Постанова

від 26.07.2011 по справі 8850/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД



Харківський окружний адміністративний суд

61004  м. Харків  вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 Харків  

 26 липня 2011 р.                                                                                 № 2-а- 8850/11/2070  

< Текст >  

Харківський окружний адміністративний суд  у складі:

головуючого судді  -

Архіпової С.В.

за участю секретаря

Солуянової Н.В.

за участю:

представника позивача -

Загребельного Г.С.

представника відповідача -

Кізілова Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом:

Приватного підприємства «ЛВВ»

до:

Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова

про:

скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

< Текст > Позивач, Приватне підприємство «ЛВВ»звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом у якому просив суд скасувати податкові повідомлення –рішення прийняті ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова від 06.07.2011 року за №0000071820 та податкове повідомлення –рішення від 06.07.2011 року за №0000061820.  

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем не додержано вимог діючого законодавства України при проведенні планової виїзної документальної перевірки та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об‘єктивними даними.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи і вимоги поданого позову, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Червонозаводському районі м. Харкова проти позовних вимог заперечувала у повному обсязі, посилаючись на те, що під час проведення перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства. За результатами перевірки, в акті були зафіксовані порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість», у зв‘язку з чим були визначені відповідні податкові зобов‘язання.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи заперечень, просив суд відмовити в задоволенні позову повністю.

          Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та необхідність їх задовольнити, керуючись наступним.

  Судом встановлено, що ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова (далі - ДПІ) було проведено документальну невиїзну перевірку ПП «ЛВВ»щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Техно-Асавир»(код ЄДРПОУ 36457640) за період з 10.07.09 по 31.12.10.

21.06.11 за результатами проведеної перевірки було складено акт перевірки за       №2675/182/21172337.

У відповідності до висновку акту перевірки ДПІ зазначається, що перевіркою встановлено порушення:

1. ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «ЛВВ»з постачальниками та покупцями.

2. п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого донараховано податок на прибуток за період з 10.07.09 по 31.12.10 всього в сумі 289 858,00 грн.

3. п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.4, пп. 7.4.1 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97 № 168/97-ВР, який відповідає, п. 201.4, п. 201.5, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201, п. 198.4 та. п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту за період 10.07.09 по 31.12.10, в результаті чого донараховано податок на додану вартість за період з 10.07.09 по 31.12.10 у сумі 231 887,00 грн.

В мотивувальній частині акту перевірки ДПІ зазначається, що позивач мав взаємовідносини з ТОВ “Техно-Асавир”.

За результатами проведеної перевірки ТОВ “Техно-Асавир”, ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова було складено акт перевірки про результати документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Асавир»з питань дотримання податкового законодавства  за період з 10.07.09 по 31.12.10.

Відповідно до висновків вказаного акту перевірки зазначається, що у  ТОВ “Техно-Асавир” відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов’язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Зазначені операції ТОВ "Техно-Асавир" та контрагентів-покупців не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності ТОВ "Техно-Асавир" є виключно чи переважно формування податкових зобов’язань та податкового кредиту на адресу контрагентів.

Також ДПІ зазначає, що вказане підприємство не знаходиться за юридичною адресою та всі укладені правочині між ПП «ЛВВ»та ТОВ «Техно-Асавир»та покупцями вважаються нікчемними.

У зв‘язку з викладеним, ДПІ вважає, що вказані порушення призвели до завищення валових витрат та безпідставно було віднесено суми до складу податкового кредиту ПДВ.

За результатами проведеної перевірки та складеного акту перевірки були винесені податкові повідомлення –рішення від 06.07.11 за №0000071820 на загальну суму 289 858,75 грн. та податкове повідомлення - рішення за №0000061820 від 06.07.11 на загальну суму 362 322,50 грн.  

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності складання акту перевірки та винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаного порушення позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді та спростовується наступним.

          Судом встановлено, що між ПП «ЛВВ»та ТОВ «Техно-Асавир»було укладено договір поставки товарів  від 14.09.09 за №19-ЛВ-09 та додаткову угоду до нього за №1 від 31.12.09.

          Відповідно до п. 1.1  умом договору, Замовник поручає, а Виконавець приймає на себе обов‘язки поставити комплектуючі вироби, матеріали та обладнання, відповідно переліку, зазначеного в специфікаціях.

          Судом встановлено, що на виконання умов договору ТОВ «Техно-Асавир»поставило, а ПП «ЛВВ»прийняло товар  визначений в специфікаціях та видаткових накладних наданих до матеріалів справи.

На виконання умов договору ТОВ «Техно-Асавир»були виписані податкові накладні.

          Докази сплати підтверджуються наданими до матеріалів справи та досліджені у судовому засіданні виписки з банківського рахунку ПП «ЛВВ».

В подальшому, товар який є предметом договору поставки від 14.09.09 за №19-ЛВ-09 з урахуванням додаткової угоди укладений між ПП «ЛВВ»та ТОВ «Техно-Асавир»був поставлений ВАТ «Завод Елокс»відповідно до умов договорів від 04.02.10 за №0210-2, від 29.07.10 за №0710 та від 05.01.09 за №0501-2009 укладених між ВАТ «Завод Елокс»та ПП «ЛВВ».

Суд зазначає, що про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать залучені до матеріалів справи первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні»і п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

          Статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

          Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо –безпосередньо після її закінчення.

Тобто, суд зазначає, що вказаний  договір виконаний сторонами у повному обсязі без претензій та зауважень.

Посилання відповідача на акт перевірки складений ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова про результати документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Асавир»з питань дотримання податкового законодавства  за період з 10.07.09 по 31.12.10  не може бути взятий судом до уваги оскільки нормами діючого законодавства України не передбачено можливість посилання ДПІ в ході проведення перевірки суб’єкта господарювання на акти перевірок інших суб’єктів господарювання.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно електронного реєстру платників ПДВ,  який ведеться ДПА України ТОВ «Техно-Асавир»та ПП «ЛВВ»на момент складання податкових накладних під час здійснення господарський операцій були платниками ПДВ, зареєстрованими в порядку передбаченому ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», та мали відповідні свідоцтва платника ПДВ.

Таким чином, виходячи з приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов‘язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбання (будівництва, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Так, судом встановлено що сума податку на додану вартість, яка була включена позивачем до складу податкового кредиту підтверджена податковими накладними.

          Також, слід зазначити, що податковою не ставиться під сумнів виконання сторонами зобов’язань по договорам.

          Відповідно до п. 5.1 ст. 5 вказаного Закону –валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

          Виходячи зі змістового аналізу наведеної норми, основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів у власній господарській діяльності.

          Згідно з приписами п.5.11 ст.5 зазначеного вище закону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому законі, не дозволяється.

          Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006 року № 415, зареєстрованого Міністерстві юстиції України 26.05.2006 за № 610/12484, собівартість кваліфікаційного активу – це витрати на придбання, будівництво, створення, виготовлення, виробництво, вирощування і доведення кваліфікаційного активу до стану, у якому він придатний для використання із запланованою метою або продажу. Якщо облікова політика підприємства не передбачає капіталізацію фінансових витрат, пов’язаних зі створенням кваліфікаційного активу, то фінансові витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були нараховані.

Суд зазначає, що  позивачем дотримано приписів чинного законодавства. В акті перевірки не спростовано фактів виконання умов договорів, а необхідність здійснення тих чи інших витрат, а так само їх зв'язок  з власною господарською діяльністю, визначає сам платник податку, оскільки суб’єкт підприємництва має право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить діючому законодавству.

Отже, вищенаведене свідчить про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми, які підтверджені  податковими накладними, складеними контрагентами, у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім як у власній господарській діяльності та і в подальшому.

При цьому твердження відповідача стосовно того, що наявність у ПП "ЛВВ" вище перелічених податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, не узгоджується з приписами вимог податкового законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб’єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються добутими судом доказами.

Так, суд зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Вирішуючи спір, суд вважає також за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом –Постанова Пленуму ВСУ №9).

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Вивчивши зміст акту перевірки, суд наголошує, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні базується на принципах, відповідно до яких ніхто не може бути змушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України.

          Державна податкова служба повинна керуватись в своїй діяльності нормами законів та нормативних актів.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача –орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості відповідачем прийнятого ним рішення суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, перевіривши рішення відповідача, яке оскаржується в даній справі суд відзначає, що його прийнято при невірному застосуванні норм чинного законодавства України, в зв’язку з чим  суд вважає, що воно підлягає скасуванню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 160, 161, 162, 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

< Зміст постанови > < Текст > < Сума задоволення > < Текст > Адміністративний позов Приватного підприємства «ЛВВ»до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

        Скасувати податкові повідомлення –рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова від 06.07.2011 року №0000071820 та №0000061820.  

       Стягнути з Державного бюджету України  на користь Приватного підприємства «ЛВВ»(ЄДРПОУ 21172337, 61001 м. Харків, пл. Повстання 7/8 офіс 1003) сплачене державне мито в розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд , шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови в письмовому провадженні, шляхом подання такої скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 28 липня 2011року.

Суддя                                                                                      Архіпова С.В.