Постанова

від 05.09.2011 по справі 8510/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД



Харківський окружний адміністративний суд

61004  м. Харків  вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 Харків  

 05 вересня 2011 р.                                                                                 № 2-а- 8510/11/2070  

Харківський окружний адміністративний суд  у складі

головуючого судді  Чалого І,С.,   

при секретарі судового засідання Елоян Ж.Г.,

за участю представників сторін:

позивача - Хабусєва Е.Р.,

відповідача - Щербак А.С.,   

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Домус Стройінвест" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень  

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення за № 0001172330 від 17.06.2011 року, скасувати податкове повідомлення-рішення за № 0001162330 від 17.06.2011 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що ДПІ у Ленінському районі м. Харкова не було додержано вимог діючого законодавства України при проведенні позапланової невиїзної документальної перевірки та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об‘єктивними даними.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Відповідач, ДПІ у Ленінському районі м. Харкова, проти позовних вимог заперечувала, посилаючись на те, що під час проведення перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства. За результатами перевірки, в акті були зафіксовані порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість», за що у відповідності до Податкового кодексу України позивачу були визначені відповідні податкові зобов‘язання.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

ДПІ у Ленінському районі м. Харкова (далі ДПІ) було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Домус Стройінвест»в частині  правомірності нарахування податкового зобов’язання та податкового кредиту з податку на додану вартість та в частині правомірності нарахування валових доходів та валових витрат з податку на прибуток підприємств по взаємовідносинам з ТОВ «Промспец консалтинг»за період з 01.01.2010 р. по 28.02.2011 р.

За результатами перевірки був складений акт від 02.06.11 за №989/23-304/34631954.

В ході перевірки були виявлені порушення:

- п. 1.4 ст. 1, пп. 3.1.1 п. 3.1, пп.7.2.3 п.7.2 ст.7, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»в редакції від 03.04.1997 р. за №168/97-ВР зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено ПДВ за листопад 2010 року в сумі 23 744 грн.

- п. 5.1, пп. 5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток за ІV квартал 2010 року в сумі 29 680, 00 грн.  

В мотивувальній частині акту перевірки зазначається, що позивач мав взаємовідносини з ТОВ “Промспец консалтинг”.

За результатами перевірки ТОВ “Промспец консалтинг”, ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова було складено акт перевірки від 07.04.2011р. за №546/18-011/37091549 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Промспец консалтинг»(код за ЄДРПОУ 37091549) з питань  дотримання податкового законодавства  за період з 01.01.2011р. по 31.01.2011р.

Відповідно до висновків вказаного акту перевірки зазначається, що у  ТОВ “Промспец консалтинг” не виявлено власних, орендованих, одержаних по договорах лізингу, закріплених за підприємством на праві господарського відання, складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, в яких проводилася господарська діяльність.

Також зазначається неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України.

Зазначені операції ТОВ “Промспец консалтинг” та контрагентів-покупців не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності ТОВ “Промспец консалтинг” є виключно чи переважно формування податкових зобов’язань та податкового кредиту на адресу контрагентів.

У зв‘язку з викладеним, ДПІ вважає, що вказані порушення призвели до завищення валових витрат та безпідставно було віднесено суми до складу податкового кредиту ПДВ.

За результатами проведеної перевірки та складеного акту перевірки були винесені податкові повідомлення –рішення за №0001172330 від 17.06.11 на загальну суму 29 680,00 грн. та податкове повідомлення –рішення за №0001162330 від 17.06.11 на загальну суму 37 100, 00 грн.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності складання акту перевірки та винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаного порушення позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді та спростовується наступним.

Судом встановлено, що між ТОВ «Промспец консалтинг»та ТОВ «Домус Стройінвест»було укладено договір купівлі–продажу будівельних матеріалів за  №17/10-10 від 25.10.10. Відповідно до п. 1.1 договору визначено, що об‘єм та кількість товару визначена у специфікації за №1. На виконання умов договору було видано видаткову накладу, рахунок фактуру та виписано податкову накладну.   

Докази сплати по Договору підтверджуються наявними у матеріалах справи банківськими виписками.

Відповідно до наданих до матеріалів справи документів в подальшому будівельні матеріали були використані в підрядних комплексних роботах із влаштування покрівлі на об’єкті по договору підряду №1-09/10 від 29.09.10 укладеного між ТОВ «АВЕ-ПЛАЗА» та ТОВ «Домус стройінвест».

Докази виконання по Договору підтверджуються наявними у матеріалах справи документами.

Суд зазначає, що про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать залучені до матеріалів справи первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п. 9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні»і п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо –безпосередньо після її закінчення.

Тобто, суд зазначає, що вказаний  договір виконаний сторонами у повному обсязі без претензій та зауважень.

Посилання відповідача на акт перевірки складений ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова від 07.04.2011р. за №546/18-011/37091549 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Промспец консалтинг»(код за ЄДРПОУ 37091549) з питань  дотримання податкового законодавства  за період з 01.01.11 по 31.01.11  не може бути взятий судом до уваги оскільки нормами діючого законодавства України не передбачено можливість посилання ДПІ в ході проведення перевірки суб’єкта господарювання на акти перевірок інших суб’єктів господарювання.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно електронного реєстру платників ПДВ,  який ведеться ДПА України ТОВ «Домус Стройінвест»та ТОВ «Промспец консалтинг»на момент складання податкових накладних під час здійснення господарський операцій були платниками ПДВ, зареєстрованими в порядку передбаченому ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», та мали відповідні свідоцтва платника ПДВ.

Таким чином, виходячи з приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов‘язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбання (будівництва, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

У відповідності до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових   зобов'язань   продавця.  Оригінал податкової  накладної  видається  покупцю,  копія  залишається   у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 ст. 210 Податкового кодексу України передбачається, що податкова   накладна  є  податковим  документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Суд зазначає, що відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, - податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг,  на вимогу  покупця та  є  підставою  для  нарахування сум податку,  що відносяться до податкового кредиту.

Так, судом встановлено що сума податку на додану вартість, яка була включена позивачем до складу податкового кредиту підтверджена податковими накладними.

Отже, вищенаведене свідчить про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми, які підтверджені  податковими накладними, складеними контрагентами, у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім як у власній господарській діяльності та і в подальшому.

При цьому твердження відповідача стосовно того, що наявність у позивача вище перелічених податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, не узгоджується з приписами вимог податкового законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Що стосується завищення валових витрат в силу визнання нікчемними відповідачем укладених правочинів суд зазначає наступне, що у відповідності до   п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»зазначається, що до складу валових витрат включаються суми   будь-яких   витрат,   сплачених   (нарахованих) протягом  звітного періоду у зв'язку з підготовкою,  організацією, веденням   виробництва,   продажем  продукції  (робіт,  послуг)  і охороною  праці,  у  тому  числі  витрати  з придбання електричної енергії    (включаючи    реактивну),   з   урахуванням   обмежень, установлених  пунктами  5.3-5.7  цієї  статті.  

          Також, слід зазначити, що податковою не ставиться під сумнів виконання сторонами зобов’язань по договорам.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 вказаного Закону –валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи зі змістового аналізу наведеної норми, основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів у власній господарській діяльності.

Згідно ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність об’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення чи  реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. Зрозуміло, що одержання прибутку є метою діяльності підприємства, однак досягнення цієї мети може зайняти певний час.

Відповідно до п.5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не включаються до складу валових витрат витрати на: потреби,   не   пов'язані   з  веденням  господарської діяльності (п.п.5.3.1), а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та  відпочинку,  придбання  та  розповсюдження  подарунків   (крім благодійних  внесків  та  пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього  Закону,  та  витрат,  пов'язаних  з проведенням   рекламної   діяльності,   які   регулюються  нормами підпункту 5.4.4  цієї  статті).  Обмеження  частини  другої  цього підпункту  не  стосуються  платників податку,  основною діяльністю яких є організація прийомів,  презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб; придбання лотерей, участь в азартних іграх;  фінансування особистих потреб  фізичних  осіб  за  винятком виплат,  передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті,  та в  інших випадках, передбачених нормами цього Закону.

Згідно з приписами п.5.11 ст.5 зазначеного вище закону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому законі, не дозволяється.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006 року № 415, зареєстрованого Міністерстві юстиції України 26.05.2006 за                      № 610/12484, собівартість кваліфікаційного активу –це витрати на придбання, будівництво, створення, виготовлення, виробництво, вирощування і доведення кваліфікаційного активу до стану, у якому він придатний для використання із запланованою метою або продажу. Якщо облікова політика підприємства не передбачає капіталізацію фінансових витрат, пов’язаних зі створенням кваліфікаційного активу, то фінансові витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були нараховані.

Суд зазначає, що  позивачем дотримано приписів чинного законодавства. В акті перевірки не спростовано фактів виконання умов договорів, а необхідність здійснення тих чи інших витрат, а так само їх зв'язок  з власною господарською діяльністю, визначає сам платник податку, оскільки суб’єкт підприємництва має право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить діючому законодавству.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб’єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються добутими судом доказами.

Так, суд зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Вирішуючи спір, суд вважає також за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом –Постанова Пленуму ВСУ №9).

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Вивчивши зміст акту перевірки, суд наголошує, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні базується на принципах, відповідно до яких ніхто не може бути змушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України.

Державна податкова служба повинна керуватись в своїй діяльності нормами законів та нормативних актів.

Таким чином, відповідна сторона –ДПІ у Ленінському районі м. Харкова не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичної особи у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень  є неправомірними.

При таких обставинах, оскаржуване рішення не може вважатися законним і обґрунтованим та на думку суду маються правові підстави для задоволення адміністративного позову.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 6-14, 71, 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Домус Стройінвест" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень  - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова за № 0001172330 від 17.06.2011 року та за № 0001162330 від 17.06.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Домус Стройінвест" (61012, м. Харків, вул. Коцарська, 3, код ЄДРПОУ 34630992) судовий збір  в розмірі 3,40 грн. (три гривні 40 коп.) .

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 12 вересня 2011 року.

Суддя                                                                                                          І.С.Чалий