Рішення

від 02.07.2008 по справі 5444-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

5444-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

02.07.2008Справа №2-7/5444-2008

За позовом Приватного підприємства «СК-Кула» (96012, м. Армянськ, вул. Промислова, 2, ідентифікаційний код 32611358)

До відповідача  Суб'єкта підприємницької діяльності Звірінської Наталії Олексіївни (м. Керч, вул. Вокзальне шосе, 36, ідентифікаційний номер 2144015600)

Про стягнення  13123,36 грн.

Суддя Дворний І. І.

                                        представники:

Від позивача – Кудря Є. С., предст., дов. від 03.01.2008 р.

Від відповідача  - не з'явився.

         Суть справи: Приватне підприємство «СК-Кула» звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності Звірінської Наталії Олексіївни про стягнення 13123,36 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків по повній та своєчасній оплаті вартості поставленого позивачем товару за договором №136 від 30.12.2006 р., через що заборгованість Суб'єкта підприємницької діяльності Звірінської Наталії Олексіївни перед Приватним підприємством «СК-Кула» складає 10092,69 грн., яка до часу подачі позову до суду в добровільному порядку не погашена. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 907,42 грн., 3% річних у розмірі 123,53 грн., 1794,58 грн. інфляційних втрат та витрати, пов'язані з поїздкою до суду у розмірі 205,14 грн.

Відповідач у судове засідання двічі не з'явився, відзив на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін,  підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

        Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

30.12.2006 р. між Приватним підприємством «СК-Кула» (Продавець) та Суб'єктом підприємницької діяльності Звірінською Наталією Олексіївною (Покупець) був укладений договір №136, пунктом 1.1 якого передбачено, що Продавець продає, а Покупець купує воду та безалкогольні напої в асортименті під торговими марками «Кула» і «Фрут Айс», найменовані в подальшому Товар.

Відповідно до п. 2.1 Договору ціни на товар вказані в прейскуранті. Загальна сума договору визначається по накладним, які є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що оплата за товар – відстрочка платежу 10 банківських днів з дня відвантаження. В подальшому товар відпускається після оплати попередньої партії.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору позивачем була здійснена поставка товару на загальну суму 14592,71 грн., про що свідчить витратна накладна №3424 від 27.09.2007 р., яка містить підпис представника відповідача про отримання товару. Повноваження представника відповідача підтверджуються довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей, заповненою відповідно до вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996 р.

Однак, товар був оплачений відповідачем лише частково на суму 4500,00 грн., про що свідчать банківські виписки. Отже, заборгованість Суб'єкта підприємницької діяльності Звірінської Наталії Олексіївни перед Приватним підприємством «СК-Кула» складає 10092,71 грн., через що позивач просить стягнути борг у розмірі 10092,69 грн. (тобто менше документально підтвердженого розміру заборгованості) в примусовому порядку.

 Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідач не представив суду доказів оплати заборгованості перед позивачем у розмірі 10092,69 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення такого роду фактів. Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем умов договору №136 від 30.12.2006 р. в частини повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, через що позовні вимоги Приватного підприємства «СК-Кула» стосовно стягнення з Суб'єкта підприємницької діяльності Звірінської Наталії Олексіївни заборгованості у сумі 10092,69 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В п. 8.1 Договору сторони передбачили, що у випадку затримки оплати за товар Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на дату оплати, за кожен день затримання, за весь період несплати.

Сума пені у розмірі 907,42 грн., згідно з доданим до позовної заяви розрахунком, обчислена позивачем правомірно, а тому підлягає стягненню з Суб'єкта підприємницької діяльності Звірінської Наталії Олексіївни.

Крім того, позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 123,53 грн. та 1794,58 грн. інфляційних втрат.

Так, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що суми інфляційних втрат та 3% річних також розраховані позивачем правомірно, через що підлягають стягненню з відповідача.

Поте стосовно вимоги позивача про стягнення з Суб'єкта підприємницької діяльності Звірінської Наталії Олексіївни витрат, пов'язаних з поїздкою до суду у розмірі 205,14 грн., суд повідомляє наступне.

Відповідно до пункту 5 частини  статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Як вже було вказано вище, статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Проте, зі змісту позовної заяви взагалі не вбачається жодного посилання на правові норми, які б підтверджували обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення цих витрат, як і не надано документів, які б якось підтверджували їх понесення. Ухвалами ГС АР Крим від 12.05.2008 р. та від 09.06.2008 р. від позивача були витребувані наступні документи: документальне підтвердження понесених витрат у зв'язку з приїздом представника до суду, зокрема: подорожній лист, докази придбання пальних матеріалів, наказ про прийняття на роботу Кудря Є.С. та водія, посвідчення про відрядження, докази сплати добових, звіт по використання виданих авансових коштів тощо. Проте, вказані вимоги суду були залишені позивачем поза увагою.

Не відносяться ці витрати й до складу судових витрат. Так, в п. 1 Роз'яснень «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 04.03.98 р. N 02-5/78 (з наступними змінами та доповненнями) Вищий арбітражний суд України зазначив, що відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є пов'язані з розглядом справи в господарському суді витрати, які складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, сплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК). Водночас, в п. 29 Інформаційного листа від 18.03.2008 р. N 01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році» Вищий господарський суд України зазначив, що у господарського суду немає передбачених законом підстав вважати відповідними витратами витрати сторін у справі, яких вони зазнали у зв'язку з відрядженням представників (своїх працівників) для участі в судових засіданнях (проїзд, проживання, харчування та ін.), а також кошти, сплачені за надання правової допомоги не адвокатом, а іншою особою (юристом), яка не перебуває зі стороною у трудових відносинах.

Таким чином, в задоволенні вимог позивача про стягнення з СПД Звірінської Наталії Олексіївни витрат, пов'язаних з поїздкою до суду у розмірі 205,14 грн. слід відмовити.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

 Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

          З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85  Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності Звірінської Наталії Олексіївни (м. Керч, вул. Вокзальне шосе, 36, ідентифікаційний номер 2144015600) на користь Приватного підприємства «СК-Кула» (96012, м. Армянськ, вул. Промислова, 2, ідентифікаційний код 32611358) суму заборгованості у розмірі 10092,69 грн., пеню у сумі 907,42 грн., 3% річних у сумі 123,53 грн., 1794,58 грн. інфляційних втрат, 129,18 грн. державного мита та 116,16 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити.

4.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.