Постанова

від 31.08.2011 по справі 17/241-10

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2011                                                                                           № 17/241-10

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Кондес  Л.О.

суддів:             

при секретарі:            

 за участю представників:

Від позивача за первісним позовом: ОСОБА_1 (дов. №27-12/10-3 від 27.12.2010);

Від відповідача за первісним позовом: ОСОБА_2 (дов. б/н від 12.01.2011);

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфорт Експедиція»

на рішення           Господарського суду Київської області від 13.05.2011р.

у справі № 17/241-10 (головуючий суддя – Горбасенко П.В.; судді: Бацуца В.М., Ярема В.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» (далі – ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль»)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфорт Експедиція» (далі – ТОВ «Трансфорт Експедиція»)

про стягнення 218803,61 грн.

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфорт Експедиція»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль»

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.05.2011 у справі № 17/241-10 первісний позов задоволено повністю: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” 218 803,61 грн.  – боргу та судові витрати; у задоволенні зустрічного позову  відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ «Трансфорт Експедиція» звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 13.05.2011 у справі № 17/241-10 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити повністю та визнати Договір фінансового лізингу № L1543-12/07 від 14.12.2007р. недійсним, з підстав невірного застосування норм процесуального та матеріального права.

Відповідач за первісним позовом вказує на те, що заборгованість перед позивачем була погашена у повному обсязі за рахунок повернутого відповідачем позивачу предмету лізингу: вантажного сідельного тягача MAN 26.413 (2003 р.в.), номер шасі WMAH23ZZZ3M370067, реєстраційний номер АА 2259 ЕХ вартістю 386 368,64грн.

Скаржник зазначає, що п. 6.5. Договору оренди (фінансового лізингу) № L1543-12/07 від 14.12.2007р. встановлено погашення заборгованості відповідача зі сплати лізингових платежів за рахунок грошових коштів, отриманих від реалізації предмету лізингу, а оскільки предмет лізингу не реалізований, у лізингодавця не виникло право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з лізингових платежів.

Крім того, суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової економічної експертизи та дійшов невірного висновку про те, що відбулось наступне схвалення відповідачем за первісним позовом спірного Договору.

Скаржник вважає, що справу розглянуто господарським судом у незаконному складі колегії суддів.

Ухвалою від 15.06.2011 розгляд апеляційної скарги було призначено на 31.08.2011.

В судове засідання 31.08.2011 представники сторін з’явилися, представник відповідача за первісним позовом підтримав свою апеляційну скаргу, а представник позивача за первісним позовом заперечив проти апеляційної скарги.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне:

До Господарського суду Київської області звернулося з позовною заявою Товариство з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція” про стягнення 218 803,61грн. заборгованості по сплаті поточних лізингових платежів.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що відповідач неналежно виконував свої зобов’язання щодо сплати лізингових платежів відповідно до умов Договору оренди (фінансового лізингу) № L1543-12/07 від 14.12.2007р.

У відзиві на позовну заяву відповідач повністю не погоджується з доводами позовної заяви та просив відмовити у задоволенні позову.

В подальшому, 13.01.2011р. надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансфорт-Експедиція” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” про визнання Договору оренди (фінансового лізингу) № L1543-12/07 від 14.12.2007р., який укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція” недійсним.

Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що рішенням Господарського суду Київської області від 26.11.2010р. у справі № К15/068-10 визнано недійсним  рішення (п. 1, п. 2) загальних зборів учасників (засновників) Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансфорт експедиція” від 05.12.2007р., оформлено протоколом № 20, які надали згоду на укладання спірного Договору оренди (фінасового лізингу) № L1543-12/07 від 14.12.2007р.

Представник позивача (відповідач за зустрічним позовом) у відзиві на зустрічну позовну заяву зустрічний позов визнав безпідставним та необґрунтованим, просив відмовити у зустрічному позові.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції щодо задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову з наступних підстав:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція” (лізингоодержувач) укладено Договір оренди (фінансового лізингу) №  L1543-12/07 від 14.12.2007р. (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору лізингодавець зобов’язався на підставі договору купівлі-продажу (поставки) придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в Специфікації (Додаток № 2 до договору), а лізингоодержувач – прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах Договору.

В п. 3.1. Договору зазначено, що вартість предмета лізингу становить 385 575,58грн. з ПДВ.

Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та поточних лізингових платежів, що включають: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу та комісію лізингодавця. Розмір лізингового платежу за певний період лізингу зазначається в графіку. Авансовий лізинговий платіж включає суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, в розмірі 20 % від вартості предмета лізингу. Поточні лізингові платежі розраховуються на перший робочий день кожного лізингового періоду. Комісією лізингодавця вважається різниця поточного лізингового платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем, і суми, що ставиться в погашення вартості предмета лізингу. Виключення становить комісія, нарахована за правилами ч. 2 п. 4.6. договору, оскільки вона нараховується до настання першого періоду лізингу. До складу комісії в повному обсязі включаються винагорода лізингодавця, компенсація відсотків за фінансування придбання предмета лізингу за договором купівлі-продажу та витрати лізингодавця, які виникли в період дії договору та пов’язані з ним. Лізингоодержувач щомісчно сплачує відсотки за фінансування придбання предмета лізингу за договором купівлі-продажу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховуються такі відсотки, від фактичної суми фінансування. Нарахування зазначених в цьому пункті договору відсотків здійснюється за період з дня виконання лізингодавцем дій по фінансуванню придбання предмета лізингу до настання першого періоду лізингу, визначеного згідно п. 5.4. загальних умов. Оплата всіх лізингових платежів (авансового та поточних), зазначених в цьому розділі договору, здійснюється лізингоодержувачем в національній валюті України – гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок лізингодавця (п.п. 4.1 - 4.7 Договору).

Пунктами 6.1 - 6.5 Договору встановлено, що лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати договір та вилучити у лізингоодержувача предмет лізингу у безспірному порядку у таких випадках, коли лізингоодержувач: - використовує предмет лізингу з порушенням умов договору, в тому числі п.п. 8.1., 8.1.2., 8.1.7. загальних умов; - не сплатив лізинговий платіж (частково або у повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів; - не надає, зазначену в п. 8.1.10. загальних умов, інформацію протягом тридцяти днів з дня отримання письмового запиту лізингодавця; - у відношенні лізингоодержувача прийнято рішення про ліквідацію (реораганізацію) або порушена справа про банкрутство; - погіршує стан предмета лізингу, а також, якщо з його відома та/або бездіяльності предмет лізингу погіршується третіми особами; - порушує умови будь-яких інших договорів, укладених між лізингодавцем (пов’язаними з ними особами) і лізингоодержувачем; - до закінчення терміну дії договору укладає договори, що полягають у розпорядженні предметом лізингу (продаж, передача, застава, дарування, обмін, оренда, сублізинг і т.п.) окрім тих, що письмово погоджені з лізингодавцем. У випадку настання зазначених в підпунктах 6.1.1 - 6.1.7. Договору обставин лізингодавець письмово повідомляє про це лізингоодержувача з зазначенням строку для усунення таких порушень. Якщо лізингоодержувач у встановлений лізингодавцем строк не усуває вчинені порушення, лізингодавець має право здійснити дії, зазначені в п. 6.1. договору. У випадку одностороннього розірвання (дострокового припинення) лізингодавцем договору раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають. У разі припинення або розірвання договору всі витрати, пов’язані з вилученням предмета лізингу та його подальшою реалізацією здійснюються за рахунок лізингоодержувача або відшкодовуються лізингодавцю лізингоодержувачем в повному обсязі. Після вилучення та реалізації предмета лізингу лізингодавець у 30 денний строк перераховує лізингоодержувачу грошові кошти отримані від реалізації такого предмета лізингу за вирахуванням заборгованості лізингоодержувача, якщо така є, та витрат, визначених п. 6.4 Договору.

Згідно із п. 8.1 Договору договір набуває чинності з дня його підписання  обома сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх обов’язків за Договором.

14.12.2007р. сторонами погоджено графік платежів та специфікацію від 14.12.2007р., якою визначено, що предметом лізингу є: сідельний тягач MAN 26,410 (2003 р.в.) вартістю 385 575,58грн. з ПДВ.

Крім того, 14.12.2007р. сторонами укладено Додаток № 4 до Договору відповідно до  умов якого приймання та передача предмета лізингу оформляється Актом приймання-передачі.

Пунктами 5.1 - 5.7. Додатку № 4 до Договору передбачено, що лізингоодержувач зобов’язується сплачувати зазначені в графіку лізингові платежі. Датою сплати лізингового платежу вважається дата зарахування такого платежу на поточний рахунок лізингодавця. Лізингоодержувач сплачує зазначені в графіку авансові лізингові платежі на підставі рахунку протягом 5 днів з дня укладення договору. Рахунок на оплату авансових лізингових платежів надається лізингодавцем при укладенні договору. Лізингоодержувач сплачує зазначені в графіку авансові лізингові платежі щомісяця з урахуванням п. 5.4. договору на підставі рахунку лізингодавця, направленого на вказану в договорі електронну адресу лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв’язку. У разі неотримання рахунку лізингодавця до 5 числа поточного місяця лізингоодержувач зобов’язаний звернутися до лізингодавця та отримати відповідний рахунок самостійно. В цьому випадку лізингоодержувач зобов’язаний оплатити рахунок до 15 числа поточного місяця. Лізингоодержувач сплачує поточні лізингові платежі починаючи з першого періоду лізингу. Поточний лізинговий платіж за перший період лізингу лізингоодержувач сплачує авансом до 15 числа поточного місяця на підставі рахунку лізингодавця. При цьому, першим періодом лізингу вважається календарний місяць, що слідує за місяцем в якому предмет лізингу був переданий лізингоодержувачу за актом приймання-передачі. Зазначені в графіку порядкові номери періодів лізингу відповідають календарним місяцям, в прямому порядку. Лізингоодержувач сплачує лізингові платежі незалежно від фактичного користування предметом лізингу. Якщо строк сплати поточного лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або ін.) день, то лізингоодержувач зобов’язаний сплатити такий платіж не пізніше дня, який передує останньому робочому дню, за яким настає такий неробочий день. Сплата лізингових платежів раніше встановлених графіком строків не змінює розміру лізингових платежів і строків їх сплати.

18.01.2008р. на виконання п. 1.1. Договору позивач передав відповідачу вантажний сідельний тягач MAN 26.410 (2003 р.в.), номер шасі WMAH23ZZZ3M370067, що підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін договору Актом приймання-передачі предмета лізингу від 18.01.2008р.

В подальшому, між Товариством з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція” (лізингоодержувач) укладено Угоду від 05.02.2008р. про внесення змін до Договору, згідно якої сторони домовились викласти п. 3.1. Договору у наступній редакції: „Вартість предмета лізингу становить 386 368,64грн. з ПДВ” та внести зміни до графіку платежів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач згідно Договору за період з жовтня 2008р. по травень 2010р. виставив відповідачу для оплати рахунки-фактури на загальну суму 218 803,52грн., які, станом на момент судового розгляду справи,  залишилися неоплаченими відповідачем повністю, що підтверджується банківською випискою та довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” від 17.01.2011р., підписаною генеральним директором товариства та скріпленою печаткою ТОВ „Райффайзен Лізинг Аваль”.

В подальшому, 28.05.2010р. відповідач повернув позивачу предмет лізингу: сідельний тягач MAN 26.410 (2003 р.в.), номер шасі WMAH23ZZZ3M370067 та наступні документи та приналежності: свідоцтво про реєстрацію, державні номерні знаки в кількості 2 штук, талон про проходження державного технічного огляду, ключ від запалення та дверей, ключ від бензобаку, керівництво по експлуатації, сервісна книжка, запасне колесо, противідкатні башмаки, що підтверджується Актом вилучення предмета лізингу від 28.05.2011р., підписаним та скріпленим печатками обох сторін Договору.

Однак, відповідач за первісним позовом не сплатив поточні лізингові платежі за Договором оренди (фінансового лізингу) № L1543-12/07 від 14.12.2007р. за період з жовтня 2008р. по травень 2010р. на суму 218803,61 грн., що підтверджується банківською випискою та довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” від 17.01.2011р.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу (далі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України виникли цивільні права та обов’язки.

Згідно пунктів 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором. Аналогічна позиція міститься у ст. 526 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Приписами ст. 806 ЦК України встановлено, що за договором лізингу одна сторона передає або зобов'язується передати другій стороні у користування майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Частиною 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором (ст. 16 Закону України “Про фінансовий лізинг”).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо  у  зобов‘язанні  встановлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Крім того, 28.05.2010р. предмет лізингу був повернутий позивачеві; позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у зв’язку з несплатою лізингових платежів, яка виникла у останнього за період фактичного користування ТОВ „Трансфорт Експедиція” предметом лізингу (з жовтня 2008р. по травень 2010р.). У п. 4 акту вилучення предмета лізингу від 28.05.2010р. зазначено, що з моменту підписання акту зобов’язання лізингоодержувача з повернення предмета лізингу лізингодавцю вважаються виконаними. Жодних посилань про припинення зобов’язань відповідача по сплаті лізингових платежів в зазначеному акті не міститься.

Враховуючи вищезазначене, відповідач в порушення умов Договору свої грошові зобов’язання належним чином не виконав, заборгованість останнього перед позивачем становить 218 803,61 грн., а тому первісний позов є обґрунтованим.

Крім того, було подано зустрічний позов, предметом якого є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція” про визнання Договору оренди (фінансового лізингу) № L1543-12/07 від 14.12.2007р. недійсним, з підстав ч. 2 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України.

Так, позивач за зустрічним позовом зазначає, що рішенням Господарського суду Київської області від 26.11.2010р., яке набрало законної сили 13.12.2010р., у справі №К15/068-10, визнано недійсним рішення (п. 1, п. 2) загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція” від 05.12.2007р., яке оформлено протоколом № 20, на підставі якого Товариством з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція” укладено Договір оренди (фінансового лізингу) № L1543-12/07 від 14.12.2007р. з Товариством з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль”.

Відповідно до рішення загальних зборів учасників (засновників) ТОВ „Трансфорт експедиція” від 05.12.2007р., оформленого протоколом № 20, вирішено: 1. дати згоду  на укладання договору-лізингу транспортних засобів з Raiffeissen Leasing AVAL на 5-ть років під 12,25% річних лізингових платежів. 2. доручити директору, ОСОБА_3, від імені ТОВ „Трансфорт експедиція” підписати Договір лізингу та інші документи, пов`язані з оформленням договору лізингу.

Згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.11.2010р., яке набрало законної сили 13.12.2010р., у справі № К15/068-10 за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція” про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства згідно з протоколом № 20 від 05.12.2007р., встановлено, що під час скликання  загальних зборів від 05.12.2007р. не було дотримано вимог законодавства та статуту товариства щодо повідомлення позивача про проведення зборів, що призвело до істотного порушення прав позивача, який був позбавлений можливості взяти участь в загальних зборах, на яких були прийняті рішення за відсутністю порядку денного, у зв’язку з чим позов задоволено повністю, визнано недійсними рішення (п. 1, п. 2) загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція” від 05.12.2007р., які оформлені протоколом № 20.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України передбачено, що  підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Приписами ст. 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (ст. 241 ЦК України).

Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає (див. п. 9.2 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” № 02-5/111  від 12.03.1999р.).

Як вбачається з підписаного та скріпленого печатками обох сторін Договору, Акту приймання-передачі предмета лізингу від 18.01.2008р., Акту вилучення предмета лізингу від 28.05.2010р. та банківської виписки позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) прийняв від відповідача за зустрічним позовом (позивача за первісним позовом) у користування предмет лізингу (вантажний сідельний тягач MAN 26.410 (2003 р.в.), номер шасі WMAH23ZZZ3M370067), який перебував у володінні та користуванні ТОВ „Трансфорт експедиція” з 18.01.2008р. по 28.05.2010р., а також сплачував лізингові платежі за Договором, підтверджує схвалення позивачем за зустрічним позовом (відповідачем за первісним позовом) спірного Договору оренди (фінансового лізингу) № L1543-12/07 від 14.12.2007р.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансфорт експедиція” про визнання Договору оренди (фінансового лізингу) № L1543-12/07 від 14.12.2007р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція”, недійсним є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Аналогічна позиція міститься у постановах Вищого господарського суду України від 06.07.2010р. у справі № 16/507  та від 08.07.2010р. у справі та № 38/403.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і відповідача за первісним позовом, який мав довести з посиланням на конкретні письмові докази (ст..32 ГПК України), що ним було виконано умови Договору в повному обсязі та вчасно.

Колегія суддів критично відноситься до посилань скаржника на те, що заборгованість перед позивачем була погашена у повному обсязі за рахунок повернутого відповідачем позивачу предмету лізингу: вантажного сідельного тягача MAN 26.413 (2003 р.в.), номер шасі WMAH23ZZZ3M370067, реєстраційний номер АА 2259 ЕХ вартістю 386 368,64грн., оскільки у виконавчому написі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 від 11.05.2010р. зазначено: „Пропоную повернути від Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція”, місцезнаходження якого: 07800, Київська область, Бородянський район, смт. Бородянка, вулиця Заводська, 23, код ЄДРПОУ 20025232, поточний рахунок 26001501019672 в КРД ВАТ „Райффайзен Банк „Аваль”, МФО на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль”, місцезнаходження якого: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 28а, код ЄДРПОУ 34480657, поточний рахунок 2600514928 в „Райффайзен Банку „Аваль”, МФО 300335, майно, яким є: вантажний сідельний тягач MAN 26.413, 2003 року виписку, номер шасі WMAH23ZZZ3M370067, об’єм двигуна 11 967 куб.см., реєстраційний номер АА 2259 ЕХ, у кількості 1 шт., вартістю 386 368,64грн., що було передане в користування на умовах фінансового лізингу за договором  № L1543-12/07 від 14.12.2007р., укладеного між ТОВ „Райффайзен Лізинг Аваль” та ТОВ „Трансфорт Експедиція”, за не виплачену в строк, згідно узгодженого графіку лізингових платежів, заборгованість у розмірі 232 296,55грн.”, оскільки у виконавчому написі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 від 11.05.2010р. саме в якості підстави для повернення предмету  лізингу зазначено: „за не виплачену в строк, згідно узгодженого графіку лізингових платежів, заборгованість у розмірі 232 296,55грн.”. Тобто, повернення предмету лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса відбулося у зв’язку з наявністю непогашеної заборгованості по лізинговим платежам, а не в рахунок погашення вказаної заборгованості. Крім того, як вбачається з положень вищезазначених норм та з погоджених сторонами умов Договору, повернення предмету лізингу не звільняє лізингоодержувача від сплати заборгованості по  лізинговим платежам.

Посилання відповідача на п. 6.5. Договору, яким встановлено погашення заборгованості відповідача за рахунок грошових коштів, від реалізації предмету лізингу, а оскільки предмет лізингу ще не реалізований, то у лізингодавця не виникло право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості, спростовуються наступним:

В п. 6.5. Договору не встановлено строку для реалізації предмету лізингу після його вилучення позивачем у відповідача; сторонами не надано доказів реалізації предмету лізингу позивачем. Крім того, нереалізація лізингодавцем предмету лізингу, не звільняє відповідача від обов’язку щодо погашення заборгованості по лізинговим платежам.

Стосовно того, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової економічної експертизи, то воно є необґрунтованим, оскільки призначення експертизи це є правом суду, а не його обов’язком.

Скаржник посилається на те, що суд першої інстанції дійшов невірного про те, що відбулось наступне схвалення відповідачем за первісним позовом спірного Договору, однак дане твердження спростовується матеріалами справи.

Скаржник також вважає, що справу розглянуто господарським судом у незаконному складі колегії суддів, що є безпідставним,голослівним та не доведеним, оскільки в матеріалах справи міститься ухвала Господарського суду Київської області від 14.03.2011 про задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфорт Експедиція» про колегіальний розгляд даної справи, яка винесена з дотриманням норм процесуального законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 13.05.2011 у справі № 17/241-10 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

          Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення Господарського суду Київської області від 13.05.2011 у справі № 17/241-10  залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфорт Експедиція»  – без задоволення.

2.Матеріали справи № 17/241-10 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя                                                                      

Судді