Рішення

від 23.06.2008 по справі 1521-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

1521-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 303

РІШЕННЯ

Іменем України

23.06.2008Справа №2-17/1521-2008

за позовом ВАТ "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", м.Київ   

до відповідача ТОВ "ім.В.І.Леніна", с.Виноградове, Сакського району

про стягнення  35 700,51 грн.                                                                                

                                            Суддя В.І. Гайворонський                                                                                              

                П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від   позивача  - Рудий М.В. представник, дов. №16/78-07 від 05.10.07р.

Від   відповідача  -  не з'явився

Сутність спору: Позивач  звернувся з  позовом, згідно якого просить стягнути з відповідача 28 882,53грн. боргу, 2 032,98грн. пені, 4 052,58грн. інфляційних, 732,42грн. 3% річних , у зв'язку з тим що відповідач порушує умови договору №1-124фл від 04.12.00р.

      Відповідач надав заяву про надання відстрочки виконання рішення суду, у якої також просить в задоволені вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних збитків відмовити, в разі задоволення позову по справі №2-17/1521-2008, на розмір задоволеної суми надати відстрочку виконання рішення ГС АРК у строк до 01.11.08р.

      У відзиві відповідач також просить відмовити у стягненні вказаних сум.

      Необхідність відмови в стягненні вказаних сум відповідач обґрунтовує тим що згідно ст. 258 ЦК України до вимог щодо стягнення неустойки  застосовується позовна давність в один рік, а згідно п.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних  санкцій  за  прострочення  виконання зобов'язання,  якщо  інше  не  встановлено  законом або договором, припиняється через шість місяців від дня,  коли зобов'язання  мало бути виконано.

      Відповідач також просить в частині стягнення пені застосувати положення про позовну давність.

      В обґрунтування надання розстрочки відповідач посилається  на ст. 83 та ст. 121 ГПК України та вказує що він перебуває у скрутному матеріальному становищі та немає коштів для виконання рішення, про що свідчать висновки торгово - промисловій палати про знищення посівів.

      В обґрунтування відмови в стягненні інфляційних та 3% річних відповідач посилається на ст. 219 ГК України, ст. ст. 614, 617 ЦК України.

    Згідно ст. 84 ГПК України в описової частині вказується про заяви сторін, а в мотивувальній частині доводити по яким клопотання відклоняються.

      По справі проголошені вступна та резолютивна частини рішення.     

      Розглянувши матеріали справи, суд -

                                                       ВСТАНОВИВ:

       4 грудня 2000р. між ДЛП «Украгролізинг» та Сільськогосподарським виробничим кооперативом "ім.В.І.Леніна" було укладено договір фінансового лізингу №1 -124фл.

      Відповідно до додаткового договору №10 до договору фінансового лізингу №1-124 фл. ВАТ Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" є правонаступником майнових прав і обов'язків державного лізингового підприємства «Украгролізинг».

      Згідно статуту позивача він також є правонаступником ДЛП «Украгролізинг».

      1 вересня 2005р. між ВАТ НАК «Украгролізинг», СВК «Ім.Леніна», ТОВ "ім.В.І.Леніна" був укладений додатковий договір № 2 до договору №1-124 фл від 4 грудня 2000р., згідно п.1 якого сторони домовились, що всі права та обов'язки по договору фінансового лізингу від 04 грудня 2000р. №1-124фл, які ніс СВК «Ім..Леніна» беззаперечно і без інших умов з моменту підписання даного додаткового договору приймає на себе ТОВ "ім.В.І.Леніна".

       Згідно п.2 додаткового договору №2 відповідач прийняв на себе усі боргові зобов'язання СВК «Ім..Леніна» по договору та зобов'язання, що виникали б з дати підписання додаткового договору №2.

       Згідно ст. 204 ЦК України у суду не існує підстав не приймати до уваги умови договору.

       Відповідно до п.3 додаткового договору №2 СВК «Ім..Леніна» передав відповідачу у строкове платне користування відповідно до акту приймання-передачі від 01.09.05р. (чим підтверджується факт отримання останнім предмету лізингу) сільськогосподарську техніку: Трактор ЮМЗ – 8071,3 (зав. №№835212, 835216) у кількості 2 одиниць, загальною вартістю 95 640,00грн.

      У відповідності до п.8 додаткового договору №2 у всьому іншому, що не встановлено додатковим договором, діють умови договору від 04 грудня 2000р. №1 -124 і сторони підтверджують взяті на себе зобов'язання.

      Відповідно до п.3.1 та п.3.2 договору за користування предметом лізингу відповідач повинен був сплатити позивачу чергові лізингові платежі, що включають:

-          сума, яка відраховується при кожному платежі частини вартості об'єкту лізингу, що амортизується за строк, за який вносяться лізингові платежі:

-          сума, яка вноситься на рахунок позивача, як відсоток за залучені ним кошти на придбання предмету лізингу;

-          інші витрати позивача, передбачені договором лізингу.

    Черговість сплати лізингових платежів кожні шести місяцям. Термін сплати кожного чергового лізингового платежу встановлюється числом дати підписання акту приймання-передачі. Перший лізинговий платіж відповідач повинен був сплатити через шість місяців з дати підписання акту, подальші платежі – через кожні шість місяців.

     Відповідно до п.3.3 договору розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюються додатком №2 до договору «Графік сплати лізингових платежів».

      Згідно ст. ст. 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися наладжених чином і у встановлений договором строк.

      Згідно графіка сплати лізингових платежів (додаток №2 до договору №1-124фл від 04.12.2000р.) відповідач повинен сплатити позивачу 106 656,7грн. лізингових платежів до 19.09.2006р.

      Відповідачем не надано доказів сплати боргу по вказаному договору.

      Окрім цього, наявність заборгованості в сумі 28 882,53грн. підтверджується актом звірки.

      Більш того відповідач в частині вимог про стягнення суми боргу за договором не заперечує .

      З урахуванням заявлених позовних вимог борг підлягає стягненню в сумі 28 882, 53грн.

     Пеня стягненню не підлягає, при цьому суд виходить із наступних обставин:

     Згідно графіка по сплаті лізингових платежів (додатковий графік по сплаті лізингових платежів), останній платіж підлягає сплаті 19 грудня 2007р.

     Згідно п.2 ч.2 ст. 258 ЦК України про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік.

     Згідно поштового штампа на конверті позов поданий 29.01.08р.

     Таким чином є сплив позовної давності.

     Згідно ч.3 ст. 267 ЦК України позовна  давність  застосовується  судом  за  заявою сторони у спорі.

     Така заява від відповідача є.

     Згідно ч.4 ст. 267 ЦК України сплив  позовної  давності,  про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

     Таким чином в частині стягнення пені є підставі для відмови в позові у зв'язку зі спливом позовної давності.

      Згідно ст. 121 ГПК України вказана стаття застосовується вже після того, як рішення прийняте.

      При прийнятті рішення застосується ст. 83 ГПК України.

      Однако, згідно вказаної статті надання відстрочки є правом суду, а не обов'язком.

      Таким чином використовуючи надане суду законом право не надавати відстрочку, суд процесуального законодавства не порушує, у зв'язку з чим не існує підстав для зміни рішення у зв'язку з не наданням відстрочки.

      Якщо відповідач вважає що йому необхідна відстрочка, він вправі звернутись в порядку ст. 121 ГПК України

      Крім того суд вважає що повіни враховуватися інтереси не тільки відповідача, но і позивача, якій довгій час не отримує борг.

     Окрім цього в обґрунтування надання відстрочки відповідач посилається на те що не має коштів. Однак, відповідач не надав відповідних доказів в підтвердження цієї обставини – відомостей із банка.

     Ст. 129 Конституції України  передбачено, що  сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

     Згідно   ст. 8  Конституції  України   вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

     Про необхідність дотримання принципу диспозитивності  сторін також указується в постанові  Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д12/12) а в постанові  Пленуму  Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування  норм Конституції України при здійсненні  правосуддя” вказується, що  суди вправі  застосовувати безпосередньо  норми Конституції як норми прямої  дії.

     Таким чином суд вправі розглянути справу по тім матеріалам, які надані зацікавленими особами.

     Суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні вимог про стягнення 3% річних та інфляційних.

      Ст. 625 ЦК України 2003р. передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми боргу на вимогу кредитора.

Таким чином, момент настання виконання зобов'язання по оплаті боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми боргу залежить від наявності вимоги кредитора.

Згідно п. 2 ст. 530 ЦК України зобов'язання, термін виконання яких визначений моментом пред'явлення вимоги, боржник зобов'язаний виконати в семиденний термін з дня пред'явлення вимоги.

Проте, позивачем не представлено доказів, що така вимога направлялася (вручалася) відповідачу.

Таким чином, підстав для виконання відповідачем зобов'язання по сплаті боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми боргу на даний момент не існує.

       Згідно ст. 129 Конституції – нормативного акту прямої дії і що має вищу юридичну силу –  сторона вільна в наданні суду доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

З викладеного виходить, що суд має право розглянути справу за представленими матеріалами, в яких відсутні докази пред'явлення вказаної вимоги.

При цьому суд вважає за необхідне відзначити, що позовні вимоги не є вимогою, що відноситься до обов'язкового права. Так, позовна вимога передбачена процесуальним законодавством (ст. 54 ГПК України), заява з такою вимогою подається до суду і розглядається в порядку, визначеному процесуальним законодавством. Окрім цього, в даному випадку вимога є позовною, і є вимогою про стягнення заявленої суми, тобто вимога про примусовий характер її виконання у разі її задоволення, виконується така вимога в процесі виконавчого провадження.

Окрім цього, виконання вимоги за цивільними зобов'язаннями залежить від визначених ст. 530 ЦК України термінів.

Проте, подача позову не може впливати на такі терміни, оскільки на момент подачі позову, позов вже повинен бути обґрунтований.

Таким чином, позовна вимога не може розглядатися як вимога, що відноситься до обов'язкового права Цивільного Кодексу України.

      Судові витрати підлягають розподілу згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України пропорційно задоволеним позовним вимогам.

      На підставі вищевикладеного, а також керуючись  ст. ст. 44, 49, 82, 84,  85 ГПК України, суд –

                                                           ВИРІШИВ :

           Застосувати в частині стягнення пені в сумі 2032,98грн. позовну давність.

Позов задовольнити частково.

        Стягнути з відповідача –ТОВ "ім.В.І.Леніна" (96530, с.Виноградове, Сакського району, р/р 26001487108290 в Євпаторійській філії АКБ «Укрсоцбанк», МФО 324076, ЄДРПО 31669812) на користь позивача – ВАТ "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"(01601, м.Київ, вул. Мечнікова, 16-а, р/р 2600726319 у ВАТ АБ «Укргазбанк», м.Київ, МФО 320478, ЄДРПОУ 30401456)   28 882,53грн. боргу,  судові витрати: 288,83грн. по державному миту, 95,46 грн. витрат по сплаті за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після вступу рішення до законної сили.

В частині стягнення 2 032,98грн. пені, 4 052,58грн. інфляційних, 732,42 3% річних в позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Гайворонський В.І.