Постанова

від 20.07.2011 по справі 2а-2644/11/0170/6

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43,  м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна,  95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 липня 2011 р.  

Справа №2а-2644/11/0170/6

   (17 г. 15 хв.)

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді  Латиніна Ю.А. ,

при секретарі Усковій О. І.,

за участю представника позивача – ОСОБА_1, довіреність від 10.02.11р.,

представника позивача – ОСОБА_2, довіреність №5/10 від 21.01.11р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-СВ2»

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим              

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Суть спору: позивач звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі АР Крим № 0001012301/0 від 21.02.2011 року та №0001022301/0 від 21.02.2011 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акту документальної перевірки від 07.02.2011 року № 579/23-2, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення не відповідають дійсності та Закону України "Про податок на додану вартість".

У судовому засіданні представник позивача на позовних вимогах наполягав з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, з підстав, викладених у запереченнях проти позову.

Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представника позивача та відповідача, дослідив докази, надані сторонами, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -   

ВСТАНОВИВ:

07.02.2011 року ДПІ в м. Сімферополі АР Крим було складено акт про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Агро-СВ2» ЄДРПОУ 35650412 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 11.01.2008р. по 30.09.2010р.

Згідно з висновком вказаного акту перевіркою встановлено, що ТОВ «Агро-СВ2» в порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції Закону України від 22.05.1997р. №283/97-ВР зі змінами та доповненнями, що спричинило зниження податку на прибуток у сумі 49849,00 грн.; п.1.6, п. 1.7 ст. 1, п.п.7.2.3 п. 7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997р. донараховано ПДВ у сумі 39879,00 грн. у т.ч. за травень 2010 року.

В зв'язку з чим, податковим органом на ТОВ «Агро-СВ2» були нараховані до сплати в бюджет додаткові податкові зобов'язання у сумі 112159,00 грн.

На підставі акту перевірки від 07.02.2011 року № 579/23-2 ДПІ в м. Сімферополь АР Крим було прийняті податкові повідомлення-рішення № 0001012301/0 від 21.02.2011 року та №0001022301/0 від 21.02.2011 року, якими ТОВ «Агро-СВ2» було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 49847,75 грн., де 39879,00 грн. основний платіж, 9969,75 грн. штрафні (фінансові) санкції та суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 62311,25 грн., де 49849,00 грн. основний платіж, 12462,25 грн. штрафні санкції.

Не погодившись з зазначеним висновком ТОВ «Агро-СВ2» звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001012301/0 від 21.02.2011 року та №0001022301/0 від 21.02.2011 року.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб’єкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов’язує орган влади діяти лише на підставі,  в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже “на підставі” означає, що суб’єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов’язаний діяти на виконання закону, за умов  та обставин, визначених ним.

“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов’язків, встановлених законами.

“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобов’язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з’ясовує, чи використане повноваження, надане суб’єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.  

Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ в м. Сімферополі № 0001012301/0 від 21.02.2011 року та №0001022301/0 від 21.02.2011 року, суд зобов’язаний встановити чи діяв відповідач на підставі закону, чи являються його дії обґрунтованими,  безсторонніми, добросовісними та розсудливими.

Відповідно до ст. 19 Конституції України  органи державної влади та органи місцевого самоврядування  зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України “Про податок на додану вартість” визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податкове зобов’язання  це загальна сума  податку , одержана ( нарахована) платнику  податку у звітному ( податковому)  періоді , визначена згідно з Законом, а податковий кредит  –це сума, на яку платник податку  має право зменшити податкове зобов’язання  звітного періоду, визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Так, позивач є переробним підприємством по виготовленню муки та інших зерновідходів, які утворюються в ході переробки.

Судом встановлено, що  12.04.2010р. від контрагента ПП «Агростройінвестт» здійснена  поставка зерна за видатковою накладною РН-92/1 в кількості 103,250т. на загальну суму 143517,50грн. в тому числі ПДВ, та за видатковою накладною РН-92/2 в кількості 69,640т. на суму 95755,00грн. в тому числі ПДВ.

Позивачу були надані відповідні податкові накладні за №92/1 від 12.04.2010 року та №92/2 від 12.04.2010р. Зокрема саме ці податкові накладні були включені до складу податкової звітності, що підтверджується реєстром отриманих та виданих податкових накладних, що є додатком до Податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року, за вхідним №79981 від 18.05.2010р.   

Документально підтверджено транспортування зерна, також представлені картки лабораторного дослідження для перевірки якості товару. Однак зазначені документи навмисно не відображені в Акті перевірці, та їх копії були додатні до заперечень к Акту.

Позивач на користь контрагента ПП «Агробудінвест» після отримання товару перераховував декількома платежами загальну вартість отриманого товару – зерна в сумі 199393,75 грн., що підтверджується наданими до позову платіжними дорученнями на списання коштів з рахунку.

ТОВ «Агро-СВ2» отримавши товар від постачальників, оприбуткувало його на склад по вул. Елеваторна, 2, м. Сімферополь надалі провело лабораторне дослідження на предмет визначення клейковини, використовував у своїй безпосередньої виробничої діяльності для виготовлення готової продукції, зокрема, - борошна та інших зерновідходів.

Той факт, що позивач оприбуткував отриманий товар свідчить податкова декларація на прибуток підприємства за 2 півріччя 2010 року за якою збільшена балансова вартість запасів у готовій продукції, що відображена у рядку А3 додатку К1/1, яка має приріст  зі значенням «-380751». Додаткова розшифровка приросту балансової вартості запасів додається, та також картка рахунку 281, за якою вбачається що товар був зарахований на основний склад, та ця операція відбита проводками Дт 281 Кт 631.

Оскільки позивач є виробничим підприємством, то подальше переміщення зерна підтверджується виключено внутрішніми документами та відповідними бухгалтерськими проводками, якими відображаються відповідні господарські операції.  

Зокрема, актом списування у виробництво підтверджується, що за період з 07.04.2010року по 12.04.2010 року, було списано у виробництво зерна на загальну суму 455176,41грн, що відбито проводками Дт 23 Кт 281.

Підприємство також розраховує попередню калькуляцію вартості виробництва до кожної партії зерна, а крім цього, обов’язково здійснює розрахунок виходу готової продукції та відповідно її собівартість, що також підтверджується відповідними документами.

Таким чином, висновки ДПІ в м. Сімферополі, що товар від контрагенту не отримувався та не використовувався у господарській діяльності Позивача є неспроможним, оскільки є надуманим, та зробленим без урахування зазначених документів.

 Ст.67 Конституції України  визначає, що кожен  зобов’язаний сплачувати  податки і збори  в порядку і розмірах, встановлених законом.

Як убачається з матеріалів справи спірні правовідносини виникли між сторонами у період чинності Законів України "Про систему оподаткування", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", положення яких застосовуються судом при вирішення цієї справи.

Закон України від 25.06.91р. № 1251-ХІІ "Про систему оподаткування" визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.

З положень статті 6 Закону об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

До загальнодержавних податків і зборів (обов'язкові платежі), за приписами статті 14 Закону, відносяться податок на додану вартість та податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами.

На час проведення перевірки позивача, прийняття податкового повідомлення-рішення  платники податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування  операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій були визначені в Законі України “Про податок на додану вартість”.

У п.1.4. ст.1  цього Закону було встановлено , що  поставка товарів – будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг, а поставка послуг, зокрема, включала надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Відповідно до п.п.  3.1.1. п. 3.1.  ст.3 Закону об'єктом оподаткування були  операції платників податку з  поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходилось на митній території України, у тому числі операції з  передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України; в інших випадках, визначених цим Законом.

Порядок обчислення та сплати податку був  визначений у ст.7 вказаного Закону.

У п.п .7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” було визначено, що платник податку був зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка  складалась у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надавався покупцю, копія залишалась  у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна виписувалась  на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні були зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків ( п. 7.2.3. п. 7.2 ст.7 Закону).

Згідно з п.п. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надавалось виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п.п. 7.2.6. ст.7 7 Закону України “Про податок на додану вартість”  податкова накладна видавалась платником податку, який поставляв товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та була підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3  ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення  податкових зобов’язань  з продажу товарів (робіт, послуг) вважаласья дата, яка припадала на податковий період, протягом якого відбувалась  будь-яка з подій, що сталася раніше:

-          або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський  рахунок  платника податку  як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу;

-          або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податків.

У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” було зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначався виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

У п.п.  7.4.5. п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” було вказано , що не підлягали включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважалась дата здійснення першої з подій:

-          або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-          або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) ( п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону).

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, мала від’ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягала частина такого від’ємного значення, яка дорівнювала сумі податку, фактично сплаченого отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включався до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (пп. 7.7.2 Закону).

Таким чином, отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит. І згідно з положеннями п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права в підприємства на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкових накладних.

З аналізу вищезазначених норм Закону України "Про податок на додану вартість" вбачається, що право на податковий кредит виникає у платника податку лише після отримання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ , яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Суд також зазначає, що Закон України "Про податок на додану вартість" та інші не ставлять право платника податку на податковий кредит залежно від встановлення факту формування та сплати його контрагентами до Державного бюджету України податкових зобов'язань за господарськими операціями у відповідному податковому періоді.

Оскільки ТОВ «Агро-СВ2» отримало від контрагента всі первинні документи по поставці товару, і дані документи оформлені належним чином, то у нього як у платника податків виникло право на податковий кредит, оскільки воно підтверджується відповідними податковими накладними, і ним виконані вимоги п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо його формування.

Крім того, контрагент ТОВ «Агростройінвест» був зареєстрованим суб'єктом господарювання, не перебував у стадії банкрутства, і мав чинним статусом платника податку на додану вартість, то слід вважати, що спірні суми ПДВ віднесені позивачем до податкового кредиту відповідно до приписів п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" на підставі податкових накладних, які відповідають вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Таким чином, ТОВ «Агро-СВ2» обґрунтовано була віднесена на податковий кредит сума податку на додану вартість у розмірі 39879,00 гривень в квітні 2010року, і відповідно саме ця сума була включена в декларацію з податку на додану вартість.

Надаючи оцінку правомірності формування позивачем валових витрат по спірній господарський операції, суд зазначає, що відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

З цього слідує, що вичерпний перелік витрат, які не можуть бути віднесені до складу валових витрат, зазначено у п.п. 5.3-5.7 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», проаналізувавши положення яких суд доходить висновку, що спірні витрати до цього переліку не відносяться.

При цьому, відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Разом з тим, відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом цієї норми законодавства підставою для невключення до складу валових витрат є лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених документально.

Що стосується доводів відповідача про ненадання позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних та актів приймання-передачі товару, суд зазначає наступне.

В п.п. 5.3.9 ст. 5 та ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не встановлено переліку конкретних документів, необхідних для віднесення витрат підприємства до складу валових витрат.

Посилання відповідача на Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю і якістю, затверджені постановами Державного арбітражного СРСР від 15.06.1965р. № П-6 від 15.06.1965р. та №П-7 від 25.04.1966р., а також Правила перевезення вантажів автомобільним  транспортом в Україні, затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. № 363, в обґрунтування неправомірності віднесення позивачем витрат підприємства до валових витрат без наявності товарно-транспортних накладних та актів приймання-передачі відповідно до п. 26 Інструкцій, є безпідставними оскільки згідно зі ст. 2 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” одним із завдань органів податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, повною і своєчасною сплатою до бюджетів податків і зборів.

Що стосується Інструкцій № П-6 та № П-7 та тверджень відповідача про те, що якщо у договорі поставки сторони не визначають порядок приймання-передачі продукції, то слід застосовувати положення цих Інструкцій, на думку суду не містить належного нормативного обґрунтування, а відтак є припущенням.

Крім того, вказані Інструкції, як і Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, не мають відношення до бухгалтерського та податкового обліку підприємств, які є вантажовідправниками та вантажоотримувачами, покупцями та продавцями, та не можуть встановлювати правила ведення вказаних видів обліку, а тому застосуванню до спірних правовідносин не підлягають, адже відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Разом з тим, відповідно до вимог пунктів 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обов’язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об’єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.      

ТОВ «Агро-СВ2» має первинні бухгалтерські документи, які відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88, а також Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і які  надавалися ревізорам для перевірки.

Також, відповідачем не враховано, що до набрання чинності Податкового кодексу України, згідно з абз.1-3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підприємство самостійно визначало облікову політику підприємства; обирало форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з дотриманням єдиних принципів, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляло систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності та контролю господарських операцій, визначало права працівників на підписання бухгалтерських документів, і діючі раніше норми Законів України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами "," Про державну податкову службу в Україні "," Про бухгалтерський облік та фінансову звітність ", не передбачає прав податкового органу з перевірки правильності ведення бухгалтерського обліку, оскільки володіли лише правом контролю за справлянням податкових зобов'язань.

Оскільки закон зворотної сили не має, і в період, який охоплювався перевіркою, платник податків самостійно визначав облікову політику і вів бухгалтерський облік з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

       Щодо посилання відповідача на наявність ознак нікчемності правочинів, укладених між ТОВ "Агро-СВ2" та ПП "Агробудінвестт", з придбання останнім товарів (пшениці), оскільки їх укладено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а, отже, і моральним засадам суспільства, то відповідач не надав суду жодного належного та допустимого доказу на це ствердження.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В свою чергу, ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Слід зазначити, що під господарською діяльністю у статті 3 Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до статті 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Так, позивач та його контрагент є суб’єктами господарювання, які з положень Конституції України та ст. 6 Господарського Кодексу, знаходяться під охороною держави, яка забороняє незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, визнаючи свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом та вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України.

Податкова політика, визнана державою відповідно до ст. 10 Господарського кодексу України, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів.

Суб'єкти господарювання згідно частини першої статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Доводи відповідача щодо нікчемності вказаних правочинів, направлених на придбання позивачем товарів у контрагента та використання у подальшому в господарській діяльності, з положень ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, слід оцінити критично, оскільки, як то визначено ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне володіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У п. 18 постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. № 9 роз'яснено, що до угод, які є нікчемними як порушують публічний порядок, відносяться угоди, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема:

- угоди, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності;

- угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами;

- угоди з відчуження викраденого майна;

- угоди, що порушують правовий режим вилучених з обороту або обмежених в обороті об'єктів цивільного права і т. п.

Всі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Міністерство юстиції України, посилаючись на вищевказану постанову Пленуму Верховного суду України у своєму листі від 29.03.2010 р. № 409-0-1-10-19, підкреслив, що при кваліфікації угоди за ст. 228 ЦК України повинна враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами угоди або однієї зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, винесений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна або незаконного заволодіння ним тощо. При цьому саме суд має визначати, які докази слід вважати достатніми для підтвердження вини в тому чи іншому випадку. Такої ж позиції з цього питання дотримується і Держкомпідприємництва (див. його лист від 19.03.2010 р. № 3446).

Також суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 2 та п. 11 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” № 509-ХІІ державні податкові інспекції на виконання покладених на органи державної податкової служби завдань та функцій наділені повноваженнями подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами. Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

Отже, вищезазначене свідчить, що висновки Акту № 579/23-2 від 07.02.2011г. «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Агро-СВ2», код за ЄДРПОУ 35650412 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 11.01.2008г. по 30.09.2010г. є безпідставними, відповідач в обґрунтування не надав належних та допустимих доказів нікчемності правочинів та не спростував  доводів позивача.

Тому зазначене свідчить про обґрунтованість та правомірність дій позивача щодо формування валових витрат та відсутності їх завищення, а ні в 1 півріччі 2010 року на суму 199394,00 грн. а ні в 3-му кварталі 2010р. на суму 199394,00 грн., тому нарахування податку на прибуток на суму 49849,00 грн. є протиправним та таке повідомлення - рішення підлягає скасуванню.

А також з урахуванням належної та реальної угоди не має завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість у періоді (зокрема квітень 2010р.) в сумі 39878,75 грн., оскільки право на його включення підтвердження відповідними податковими накладними, тому  є протиправним нарахування  суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 39878,75 грн., а прийняте відповідне повідомлення - рішення підлягає скасуванню.

На підставі наведеного суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог до ДПІ в м. Сімферополь АР Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ в м. Сімферополь АР Крим № 0001012301/0 від 21.02.2011 року та №0001022301/0 від 21.02.2011року та задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь  сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Позивач при зверненні до суду сплатив 3,40 грн. судового збору, який і підлягає поверненню.

Під час судового засідання, яке відбулось 20.07.2011 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України  постанову складено 22.07.2011 року.

Керуючись ч. 3 ст. 94, ст. ст. 160-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -   

ПОСТАНОВИВ:

 Позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополь АР Крим № 0001012301/0 від 21.02.2011 року та №0001022301/0 від 21.02.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-СВ2» 3,40 грн. судового збору.

       Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового  провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя                                                                          Латинін Ю.А.