Рішення

від 05.09.2011 по справі 25/8-53/268

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  25/8-53/268

05.09.11

За позовом Приватного акціонерного товариства "Вінницяоблпаливо"    

до   Державного територіально-галузевого об’єднання  "Південно-Західна залізниця"

      Товариства з обмеженою відповідальністю "Востокресурс"

про стягнення 1 092,10 грн.

                                                                                                  Суддя       Грєхова О. А.

Представники сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача 1: ОСОБА_1. –представник за довіреністю від 31.01.2011

від відповідача 2: не з'явились

СУТЬ СПОРУ :                    

Приватне акціонерне товариство "Вінницяоблпаливо" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Востокресурс" про стягнення пропорційно ступеню їх вини вартості недостачі поставленого вугілля антрацит марки АС в сумі 1 092,10 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що при отриманні від постачальника за договором поставки № 1.57 від 30.03.2010 вугілля, відвантаженого ТОВ "Востокресурс", позивачем при переважуванні вантажу виявилась недостача 3050 кг вугілля.

Ухвалою суду від 15.11.2010 року № 05-5-7/13448 позовна заява була повернута без розгляду на підставі  пункту третього частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2011 року ухвалу Господарського суду м. Києва від 15.11.2010 року скасовано, справу №  05-5-7/13448 передано до Господарського суду міста Києва для розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду м. Києва № 25/8 від 24.02.2011 року позов на підставі пункту 5 статті 81 Господарського процесуального кодексу України залишено без розгляду (суддя Морозов С.М.).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2011 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.02.2011 року скасовано, справу № 25/8 передано на розгляд Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2011 року (суддя Грєхова О.А.) розгляд справи № 25/8 призначила на 06.06.2011 року.

06.06.2011 року судове засідання не відбулося, оскільки справа № 25/8 була скерована до Вищого господарського суду України.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.07.2011 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2011 року залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2011 року (суддя Морозов С.М.) розгляд справи № 25/8 призначив на 02.08.2011 року

           У зв`язку з відпусткою судді Морозова С.М., розпорядженням Голови господарського суду міста Києва Ємельянова А.С. від 02.08.2011 року справу № 25/8 передано для розгляду судді Коткову О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2011 року (суддя Котков О.В.) розгляд справи № 25/8 призначив на 09.08.2011 року.

          У зв`язку з тим, що суддя Морозов С.М. вийшов з відпустки,  розпорядженням Голови господарського суду міста Києва Ємельянова А.С. від 08.08.2011 року зазначену справу № 25/8 передано для подальшого розгляду судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2011 року (суддя Морозов С.М.) розгляд справи № 25/8 призначив на 09.08.2011 року.

           Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва Ємельянова А.С. від 09.08.2011 року у зв`язку з відпусткою судді Грєхової О.А., справу № 25/8 передано для розгляду судді Кирилюк Т.Ю.  

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2011 розгляд справи призначено на 05.09.2011.

           Розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва Джарти В.В. від 05.09.2011 року у зв`язку з виходом з відпустки судді Грєхової О.А., справу № 25/8 передано для розгляду судді Грєховій О.А.  

Представник позивача, належним чином повідомлений про розгляд справи,  у судове засідання  не з'явився.

Представник відповідача 1 позовні вимоги повністю заперечив, вказавши, що вантаж завантажувався засобами вантажовідправника, маса вантажу визначена вантажовідправником без участі залізниці; вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності та неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній. Крім того, відповідач-1 звернув увагу суду, що позивачем не дотримано вимог ст. 115, 130 Статуту щодо розрахунку вартості недостачі та поданих доказів.

Представник відповідача 2 явку представників у судове засідання не забезпечив. Про час і місце проведення судових засідань відповідач 2 був належним чином повідомлений.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними у ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 05.09.2011 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача 1, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

30.03.2010 між позивачем (покупець) та ТОВ "Вугільна компанія "Антей" (постачальник) був укладений договір № 1.57, за умовами якого постачальник зобов’язався відвантажити вугілля з якісними показниками, в асортименті та по цінам, визначених цим договором, а позивач –прийняти його та оплатити.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 наведеного договору № 1.57 від 30.03.2010 р. та на підставі рахунку № СФ-0000109 від 23.06.2010 позивач в порядку календарної черговості перерахував на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю “Вугільна компанія “Антей” грошові кошти на загальну суму 54 832,32 грн. за поставку вугілля, що підтверджується платіжним дорученням № 6238 від 22.06.2010.

Відповідно до залізничної накладної №52258100 відповідачем 2 було відвантажено на адресу Могилів-Подільського міського паливного складу ВАТ "Вінницяоблпаливо" вантаж –вугілля антрацит. Вугілля завантажено нижче бортів, у вологому стані. Вантажовідправником вугілля згідно з накладною є ТОВ "Востокресурс". Перевізником вантажу згідно вищезазначеної накладної виступило Державне територіально-галузеве об’єднання “Південно-Західна залізниця”.

Відповідно до п. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Згідно із ст. 909 Цивільного кодексу України, ст. 307 Господарського кодексу України, ст. 22 Статуту залізниць України (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. № 457) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст. 6 Статуту залізниць України, накладна - основний перевізний документ встановленої форми (форму затверджено наказом Міністерства транспорту України від 19.11.1998 р. № 460), оформлений відповідно до цього Статуту та правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю “Востокресурс” (відповідач 2) та Державним територіально-галузевим об’єднанням “Південно-Західна залізниця” (відповідач 1) було укладено договір перевезення на користь Відкритого акціонерного товариства “Вінницяоблпаливо” (позивач).

З прибуттям напіввагону на станцію призначення Могилів-Подільський на вимогу вантажоодержувача вагон подано на вагову перевірку. При перевірці виявилось: у документі вказана маса Б-93300 кг., Т-22400 кг., Н-70900 кг., фактично маса Б-90250 кг., Т-22400 кг., Н-67850 кг., що менше документа на 3050 кг. Вантаж прибув у технічно та комерційно справному вагоні. Навантаження рівномірне по всій довжині та ширині вагона, нижче бортів на 600 мм без слідів вантажу на бортах вагона. Вагон без дверей, люка щільно закриті, слідів втрати та розкрадання вантажу при прямуванні поїзда не було.  Кількість вантажу якого не вистачає, у вагоні поміститися міг. У документі зазначено маркування вапном, фактично маркування відсутнє.  

Зазначені обставини зафіксовано в комерційному акті серії АА№00337/18 від 01.07.2010 (оригінал якого залучено до матеріалів справи).

Позивач вважаючи, що нестача вугілля виникла як з вини вантажовідправника, так і з вини перевізника, обраховує кількість неотриманого вантажу з урахуванням норми природної втрати і граничного розходження в масі вантажу, вираховує вартість втраченого вантажу у розмірі 1092,10 грн. і вимагає стягнути її з вантажовідправника та перевізника пропорційно ступеню їх вини.

Згідно статті 908 Цивільного кодексу України, умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457 “Про затвердження Статуту залізниць України”, було затверджено Статут залізниць України (далі - Статут) статтею 105 якого, визначено, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Відповідно до статті 6 Статуту, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Статтею 105 Статуту залізниць України визначено, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Відповідно до статті 26 Закону України “Про залізничний транспорт” від 4 липня 1996 року № 273/96-ВР обставини, які   можуть   служити   підставою   для  майнової відповідальності перевізників, відправників і одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів, засвідчуються актами, а порядок і  терміни  складання актів визначаються  Статутом  залізниць  України відповідно до чинного законодавства України

Відповідно до ст. 31 Статуту, залізниця зобов’язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках –продезінфіковані вагони та контейнери. Придатність вагонів для перевезення вантажу в комерційному відношенні визначається вантажовідправником, якщо завантаження здійснюється його засобами.

У Пункті 3.2 Роз’яснення ВГСУ “Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею” № 04-5/601 від 29.05.2002 року зазначено, що у відповідності до статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, а обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника та вантажоодержувача при перевезенні вантажів залізницею, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць (частина 3 п.3.2).

Відповідно до пункту 1 Правил перевезення вантажів навалом і насипом, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 N 542, вантажі, які не потребують упакування, в залежності від фракційного складу перевозяться навалом або насипом, без підрахунку місць. У перевізних документах на ці вантажі у графі “Кількість місць” проставляється: "Навалом" чи "Насипом".

Згідно п. 3.1. Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею”в ід 29.05.02 № 04-5/601 за договором перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення та видати його одержувачу і несе відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його для перевезення і до моменту видачі одержувачу, поки не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким залізниця не могла запобігти та усунення яких від неї не залежало.

У статті 111 Статуту залізниць України наведено перелік обставин, наявність яких звільняє залізницю від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, а саме: залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли: вантаж прибув на станцію призначення у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника за відсутності ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.

Згідно зі статтею 114 Статуту залізниць України поряд з відшкодуванням збитків залізниця зобов'язана відшкодувати сплачену за перевезення цього вантажу провізну плату, якщо її не включено до вартості втраченого вантажу, лише у випадку повної втрати вантажу. Відшкодування провізної плати у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу Статут не передбачає.

Також п. 3.3 Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею” від 29.05.02 № 04-5/601 стаття 24 Статуту залізниць України надає залізницям право перевіряти правильність відомостей, зазначених відправником у залізничній накладній, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній, у тому числі і після прибуття вантажу на станцію призначення. Пункт 26 Тарифного керівництва також надає залізниці право на договірних засадах зважувати та перевіряти масу вантажів при прийманні, видачі і перевантаженні у випадках, не передбачених Правилами перевезення, і згідно зі статтею 129 Статуту складати комерційний акт. Тому складання залізницею комерційного акту у випадках, коли залізниця не зобов'язана була видавати вантаж з перевіркою, не може бути підставою для визнання відповідного комерційного акта таким, що не має доказового значення.

Згідно п. 3.19 Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею” від 29.05.02 № 04-5/601 у вирішенні спорів, пов'язаних із збереженням вантажу під час перевезення насипом у вагонах відкритого типу, зокрема, вугілля, необхідно виходити з того, що стаття 111 Статуту звільняє перевізника від відповідальності за втрату та недостачу вантажу, якщо вантаж прибув на станцію призначення у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника за відсутності ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення. Це правило поширюється і на випадки, коли відповідно до пункту 2 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу залізниця на прохання відправника, за згодою одержувача, перевозить у вагонах відкритого типу вантажі, не зазначені у додатку до цих Правил.

Відправник згідно зі статтею 37 Статуту повинен визначити масу вантажу і зазначити її у залізничній накладній. Якщо залізниця використає своє право перевірити правильність даних, зазначених відправником у накладній, та візьме участь у контрольній перевірці маси вантажу, то сама лише ця обставина не є підставою для покладання відповідальності за недостачу вантажу на залізницю, а повинна оцінюватись поряд з іншими обставинами справи.

Прибуття напіввагону на станцію призначення з недовантаженням до рівня бортів не свідчить про втрату або розкрадання вантажу при перевезенні, оскільки згідно із статтею 111 Статуту залізниць України позивач має довести вину перевізника. Залізниця вправі перевіряти дані, зазначені відправником у залізничній накладній, але не зобов'язана перевіряти масу усіх вантажів, які вона приймає до перевезення. Не має також правового значення оцінка того, чи могла залізниця при прийнятті вантажу до перевезення побачити недовантаження у вагоні, оскільки Статут та Правила перевезення не передбачають визначення маси вантажу “на око”.  

Також пунктом 3.20 Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею” від 29.05.02 № 04-5/601 за змістом статті 31 Статуту залізниць України та пунктів 5 і 6 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу вантажовідправник перед навантаженням вантажу у напіввагон повинен визначити придатність рухомого складу для перевезення вантажу у комерційному відношенні, при завантаженні вантажів, які містять дрібні фракції, - усунути щілини та конструктивні зазори напіввагонів, а також вжити заходів щодо запобігання видуванню або висипанню вантажу.

Статтею 920 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язань, які випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не передбачено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно з статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частин першої і другої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що згідно накладної на перевезення  №52258100 позивач є отримувачем вантажу –“вугілля антрацит”, перевезення якого здійснювалось відповідачем 1 вагоном № 67910059 з масою вантажу при завантаженні 70900 кг. Як встановлено судом та підтверджується комерційним актом серії АА№00337/18 від 01.07.2010 навантаження вантажу у вагон здійснювалось засобами вантажовідправника, тобто відповідачем 2. При перевірці виявилось: у документі вказана маса Б-93300 кг., Т-22400 кг., Н-70900 кг., фактично маса Б-90250 кг., Т-22400 кг., Н-67850 кг., що менше документа на 3050 кг. Вантаж прибув у технічно та комерційно справному вагоні. Навантаження рівномірне по всій довжині та ширині вагона, нижче бортів на 600 мм без слідів вантажу на бортах вагона. Вагон без дверей, люка щільно закриті, слідів втрати та розкрадання вантажу при прямуванні поїзда не було.  Кількість вантажу якого не вистачає, у вагоні поміститися могла. У документі зазначено маркування вапном, фактично маркування відсутнє.  

Пунктом 3.13 Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею” від 29.05.02 № 04-5/601 встановлено, що недостача маси вантажу, з огляду на яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто вантажу під час перевезення.

Пунктом 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 р. N 644, визначено, що вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто. При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2 % маси. Норми недостачі або надлишку маси вантажів розраховуються: від маси брутто - для вантажів, які перевозяться в тарі й упаковці; від маси нетто - для вантажів, які перевозяться без тари й упаковки.

При здійснені розрахунку позивачем враховано зазначені вище вимоги та підтверджено вартість недоотриманого ним вугілля договором №1.57 від 30.03.2010 та рахунком-фактурою №СФ-0000109 від 23.06.2010. Перевіривши наведений у позовній заяві розрахунок, суд визнає його обґрунтованим.

Згідно вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Відповідачем 2 не були надані суду належні та допустимі докази на спростування викладеного в позові.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу  України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, позов підлягає задоволенню відносно стягнення з відповідача 2 на користь позивача збитків у вигляді нестачі вантажу, перевезення якого здійснювалось  згідно накладної на перевезення № 52258100. У позові до Державного територіально-галузевого об’єднання “Південно-західна залізниця” суд відмовляє.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також витрати, пов‘язані з розглядом справи в суді.

За таких обставин, за рахунок відповідача 2 підлягають відшкодуванню витрати по сплаті державного мита в сумі 102,00 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Керуючись ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Востокресурс" задовольнити повністю.

2. Стягнути з  Товариства з обмеженою відповідальністю "Востокресурс" (86600, Донецька область, м. Торез, проспект Гагаріна, 19;  ідентифікаційний код 32366953) на користь приватного акціонерного товариства "Вінницяоблпаливо" (21021, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 122; ідентифікаційний код 01880670) 1092,10  грн. (одна тисяча дев’яносто дві гривні 10 копійок) збитків; 102,00 грн. (сто дві гривні 00 копійок) державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. У задоволенні позовних вимог до Державного територіально-галузевого об’єднання "Південно-Західна залізниця" відмовити.   

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                    Грєхова О.А.

Повне рішення складено 07.09.2011