Постанова

від 18.03.2008 по справі ас17/202-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АС17/202-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД   СУМСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.08           Справа №АС17/202-08.

За позовом: Державної податкової інспекції в м. Суми      до відповідачів: 1) Приватного підприємства «Агровіт»;

                               2) Приватного науково-виробничого підприємства «Енерготех»

     про визнання правочинів та господарських зобов‘язань недійсними.

                                                                                            Суддя Коваленко О.В.

       Представники:

Від позивача      Дмитрієв С.В.

Від відповідачів  1) не з‘явився; 2) Вороненко Р.М.

У засіданні брали участь секретар судового засідання Котенко Н.М.

СУТЬ СПОРУ: позивач просить суд визнати недійсними відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України усну угоду на постачання товарно-матеріальних цінностей, укладену між відповідачами на загальну суму 16 613 грн. 58 коп. з моменту вчинення; визнати недійсними відповідно до ст. 207 ГК України господарські зобов‘язання між відповідачами на загальну суму 16 613 грн. 58 коп. з моменту вчинення; стягнути з першого відповідача в доход держави кошти в розмірі 16 613 грн. 58 коп., одержані за оспорюваними господарськими зобов‘язаннями відповідно до ст. 208 ГК України, а також стягнути з другого відповідача в доход держави кошти в розмірі 16 613 грн. 58 коп., одержані за оспорюваними господарськими зобов‘язаннями відповідно  до ст. 208 ГК України.

Перший відповідач в судове засідання не з‘явився, письмового відзиву на позов не подав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, тому відповідно до вимог ст. 128 КАС України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Другий відповідач в письмовому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що позивачем не подано суду доказів, які підтверджують наявність у ПНВП «Енерготех» та/або посадових осіб, які діяли від його імені, мети, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, під час вчинення спірних правочинів.  

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Як вбачається з матеріалів справи Приватне науково-виробниче підприємство «Енерготех» зареєстроване виконавчим комітетом Сумської міської ради як юридична особа  20.10.2000 р., перебуває на обліку як платник податків в ДПІ в м. Суми з 31.10.2000 р. та є платником податку на додану вартість, про що свідчить Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість за №25780727 від 28.02.2005 р.

Приватне підприємство «Агровіт» зареєстроване відділом реєстрації суб‘єктів підприємницької діяльності Сумської міської ради як суб‘єкт підприємницької діяльності-юридична особа 17.09.2002 р., про що свідчить Свідоцтво про державну реєстрацію, а також було платником податку на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість за №25769595 від 30.09.2002 р.

Судом встановлено, що в 2005 році згідно бухгалтерських документів між відповідачами була досягнута усна домовленість щодо поставки товарно-матеріальних цінностей, відповідно до умов якої ПП «Агровіт» поставив ПНВП «Енерготех» товарно-матеріальні цінності на загальну суму 16 613 грн. 58 коп.   

На виконання даної угоди були складені накладна №14-09 від 14.09.2005 р., податкова накладна від 14.09.2005 р. та рахунок №08-09 від 08.09.2005 р.

Постановою Ковпаківського районного суду м. Суми за позовом Державної  податкової інспекції в м.Суми до Заволокіна Віталія Львовича, треті особи – приватне підприємство «Агровіт», Алексєєнко Валерій Федорович, про визнання недійсними реєстраційних документів підприємства від 02.10.2007 р. по справі №2-А-235/2007 р. позов задоволено: визнано недійсними: Статут ПП «Агровіт» ; Свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб‘єкта підприємницької діяльності-юридичної особи №7451 від 17.09.2002 р. ПП «Агровіт»; Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП «Агровіт», а також всі фінансово-господарські документи, документи бухгалтерського та податкового обліку ПП «Агровіт» з 11.05.2004 р.

Крім того, в зазначеній постанові судом встановлено, засновником ПП «Агровіт» згідно установчих документів є громадянин Заволокін Віталій Львович, який з моменту реєстрації та по 20.01.2003 р. виконував обов‘язки директора даного підприємства (рішення засновників №1). Відповідно до рішення засновників №2, громадянин Заволокін В.Л. звільнив себе з посади директора у зв‘язку з частково припиненою діяльністю ПП «Агровіт». Рішенням засновника № б/н від 11.05.2004 р. директором ПП «Агровіт» призначено громадянина Алексєєнко В.Ф. Також, судом встановлено, що всі угоди від імені ПП «Агровіт» укладались особисто Гузенко О.М., а Алексєєнко В.Ф. лише підписував бухгалтерські, податкові та інші фінансові документи, ставив на них печатку. З листопада 2004 р. по грудень 2005 р. Алексєєнко В.Ф. фактично діяльністю підприємства не займався, а тільки підписував надані йому документи, знімав гроші з банківського рахунку та передавав кошти Філіпчуку П.Ю., який завіряв про законність здійснюваних фінансових операцій. Щоп‘ятниці Алексєєнко В.Ф. отримував від громадянина Філіпчака П.Ю. винагороду у вигляді заробітної плати, а всього за місяць 1 000 грн. – 1 200 грн.

Дана постанова набрала чинності 12.10.2007 р. та в апеляційній інстанції не оскаржувалась.

Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, судом встановлено, що на момент укладення оспорюваного договору його сторона – ПП «Агровіт» не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Відповідно ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам  закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно роз‘яснення Президії Вищого господарського суду України від 26.04.2002 р. №04-5/491 «Про внесення змін і доповнень до роз‘яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов‘язаних з визнанням угод недійсними» (п.7.1.) у разі визнання у встановленому порядку недійсними установчих документів суб‘єкта підприємницької діяльності… укладені таким суб‘єктом підприємницької діяльності угоди мають визнаватися недійсними згідно із ст. 49 ЦК України незалежно від часу їх укладення.

З огляду на вищезазначене, позовні вимоги в частині визнання недійсним усної угоди на постачання товарно-матеріальних цінностей, укладеної між відповідачами на загальну суму 16 613 грн. 58 коп. з моменту вчинення;, укладеної між ПП «Агровіт» та ПНВП «Енерготех» з моменту вчинення, а також господарських зобов‘язань на загальну суму 16 613 грн. 58 коп. з моменту вчинення, які виникли з вказаної угоди, підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог, щодо застосування наслідків визнання господарського зобов'язання недійсним, передбачених ст. 208 Господарського кодексу України, вимоги позивача не підлягають задоволенню виходячи з наступного:

Положення ст. ст. 207 та 208 Господарського кодексу України застосовуються з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. При цьому органи державної податкової служби можуть на підставі п. 11 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” звертатись до суду з позовом про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства застосовуються санкції, встановлені ст. 208 Господарського кодексу України. Однак вказані санкції не можуть застосовуватись як сам факт несплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів однією із сторін договору. Отже, правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ст. 208 Господарського кодексу України необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.          

Оскільки санкції, передбачені ч.1 ст. 208 ГК України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 ГК України. З огляду на це такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України.

Згідно ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом вставлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

З моменту порушення ПП «Агровіт» вставлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності пройшло більше року, отже вимоги щодо застосування ст. 208 ГК України взагалі заявлені за межами встановленого строку давності.

Враховуючи все викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з першого відповідача в доход держави коштів в розмірі 16 613 грн. 58 коп., одержаних за оспорюваними господарськими зобов‘язаннями відповідно до ст. 208 ГК України, а стягнення з другого відповідача в доход держави коштів в розмірі 16 613 грн. 58 коп., одержаних за оспорюваними господарськими зобов‘язаннями відповідно  до ст. 208 ГК України є неправомірними, необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Визнати недійсною усну угоду на постачання товарно-матеріальних цінностей, укладену між Приватним науково-виробничим підприємством «Енерготех» і Приватним підприємством «Агровіт» на загальну суму 16 613 грн. 58 коп. з моменту вчинення.

3.          Визнати недійсними господарські зобов‘язання між Приватним науково-виробничим підприємством «Енерготех» і Приватним підприємством «Агровіт», які виникли з усної угоди на постачання товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 16 613 грн. 58 коп. з моменту вчинення.

4.          В іншій частині в позові Державної податкової інспекції в м. Суми до відповідачів: 1) Приватного підприємства «Агровіт»; 2) Приватного науково-виробничого підприємства «Енерготех» визнання правочинів та господарських зобов‘язань недійсними  відмовити.

Заява про апеляційне оскарження постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України – з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                        О.В. КОВАЛЕНКО