Постанова

від 10.10.2006 по справі 21/247-05-10124

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

21/247-05-10124

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

10 жовтня 2006 р.                                                                                   № 21/247-05-10124  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Т. Дроботової –головуючогоН. Волковицької

Л. Рогач

за участю представників:

ПозивачаБачинської Л.Ф. дов. від 7.08.2006року

ВідповідачівБорисова О.В. до. від 21.12.2005рокуЕгорова Ю.П. дов. від 14.08.2006року

розглянувши матеріаликасаційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "Севморверфь"

на постанову

у справі від 25.05.2006 року Одеського апеляційного господарського суду № 21/247-05-10124 господарського суду Одеської області

за позовомВідкритого акціонерного товариства "Чорномортехфлот"

до

- Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ) "Трансшип"

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Севморверфь"

про

про розірвання договору та стягнення 197850 грн. 00 коп.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Чорномортехфлот", звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Севморверфь" про розірвання договору від 20.03.2003 р. № 4503023 та відшкодування збитків у сумі 188000 грн. 00 коп., а також до ТОВ "Трансшип" про стягнення суми боргу у розмірі 9850 грн. 00 коп., який виник внаслідок невиконання останнім умов Договору поруки від 18.01.2005 р.

Заявою від 29.11.2005 р. позивач збільшив розмір позовних вимог та просить розірвати Договір № 4503023, укладений між ВАТ "Чорномортехфлот" та ТОВ "Севморверфь" 20.03.2003 p., стягнути з ТОВ "Севморверфь" заборгованість у розмірі 4847397 грн. 15 коп., та стягнути з ТОВ "Трансшип" суму боргу у розмірі 9850 грн. 00 коп.

Рішенням господарського суду Одеської області від 24.01.2006 р. позов задоволено, розірвано договір № 4503023 від 20.03.2003р., укладений    між    ВАТ    „Чорномортехфлот"    і    ТОВ „Севморверфь" та стягнуто з останнього на користь позивача 4043262,40 грн. основного боргу, 616134 грн. 75 коп. штрафу та 188000 грн. збитків, а також з ТОВ   „Трансшип"  на  користь  позивача  стягнуто  9850   грн.  

Рішення  суду мотивовано тим, що ТОВ „Севморверфь"  в односторонньому порядку змінило умову договору щодо вартості робіт по будівництву судна та не виконало в установлений строк взяті на себе   зобов'язання по будівництву судна, що, відповідно до статей 525, 526 та частини 2 статті 852 Цивільного кодексу України є підставою для розірвання договору та стягнення збитків.

Також суд дійшов висновку, що оскільки згідно  договору   поруки   від    18.01.2005   р. ТОВ „Трансшип" відповідає в розмірі 0,2% від суми всіх грошових зобов'язань ТОВ „Севморверфь" та враховуючи, що позивачем вимогу про сплату 9850 грн. було пред'явлено в період дії даного договору, то позовна вимога щодо стягнення з цього відповідача зазначеної суми є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

25.05.2006 року постановою Одеського апеляційного господарського суду рішення господарського суду Одеської області від 24.01.2006 року змінено, а позовні вимоги задоволені частково, а саме: розірвано    договір    №    4503023    від    20.03.2003    року    між    ВАТ „Чорномортехфлот" і ТОВ „Севморверфь", стягнуто з ТОВ „Севморверфь" на користь ВАТ „Чорномортехфлот"4043262 грн. 40 коп. збитків, 616134 грн. 75 коп. штрафу.

В решті позовних вимог до ТОВ „Севморверфь" відмовлено.

У задоволенні позову  ВАТ„Чорномортехфлот" до ТОВ „Трансшип" про стягнення 9850 грн. відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Севморверфь" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.05.2006 року, в якій просить рішення

та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, мотивуючи скаргу доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Свої доводи заявник обґрунтував тим, що  господарським судом Одеської області порушені правила територіальної підсудності, оскільки спір виник з договору поручительства, стороною якого ТОВ "Севморверфь" не є. Крім того, судами були неповно з'ясовані обставин, що мають значення для справи стосовно порушення умов договору збоку позивача, що відповідно частини 4 статті 612 Цивільного кодексу України виключає відповідальність боржника.

Заслухавши доповідь  судді –доповідача та присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає  задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України,  касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи предметом спору є насамперед розірвання договору № 4503023 від 20.03.2003 р., укладеного між ВАТ „Чорномортехфлот" (замовник) та ТОВ „Севморверфь" (виконавець)  з підстав істотних відступлень від його умов, а саме ціни та терміну виконання робіт.

При розгляді справи судами встановлено, що відповідно до умов даного договору сторони встановили, що виконавець зобов'язується побудувати і поставити судно замовнику протягом 540 діб з моменту підписання цього договору і отримання першого авансового платежу від замовника.

Ціна робіт за цим договором  визначається  на підставі  протоколу  узгодження договірної ціни (додаток № 1 до договору) і складає 12322695 грн.

На виконання своїх зобов'язань за договором позивач за платіжними дорученнями № 815 від 28.03.2003 р., № 943 від 09.04.2003 р., № 946 від 10.04.2003 р., № 1134 від 22.04.2003 р., № 1174 від 24.04.2003 р. перерахував відповідачеві перший авансовий платіж в розмірі 12% від ціни договору в сумі 1478723 грн. 40 коп. За таких обставин суди дійшли висновку, що відповідно до умов п. п. 2.1, 2.3 договору відповідач повинен був збудувати судно і передати його за актом приймання —передачі позивачеві до 16 жовтня 2004 р.

При цьому судами не прийнято до уваги та не надано належної оцінки тому, що відповідно до пункту 4.3 договору при затриманні платежів, передбачених договором, строк передачі судна від виконавця до замовника переноситься відповідно на час такої затримки.

Відповідно частини 4 статті 612 Цивільного кодексу України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Посилаючись на наявні у справі платіжні доручення суди встановили, що на виконання своїх договірних зобов'язань позивач в період з 21.05.2003 р. по 06.11.2003 р. перерахував відповідачеві грошові кошти загальною сумою 2564539 грн. А всього позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти на суму 4043262 грн. 40 коп., але чи відповідають ці розрахунки порядку, передбаченому пунктом 4.1 договору та чи впливають вони на кінцевий строк передачі судна судами не перевірялось.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу й інших актів цивільного законодавства, а одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже для вирішення питання по суті спору судам необхідно було надати аналіз умовам договору та встановити ступінь виконання зобов'язань сторонами в частині, що стосується предмету спору.

Крім того, приймаючи рішення суди виходили з того, що відповідач в односторонньому порядку змінив вартість робіт з будівництва судна і його остаточна ціна невідома.

Касаційна інстанція не може погодитись з таким висновком, оскільки він зроблений без аналізу всіх наявних в матеріалах справи доказів, а саме, судами не прийнято до уваги та не надано належної правової оцінки протоколу узгодження договірної ціни від 30.07.04 р. / а.с. 25/, що також є суттєвим для вирішення даного спору по суті.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами як першої так і апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті рішення не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Неповне з'ясування всіх обставин справи, які  мають значення для справи, дає підстави для скасування ухваленого у справі рішення та передачі справи на новий розгляд.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Під  час  нового  розгляду  справи  господарському  суду необхідно  врахувати  викладене,  всебічно  і  повно  з'ясувати  і  перевірити  всі  фактичні  обставини  справи,  об'єктивно  оцінити  докази,  що  мають  юридичне  значення  для  її  розгляду  і  вирішення  спору  по  суті,  і  в  залежності  від  встановленого,  правильно  визначити  норми  матеріального  права,  що  підлягають  застосуванню  до  спірних  правовідносин,  та  прийняти  обґрунтоване  і  законне  судове  рішення.

Твердження скаржника про порушення судом вимог ст. ст. 15, 17 ГПК України є помилковим і не приймаються касаційною інстанцією до уваги,  оскільки згідно  частини 3 статті 15 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Керуючись статтями 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

                                          П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду Одеської області від 24.01.2006 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.05.2006 року у справі № 21/247-05-10124 господарського суду Одеської області скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Севморверфь"  задовольнити частково.

Головуючий                                                                              Т. Дроботова        

Судді                                                                                        Н. Волковицька

                                                                                             Л. Рогач