Рішення

від 16.08.2011 по справі 3/177

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  3/177

16.08.11

За позовом   Державного підприємства «Виробниче об‘єднання «Київприлад»

До                  Товариства з обмеженою відповідальністю «Віндпро»                     

Про                стягнення 46 098,45 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача           ОСОБА_1 –по дов. № 18/168 від 08.02.2011  

Від відповідача       не з‘явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Державного підприємства «Виробниче об‘єднання «Київприлад»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Віндпро»46 098,45 грн. боргу, який виник внаслідок неналежного виконання взятих на себе останнім зобов‘язань згідно договору 5494 від 11.06.2010.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2011 було порушено провадження у справі № 3/160 та призначено її до розгляду на 28.07.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 3/177 від 28.07.2011, в зв‘язку з нез’явленням представників сторін в засідання суду та невиконанням сторонами вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 15.07.2011, а також необхідністю витребування додаткових доказів, розгляд справи було відкладено на 09.08.2011.

Позивачем в судовому засіданні 09.08.2011 подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 48 540,82 грн. боргу, з яких 47 574,98 грн. основного боргу, 570,90 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 394,94 грн. –3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 3/177 від 09.08.2011, в зв‘язку з нез’явленням представника відповідача в засідання суду та невиконанням сторонами вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 15.07.2011 та ухвалі від 28.07.2011, а також необхідністю витребування додаткових доказів, розгляд справи було відкладено на 16.08.2011.

Позивачем в судовому засіданні 16.08.2011 заявлено усне клопотання по залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву. При цьому позивачем не наведено в чому полягає порушення прав Фонду.

Розглянувши заявлене клопотання суд відзначає наступне.

Стаття 27 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що за клопотанням сторін треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть бути залучені до участі у справі до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов‘язки щодо однієї з сторін. При цьому у заяві про залучення третіх осіб на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Оскільки позивачем не наведено обставин за яких має бути залучена третя особа, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для залучення Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Відповідач в судове засідання 16.08.2011 не з‘явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 15.07.2011 та ухвалах від 28.07.2011, від 09.08.2011 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Ухвали суду надсилались відповідачу відповідно до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за адресою, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 26.07.2011 є юридичною адресою : м. Київ, вул. Волинська, 60 та за адресою об‘єкта оренди : м. Київ, вул. Якутська, 3.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов‘язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що  примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань  про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 16.08.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна»об’єктом оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) (п. 1 ст. 4 Закону), орендодавцями є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування щодо нерухомого майна, яке перебуває у комунальній власності (ст. 5 Закону).

11.06.2010 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віндпро»(орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 5494 (далі –договір-1).

Відповідно до п. 1.1. договору-1 орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне майно –нежиле приміщення гаражного боксу (далі –майно), загальною площею 324 кв. м.. розміщене за адресою м. Київ, вул. Якутська, 3, виробничого майданчика ВО «Київприлдад», що перебуває на балансі Державного підприємства «Виробниче об‘єднання «Київприлад»(далі - балансоутримувач).

Згідно п. 1.2. договору майно передається в оренду з метою розміщення складу на площі 162 кв. м. та виготовлення комплектуючих (інше використання нерухомого майна) на площі 162 кв. м.

Відповідно до п. 5.11. договору-1 орендар зобов‘язаний здійснювати витрати, пов‘язані з утриманням орендованого майна протягом 15 днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувач на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, в тому числі сплату земельного податку, нарахованого пропорційно займаній орендарем площі.

Також 11.06.2010 між Державним підприємством «Виробниче об‘єднання «Київприлад»(балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віндпро»(орендар) було укладено договір № 136 про надання платних послуг орендарю (далі –договір-2).

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг оренди та комунальних послуг, в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі  28 431,40 грн. та відповідно 19 143,58 грн. За неналежне виконання зобов‘язань позивачем нараховані збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 570,90 грн. та 3% річних в сумі 394,94 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до приписів ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»термін, на який укладається договір оренди є істотною умовою договору оренди.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 10.1. договору сторонами встановлено, що договір діє з 11.06.2010 до 11.05.2013.

Згідно п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата розрахунок якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 3.1. договору-1 встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України № 786 від 04.10.1995 (із змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди –березень 2010 року –12 267,15 грн.

Керуючись п. 20, п. 32 Порядку проведення конкурсу на право оренди державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 13.10.2004 № 2149 та протоколом № 2 від 21.05.2010, розмір орендної плати встановлюється на умовах запропонованих орендарем –12 267,15 грн. без ПДВ за базовий місяць (березень 2010 року).

Орендна плата за перший місяць оренди червень 2010 року встановлюється шляхом  коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за квітень, травень, червень місяці  2010 року.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством (п. 3.2. договору-1).

Згідно п. 3.3. договору-1 орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.6. договору встановлено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Однак, відповідач в порушення умов договору-1 не виконав основного обов’язку орендаря, орендну плату повністю не вніс, в результаті чого виникла заборгованість перед балансоутримувачем за період з червня 2010 року по лютий 2011 року, яка  становить 28 431,40 грн.

Слід зазначити, що з 01.01.2011 нарахування орендної плати орендодавцем здійснювалось у повному обсязі, оскільки відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 316 від 25.03.2009 (зі змінами) орендні ставки, визначені в додатку 2 до Методики розрахунку і порядку використання плати за користування за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.1995, застосовувались у розмірі 45 відсотків встановленого обсягу до 01.01.2011.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 5.3. договору-1 орендар зобов‘язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо  у  зобов'язанні  встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3. ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

У відповідності до п. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 28 431,40 грн. боргу по орендній платі обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог позивача про стягнення з відповідача вартості комунальних та інших послуг в розмірі 19 143,58 грн. слід зазначити наступне

Згідно п. 1.2. договору-2 платежі за наданні послуги (перелік яких визначено в додатку № 1 до договору-2) перераховуються орендарем на розрахунковий рахунок балансоутримувач не пізніше 10 числа наступного  місяця, після отримання орендарем рахунку-фактури від балансоутримувача.

Тобто, умовами договору передбачено, що підставою для сплати орендарем платежів щомісячно за надані послуги до 10-го числа наступного місяця є отриманні від балансоутримувача рахунки-фактури.

Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»встановлює, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а саме акти виконаних робіт.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Доказів на підтвердження того, що передбачені пунктом 1.2. договору-2 документи щомісячно направлялись відповідачу не подано.

Лист позивача № 101/168 від 16.08.2011, в якому позивач зазначає, що рахунки на оплату послуг орендарям завозить водій позивача не приймається судом до уваги, оскільки не є належним доказом в підтвердження отримання відповідачем рахунків за договором-2.

Таким чином, позивачем належних доказів виконання ним своїх зобов’язань за договором-2 в частині направлення кожного місяця відповідачу рахунків-фактур на оплату послуг, які, за умовами договору, є підставою для сплати наданих послуг, суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 221 Господарського кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов‘язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором.

З огляду на те, що позивач рахунки-фактури відповідачу на сплату комунальних та інших послуг не виставляв, у відповідача не виник обов‘язок по виконанню зобов‘язання по сплаті цих послуг.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Стаття 16 Цивільного кодексу України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позивачем не доведено порушення його права з боку відповідача щодо несплати боргу за комунальні та інші послуги.

Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 19 143,58 грн. необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач у визначені строки плату за надані послуги оренди не вніс, а отже є таким, що прострочив виконання зобов‘язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність  за  правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,  передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою  господарсько-правової відповідальності учасника господарських  відносин  є  вчинене  ним  правопорушення  у  сфері господарювання.

В зв’язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті орендних та комунальних платежів, позивач на підставі  ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь  570,90 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 394,94 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції має бути здійснений у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»відповідно до яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Суд не погоджується з розрахунком розміру збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних наданого позивачем, оскільки позивач нараховує інфляцію та 3% річних на загальну суму боргу в розмірі 47 574,98 грн. до якої входить сума боргу за комунальні та інші послуги, прострочення строку оплати за які не настало.

За розрахунками суду розмір 3% річних розраховано на суму боргу по орендній платі в розмірі 28 431,40 грн. за період з червня 2010 року по лютий 2011 року та нараховується у період з 10.03.2011 (з урахуванням умов п. 3.6. договору-1 згідно якого строк оплати наступає 10 числа наступного за звітним) по 05.08.2011 (строк визначений позивачем) та складає 348,19 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 348,19 грн. та відповідно в частині їх нарахування в розмірі 46,75 грн. в позові слід відмовити.

За розрахунками суду розмір інфляційних витрат на суму боргу по орендній платі в розмірі 28 431,40 грн. у період з 10.03.2011 по 04.08.2011 (строк визначений позивачем) становить 739,22 грн., проте з урахуванням того, що суд обмежений повноваженнями виходити за межі пред‘явлених позовних вимог, суд погоджується із заявленим позивачем розміром збитків від зміни індексу інфляції в сумі 570,90 грн.

Слід зазначити, що при підрахунку розміру збитків від зміни індексу інфляції позивачем застосовані невірні розміри індексів інфляції, що діяли у відповідний період.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

З огляду на вищевикладене, позові вимоги Державного підприємства «Виробниче об‘єднання «Київприлад»обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись  ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Віндпро» (м. Київ, вул. Волинська, 60, код ЄДРПОУ 35212186) на користь Державного підприємства «Виробниче об‘єднання «Київприлад»(м. Київ, вул. Гарманта, 2, код ЄДРПОУ 14309669) 28 431 (двадцять вісім тисяч чотириста тридцять одну) грн. 40 коп. боргу по орендній платі, 570 (п‘ятсот сімдесят) грн. 90 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 348 (триста сорок вісім) грн. 19 коп. –3 % річних, 293 (двісті дев‘яносто три) грн. 50 коп. витрат по сплаті державного мита та 142 (сто сорок дві) грн. 69 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Суддя

Сівакова В.В.

Рішення підписано 19.08.2011