Постанова

від 19.09.2006 по справі ас17/446-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АС17/446-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД   СУМСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.06           Справа №АС17/446-06.

За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю телерадіокомпанії «Експрес телесервіс плюс»                                                  

до відповідача          Виконавчого комітету Сумської міської ради

третя особа на боці позивача, що

не заявляє самостійних вимог   Товариство з обмеженою відповідальністю «Суми

Транс-Теле-Сервіс»

про визнання частково нечинним рішення  

                                                                                               Суддя О.В.Коваленко

представники:

від позивача                    Марченко І.В.  

від відповідача           не з'явився

від третьої особи   не з'явився

Суть спору: Позивач просить визнати нечинними пункти 1, 2, 3 рішення Виконавчого комітету Сумської міської Ради від 27.09.2005 №504 „Про плату за використання конструктивних елементів житлових будинків під кабельні інформаційні та телевізійні мережі”.

В подальшому Позивач змінив та доповнив свої позовні вимоги і просить суд визнати нечинними пункти 1, 2, 4 рішення Виконавчого комітету Сумської міської Ради від 23.05.2006 №267 „Про плату за використання конструктивних елементів житлових будинків під кабельні інформаційні та телевізійні мережі” та пункт 2 рішення Виконавчого комітету Сумської міської Ради від 27.09.2005 №504 „Про плату за використання конструктивних елементів житлових будинків під кабельні інформаційні та телевізійні мережі”, оскільки управління житловим фондом згідно зі ст. 18 Житлового кодексу України здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником. Пунктом 3 ч.1 ст. 15 Житлового Кодексу України, ст. 29 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” встановлено, що виконавчий комітет міських рад здійснюють управління житловим фондом лише належного міським радам. Повноваження щодо управління житловим фондом, що не належить до об'єктів комунальної власності, визначено ч. 2 ст. 382 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої власникам квартир у багатоквартирному житловому будинку належить на праві сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та  інше обладнання за межами або в середині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку. В зазначених рішеннях відсутні повноваження щодо управління та розпорядження житловими будинками, що не належить до об'єктів комунальної власності.

          В якості третьої особи з боку позивача до участі у справі було залучено ТОВ „Суми Транс-Теле-Сервіс”, яке здійснює господарську діяльність у сфері надання населенню послуг з кабельного телебачення і прийняті Виконавчим комітетом Сумської міської Ради рішення порушують інтереси ТОВ „Суми Транс–Теле-Сервіс”. В судовому засідання третя сторона підтримує позовні вимоги та подала до суду свої пояснення, в яких зазначила, що згідно оспорюваним рішенням орендодавцем конструктивних елементів житлових будинків виступає КП „Сумикомунінвест”, яке є юридичною особою і самостійно здійснює свою господарську діяльність. КП „Сумикомунінвест” не є виконавчим органом Сумської міської ради, тому приймаючи рішення Виконавчий комітет Сумської міської ради вийшов за межі своїх повноважень, передбачених ст. 29 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”. Управління, розпорядження  комунальним майном  покладено на Управління комунального майна, яке є у відповідності до ст. 11 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” є виконавчим органом Сумської міської ради.

          Відповідач проти позову заперечує обґрунтовуючи це тим, що оскаржувана частина рішень не містить у своєму змісті покладення на власників кабельних мереж обов'язку укладання договорів користування конструктивними елементами житлових будинків на увесь існуючий житловий фонд, а стосується лише частини житлового фонду м. Суми, яка знаходиться у комунальній власності територіальної громади. У п.1, п. 2 оскаржуваних  актів місцевого самоврядування йдеться про можливість укладення договорів, стороною яких має право бути КП „Сумикомунінвест” та власники кабельних мереж.             

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи господарський суд встановив:

Виконавчим комітетом Сумської міської Ради було прийняте рішення від 23.05.2006 №267 „Про плату за використання конструктивних елементів житлових будинків під кабельні інформаційні та телевізійні мережі”, яким було зобов'язано власників кабельних мереж укладати договори про користування конструктивних елементів житлових будинків під кабельні інформаційні та телевізійні мережі з КП „Сумикомунінвест”, встановивши плату за використання конструктивних елементів житлових будинків під кабельні та інформаційні мережі та визнав попереднє рішення Виконавчого комітету Сумської міської Ради від 27.09.2005 №504 „Про плату за використання конструктивних елементів житлових будинків під кабельні інформаційні та телевізійні мережі” таким, що втратило чинність, крім пункту 2 рішення, яким було затверджено примірний договір користування конструктивних елементів житлових будинків під кабельні інформаційні та телевізійні мережі.

Статтею 8 Конституції України визначено, що норми Конституції є нормами прямої дії. Відповідно до норм, викладених у ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоуправління  являється правом територіальної громади – мешканців міста. Місцеве самоуправління здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законодавством, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування і їх виконавчі органи, представляють загальні інтереси територіальної громади. Статтею 143 Конституції України територіальні громади безпосередньо управляють майном, яке знаходиться в комунальній власності.

Повноваження виконавчого органу щодо управління комунальною власністю, в тому числі житловим фондом, та визначення розміру орендної плати за користування такими об'єктами  визначені ст. ст. 28, 29 Закону України „Про місцеве самоврядування”, ст. ст. 15, 18 Житлового Кодексу України і є виключними. Відповідно цих норм виконавчий комітет має повноваження щодо управління, в межах визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територій громад.

          Пунктом 1 статті 11 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” визначені виконавчі органи рад, якими є виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Відповідно до ст. 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”  орендодавцями майна, яке перебуває у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 18 Житлового Кодексу України управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.

Згідно ч. 2 ст. 382 Цивільного Кодексу України власникам квартир у багатоквартирному житловому будинку належить на праві сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та  інше обладнання за межами або в середині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Відповідно до ст. ст. 327, 369 Цивільного Кодексу України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх власників, а управління майном, що є у комунальній власності, здійснюється безпосередньо територіальною громадою та утвореними нею органами місцевого самоврядування.

Відповідач не представив суду наданих йому повноважень щодо розпорядження житловим фондом, який належить іншим співвласникам багатоквартирних будинків. В наслідок чого Відповідач незаконно розповсюдив дію своїх рішень на весь існуючий житловий фонд в м. Суми, зобов'язуючи  власників кабельних мереж укладати з КП „Сумикомунінвест” договори на користування конструктивними елементи житлових будинків не лише житлових будинків міських рад, а й всіх житлових будинків, чим перевищив надані законом повноваження, що є порушенням ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 24 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”.

Заперечення Відповідача, що у оспорюваних  частинах рішень йдеться мова про укладання договорів користування з КП „Сумикомунінвест” лише на частину житлового фонду м. Суми, яка знаходиться у комунальній власності територіальної громади прийнятися судом до уваги не може, оскільки Відповідач не надав доказів, яка сама частина житлового фонду м. Суми знаходиться у комунальній власності, і якими документами це підтверджується.

Як свідчать матеріали справи КП „Сумикомунінвест” не є органом місцевого самоврядування і не може бути орендодавцем комунального майна, та отримувати від такої діяльності грошові кошти, з яких 50% залишаються у розпорядженні КП „Сумикомунінвест” що є порушенням ст. 11, п. 5, п. 8, ст. 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”.

Функції по управлінню комунального майна покладені на Управління комунального майна та приватизації Сумської міської ради, і яке відповідно до ст. 11 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” і є виконавчим органом Сумської міської ради.

Згідно ст. 319 Цивільного Кодексу України визначено заборону втручання держави у здійснення власником права власності.

Відповідно до ст. 23 ГК України органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб'єктів господарювання виключно в межах Конституції України, законами про місцеве самоврядування та іншими законами. Згідно ст. 20 ГК України держава забезпечує захист і законних інтересів суб'єктів господарювання.

На підставі вищевикладеного, господарський суд вважає позовні вимоги правомірними та обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати нечинними пункти 2 рішення Виконавчого комітету Сумської міської Ради від 27.09.2005 №504 „Про плату за використання конструктивних елементів житлових будинків під кабельні інформаційні та телевізійні мережі” та пункти 1, 2, 4 рішення Виконавчого комітету Сумської міської Ради від 23.05.2006 №267 „Про плату за використання конструктивних елементів житлових будинків під кабельні інформаційні та телевізійні мережі”.

3. Стягнути з державного бюджету України (р/р 31115095600002 в УДК в Сумській області, МФО 837013, код ЗКПО 23636315, код 22090200, символ 095)  на користь Товариства з обмеженою відповідальністю телерадіокомпанії «Експрес телесервіс плюс»(40024, м. Суми, вул. Харківська, 9 код 23999704 ) витрат по сплаті держмита в сумі 3 грн. 40 коп.

4. Видати на вимогу сторони по справі виконавчий лист, після набрання постановою законної сили.

5. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне

СУДДЯ                                                                                       О.В.КОВАЛЕНКО О.В.