Рішення

від 01.07.2008 по справі 46/99-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

46/99-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2008 р.                                                            Справа № 46/99-08

вх. № 2774/4-46

Суддя господарського суду  

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - Кімстачьов С.С. за довіреністю № 2 від 10.02.2008 р.  відповідача - не з'явився

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Охрана-Сервіс", м. Харків  

до  Дочірнього підприємства "Науково-дослідний інститут нафтогазової промисловості" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"  в особі філії "Український науково-дослідний інститут природних газів", м. Харків  

про стягнення 3434,03 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Охрана-Сервіс" (позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Дочірнього підприємства "Науково-дослідний інститут нафтогазової промисловості" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі філії "Український науково-дослідний інститут природних газів" (відповідач) про стягнення суми коштів у розмірі 3434,03 грн.

Позивач до початку судового засідання надав клопотання про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дане клопотання не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.

Відповідач в судове засідання не з'явився, витребувані судом документи не надав, про причини не явки в судове засідання суд не повідомив.

Позивач, через канцелярію господарського суду 25.06.2008 р. за вх. № 10246, надав заяву про збільшення розміру позовних вимог, яка приймається судом до розгляду та залучається до матеріалів справи. Згідно заяви позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 3590,78 грн. В обґрунтування заяви позивач вказує на те, що відповідачем не належним чином виконувалися свої обов'язки за договором N 150 від 01.07.2006 р., що укладений між позивачем та відповідачем.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Беручи до уваги, що відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно зі ст. 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, встановив наступне.

01.07.2006 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Охрана-Сервіс» та Дочірнім підприємством «Науково-дослідний інститут нафтогазової промисловості» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» було укладено Договір спостереження за сигналізацією термінового виклику наряду міліції охорони № 150 (далі - Договір). Від імені Дочірнього підприємства «Науково-дослідний інститут нафтогазової промисловості» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» діяв директор філії «Український науково-дослідний інститут природних газів» Дочірнього підприємства «Науково-дослідний інститут нафтогазової промисловості» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» - Дячук Володимир Володимирович.

Відповідно до п.2.1 Договору позивач прийняв на себе зобов'язання здійснювати спостереження за сигналізацією, встановленою на об'єктах відповідача відповідно до Дислокації (Додаток 1 Договору), її обслуговування, а також терміновий виїзд групи реагування на об'єкт у випадку надходження сигналу про спрацювання сигналізації, а відповідач відповідно до п. 3.3 Договору зобов'язався вносити плату за послуги щомісячно протягом 10 днів після підписання актів здавання-приймання послуг.

Позивач протягом березня 2007 року - серпня 2007 року свої обов'язки за договором виконував в повному обсязі, про що свідчать підписані відповідачем акти приймання-передачі послуг.

Однак, станом на 15.04.2008 р. вартість послуг за Договором була оплачена лише частково. Сума в розмірі 2622,12 грн. залишилась непогашеною. Вказана обставина підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків за договором, який було складено між сторонами 11.09.2007 р.

Відповідно до п. 6.3.1. Договору, у випадку несвоєчасної оплати послуг Замовник сплачує Охороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченої плати за кожний день прострочення платежів.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей  строк (термін).

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 ЦК України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: розірвання договору; сплата неустойки.  

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено те, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Частиною 1 ст. 55 ГК України передбачено те, що суб'єктами      господарювання     визнаються     учасники господарських відносин,  які здійснюють  господарську  діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за  своїми  зобов'язаннями  в  межах  цього майна,  крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання є: господарські  організації  -  юридичні   особи,   створені відповідно до Цивільного кодексу України,  державні, комунальні  та  інші  підприємства,  створені  відповідно до цього Кодексу,  а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Згідно з ч.5 ст. 55 ГК України суб'єкти  господарювання,  зазначені  у  пункті  першому частини  другої  цієї  статті,  мають право відкривати свої філії, представництва,   інші   відокремлені   підрозділи  без  створення юридичної особи.

Відповідно до ст. 64 ГК України підприємство  може  складатися  з  виробничих  структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо),  а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). Функції,  права  та  обов'язки   структурних   підрозділів підприємства визначаються положеннями про них,  які затверджуються в порядку,    визначеному   статутом   підприємства   або   іншими установчими документами. Підприємство   самостійно   визначає   свою  організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство має право створювати  філії,  представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними  органами місцевого  самоврядування  в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу  юридичної  особи  і діють  на  основі  положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства  можуть  відкривати  рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Враховуючи вищевикладене та враховуюче те, що даний позов позивачем було подано до суду за місцезнаходженням "Українського науково-дослідного інституту природних газів" (підсудність господарського суду Харківської області), який є філією (відокремленим підрозділом) Дочірнього підприємства "Науково-дослідний інститут нафтогазової промисловості" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", та те, що судом у позивача витребувалися докази в підтвердження повноважень "Українського науково-дослідного інституту природних газів" щодо здійснення "Українським науково-дослідним інститутом природних газів" від імені Дочірнього підприємства "Науково-дослідний інститут нафтогазової промисловості" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" повноважень сторони за цим позовом (положення про Філію "Український науково-дослідний інститут природних газів"  Дочірнього підприємства "Науково-дослідний інститут нафтогазової промисловості" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та доручення № 42 від 30.12.2005 р. на директора Філії "Український науково-дослідний інститут природних газів"), які не були надані до суду позивачем, господарський суд вважає, що позивачем не доведено до суду можливості здійснення "Українсько науково-дослідним інститутом природних газів" окремої господарської діяльності від імені Дочірнього підприємства "Науково-дослідний інститут нафтогазової промисловості" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

У зв'язку з вищевикладеним господарський суд приходить до висновку, що "Український науково-дослідний інститут природних газів" не може порушувати права та охоронювані законом інтереси позивача, оскільки "Український науково-дослідний інститут природних газів" взагалі недієздатний щодо ведення окремої господарської діяльності.

За таких обставин господарський суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, сплачене позивачем державне мито та судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у разі відмови в позові повністю покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись  ст.ст. 526, 530, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 55, 64 ГК України, статтями 1, 4, 12, 15, 22, 32, 33, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -   

ВИРІШИВ:

Прийняти до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог та розглядати справу з урахуванням цієї заяви.

В задоволені позову відмовити повністю.

Повний текст рішення підписаний 07.07.2008 року.

Суддя