Ухвала

від 06.07.2011 по справі а38/363-07(а23/221)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

  

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"06" липня 2011 р.                               м. Київ                                        К-14283/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:

Нечитайло О.М.

Судді:          

Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

за участю секретаря:

Альошиної Г.А.,

за участю представників

позивача:

Гуліди Л.В.,

відповідача:

не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Петропавлівської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області

на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2007 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2008 р.

у справі № А38/363-07(А23/221)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Степовий елеватор»

до Петропавлівської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Степовий елеватор»звернулося з адміністративним позовом до Петропавлівської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2007 р. (суддя –Н.А.Бишевська), залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя – О.В.Юхименко, судді: В.А.Стежко, Я.В.Семененко), позовні вимоги задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 12.03.2007 р. №0000602340/0 та №0000612340/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача суду касаційної інстанції не надав.

Відповідно до ч.1 та. ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі. Представниками контролюючого органу було проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань правильності заявленого до відшкодування з бюджету суми податку на додану вартість за квітень 2005 року, за результатами якої 28.02.2007 р. було складено акт №12/230-31831599.

На підставі зазначеного акту, податковою інспекцією 12.03.2007 р. було прийнято оскаржувані у даній справі податкові повідомлення-рішення №0000602340/0, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 2.714.157,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 39.974,09 грн., та №0000612340/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 47.250,00 грн. (31.500,00 грн. –основного платежу та 15.750,00грн.).

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши наведені сторонами доводи, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновків, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для зменшення позивачу суми заявленого бюджетного відшкодування податку на додану вартість та визначення податкового зобов’язання з зазначеного податку стали висновки контролюючого органу про порушення позивачем пп.3.2.8 п.3.2 ст.3, п.6.1 ст.6, пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 р. (надалі –Закон України №168/97-ВР), що полягало у віднесенні до складу податкового кредиту за квітень 2005 року сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбання у ПП Квятковського В.А. сукупних валових активів, які не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість.

Судова колегія вважає правильними та обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій, якими спростовано зазначені доводи податкової інспекції.

Так, нормами п.1.8 ст.1 Закону України №168/97-ВР (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 названого Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, підставою для відмови позивачу у бюджетному відшкодуванні сум податку на додану вартість та донарахування податкових зобов’язань, стало встановлення податковим органом факту того, що позивачем було придбано у контрагента не майно (товари), а сукупні валові активи, які відповідно до приписів пп.3.2.8 п.3.2 ст.3 Закону України №168/97-ВР не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість.

Такі доводи податковою інспекцією аргументовано тим, що операції з придбання у ПП Квятковського В.А. майна на підставі цивільно-правових договорів купівлі-продажу від 18.04.2005 р. та 19.04.2005 р. на загальну суму 16.473.940,27 грн. (у т.ч. ПДВ –2.745.656,73грн.), а саме –під’їзної колії ПП Квятковський «Хлібокормовий завод», станції Савинці Південної залізниці, частини нежитлового об’єкту –комбікормового заводу загальною площею 22.746,70 грн. (відчужувана частина –22.371,6 мІ), майна, що знаходиться за адресою: Харківська обл., Балаклійський район, сел. Савинці, вул.Шкільна, 21, перелік якого визначений у п.1.4 договору купівлі-продажу від 18.04.2005 р., рухомого майна, перелік якого визначено у додатку №1 до зазначеного договору, автомобіля ГАЗ 31029, автомобіля ЗІЛ ММЗ 45021, трактора (навантажувача) Т-156, автомобіля ЗІЛ-130 (ЗСК 10), автомобіля ГАЗ-53 (5312), слід кваліфікувати як операції з придбання цілісного майнового комплексу.

Відповідно до пп.3.2.8 п.3.2 ст.3 Закону України №168/97-ВР, не є об’єктом оподаткування операції з поставки за компенсацію сукупних валових активів платника податку (з урахуванням вартості гудвілу) іншому платнику податку. Під поставкою сукупних валових активів слід розуміти поставку підприємства як окремого об’єкта підприємництва або включення валових активів підприємства чи його частини до складу активів іншого підприємства. При цьому підприємство-покупець набуває прав і обов’язків (є правонаступником) підприємства, що продає такі активи.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що викладена законодавча норма визначає дві операції, які у розумінні пп.3.2.8 п.3.2 ст.3 Закону України №168/97-ВР вважаються операціями з поставки сукупних активів та відповідно не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, а саме –поставка підприємства як окремого об’єкта підприємництва та включення валових активів підприємства чи його частини до складу активів іншого підприємства.

При цьому обидві операції вважатимуться операціями з поставки сукупних валових активів лише за умови, якщо внаслідок їх здійснення відбудеться передача покупцю продавцем не тільки майна а й прав та обов’язків, фактично –правонаступництво.

Водночас, у силу приписів пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України №168/97-ВР об’єктом оподаткування податком на додану вартість є поставка товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об’єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Відповідно до п.1.4 ст.1 цього ж Закону, поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її поставки, а також операції з безоплатної поставки товарів та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Згідно з п.1.17 названої статті, визначення поняття товарів наведено у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334/94-ВР з наступними змінами та доповненнями (далі –Закон України №334/94-ВР), положеннями п.1.6 ст.1 якого передбачено, що товари –це матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Нормами п.1.1 Закону України №334/94-ВР матеріальний актив визначено як основні фонди та оборотні активи у будь-якому виді, що відрізняється від коштів, цінних паперів, деривативів та нематеріальних активів.

Зважаючи на викладені законодавчі приписи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що у даній справі контролюючий орган, неправильно застосувавши норми матеріального права, безпідставно ототожнив поставку «підприємства»як сукупного валового активу з продажем майна на підставі договорів купівлі-продажу, що у свою чергу передбачає лише перехід права власності на таке майно без передачі покупцю обов’язків продавця, тобто без здійснення правонаступництва.

Слід також зазначити, що обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента майна, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Відтак, визнання недійсними податкових повідомлень-рішень судовими інстанціями є цілком обґрунтованим.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення –залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Петропавлівської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2007 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2008 р. у справі № А38/363-07(А23/221) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

Нечитайло О.М.

Судді:

Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.