1.7. Положення. Підставою для видачі складської квитанції на зерно є угода про зберігання зерна, укладена між  зерновим складом і поклажодавцем, та факт прийняття зерна на зберігання, (пункт 3.2. Положення).

Подвійне або просте складське свідоцтво  на зерно зерновий склад виписує на вимогу поклажодавця, (пункт 4.2. Положення).

Відповідач прийняв на зберігання зерно пшениці від Товариства з обмеженою відповідальністю «Суфле Україна», видав  останньому складську квитанцію, складське свідоцтво не видавалось, що підтвердив  в судовому засіданні представник відповідача. Той факт, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Суфле Україна» не отримувало складське свідоцтво підтверджується також і договором поставки від 29.10.2007 р., укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Суфле Україна», оскільки в тексті договору вказується лише складська квитанція.

Положення про обіг складських документів на зерно не передбачає можливості передачі складських квитанцій від одного власника зерна іншому, вона повинна бути повернена поклажодателем складу при витребуванні зерна та при видачі зерна погашається шляхом внесення запису про її погашення на всіх екземплярах.

Внаслідок того, що складське свідоцтво (подвійне або просте) не видавалось  Товариству з обмеженою відповідальністю «Суфле Україна», не могла бути оформлена передача від Товариства з обмеженою відповідальністю «Суфле Україна» Товариству з обмеженою відповідальністю «Аграрно-торгова фірма «Макон» без укладення договору зберігання.

Посилання позивача на порушення відповідачем Інструкції “Про порядок ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його перероблення на хлібоприймальних і зернопереробних підприємствах незалежно від їх форми власності і господарювання”, Положення про обіг складських документів на зерно, не знайшло свого підтвердження.

Позивач також вказує на те, що нібито відповідач відмовив йому в укладенні договору зберігання, проте вказаний довід, також, не знайшов підтвердження в ході судового розгляду.

Навпаки, на акті від 31.10.2007р. є запис відповідача про неможливість переоформлення зерна, у зв'язку з відсутністю договору зберігання, а не про відмову від укладення договору зберігання.

Інших доказів, які б підтверджували відмову відповідача від укладення договору зберігання зерна, позивачем в суд не представлено.

          В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на статті 224, 225  Господарського кодексу України, тобто визначає та обґрунтовує стягувану з відповідача суму (неотриманий прибуток) у розмірі 17958,57 грн. як збитки.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

          З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок.

 Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності,  повинен відшкодувати  завдані  цим  збитки  суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені  управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи,   які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 25 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

    - вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

     - додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів  тощо), понесені   стороною,  яка  зазнала  збитків  внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

    - неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона,  яка зазнала   збитків,  мала  право  розраховувати  у  разі  належного виконання зобов'язання другою стороною;

    - матеріальна   компенсація   моральної   шкоди   у   випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

          З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. (в даному випадку відповідач Відкрите акціонерне товариство «Урожайненський комбінат хлібопродуктів»).

Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок. За відсутністю такого зв'язку збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв'язку слід враховувати, що необхідно виявляти зв'язок між саме між порушенням зобов'язання та шкідливими наслідками (збитками), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та збитками.

          Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Аналогічне положення міститься в статті 173 Господарського кодексу України, якою передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав,  передбачених  цим  Кодексом,  в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру  на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Проте, судом встановлено, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка як і порушення зобов'язання.

          Як вбачається з матеріалів справи стягувана  сума у розмірі 17958,57 грн. за своєю правовою природою та в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України не є збитками.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України).

Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України позивач не довів суду безперечних доказів заподіяння збитків Відкритим акціонерним товариством «Урожайненський комбінат хлібопродуктів» у розмірі 17958,57 грн., не довів протиправності дій відповідача та причинного зв'язку між цими діями та спричиненими збитками, через що у суду відсутні правові підстави для задоволення позову.

          Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 04.07.2008 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 46, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.