Рішення

від 18.09.2006 по справі 05/3132

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

05/3132

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

       РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

"18" вересня 2006 р.                                                                     Справа  №  05/3132

Господарський суд Черкаської області в складі :  головуючого -  судді Швидкого В.А., при секретарі Ятіній І.О., за   участю представників:

позивача :  Пономаренко А.О. - за довіреністю;

відповідача: Кучеренко С.П. – за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Черкаського державного заводу хімічних реактивів

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Ресурсна компанія “МилоВид”

про  стягнення 90689,48 грн.,

                ВСТАНОВИВ:

Прокурором Черкаської області  в інтересах держави в особі Черкаського державного заводу хімічних реактивів  (далі-Позивач) заявлено  позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Ресурсна компанія МилоВид” (далі-Відповідач) заборгованості по договору від 03 грудня 2001 року у сумі 90689,48 грн. з яких: 85590,44 грн. є борг  за надані послуги, 4128,43 грн.  –інфляційні, 970,61 грн. річні

Матеріалами справи і в судовому засіданні встановлено.

3 грудня 2001 року між сторонами укладено договір №01, згідно з яким Позивач взяв на себе  зобов”язання  по зливу, зберіганню та відпуску хімічної продукції, яка належить Відповідачеві. Термін дії договору до 01 січня 2003 року. 11 травня 2002 року сторони уклали додаткову угоду щодо порядку відпуску хімічної продукції.

Згідно з п. 3.1 договору від 03 грудня 2001 року Відповідач за надані послуги проводить розрахунки відповідно з актами виконаних робіт. Сторонами підписано десять актів виконаних робіт за період:

-          з 01.09.2002р. по 30.09.2002р. на суму 7169,68 грн.;

-          з 01.10.2002 р. по 31.10.2002р. на суму 3275,53 грн.;

-          з 01.11.2002р. по 30.11.2002р. на суму 18642,02 грн.;

-          з 01.12.2002 р. по 31.12.2002р. на суму 9732,30 грн.;

-          з 01.01.2003р. по 31.01.2003р. на суму 7655,02 грн.;

-          з 01.02.2003р. по 28.02.2003р. на суму 6746,47 грн.;

-          з 01.03.2003р. по 31.03.2003р.на суму 5860,69 грн.;

-          з 01.04.2003р. по 30.04.2003р. на суму 5709,97 грн.;

-          з 01.05.2003р. по 31.05.2003р. на суму 6940,67 грн.;

-          з 01.06.2003р. по 30.06.2003р. на суму 4153,06 грн.

Всього на суму 75885,41 грн.

Крім того, Позивач надав Відповідачу акти виконаних робіт за липень-вересень 2003 року на загальну сум 9705,03 грн., які Відповідачем не підписані.

Таким чином, як вказує Прокурор, Позивач надав Відповідачеві послуги на суму 85590,44 грн.

Згідно з актами від 30.04.2003 р., 30.05.2003р., 30.06.2003 р.,  оплата наданих послуг по зберіганню хімічної продукції проводиться  на протязі 10 днів від дати підписання сторонами актів, тобто відповідно, 11.05.2003р., 10.06.2003 р., 11.07.2003р.

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк виконання боржником обов”язку не встановлений або визначений моментом пред”явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання  у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов”язок у семиденний строк від дня пред”явлення вимоги, якщо обов”язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Ухвалою від 10 листопада 2005 року прийнято відмову прокурора від позову.

Позивач, посилаючись на  ст.. 29 ГПК України просить суд розглянути позов по суті. Вимоги щодо сплати державного мита та витрат на  інформаційно-технічне забезпечення судового процесу позивачем виконано.

В ході розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги і просить суд стягнути 79543,39 грн. боргу, 3552,98 грн. інфляційних та 945,73 грн. річних.

Представники позивача позов підтримали.

Відповідач звернувся до господарського суду із зустрічною позовною заявою в якій просить стягнути з позивача  40 т. моноетиленгліколія та 93 кг. гальмівної рідини. Зустрічні позовні вимоги  мотивовано наступним.

У 2002 році відповідно до договорів № 1 від 03 грудня 2001 року відповідач передав на зберігання позивачу 1309,591 т. моноетиленгліколю та 39,206 т. гальмівної рідини “Нева”. Станом на 01 березня 2003 року на зберіганні у позивача знаходилось 143,144 т. моноетиленгліколя  та 93 кг. гальмівної рідини “Нева”.

За період з 08 вересня 2003 року по 25 вересня 2003 року по ТТН №№ 09403, 09404, 09406, 09407, 09408, 09409, 09410, 09412, 09421, 09422, 09424 Позивачем відпущено 103,114 т.  моноетиленгліколя.

08 вересня 2005 року Позивачу була направлена телеграма з вимогою повернути 40т. моноетиленгліколя та 93 кг. гальмівної рідини. Зазначена вимога позивачем не виконана, що  суперечить вимогам ст.. 949 ЦК України.

Представник Відповідача підтримав у судовому засіданні зустрічні позовні вимоги.

Заперечуючи проти зустрічних позовних  вимог Позивач у відзиві на зустрічну  позовну заяву вказав наступне.

Даний спір між сторонами був предметом розгляду у справі № 10/563 за заявою Управління Пенсійного фонду України у Придніпровському районі м. Черкаси про визнання позивача банкрутом.

До складу грошових вимог відповідача, як кредитора, входила і вартість 40 т. моноетиленгліколю та 39 кг.  гальмівної рідини. Тобто відповідачем вже  заявлялись дані вимоги, але суд їх не задовольнив. Ухвала від  26 серпня 2005 року у справі № 10/563, якою відмовлено у визнанні відповідача кредитором на суму вартості 40 т. моноетиленгліколю та 93 кг. гальмівної рідини набрала законної сили. Тому провадження за зустрічним позовом слід припинити по підставам п.2 ч.1 ст. 80 ГПК .

Крім того, згідно із результатами останньої інвентаризації  рідина на яку претендує  відповідач на складі відсутня. Недостача  утворилась по  причині природної втрати, норма якої визначена у п. 2.1.3 договорів № 1 від  03 грудня 2001 року та  № 03-09/02-А від 03  вересня 2002 року, яким передбачено, що  природні втрати при прийомі та відпустці продукції не повинні перевищувати 0,8 % від загальної кількості продукції прийнятої на  відповідальне зберігання.

Починаючи з 15 квітня 2002 року відповідач  передав на відповідальне зберігання позивачу 1309591 кг. моно етиленгліколю. Виходячи із п. 2.1.3 вищевказаних договорів природні втрати моноетиленгліколя становлять 20953,456 кг., тобто по 10476,728 кг. при прийомі та відпуску, що  становить 0,8 % при прийомі та відпуску. Актом від 14 жовтня 2002 року списано 2121 кг. моноетиленгліколя, як  природні втрати.

Таким чином, на день звернення відповідача із зустрічною позовною  заявою природні втрати моноетиленгліколю становлять 18832 кг., що  визначено  умовами вищевказаних договорів. Отже залишок моноетиленгліколю, який позивач  повинен був повернути відповідачу, становить 19047 кг., але на складі даної кількості рідини не виявлено, тому вимога позивача не може бути задоволена.

З 04 липня 2002 року по листопад 2003 року на складі зберігалось 39206 кг. гальмівної рідини “Нева” виходячи із вимог п. 2.1.3 вищевказаних договорів природні втрати при прийомі і відпуску становлять 627,296 кг.

27 листопада 2003 року на складі виявлена нестача 93 кг. гальмівної рідини “Нева”.

Природна втрата рідини у кількості  93 кг., яка була списана актом від 27 листопада 2003 року не перевищує норми природної втрати, визначеної  договорами.

Відповідач позов не визнав. В запереченні на позов навів обставини, викладені у зустрічній позовній заяві.

Представник Відповідача зустрічні позовні  вимоги підтримав.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що первісний позов задоволенню не підлягає. Зустрічний позов підлягає до задоволення.

Відповідно до договору №1 від 03 грудня 2001 року за період  квітень 2002 року –грудень 2002 року позивач отримав на зберігання від відповідача 59176 кг. неонолу, 39206 кг. гальмівної рідини “Нева”, 1309591 кг. моноетиленгліколю. Позивач не заперечує проти отримання на  зберігання вказаної кількості хімічної рідини. Позивач повернув із зберігання 58780 кг. неонолу, 39113 кг. гальмівної рідини, 1267470 кг.  моноетиленгліколя. Розбіжність  між  сторонами щодо кількості повернутої із зберігання рідини відсутня.

Пунктом три договору встановлено вартість послуг, а саме, за злив, зберігання та відпуск продукції при цьому вартість послуг зберігання встановлено в залежності від кількості прийнятої на зберігання продукції та не залежить від терміну зберігання. Виходячи із вартості послуг, визначених п. 3 договору, та  кількості хімічної рідини переданої Відповідачем на зберігання у квітня 2002 р. –грудень 2002 рік, яка зберігалась у позивача  та кількості хімічної рідини відпущеної Відповідачу за вказаний період, вартість наданих позивачем послуг  становить 89702,68 грн. з яких: за злив рідини –3041,22 грн.,  зберігання продукції 10137,40 грн., за відпуск рідини 49453,70 грн..

За вказаний період Відповідач за  надані йому позивачем послуги сплатив 26373,44 грн. Борг становить 63329,24 грн.

12 липня 2004 року Позивач направив Відповідачу лист за № 20-1286 із заявою про проведення зустрічних вимог у сумі 85639,79 грн. Згідно з ст.. 601 ЦК України зобов”язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред”явлення вимоги. Зарахування  зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Відповідач дав згоду на зарахування зустрічних вимог на суму 63329,24 грн.

В підтвердження позовних вимог Позивач послався на 10 актів виконаних робіт на загальну суму 75885,42 грн. Крім того, Позивач вказує, що Відповідачу  направлено на підписання акти виконаних робіт за липень -  вересень 2003 рік. Відповідач вказані акти не підписав.

Відповідач не заперечує проти наданих послуг по зберіганню та виконаних робіт по відвантаженню у квітні 2003 року на суму 4198,18 грн. Також відповідач зазначає, що сума за квітень 2003 року разом складає 89702,68 грн., що відповідає  умовам договору. Щодо актів прийому-передачі від 30 квітня , 30 червня 2003 року відповідач вважає, що вказані акти не  можуть бути взяті до уваги, як докази.

Акти від 30 квітня та від 30 травня 2003 року не підписані директором, оскільки на цих актах на місці підпису директора стоїть факсиміле. Щодо акту від 30 червня 2003 року, то даний  акт підписано не уповноваженою особою, - менеджером Відповідача. Відповідач не схвалив дії менеджера по підписанню акта від 30 червня 2003 року. Тому, виходячи із вимог ст. 63 ЦК УРСР, даний акт слід вважати недійсним.

Крім того, Позивач не направляв Відповідачу вимогу на оплату по вказаним актам, як того вимагає ч.2 ст. 530 ЦК України.

Згідно з ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 року № 996-ХІV та п. 2.4 Положення “Про  документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого Наказом Міністерства  фінансів  України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України  05 червня 1999 року у первинних  бухгалтерських документах, які фіксують факти здійснення господарських  операцій  в обов”язковому порядку вказується посади і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання, первісного документа.  В актах від 30 квітня та від 30 травня 2003 року відсутній підпис директора Відповідача. Факсиміле не може вважатись підписом уповноваженої особи на первинних бухгалтерських документах.

Згідно  ст.. 63 ЦК УРСР  угода, укладена від імені другої особи, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов”язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

Позивач не надав суду доказів щодо схвалення відповідачем дій менеджера по підписанню акта від 30 червня 2003 року, а також доказів, які б свідчили про схвалення актів від 30 квітня та 30 травня 2003 року, на яких підпис директора замінено на факсиміле.

За таких обставин суд не може прийняти вказані акти як докази надання  Позивачем послуг Відповідачу.

В 2002 році відповідно до договорів № 1 від 30 грудня 2001 року Відповідач передав на зберігання Позивачу 1309591 т. моно етиленгліколю   та 39206т. гальмівної рідини “Нева”, проти чого Позивач не заперечує. Згідно з актом взаємозвірки станом на 30 вересня 2003 року на зберіганні у Позивача знаходилось 143144 т. моноетиленгліколю  та 93 кг. гальмівної рідини “Нева”

14 серпня 2003 року Відповідач направив  вимогу про відпуск 2 тон моноетиленгліколю, а 03 вересня 2003 року вимогу за № 3/09-03 про відпуск 143 т. моноетиленгліколю.  За період з 08 вересня 2003 року по 25 вересня 2003 року Відповідачу відпущено 103114 т. моноетиленгліколю,  що підтверджується товаро-транспортними накладними №№ 09403, 09404, 09406, 09407, 09408, 09409, 09410, 09412, 09421, 09422, 09424.

08 вересня 2005 року Відповідач направив  вимогу про повернення  40 т. моноетиленгліколю  та 93 кг. гальмівної рідини.

Згідно з ст.. 949 ЦК України зберігач зобов”язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Позивач не повернув Відповідачу 40 т. моноетиленгліколю та 93 кг.  гальмівної рідини, що дає право вимагати стягнення  моноетиленгліколю та гальмівної рідини у примусовому порядку.

Позивач вважає, що спір про  повернення 40 т. Моно етиленгліколю та 93 кг. гальмівної рідини був предметом розгляду у справі №10/563 про визнання позивача банкрутом. Дана вимога судом не була визнана.

Суд не може погодитись із таким твердженням позивача. В ході розгляду справи про визнання позивача банкрутом відповідач заявив вимогу про визнання його кредитором на суму 304745,11 грн. Суд визнав грошову вимогу на суму 48945,11 грн., згідно рішенням  господарського суду Черкаської області від 30 вересня 2003 року у справі №16/3258. Наявність грошових вимог на решту заявленої суми, - 255800,00 грн., суд визнав таким, що  не підтверджені доказами.

Суд зазначив, що заявлена відповідачем вимога за надані позивачем послуги по договору №1 від 03 грудня 2001 року не може бути визнаною, оскільки згідно з п.п. 4.11, п. 4 вказаного договору право власності на передане зберігання, майно до позивача не перейшло.

                                        Керуючись ст. ст. 49,82 ГПК України, суд –

                                                       ВИРІШИВ:

          У задоволені первісного позову відмовити повністю.

          Зустрічний позов задовольнити повністю.

          Стягнути з Черкаського державного заводу хімічних реактивів, м. Черкаси, вул. Чигиринська,21 код 00205104 на користь Товариства з обмеженою відповідальність “МилоВид”, м. Черкаси, вул.. Паризької Комуни, 37 код 31757903 - 40 т. моноетиленгліколю та 93 кг. гальмівної рідини “Нева”, 3023,97 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          СУДДЯ                                                                                В.А. ШВИДКИЙ