Рішення

від 17.08.2011 по справі 51/325

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

51/325

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  51/325

17.08.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕР –ТЕХ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «РВК Венера»

про стягнення 11 074,91 грн.

                                 Суддя Пригунова А.Б.

Представники сторін:

від позивача:           Шиманська Н.В.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з відповідача 11 074,91 грн., з яких: основний борг – 10 323,60 грн., інфляційні нарахування у розмірі – 589,19 грн. та 3 % річних –162, 12 грн. у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 17.08.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені ним позовні вимоги.

Представники відповідача на виклик суду не з'явилися, вимог ухвали суду від 29.07.2011 р. не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Приймаючи до уваги, що учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 17.08.2011 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, ?

Встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АВЕР –ТЕХ»та Товариство з обмеженою відповідальністю «РВК Венера»у спрощений спосіб уклали договір поставки, за умовами якого позивач зобов'язався поставити  і передати у власність відповідача товар, а відповідач зобов'язався прийняти та сплатити вартість товару.

Як встановлено судом 11.11.2010 р., 12.11.2010 р. та 02.12.2010 р. позивачем було виставлено відповідачу рахунки-фактури № АТ-461622, № АТ-461649 та № АТ-492440 відповідно.

11.11.2010 р. та 15.11.2010 р. позивач поставив відповідачу товар на суму 7 274,08 грн. та на суму 1 989,86 грн. відповідно, що підтверджується видатковими накладними № АТ-1111040 та № АТ-1115006.

Крім того, 02.12.2010 р. позивач поставив відповідачу товар на суму 1 059,66 грн., що підтверджується видатковою накладною № АТ-1202008.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання щодо сплати за поставлений товар за договором поставки укладеного між сторонами, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 10 323,60 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вказана вимога позивача підлягає  задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав,  в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.  Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 175 Господарського кодексу України передбачено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.  Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в силу вимог ст. 181 Господарського кодексу України, між позивачем та відповідачем було укладено господарський договір у спрощений спосіб.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу  України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Отже, позивач уклавши із відповідачем господарський договір у спрощений спосіб, мав  на меті поставити товар згідно з рахунками-фактури  № АТ-461622 від 11.11.2010 р., № АТ-461649 від 12.11.2010 р. та № АТ-492440 від 02.12.2010 р., а відповідач - оплатити зазначений товар.

Умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором поставки.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Положенням ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положенням ст. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач надіслав на адресу позивача гарантійний лист згідно рахунка-фактури АТ-461649 від 12.11.2010 р. та гарантійний лист згідно рахунка-фактури АТ-461622 від 11.11.2010 р., якими відповідач гарантував оплату товару  за вказаними рахунками-фактури до 30.11.2010 р.

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, позивач звернувся до відповідача з вимогою № 252 від 16.05.2011 р. в якій вимагав оплатити заборгованість в сумі 10 323,60 грн.

Відповіді на вищезазначений лист відповідач не надав, коштів в сумі 10 323,60 грн. не сплатив.

Матеріалами справи підтверджується, що внаслідок неналежного виконання зобов'язань по оплаті поставленого позивачем товару за Товариством з обмеженою відповідальністю «РВК Венера»утворилась заборгованість в розмірі 10 323,60 грн.

Таким чином, позивач свої зобов'язання за договором поставки укладеного між сторонами виконав в повному обсязі, а відповідач, вчасно не розрахувавшись по договору за отриманий товар, порушив взяті на себе договірні зобов'язання, в результаті чого заборгував перед позивачем 10 323,60 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України  порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно  до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару згідно з договором поставки. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 10 323,60 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні нарахування за період з грудня 2010 р. до травня 2011 р. у розмірі 589,19 грн. та 3 % річних за період з  грудня 2010 р. до червня 2011 р.  у розмірі 162,12 грн.  

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача за період з грудня 2010 р. до травня 2011 р. сума інфляційних нарахувань  становить 589,19 грн.

Приймаючи до уваги наведене, зважаючи на те, що відповідач не виконував належним чином свої зобов'язання щодо сплати за поставлену продукцю відповідно до договору поставки укладено між сторонами, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача  інфляційних нарахувань в сумі 589,19 грн. є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

У відповідності до розрахунку позивача розмір 3 % річних становить 162,12 грн.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок та встановлено, що розмір 3 % річних не відповідає наданому розрахунку і становить 161,42 грн.

З огляду на викладене, вищезазначену вимогу суд задовольняє частково, в сумі 161,42 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі:10 323,60 грн. –основний борг,  589,19 грн. –інфляційні нарахування за період з грудня 2010 р. до травня 2011 р.  та 3 % річних за період з  грудня 2010 р. до червня 2011 р. у сумі 161,42  грн.

Враховуючи, що відповідно до ст. 44 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та сплати державного мита, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 49 ГПК України).

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, ?

ВИРІШИВ:

        1. Позовні вимоги задовольнити частково.

        2. Стягнути з  Товариства з обмеженою відповідальністю «РВК Венера» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 12, ідентифікаційний код - 36282186)  з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕР –ТЕХ»(04050, м. Київ, вул. Пимоненка, буд. 13 - Ж, ідентифікаційний код - 21665318) 10 323 (десять тисяч триста двадцять три) грн. 60 коп. ––основний борг, 589 (п'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 19 коп. –інфляційні нарахування та 161 (сто шістдесят одна) грн. 42 коп. –3 % річних,  110 (сто десять) грн. 74 коп. - державного мита, 235 (двісті тридцять п'ять) грн. 99 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

        3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

        4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

                Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя                                                                                                                 Пригунова А.Б.

Повне рішення складено: 25.08.2011 р.