Рішення

від 22.08.2011 по справі 5008/1097/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

22.08.2011                                                                               Справа  № 5008/1097/2011

За позовом державного підприємства „Луцький спиртогорілчаний комбінат”, м. Луцьк Волинської області

ДО КП „Виробничо-торгове підприємство КООП Ужгород”, м. Ужгород

ПРО стягнення суми 4125,82грн., в тому числі 3447,64грн. основного боргу по оплаті за відпущену продукцію, 12,80грн. пені за несвоєчасний розрахунок, 435,16грн. відсотків річних та 230,22грн. інфляційних втрат

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача –не з’явився

від відповідача – ОСОБА_1 –представник за довіреністю №88 від 18.08.2011р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі по мотивах, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість  наявними у справі матеріалами. Зазначає про обґрунтованість заявлених позовних вимог та їх підтвердження наявними у справі матеріалами, що свідчать про порушення відповідачем умов договору на поставку продукції.

Представник відповідача у поданому суду письмовому поясненні вказує на повне погашення суми заборгованості у розмірі 3447,62грн. згідно платіжного  доручення №591 від 09.08.2011р., у зв’язку з чим, просить в цій частині позовних вимог провадження у справі припинити в порядку вимог п.1.1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Вказує на те, що позивачем при розрахунку пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань не враховано вимоги статті 232 Господарського кодексу України.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши повноважних представників відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та подані заперечення, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між сторонами, а саме державним підприємством „Луцький спиртогорілчаний комбінат”, м. Луцьк Волинської області та КП „Виробничо-торгове підприємство КООП Ужгород”, м. Ужгород 04.12.2009р. було укладено договір №ДГЗ-025 поставки горілчаних виробів (надалі за текстом - Товар) в асортименті загальною вартістю 3447,64грн. згідно товарної накладної:

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 22.08.2011 року по справі № 5008/1097/2011

-          № РНЗ-0000658 від 22.09.10р. на суму 3447,64грн.

Умовами договору сторонами визначено у відповідності до п. 4.1 договору, строк оплати за товар - відстрочка платежу 30 (тридцять) календарних днів з моменту поставки товару. Однак, відповідачем оплату суми боргу здійснено не було.

Позивач зазначає, що з метою досудового врегулювання спору Відповідачу було надіслано вимогу №756 від 21.06.2011р. яку Відповідач на момент подання позовної заяви не виконав.

Відтак, просить у відповідності до вимог пунктів 5.1., 5.2. Договору стягнути з відповідача штрафну неустойку (у формі пені) в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати, до моменту повного розрахунку, а також оплатити суму боргу із врахуванням індексу інфляції, нарахуванням відсотків річних в розмірі 17% (ст. 625 ЦК України), що нараховуються на прострочену суму за кожен день прострочки.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що   заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов’язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 22.08.2011 року по справі № 5008/1097/2011

(неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не  приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.  Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно умов договору, а саме п.4.1, відповідач зобов’язувався здійснити оплату придбаного товару з відстрочкою платежу на 30 календарних днів з моменту поставки товару, тобто не пізніше 22.10.2010р. Взяті на себе зобов'язання Відповідач прострочив і виконував неналежно. Сума не виконаного грошового зобов’язання Відповідача станом на 02.08.2011р. року склала 3447,64грн.

Разом з тим, відповідачем подано суду докази про повну сплату даної суми боргу у розмірі 3447,64грн., у зв’язку з чим, суд вважає за необхідне у відповідності  до вимог п.1.1 статті 80 ГПК провадження у справі в цій частині припинити.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями, згідно статті  217 Господарського кодексу України, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються частиною першої статті  230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що  боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.2 Договору передбачено сплату Покупцем 17% річних за

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 22.08.2011 року по справі № 5008/1097/2011

прострочення виконання зобов'язання, тому сума річних на день подання позовної заяви складає 435,16грн.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових  зобов’язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене, суд погоджується з розрахунком 17 відсотків  річних у розмірі 435,16грн. та витрат пов’язаних з інфляційними процесами в сумі 230,22грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність  за  правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,  передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою  господарсько-правової відповідальності учасника господарських  відносин  є  вчинене  ним  правопорушення  у  сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними   санкціями    у   цьому   Кодексі   визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми  (неустойка,  штраф, пеня),  яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Згідно п. 5.1 Договору у випадку порушення Покупцем (Відповідачем) строків оплати Товару, встановлених договором, Постачальник (Позивач) має право вимагати від Покупця (Відповідача) сплати пені в розмірі 0,5% від простроченої суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відтак, вимоги про стягнення пені у відповідності до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України за період з 20.10.2010р. по 20.07.2011р. в сумі 12,80грн. підлягають задоволенню.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 22.08.2011 року по справі № 5008/1097/2011

12,80грн. пені за несвоєчасний розрахунок, 435,16грн. відсотків річних та 230,22грн. інфляційних втрат. В решта частині позовних вимог провадження у справі припинити у відповідності до вимог п.1.1 статті 80 ГПК України.

Судові витрати за розгляд справи судом за змістом ст.ст. 44–49 Господарського процесуального кодексу України належить покласти на відповідача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4-3, 33, 43, 44-49, п.1. ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України,    

СУД ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з КП „Виробничо-торгове підприємство КООП Ужгород”, 88000, м. Ужгород, вул. Гагаріна, 36 (код ЄДРПОУ 01751346) на користь державного підприємства „Луцький спиртогорілчаний комбінат”, 43001, м. Луцьк, вул. Ковельська, 67 Волинської області (код ЄДРПОУ 05515312) суму 12,80грн. пені за несвоєчасний розрахунок, 435,16грн. відсотків річних та 230,22грн. інфляційних втрат, а також суму 102грн. у відшкодування витрат по сплаті державного мита та 236грн. у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

2.1.  За заявою позивача видати наказ на виконання рішення.

3. В решта частині позовних вимог провадження у справі припинити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського  процесуального  кодексу  України після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Суддя                                                                         О.Ф. Ремецькі