Рішення

від 01.07.2008 по справі 4/56-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/56-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

01 липня 2008 р.                 Справа 4/56-08

Господарський суд Вінницької області у складі:

Головуючого судді                 В. Білоуса

При секретарі судового засідання  А. Логінові

за участю представників:

прокурора   : Р. Пошивак - за довіреністю;

позивача    : М. Кушнір - за довіреністю;

відповідача : К. Хоменчук - за довіреністю;

3-ї особи КЕВ  : не з'явився з невідомих для суду причин;

3-ї особи Міської ради: не з'явився з невідомих для суду причин.

Місце розгляду справи : приміщення суду,кімн.№1114

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом військового прокурора Вінницького гарнізону, вул. Червоноармійська, 105, м. Вінниця, 21007 в інтересах держави в особі військової частини А0549, вул. Червоноармійська, 105, м. Вінниця, 21007, код ЄДРПОУ 08540799 до товариства з обмеженою відповідальністю "Корсар", вул. Кірова, 2а,м. Вінниця, 21100, код 20112149, треті особи: квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниці, вул. Червоноармійська, 87, м. Вінниця, 21007, код ЄДРПОУ 08320218 та Вінницька міська рада, вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050 про зобов'язання відповідача повернути землекористувачу - військовій частині А0549 самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,16 га у м. Вінниці на розі вул. Червоноармійська - вул. Кірова та зобов'язати ТОВ "Корсар" за власний рахунок знести самочинно зведені будівлі та споруди на землях оборони, що використовуються військовою частиною А0549 у м. Вінниці на розі вул. Червоноармійська - вул. Кірова, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідач у відзиві на позов, поданому суду 05.05.2008р. та  його представник в судовому засіданні  в позові просять відмовити. Покликались на те, що позов заявлено в інтересах військової частини А 0549, що згідно довідки ЄДРПОУ № 134/06 від 05.05.2006р. зареєстрована 04.09.1998р. і є юридичною особою. Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, на який посилається  позивач і який не надає до суду вказуючи на його таємність, датовано 1975 р.. Враховуючи зазначену дату він ніяким чином не може стосуватись в/ч А0549, що була створена у 1998р.. Наданий позивачем акт інвентаризації земель Міністерства оборони України на території м. Вінниці по вул. Червоноармійській від 01.04.1993р. стосується землекористування військової частини № 35564. Доказів правонаступництва військової частини А 0549 щодо прав і обов'язків військової частини № 35564 позивачем не надано. Окрім того, вказує, що у документах наданих позивачем містяться розбіжності щодо площі землекористування. Так у акті інвентаризації від 01.04.1993р.  зазначено площу 32,0 га,  у акті інвентаризації земельної ділянки, що використовується військовою частиною А 0549 від 10.01.2003р.  - площу 30,73 га, у довідці Західного територіального управління № 370 від 02.2008р. - площу 28,03 га. Також надали копію державного акту на право постійного користування  землею ІІ - ВН № 001512 виданого Вінницькою міською радою народних депутатів на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради народних депутатів від 07.11.1996р. № 843. Згідно якому відповідачу, що знаходився по вул. Кірова у постійне користування надано 1008, 21 кв м землі в межах, згідно з планом землекористування. Також в поясненнях від 30.05.2008р. (а.с. 109-110) зазначив, що згідно Державного акту ІІ-ВН № 001512 від 06.12.1996 р. ТОВ фірмі «Корсар» було надано в постійне користування земельну ділянку по вул. Кірова ,4 ( на даний час 2-а). Вказана ділянка безпосередньо межувала із сміттєзвалищем. Територія сміттєзвалища стикалась з територією ТОВ «Корсар»і відмежовувалась від території в/ч 35 564 парканом. Даний факт підтверджується викопіюванням з кадастрового плану м. Вінниці від 31.10.1996 р. ( а.с. 19), який надано суду позивачем і на якому територія сміттєзвалища площею приблизно 0,12 га виділена штриховкою і зображена за межами території військової частини. За парканом на території частини також складувалось сміття. 20.09.1998 року командир військової частини звернувся до ТОВ «Корсар»з листом № 27, що містив пропозицію привести територію сміттєзвалища у належний стан, оскільки дощова і тала вода, що накопичувалась там постійно підтоплювала склади в/ч . При цьому погоджувалось питання про передачу у користування ТОВ «Корсар»всієї території сміттєзвалища, у тому числі тієї його частини приблизною площею 0,04 га , що знаходилась за парканом, із зобов'язанням перенести існуючий паркан відповідно до схеми, наданої суду позивачем. Як вбачається із схеми, вона була погоджена і військовими і представниками органу місцевого самоврядування. ТОВ «Корсар»листом № 17 від 27.09.1998 р. (копія додається) надало згоду на виконання робіт з благоустрою і передачу землі. Підприємство витратило близько 600 000 гривень на вертикальне планування та організацію відводу талої та дощової води, прокладку комунікацій, підсипку ґрунту і асфальтування та спорудило спортивний майданчик зі спеціальним покриттям, де до даного часу займаються дитячі секції з хокею та Вінницька хокейна команда. Військова частина спорудила залізобетонну огорожу на новій межі і повідомила ТОВ «Корсар», що погоджувальні документи по розмежуванню направлені у м. Київ та м. Львів. У 2002 році після неодноразових звернень  до командування частини, Вінницької КЕЧ та Вінницької міської ради товариство дізналось, що вищезазначені матеріали загубились і документи направлені повторно. Даний факт підтверджується наданим позивачем актом інвентаризації від 10.01.2003 р. (а.с.21). Таким чином з 1998 року межі землекористування військової частини А 0549 і ТОВ «Корсар»проходять по залізобетонній капітальній огорожі та частково по борту спортивного хокейного майданчика. При цьому, як свідчать матеріали справи, безпосередньо на в/ч А 0549 будь-яка землевпорядна документація не оформлялась. Наголосив на тому, що позивач посилається на Державний акт 1975 року і план землекористування 1993 року, які не відповідають існуючим межам землекористування. Відповідно до ч.5 ст. 11 Закону України № 1457-ІУ від 05.02.2004 р. «Про розмежування земель державної та комунальної власності» визначення меж земельних ділянок у випадках, коли відсутні матеріали встановлення їх у натурі (на місцевості) або ж існуючі межі не відповідають земельно-кадастровій документації, проводиться відповідно до вимог Земельного кодексу України. Пунктом 12 Перехідних положень ЗК України 2001 року встановлено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні ради. Наскільки відомо ТОВ «Корсар» розмежування земель державної і комунальної власності у м. Вінниці не проведено. Таким чином, розпорядження спірною земельною ділянкою відноситься до компетенції Вінницької міської ради.

Прокурор у позові зазначає, що згідно ч.2 ст.77 Земельного кодексу України землі оборони можуть перебувати або у державній, або у комунальній власності. При цьому заявляє позов в інтересах держави - Міністерства оборони України і не надає жодних доказів  того, що землі на яких розташована в/ч А 0549 та спірна земельна ділянка є державною власністю. Як доведено вище розпорядження спірною земельною ділянкою є компетенцією Вінницької міської ради. Відповідно прокурором неправильно визначено орган уповноважений державою здійснювати необхідні функції у спірних правовідносинах. За вказаних обставин згідно п.3 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 22.05.2002 р. № 04-5/570 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам»позов підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 1 частини 1 статті 81 ГПК.

Прокурор, представники позивача, 3-ї особи (КЕВ) позовні вимоги підтримали і погодилися із ними. Покликалися на те, що відповідач самовільно зайняв земельну ділянку 0,16 га, яка належить на праві користування позивачеві і за якою відповідно п. 23, 28 Положення про порядок надання в користування земельних ділянок для потреб ЗС України, затвердженого наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997р., здійснює контроль, облік і охорону квартирно-експлуатаційна частина.

Міська рада в поясненнях, поданих суду 02.06.2008р. (а.с. 94) пояснила, що станом на момент постанови ухвали розмежування земель державної і комунальної власності в межах населеного пункту м. Вінниці не проведено. Відповідно, межі в натурі (на місцевості) земельних ділянок державної та комунальної власності не встановлювались. Одночасно повідомив, що в п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України зазначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належить части (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів-відповідні органи виконавчої влади.

Представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи до надходження з архіву із м. Києва директиви Д7 Міністра Оборони України від 08.05.1998р.. Представник відповідача заперечив проти даного клопотання. З огляду на те, що відсутність директиви Д7 МО України від 08.05.1998р. не перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні, вказане клопотання позивача підлягає відхиленню. Беручи до уваги те, що Міська рада належним чином повідомлена 12.06.2008р. про час та місце розгляду справи, і її пояснення надані суду 02.06.2008р. (а.с. 94) суд вважає, що неявка представника Вінницької міської ради не перешкоджає вирішенню спору.

Заслухавши пояснення прокурора, представників позивача, відповідача, 3-ї особи (КЕВ), повно, всебічно і об'єктивно дослідивши надані в справу докази, надавши їм юридичну оцінку суд на підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. 1, 33, 34, 43 ГПК України, п. 12, розд. ІХ «Прикінцеві положення» Земельного кодексу України, ст. 1, 11 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», ч. 1, 2 ст. 116, ч. 1,3 ст. 125, 126, ЗК України прийшов до висновку про те, що позов з підстав вказаних в ньому задоволенню не підлягає.

В обґрунтування позовних вимог прокурор надав акт інвентаризації земель Міністерства Оборони України без номера та дати, складений згідно розпорядження районної державної адміністрації, виконавчого комітету Ради народних депутатів від 01.04.1993р.№ 293-р, експлікації земель до цього акту, акти інвентаризації земельної ділянки, що використовується військовою частиною А 0549, від 10.04.2003р., № 15 від 05.03.2008р. інші докази. В акті інвентаризації земель складеному на виконання рішення виконкому від 01.04.1993р. № 293-р експлікації земель вказано, що у військової частини 35564 була в користуванні земельна ділянка площею 32 га. В цьому акті серед юридичних документів, що посвідчують і надають право на землю вказано рішення обласної Ради народних депутатів № 116 від 28.12.1948р.. Прокурор, представники позивача, 3-ї особи (КЕВ) зазначили, що земельну ділянку 32 га, яку використовувала в/ч 35564 після реформування у Збройних Силах України, почала використовувати військова частина А-0549 (позивач). В актах інвентаризації від 10.04.2003р., 05.03.2008р. вказано вже меншу площу, яку використовує позивач –30,73 га, і 28,03 га, а не 32 га, як було вказано в акті складеному на виконання рішення виконкому від 01.04.1993р. № 293-р. Тому суд вважає ці докази суперечливими, взаємовиключними і як такими, що позбавлені доказової сили. Не вказано в цих актах в який спосіб, якими вимірювальними приладами встановлювався розмір площі земельної ділянки, яка мала бути в користуванні і тої яка на думку прокурора, позивача, 3-ї особи (КЕВ) самовільно зайнята.

Прокурором, позивачем, 3-ю особою не надано доказів про те, кому передано земельну ділянку, яка складає різницю між земельною ділянкою площею 32 га в акті б/н і без дати і тою, яка вказана в послідуючих актах інвентаризації земель від 10.04.2003р., № 15 від 05.03.2008р. 30,56 га і 28,03 га.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно змісту ст. 1, 21 ГПК України пред'являти позови до господарського суду, бути позивачами (належними позивачами) можуть підприємства, установи, організації (юридичні особи) права яких порушено або оспорюються. Відповідно до ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази мають подаватися сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Із змісту ч. 1 ст. 116, ст. 125, 126 ЗУ України вбачається, що юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень , визначених цим Кодексом. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою має посвідчуватися державними актами. З огляду на вказані норми, належним доказом того, що позивач –військова частина А 0549 є користувачем оспорюваної земельної ділянки і того, що його право порушене мали б бути рішення органів місцевого самоврядування, державний акт на право користування земельною ділянкою, а не акти інвентаризації земель, які такими доказами в силу названих норм законодавства не можуть бути. Позивач, прокурор, 3-я особа (КЕВ) не надали суду, передбачених законом доказів –рішення органів самоврядування, державного акта на право користування земельною ділянкою в яких би землекористувачем був вказаний позивач –військова частина А-0549 або його попередник. Акт на право користування землею наданий суду 3-ю особою (КЕВ) з листом № 1041 від 02.06.20078р. таким доказом також не є, оскільки в ньому землекористувачем земельної ділянки площею 155 га є Вінницька КЕЧ району, а не позивач –військова частина А-0549 чи військова частина 35564. Тому прокурор, позивач, 3-я особа (КЕВ) не довели, передбаченими законом засобами доказування, того, що право позивача –військової частини А -0549 порушене. Вимагати захисту порушеного права щодо землекористування може лише власник або землекористувач, довівши передбаченими законом засобами доказування, що він є власником чи користувачем земельної ділянки.

Окрім того, було прийнято спеціальний закон щодо розмежування земель державної і комунальної власності. Закон України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004р. № 1457-ІV. Згідно преамбули, ст. 1, 10, 11 цього Закону передбачено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування  щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування. Розмежування земель державної та комунальної власності полягає у здійсненні організаційно-правових заходів щодо розподілу земель державної власності на землі територіальних громад і землі держави, а також щодо визначення і встановлення в натурі  (на місцевості) меж земельних ділянок держаної та комунальної власності. Розмежування земель державної та комунальної власності здійснюється за проектами, які за замовленнями відповідних сільських, селищних, міських рад, обласних державних адміністрацій розробляються державними та іншими землевпорядними організаціями. При розмежуванні земель державної та комунальної власності віднесення земельних ділянок, площа яких відповідає даним земельно-кадастрової документації, до земель державної чи комунальної власності, визначення меж цих ділянок проводиться на підставі цих даних. Визначення меж земельних ділянок у випадках, коли відсутні матеріали встановлення їх в натурі (на місцевості) або ж існуючі межі не відповідають земельно-кадастровій документації, проводиться відповідно до вимог Земельного кодексу України з урахуванням нормативів відведення земельних ділянок.

З огляду на вказані норми, під час розмежування земель державної та комунальної власності для визначення меж земельних ділянок необхідно було перевірити і встановити чи відповідає площа земельних ділянок даним земельно-кадастрової документації і чи відповідають існуючі межі земельних ділянок земельно-кадастровій документації, що також має істотне значення для вирішення спору і доведення того, хто є землекористувачем, власником земельної ділянки, встановлення меж земельної ділянки, її площі. За недоведеністю цих обставин відсутні правові підстави вважати порушеним право позивача чи іншої особи.

В п. 12 розд. ІХ «Прикінцеві положення» Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розмежування землями  (крім земель переданих у приватну власність, то земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів –відповідні органи виконавчої влади.

Із пояснень представників сторін, поданих доказів вбачається, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту м. Вінниці.

3-я особа (Вінницька міська рада) в поясненнях наданих суду 02.06.2008р.(а.с. 94) зазначила, що розмежування земель державної та комунальної власності в межах населеного пункту м. Вінниці не проведено, а відтак межі в натурі (на місцевості) земельних ділянок державної та комунальної власності не встановлювалися.

Зі змісту ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 212, п. 12 «Прикінцевих положень» ЗК України, ч. 7 ст. 376 ЦК України вбачається, що вимагати повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, знесення збудованих на ній споруд, будівель можна лише за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження розпоряджатися земельною ділянкою.

З огляду на це, в прокурора, Міністра оборони України, позивача, 3—ї особи (КЕВ) відсутнє право розпоряджатися спірною земельною ділянкою, а таке право згідно закону належить Вінницькій міській раді.

Наведене дає підстави для відмови в позові.

Керуючись викладеним, ст. 1, 4-3, 4-5, 22, 28, 33, 34, 43, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Копії даного рішення направити прокурору, позивачу, відповідачу, третім особам - КЕВ м. Вінниці та Вінницькій міській раді рекомендованим листом з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення або вручити повноважному представнику під розписку.

Вступну та резолютивні частини рішення оголошено 01.07.2008р. Повний текст рішення відповідно до ст.84 ГПК України оформлений і підписаний 07.07.2008р. Рішення набирає законної сили на протязі 10-ти днів з дня повного оформлення і підписання його тексту суддею.

Суддя                      В.Білоус

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - військовому прокурору

3 - позивачу

4 - відповідачу

5 - третій особі -КЕВ м. Вінниці

6 - третій особі - Вінницькій міській раді