Рішення

від 23.08.2011 по справі 5015/2730/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.08.11                                                                                           Справа№ 5015/2730/11

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І., при секретарі судового засідання  Скіра М.О., розглянув справу

за позовом: Прокурора Личаківського району м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради, в особі Львівської міської ради, уповноважений орган: Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача 1: Відкритого акціонерного товариства виробничого об‘єднання ВО «Львівптахопром», м. Львів

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Люст Пак Україна», м. Жовква

про:  369912 грн. 54 коп.

за зустрічним позовом: Відкритого акціонерного товариства виробничого об‘єднання ВО «Львівптахопром», м. Львів

до: Управління комунальної власності департаменту економічної політики, м. Львів

за участю прокурора Личаківського району м. Львова

про: визнання недійсними договори оренди  № Г-5604-7 від 01.10.2007 року та купівлі продажу № 859 від 18.03.2008 року

В судовому засіданні взяли участь представники:

Прокурора Личаківського району м. Львова: Павлиско Н.Р. –помічник Прокурора Личаківського району м. Львова;

позивача за первісним позовом: ОСОБА_1. –представник на підставі довіреності № 2302-вих-1 від 04.01.2011 року;

відповідача 1 за первісним позовом: Бондаренко С.І. –голова правління;

відповідача 2 за первісним позовом: Бондаренко С.І. –директор.

Обставини розгляду справи: Ухвалою господарського суду від 23.05.2011 року порушено провадження у справі за позовом Прокурора Личаківського району м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради,  уповноважений орган: Управління комунальної власності департаменту економічної політики до Відкритого акціонерного товариства виробничого об‘єднання ВО «Львівптахопром»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Люст Пак Україна»про солідарне стягнення 369912 грн. 54 коп.

     В судовому засіданні 24.06.2011 року представники позивача позовні вимоги підтримали.              Відповідачі в судове засідання не з’явилися, подали клопотання про відкладення розгляду справи.  Ухвалою господарського суду від 24.06.2011 року розгляд справи було відкладено на 04.07.2011 року з огляду на неявку представників відповідачів.

           В судовому засіданні 04.07.2011 року позивач не з’явився. Відповідач 1 проти позову заперечує, подав зустрічну позовну заяву про визнання недійсними договору оренди нерухомого майна № Г-5604-7 від 04.10.2007 року та договору купівлі-продажу нерухомого майна № 859 від 18.03.2008 року. Дану позовну заяву судом прийнято до провадження разом із первісним позовом. Відповідач 2 в засідання суду не з’явився, подав відзив на позовну заяву № 2511-07 від 04.07.2011 року. З огляду на неявку представників позивача та відповідача-2 суд відклав розгляд справи на  01.08.2011 року.

В судове засідання 01.08.2011 року представники прокуратури, позивача та відповідача-2  за первісним позовом не з’явилися, причини неявки не повідомили. Представником відповідача-1 за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) подано клопотання про продовження строку вирішення спору. Розгляд справи судом відкладено на 10.08.2011року та продовжено строк вирішення спору.

В судовому засіданні 10.08.2011 року представники прокуратури та позивача позовні вимоги за первісним позовом підтримали повністю, зустрічний позов заперечили повністю. Представник відповідачів первісний позов заперечив повністю, представник відповідача 1 зустрічний позов підтримав. В судовому засіданні оголошено перерву до 16.08.2011 року. В судовому засіданні 16.08.2011 року представник прокуратури та позивач позовні вимоги за первісним позовом  підтримали, зустрічний позов заперечили; представник відповідачів первісний позов заперечив, зустрічний позов підтримав. Судом оголошено перерву до 23.08.2011 року з метою надання можливості сторонами подати додаткові докази. 18.08.2011 року відповідачем 1 за первісним позовом подано акт звірки розрахунків. В судовому засіданні 23.08.2011 року представник прокуратури та позивача позовні вимоги за первісним позовом підтримали повністю, зустрічний позов заперечили повністю.  Представник відповідачів первісний позов заперечив повністю, представник відповідача 1 зустрічний позов підтримав. Представником відповідача 1 подано заяву про застосування позовної давності.  

Представникам сторін, що брали участь в судових засіданнях, роз’яснено зміст ст. ст. 20, 22  Господарського процесуального кодексу України щодо їх прав та обов’язків, зокрема про право заявляти відводи судді.

В судовому засіданні було оглянуто оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи.

Від фіксації судового процесу технічними засобами представники сторін відмовились.

23.08.2011 року судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складене та підписане 26.08.2011 року.

В процесі розгляду справи суд встановив наступне.

04.10.2007р. між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством Виробниче об’єднання «Львівтахопром»(орендар) укладено договір оренди №Г-5604-7 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень). За умовами вказаного договору, згідно п. 1.1., орендодавець (позивач за первісним позовом) на підставі наказу управління комунальної власності від 09.08.2007р. № 660-О, наказу управління комунальної власності від 13.09.2007р. № 755-О, договору оренди від 22.03.2006р. № Л-4201-6, передає, а орендар (відповідач-1 за первісним позовом) приймає в строкове платне користування нерухоме майно (надалі - об’єкт оренди), що знаходиться на балансі ЛКП «Агенція ресурсів Львівської міської ради», надалі –балансоутримувач. Об’єктом оренди є приміщення, що знаходиться за адресою: м. Львів, АДРЕСА_1, загальною площею 483,70 м. кв., у тому числі підвал 80,9 м. кв., перший поверх 191,6 м. кв., другий поверх 211,2 м. кв. з індексами приміщень І, ІІ, ІІІ, IV, V, 1-10, VI, VII, VIII, ІХ, Х, ХІ, 11-19, ХІІ, ХІІІ, ХІV, відповідно до даних технічного паспорта ЛОДБТІ та ЕО від 20.03.2001р. № 949.

Термін договору оренди визначений на 2 роки 364 дні з 04.10.2007р. по 03.10.2010р. (п. 4.1. договору). У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбаченні договором (п.4.3 договору).

02.11.2010р. позивач за первісним позовом звернувся до відповідача-1 за первісним позовом з повідомленням №2302-вих.-2224 про припинення договірних стосунків у зв’язку з закінченням терміну дії договору оренди. Вказаним повідомленням, позивач зобов’язав відповідача-1 повернути орендоване приміщення, провести повний розрахунок по сплаті орендної плати, а в разі наявності заборгованості –погасити її у повному обсязі.

Судом також встановлено, що згідно п. 7.19. договору, орендар має право здавати частину об’єкта оренди в суборенду іншим особам чи організація лише за письмовим погодженням орендодавця.

На підставі рішення комісії від 12.10.2007р. (протокол №2) наказом Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 16.10.2007р. №14-С «Про надання в суборенду частини орендованих площ на вул. Ш. Руставелі,12»дозволено орендарю ВАТ ВО «Львівптахопром», що орендує нежитлові приміщення 1-го поверху площею 191,6 м. кв., 2-го поверху –211,2 м. кв. та підвал –80,9 м. кв. в буд. №12 на вул. Ш. Руставелі,12, згідно договору оренди №Г-5604-7, передати в  суборенду ТзОВ «Люст Пак Україна»частину нежитлових приміщень 1-го поверху під індексами №№ 3, 4, VІ загальною площею 38,9 м. кв., та 2-го поверху під індексами №№ 11-16, 20, ХІ, ХІV загальною площею 161,1 м. кв., для службових потреб на термін до 01.10.2010р.

17.10.2007р. між Відкритим акціонерним товариством Виробниче об’єднання ВО  «Львівптахопром»(орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Люст Пак Україна»укладено договір №58/ор суборенди нежитлових приміщень. За умовами даного договору, згідно п.1.1., орендар (відповідач-1 за первісним позовом) на підставі наказу управління комунальної власності №14-с від 16.10.2007р., відповідно до ст. 22 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», передає, а суборендар (відповідач-2 за первісним позовом) приймає в строкове платне користування терміном на два роки та 364 дні нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 192,2 м. кв. (надалі –об’єкт оренди), в тому числі: перший поверх 42,9 м. кв., з індексами приміщень 3, 4, VІ; другий поверх 149,3 м. кв. з індексами приміщень 11, 12, 13, 14, 15, 16, 20, ХІ, ХІV, відповідно до даних технічного паспорта ЛОДКБТІ та ЕО  від 20.03.2001р. № 949.

Судом встановлено, що зазначене приміщення є частиною приміщень, що орендуються відповідачем-1 за первісним позовом на підставі договору оренди від 07.10.2007р. №Г-5604-7, укладеного з позивачем за первісним позовом.

Вступ суборендаря у користування об’єктом суборенди настає з моменту підписання сторонами договору суборенди та акту приймання-передачі приміщень.

17.10.2007р. між відповідчем-1 за первісним позовом та відповідчем-2 за первісним позовом підписано акт приймання-передачі приміщення.

02.11.2010р. позивач за первісним позовом звернувся до відповідача-2 за первісним позовом з повідомленням №2302-вих.-2223 про припинення договірних стосунків у зв’язку з закінченням терміну дії договору оренди. Вказаним повідомленням, позивач за первісним позовом зобов’язав відповідача-2 за первісним позовом повернути орендоване приміщення, провести повний розрахунок по сплаті орендної плати, а в разі наявності заборгованості –погасити її у повному обсязі.

Таким чином, позивачем за первісним позовом свої зобов’язання по договору оренди виконано в повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи. Натомість, перед позивачем за первісним позовом не проведено у повному обсязі розрахунок за користування об’єктом оренди - приміщення, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 192,2 м. кв., що передане у суборенду відповідачу-2 за первісним позовом.

Згідно розрахунку заборгованості, наявного в матеріалах справи, борг перед позивачем за первісним позовом по сплаті орендні плати станом 05.05.2011р. за період з 01.06.2008р. по 01.10.2010р. становить 369 912,54 грн.

В процесі розгляду справи відповідачем-1 за первісним позовом заявлено до суду клопотання від 23.08.2011р. №2550-08 про відмову у задоволенні позовних вимог у зв’язку з пропуском позивачем строку на звернення до суду.         

Вказана обставина послужила підставою для звернення позивача за первісним позовом до суду з первісним позовом за захистом порушених прав.

Разом з тим, Відкритим акціонерним товариством Виробниче об’єднання «Львівптахопром» заявлено зустрічний позов про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 04.10.2007р. №Г-5604-7, про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18.03.2008р. №859, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2., а також про зобов’язання Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»скасувати реєстраційний напис.

Вирішуючи заявлений зустрічний позов судом встановлено наступне.

Рішенням виконкому Львівської обласної ради депутатів трудящих від 31. 07.1970р. №482 «Про передачу новоутвореному Львівському міжобласному спеціалізованому тресту птахофабрик та птахорадгоспів приміщень в м. Львові по вул. Ш. Руставелі №12 в довгострокову оренду»вирішено зобов’язати виконком Львівської міської ради депутатів трудящих передати Львівському міжобласному спеціалізованому тресту птахофабрик та птахорадгоспів приміщення площею 319,7 м. кв. по вул. Ш. Руставелі №12 в довгострокову оренду (п.1).

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 15.08.2008р. №827 «Про оформлення права комунальної власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1»вирішено оформити територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради право комунальної власності на нежитлові приміщення підвалу під літерами І, ІІ, загальною площею 47,80 м. кв., першого поверху під літерами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 10, VI загальною площею 141,30 м. кв. та другого поверху під літерами 11, 12, 13, 14, 15, 16, ХІІ, ХІV загальною площею 153,30 м. кв. на АДРЕСА_1 згідно з технічним паспортом.

15.08.2008р. на підставі  рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 15.08.2008р. №827 видано свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення №Г-02916 від 15.08.2008р.

03.09.2008р. проведено державну реєстрацію права комунальної власності на вказане нерухоме майно, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03.09.2008р. №20106592.

Крім того, судом встановлено, що 18.03.2008р. на підставі договору купівлі-продажу від 18.03.2008р №859 посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2. ОСОБА_3 придбано у приватну власність частину приміщення, площею 141,3 м. кв. по АДРЕСА_1, а саме: у підвалі –літ. ІІІ, ІV, V площею 33,1 м. кв., 1-го поверху –літ. 8, 9, VІІ, VІІІ, ІХ, Х, ХІ площею 50,3 м. кв., 2-го поверху –літ. 17-19, ХІІІ площею 57,9 м. кв. Згідно акту приймання-передачі від 02.04.2008р. №2014 передано у власність покупцю. 16.05.2008р. проведено державну реєстрацію права власності на вказане майно за ОСОБА_3., що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16.05.2008р. №18840707.

У відповідності до ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

З довідки від 22.08.2007р. №10/3698 Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», що адресована відповідачу за зустрічним позовом та долучена в матеріали справи позивачем за зустрічним позовом, нежитлові приміщення площею 410.6 м. кв. по АДРЕСА_1 не здійснювалась.  

 Спір за зустрічним позовом виник в силу відсутності на моменту укладення оспорюваних договорів у відповідача за зустрічним позовом достатнього обсягу цивільної дієздатності на їх укладення, а також через порушення положень чинного законодавства, що, за переконанням позивача за зустрічним позовом, є підставами для визнання їх недійсними, а також для зобов’язання Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»скасувати реєстраційний напис про реєстрацію права власності ОСОБА_3. на нерухоме майно.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю через необґрунтованість, з огляду на наступне.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформації тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Крім того, організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває в комунальній власності регламентуються Законом України «Про оренду державного та комунального майна». Згідно ст. 2 вказаного закону, орендою є засноване на договорі строкове, платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької діяльності та іншої діяльності.

Глава  50  Цивільного кодексу України  передбачає  підстави  та  умови  припинення зобов'язання, зокрема, статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виконання цивільних прав та обов’язків є договір, а в силу вимог ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Договором, у відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічна норма передбачена ч.1 ст. 283 ГК України.            

У відповідності до ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Частиною 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

В силу приписів ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно п. 5.1. договору оренди від 04.10.2007р. №Г-5604-7, розмір орендної плати за об’єкт оренди визначається відповідно до чинної на момент укладення даного договору Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади міста Львова, затвердженої ухвалою міської ради від 07.06.2007р. №897 і складає 14 852,14 грн. без ПДВ за перший місяць оренди. Розмір орендної плати підлягає індексації за відповідний період (місяць, квартал, рік). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України. Врахувати індекс (и) інфляції за вересень, жовтень місяць (і) 2007р. Розмір орендної плати коригується щорічно на відповідний індекс інфляції. В інших випадках розмір орендної плати переглядається тільки за згодою сторін або рішенням суду, господарського суду.

Відповідно до положень ст. 22 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди. При цьому строк надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди. Плата за суборенду цього майна, яку отримує орендар, не повинна перевищувати орендної плати орендаря за майно, що передається в суборенду.

Згідно п. 3.1. договору суборенди від 17.10.2007р. №58/ор, розмір орендної плати за суборендовані приміщення визначається відповідно до чинної на момент укладення договору Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою Львівської міської ради від 07.06.2007р. №897. Розмір орендної плати становить 6 471,59 грн. без ПДВ за перший місяць оренди. Розмір орендної плати підлягає індексації за відповідний період. Нарахування ПДВ здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України. Розмір орендної плати коригується щомісячно на відповідний індекс інфляції.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України).

У відповідності до положень ч. 4 ст. 286 Господарського кодексу України, та ч. 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», строки внесення орендної плати визначаються у договорі. Згідно ч. 4 ст. 22 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», до договору суборенди застосовуються положення про договір оренди.

Пунктом 5.2. договору оренди від 04.10.2007р. №Г-5604-7 сторони погодили, що орендна плата сплачується орендарем не пізніше 20-го числа місяця у встановленому нормативними документами власника орендованого майна порядку.

Пунктом 3.2. договору суборенди від 17.10.2007р. №58/ор визначено, що орендна плата перераховується суборендарем на рахунок Управління комунальної власності не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць.

За приписами ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Крім цього, згідно п. 7.2. договору оренди від 04.10.2007р. №Г-5604-7, орендар зобов’язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Суборендар зобов’язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати плату за суборенду (п.5.2. договору суборенди від 17.10.2007р. №58/ор).

Суд відзначає, що позивачем заявлено вимогу про стягнення наявної заборгованості по сплаті орендної плати до орендаря –відповідача-1 за первісним позовом та суборендаря –відповідач-2 за первісним позовом солідарно. Вирішуючи вказану позовну вимогу, суд відзначає наступне.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 541 Цивільного кодексу України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. Згідно ст. 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором. Крім цього, згідно ч. 1 ст. 544 Цивільного кодексу України, боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Оцінивши положення договору оренди від 04.10.2007р. №Г-5604-7 та договору суборенди від 17.10.2007р. №58/ор, а також врахувавши вказані вище положення ст.ст. 541, 543-544 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 22 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», суд приходить до переконання про відсутність солідарного обов’язку відповідачів за первісним позовом (орендаря та суборендаря) перед позивачем за первісним (орендодавцем) по сплаті орендної плати з користування приміщенням, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 192,2 м. кв., яке одночасно є об’єктом договору оренди та договору суборенди. Разом з тим, судом встановлено, що безпосередні договірні відносини по оренді вказаного приміщення площею 192,2 м. кв. мали місце між позивачем за первісним позовом та відповідачем-1 за первісним позовом. Саме останній (відповідча-1 за первісним позовом) взяв на себе зобов’язання перед позивачем за первісним позовом, як вже зазначалось вище з посиланням на п. п.7.2. договору оренди від 04.10.2007р. №Г-5604-7, своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату за користування орендованим приміщення, в тому числі, приміщенням, що є об’єктом суборенди. Натомість, обов’язок суборендаря (відповідача-2 за первісним позовом) щодо своєчасної та в повному обсязі проведення плати за суборенду взятий перед відповідачем-1 за первісним позовом, а не перед позивачем за первісним позовом (п. 5.2. договору суборенди).  

У зв’язку з наведеним, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідачів за первісним позовом солідарно існуючої заборгованості перед позивачем за первісним позовом по сплаті орендної плати за користування об’єктом оренди - приміщення, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 192,2 м. кв.

Поряд з цим, за встановлених судом обставин справи, не вбачається, а відповідачем-1 за первісним позовом (орендарем) належними та допустимими доказами не підтверджено погашення ними заборгованості за період з 01.06.2008р. по 01.10.2010р. в сумі 369 912,54 грн. по сплаті орендної плати за користування приміщення, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 192,2 м. кв.  

За наведеного, невиконання відповідачем-1 за первісним позовом своїх договірних зобов’язань щодо сплати орендної плати за користування об’єктом оренди розцінюється судом як порушення зобов’язання.          

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).   

Пунктом 3 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, встановлена судом сума заборгованість у розмірі 369 912,54 грн., підлягає до стягнення з відповідача-1 за первісним позовом. Зважаючи на межі господарського спору, які окресленні підставою та предметом позову, виходячи з дійсних обставин справи, суд відзначає, що заявлена позивачем за первісним позовом до стягнення заборгованість по орендній платі за користування приміщенням, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 192,2 м. кв., не підлягає до стягнення з відповідач-2 за первісним позовом. У зв’язку з цим, суд відмовляє у задоволенні первісної вимоги про стягнення заборгованості з відповідача-2 за первісним позовом через безпідставність та необґрунтованість такої.   

Разом з тим, вирішуючи клопотання відповідача-1 за первісним позовом від 23.08.2011р. №2550-08 про застосування позовної давності до заявлених первісних позовних вимог, суд приходить до переконання про часткове задоволення такого, з огляду на наступне.   

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. В силу ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Дослідивши наявний у матеріалах справи розрахунок суми заборгованості відповідача-1 за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом, судом встановлено, що до стягнення заявлено суму заборгованості за період з 01.06.2008р. по 01.10.2010р., Разом з тим, суд відзначає, що, за даними вказаного розрахунку, станом на 01.06.2008р. у відповідча-1 за первісним позовом обліковувалась заборгованість у розмірі 62 027,47 грн., станом на 01.05.2008р. –52 474,57 грн., за травень 2008р. нараховано орендної плати за користування приміщенням в розмірі 9 552,90 грн.  

Позовна заява надійшла до суду 23.05.2011 року, що свідчить про сплив позовної давності за позовною вимогою про стягнення існуючої станом на 23.05.2008р.  заборгованості в розмірі 59 562,21 грн., з яких 52 474,57 грн. заборгованість станом на 01.05.2008р. і 7 087,64 грн. заборгованість станом на 23.05.208р. Заборгованість за період з 24.05.2008р. по 01.06.2008р. становить 2 465,26 грн. Відтак, здійснивши перерахунок суми заборгованості, з врахуванням спливу позовної давності до вимог станом до 23.05.2008р., суд встановив, що за період з 24.05.2008р. по 01.10.2010р. перед позивачем за первісним позовом існує непогашена заборгованість у розмірі 310 350,33 грн. (369 912,54 –59 562,21 грн.), що підлягає до стягнення з відповідча-1 за первісним позовом.  

Клопотань про поновлення позовної давності до суду не надходило, доказів поважності причин пропущення позовної давності суду не надано, матеріали справи таких доказів не містять.

Відтак, суд із заявлених до стягнення 369 912,54 грн. відмовляє в задоволенні вимоги про стягнення 59 562,21 грн. В решті первісний позов до відповідча-1 за первісним позовом по стягненню заборгованості в сумі 310 350,33 грн. підлягає до задоволення.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, суд відзначає, що відповідачем-1 за первісним позовом в спростування існуючої заборгованості перед позивачем належних та допустимих доказів в матеріали справи не долучено, заперечень по суті існуючої заборгованості не надано. Натомість, первісний позов заперечує відповідач-1 за первісним позовом тим, що позивач за первісним позовом на момент укладення договору оренди від 04.10.2007р. №Г-5604-7 не був власником вказаного орендованого нерухомого майна. В підтвердження наведеного надав копію довідки від 22.08.2008р. №10/3698 ОКП ЛОР БТІ та ЕО, копію рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 15.08.2008р. №827 «Про оформлення права комунальної власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1», копію свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення №Г-02916 від 15.08.2008р., а також копію витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03.09.2008р. У відповідності до ст. 761 Цивільного кодексу України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

З тих самих міркувань та доводів спростовує наявність підстав для задоволення первісного позову фактом укладення договору купівлі-продажу від 18.03.2008р №859 посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2. щодо відчуження позивачем за первісним позовом на користь ОСОБА_3 частини приміщення, площею 141,3 м. кв. по АДРЕСА_1. На момент укладення вказаного договору позивач за первісним позовом також не перебував у статусів власника відчужуваного майна. На переконання відповідача-1 за первісним позовом наведене є підставами для визнання вказаних договорів недійсними.         

В процесі розгляду справи, відповідачем-1 за первісним позовом заявлено зустрічний позов, який перекликається доводами, вказаними у відзиві на первісний позов. Так, за зустрічним позовом позивачем ставиться вимога про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 04.10.2007р. №Г-5604-7, про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18.03.2008р. №859, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2., а також про зобов’язання Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»скасувати реєстраційний напис.       

             При вирішенні спору за зустрічним позовом, судом враховано, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування»від 07.12.1990р., комунальна власність становить основу місцевого господарства. Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі сільських, селищних, міських, районних, обласних Рад народних депутатів. Управління комунальною власністю здійснюють від імені населення адміністративно-територіальних одиниць відповідні місцеві Ради народних депутатів та в межах, визначених Радами, уповноважені ними органи. До комунальної власності належить майно, яке передається безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, майно, яке створюється і купується органами місцевого самоврядування за рахунок належних їм коштів, а також майно, перелік якого встановлено Законом про власність.

Відповідно до п.1 ухвали Львівської міської ради народних депутатів від 14.09.1990р. «Про комунальну власність Львівської міської ради народних депутатів»вважати весь житловий та нежитловий фонд (крім індивідуального, кооперативного та відомчого житла), об’єкти житлово-комунального господарства, місцевого транспорту, торгівлі, побутового обслуговування, установи освіти, науки, фізичної культури і спорту, культури і охорони здоров’я, громадських організацій, в томі числі і ті, що знаходяться у користуванні військових частин радянської армії, підприємства місцевої промисловості, будівництва, крім тих, що побудовані їх власними коштами, комунальною власністю міської ради і просити Верховну раду у встановленому порядку передати названі об’єкти в комунальну власність.

Первинно питання комунальної власності і розмежування її з державною власністю були врегульовані Законом УРСР «Про власність»від 07.02.1991р. (ст. ст. 31, 32, 35). Зокрема, у відповідності ст. 35 вказаного закону, об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю»установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Пунктом 1 ухвали Львівської міської ради від 10.06.1999р. № 260 передбачено, що майно на території міста Львова, яке раніше належало до обласної комунальної власності, вважається власністю територіальної громади міста Львова.

Вказані принципи здійснення і розмежування повноважень місцевого самоврядування в подальшому були закріпленні у Конституції України 1996р. Згідно п. 1 розділу XV «Перехідні положення»Конституції України, закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

Статтею 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. У ст. 142 Конституції України, фактично визначено перелік об’єктів права комунальної власності. До цих об’єктів відноситься (матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування): рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (ст. 142 Конституції України). Згідно ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Статтею 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування;

Частиною першою ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»регламентовано, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до ст. ст. 5, 10 Закону «Про місцеве самоврядування», міські, селищні, сільські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією та законами України. Пунктами 30, 31 ст. 26 вказаного закону передбачено, що до виключної компетенції міських рад належить виключно на пленарних засіданнях сесії вирішувати питання прийняття рішення щодо відчуження комунального майна, прийняття рішення про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.   

У відповідності до положень ст. 60 вказаного вище закону, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

У відповідності до ст. 327 Цивільного кодексу України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст.

За встановлених судом обставин справи та виходячи з наведеного, нежитлове приміщення по АДРЕСА_1, є комунальною власністю, що розташоване в межах адміністративно-територіальної одиниці –міста Львова.

Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, на виконання приписів Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ухвал Львівської міської ради від 06.07.2006р. № 94 «Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради, та її виконавчих органів, витрат на їх утримання», від 19.10.2006р. № 219 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради», на підставі п. 2 Положення управління комунальною власністю, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 1205 від 27.10.2006р. (чинного на момент укладення оспорюваного договору), виконує функції органу управління майном комунальної власності територіальної громади м. Львова, здійснює передачу в оренду, відчуження (приватизація) цього майна, подає на розгляд міської ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження майна, проектів місцех програм приватизації та переліків об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації, організовує ці програми.

Правовий аналіз наведених вище положень чинного законодавства України та встановленні обставини справи надають суду можливість прийти до обгрунтованого висновку про те, що об’єкт оренди на момент укладення договору оренди 04.10.2007р. № Г-5604-7 перебував у комунальній власності, у зв’язку з чим, відповідачем за зустрічним позовом вказане майно правомірно було передано в оренду позивачу за зустрічним позовом. Відсутність на момент укладення оспорюваного договору оренди факту здійснення державної реєстрації права власності на таке майно за відповідачем за зустрічним позовом не спростовує факту перебування останнього у комунальній власності в силу того, що належність такого майна до комунальної власності визнається законом.  

З таких міркувань судом не береться до уваги як належний та допустимий доказ в спростування факту правомірності дій відповідача за зустрічним позовом щодо укладення оспорюваного договору оренди, довідка від 22.08.2007р. № 10/3698 Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»долучена в матеріали справи позивачем за зустрічним позовом. Не беруться також до уваги покликання позивача за зустрічним позовом на рішення виконкому Львівської обласної ради депутатів трудящих від 31.07.1970р. № 482 «Про передачу новоутвореному Львівському міжобласному спеціалізованому тресту птахофабрик та птахорадгоспів приміщень в АДРЕСА_1 в довгострокову оренду», оскільки таким не спростовуються зроблені судом вище висновки.

Поряд з цим, суд наголошує на положенні ст. 328 Цивільного кодексу України, згідно якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З матеріалів справи не вбачається, позивачем за зустрічним позовом належними та допустимими доказами не підтверджено, що спірне майно, яке стало об’єктом оренди, на момент укладення оспорюваного договору оренди перебувало у власності третьої особи, що могло б свідчити про порушення прав третіх осіб.

Крім цього, з закону прямо не випливає, рішенням суду не встановлена незаконність набуття відповідачем за зустрічним позовом права комунальної власності на спірне майно.

Разом з тим, як встановлено судом за результатами дослідження умов оспорюваного договору оренди, останній украдений відповідачем за зустрічним позовом на підставі наказу управління комунальної власності від 09.08.2007р. № 660-О, наказу управління комунальної власності від 13.09.2007р. № 755-О, договору оренди від 22.03.2006р. № Л-4201-6, що теж спростовує факт відчутності належної компетенції відповідача за зустрічним позовом на передачу нерухомого майна в оренду.

Отже, вказаним вище та матеріалами справи підтверджується правомочність дій відповідача за зустрічним позовом на момент укладення оспорюваного договору оренди, спрямованих на розпорядження комунальним майном.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Частинами 1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на  момент укладення оспорюваного договору) встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Оскільки не встановлена невідповідність умов договір оренди положенням чинного законодавства та не спростована цивільна дієздатність відповідача за зустрічним позовом на момент укладення оспорюваного договору, за наведеного, суд приходить до переконання про відсутність підстав для визнання договору оренди 04.10.2007р. №Г-5604-7 недійсним.

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18.03.2008р. №859, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2., та про зобов’язання Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»скасувати реєстраційний напис, суд зазначає таке. В порушення приписів ст. 33 ГПК України, позивачем за зустрічним позовом не долучено в матеріали справи належним чином засвідченої копії оспорюваного договору купівлі-продажу, у відповідності до положень ст.ст. 22, 38 ГПК України, останнім перед судом не заявлялось клопотання про витребування копії вказаного договору. За відсутності копії такого, суду не вдається можливим встановити власника відчужуваного майна на момент укладення оспорюваного договору – продавця об’єкту. Отже, не доведеним є факт порушення прав позивача за зустрічним позовом саме діями відповідача за зустрічним позовом, які можуть бути предметом судового захисту.   

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. У зв’язку з наведеним, у відповідності до положення ст. 75 ГПК України, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Попри це, доказом в підтвердження укладення договору купівлі-продажу від 18.03.2008р. №859 позивачем за зустрічним позовом долучено в матеріали справи  копію витягу про право власності на нерухоме майно від 16.05.2008р. №18840707. Дослідивши вказаний витяг, судом встановлено, що останній виданий на ім’я ОСОБА_3 про реєстрацію за вказаною фізичною особою на підставі оспорюваного договору купівлі-продажу права власності на нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою  - АДРЕСА_1: у підвалі –літ. ІІІ, ІV, V площею 33,1 м. кв., 1-го поверху –літ. 8, 9, VII, VIII, ІХ, Х, ХІ площею 50,3 м. кв., 2-го поверху –літ. 17-19, ХІІІ площею 75,9 м. кв.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.

          Чинне законодавство не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням угод недійсними, господарському суду  для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статті 2 ГПК. Отже, крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода. Прокурор чи його заступник, звертаючись до господарського суду в інтересах держави з заявою про визнання договору недійсним, зазначає у ній позивачем державний орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом  цього договору,  і визначає відповідачами, як правило, обох контрагентів за договором. Виняток можуть становити випадки, коли одним з контрагентів є названий орган (установа, організація); у такому разі відповідачем визначається другий контрагент. (п.4 роз’яснення Вищого господарського суду України від 12.03.1999р. №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними»).

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на  момент укладення оспорюваного договору) встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Позивач за зустрічним позовом не підтвердив, що він був стороною договору купівлі-продажу від 18.03.2008р. № 859, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2., тому на момент його укладення будь-яких прав і обов’язків для позивача за зустрічним позовом такий договір не породжував, відтак не порушував його прав та охоронюваних законом інтересів. Як вже встановлено судом вище, нерухоме майно, що придбане ОСОБА_3. на підставі оспорюваного договору купівлі-продажу, є відмінним за літерацією від нерухомого майна, заборгованість по орендній платі за користування яким є предметом первісного позову.

Відтак, матеріалами справи не підтверджено, що позивач за зустрічним позовом на момент укладення оспорюваного договору був заінтересованою особою, отже не доведено на момент укладення оспорюваного договору порушення прав та законних інтересів позивача за зустрічним позовом.  

У зв’язку з наведеним, суд приходить до переконання, що позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18.03.2008р. № 859, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2. не підлягає до задоволення.

Оскільки зустрічна позовна вимога про зобов’язнання Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»скасувати реєстраційний напис, є похідною від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18.03.2008р. №859, для задоволення якої суд не знаходить правових підстав, тому і похідна вимога також не підлягає до задоволення.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до статті 43 Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, передбачений даною статтею.

У відповідності до ст. 49 ГПК України, судові витрати за первісним позовом суд покладає на відповідача -1 за первісним позовом пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за зустрічним позовом судові витрати суд покладає на позивач за зустрічним позовом (відповідача 1 за первісним) .

Керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 512, 513, 514, 516, 517, 525, 526, 530, 610, 611, 612, 626 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82-84, 116 Господарського процесуального кодексу України,  суд -

в и р і ш и в :

Первісний позов задоволити частково.

Стягнути з Відкрито акціонерного товариства Виробниче об’єднання ВО «Львівптахопром» (79005, м. Львів, вул. Ш.Руставелі, 12, код ЄДРПОУ 00852759) на користь Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Галицька, 15, код ЄДРПОУ 25558625) 310 350 грн. 33 коп. гривні 33 коп. (Триста десять тисяч триста п’ятдесят грн. 33 коп.)  заборгованості зі сплати орендної плати.

Стягнути з Відкрито акціонерного товариства Виробниче об’єднання ВО «Львівптахопром»(79005, м. Львів, вул. Ш.Руставелі, 12, код ЄДРПОУ 00852759) в доход державного бюджету 3103 грн. 50 коп. державного мита та 197 грн. 99 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позовної вимоги до Відкритого акціонерного товариства Виробниче об’єднання ВО «Львівптахопром»відмовити.

В задоволенні позовної вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Люст Пак України»відмовити повністю.

В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

В порядку ст. 116 ГПК України, видати наказ на примусове виконання рішення.

          Суддя                                                                                             Матвіїв Р.І.