Постанова

від 08.09.2011 по справі 2а/2470/931/11.

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13:09 год. 08 вересня 2011 року             м. Чернівці                Справа № 2а/2470/931/11.

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді                          Ковтюк В.О.

секретаря судового засідання        Білоуса В.В.

за участю :

представника позивача -                 Данилова С.А.

представників відповідача -           Паскар А.В., Бишки М.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом малого підприємства «Чернівецький завод медичних виробів» до Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції у Чернівецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення, суд –

  ВСТАНОВИВ:

  Мале підприємство «Чернівецький завод медичних виробів» (позивач) звернулось з адміністративним позовом (із врахуванням змін та уточнень до позовної заяви) до Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області (відповідач) про визнання нечинним та скасування:

податкового повідомлення-рішення №0000272300/198/23 від 13 квітня 2011р. про суму нарахованого грошового зобов’язання по:

ТОВ «Номинус» - 78492,81 грн.; ТОВ «Евросеть  ЗХД»  44,66 грн.; ТОВ «МСПОСТАЧ» - 853,33 грн.; ТОВ «КМБУД» - 1582,68 грн.; ПП «Транс-грейн» - 24312,96 грн. за основним платежем на загальну суму 104434,00 грн., як незаконне та протиправне;

податкового повідомлення-рішення №0000272300/198/23 від 13 квітня 2011 року про суму нарахованих штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 28646,00 грн., як не законне та протиправне;

та про зобов’язання утриматись від застосування штрафних (фінансових) санкцій  передбачених ст.113 Податкового кодексу України на підставі Акту планової виїзної перевірки від 07 квітня 2011 року №241/23/14257180.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що 13 квітня 2011 року відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000272300/198/23 (далі – Рішення) про нарахування грошового зобов'язання на загальну суму 143230,00 гри. (за основним платежем податку на додану вартість - 114584,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 28646,00 грн., на підставі Акту планової виїзної перевірки від 7 квітня 2011 року №241/23/14257180 (далі - Акт), яким встановлені порушення:

пп.7.2.3 п.7.2; п.7.5; пп.7.2.6 п.7.2; пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03 квітня 1997 року (далі – Закон №168) та пп.5.2.1 п.5.2; пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28 грудня 1994 (далі – Закон №334).

Позивач вважає Рішення необґрунтованим та незаконним виходячи з наступного.

Представниками відповідача при проведені перевірки було встановлено факт необґрунтованого включення позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ та самостійно визначено нечинними та недійсними правочини (договори) без наявності судових рішень по контрагентам позивача, а саме по ТОВ «Евросеть ЗХД», по ПП «Транс-грейн», «КМБУД», ТОВ «МСПОСТАЧ», ТОВ «Номинус».

Однак, такий висновок позивача є невірним оскільки проведення всіх угод підтверджується податковими та видатковими накладними, рахунками-фактурами, придбані товари (послуги) використовуються в господарській діяльності позивача, згідно довідок ЄДР на момент проведення господарських операції підприємства були зареєстровані, свідоцтва платників податків не були скасовані.

Також в Акті відповідачем безпідставно зазначено, що позивач зобов'язаний був надати на перевірку товарно-транспортні накладні, форма даної накладної встановлена Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №363 від 14 жовтня 1997 року, у зв’язку із тим, що відсутність цих накладних не дає привід ставити під сумнів придбання товару.

Крім того, відповідач вважає, що позивачем безпідставно включено до податкового кредиту суму при придбанні товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Номинус» за податковою накладною, оскільки при проведенні перевірки не було надано оригінал зазначеної податкової накладної. Однак, позивачем вказана податкова накладна під час проведення перевірки надавалася.

Позивач вважає, що  відповідачем невірно тлумачаться норми вимог ст. 203, 215, 216 та 228 ЦК України, а тому безпідставно стверджує, що всі угоди (правочини) позивача з вищевказаними контрагентами укладались без мети настання реальних наслідків зазначених договорів і тому вони є нікчемними.

Однак, це не відповідає дійсності, так як з придбаного у зазначених контрагентів  товарів та за допомогою інших ТМЦ виготовлялася продукція, що реалізована або/та реалізується, трудовий колектив середньою річною чисельністю 192 працівників своєчасно, в повному обсязі та щомісячно отримують заробітну плату за рахунок отриманого доходу.

Поза увагою відповідача залишився і той факт, що умови правочинів (договорів) виконували як вищезазначені контрагенти, так і позивач, чим і підтвердили факт їх укладення.

В ході проведення виїзної документальної планової перевірки позивач на підставі Листа Новоселицької МДПІ №2342/10\23 від 22 березня 2011 року та за участю працівників відповідача провів інвентаризацію залишків товарно-матеріальних цінностей, згідно якої встановлено факт використання придбаної металопродукції, полімерної сировини та іншого у власній господарській діяльності Малого підприємства «Чернівецький завод медичних виробів».

На думку позивача, відповідач неправомірно скоригував в сторону збільшення суму податок на прибуток, в зв'язку з тим, що Мале підприємство «Чернівецький завод медичних виробів» за наслідками діяльності в 2010 році має збиток.

Віднесення в 2010 року до валових витрат вартість придбаних у контрагентів ТМЦ на підставі п.5.1 ст.5 Закону №224/94, яким передбачено, що Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності – є правомірним

Аналізуючи зміст пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168/97 позивач приходить до висновку, що її приписи в частині встановлення порядку виконання обов'язку складання податкової накладної спрямований виключно на врегулювання дій платника податків, який видає податкову накладну. Наявними у позивача податковими накладними підтверджено, що його контрагентами виконаний обов'язок по складанню податкових накладних, які належно оформлені за формою та змістом.

Податковий орган протиправно не прийняв до уваги наявність належним чином оформлених первинних та податкових документів, відповідно до яких позивач здійснив розрахунки з контрагентами та включив до складу податкового кредиту відповідні суми сплаченого податку, а статус податкової звітності контрагента платника податків у «Системі обробки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» як «звіт визнано не дійсним» не забороняє платнику податків включати до податкового кредиту суму сплаченого (нарахованого) податку при придбанні товарів (робіт, послуг).

Таким чином, на думку позивача, він під час віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість за період з 1 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року не порушив вимог пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168, тобто відповідачем в Акті перевірки необґрунтовано зроблено висновок про завищення позивачем податкового кредиту податку на додану вартість в 2010 році.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що Акт перевірки не відповідає вимогам п. 5.2 Наказу ДПА України «Про затвердження Порядку направлення органними державної направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків» №985 від 22 грудня 2010 року (далі – Наказ №985), а податкове повідомлення - рішення не відповідає вимогам п. 2.3 та 2.4 Наказу №985

Штрафні санкції позивачу, які нараховані у відповідності до вимог Податкового кодексу, нараховані неправомірно, оскільки Податковий кодекс набрав чинності з 1 січня 2011 року, а тому його не може бути застосовано до правовідносин, що виникли в 2010 році.

В оскаржуваному Рішенні відповідач невірно вказав юридичну адресу позивача, що є вже формальної підставою для скасування цього рішення.

Виходячи з наведеного позивач просить позов задовольнити з наведених підстав.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на їх задоволені та зазначив, що дійсно не може підтвердити первинними документами господарські правовідносини із товариством з обмеженою відповідальністю «Мішель», а тому в цій частині не оскаржує спірне податкове повідомлення рішення.

 Відповідач, не погоджуючись з заявленим позовом, подав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що оскаржуване рішення щодо збільшення грошового зобов’язання платника податків та накладення штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість є правомірним, винесено на підставі Акту перевірки та вимог чинного законодавства, оскільки правочини (договори) які укладалися між відповідачем та ТОВ «Номинус, ТОВ «Евросеть  ЗХД», ТОВ «МСПОСТАЧ», ТОВ «КМБУД», ПП «Транс-грейн» є нечинними, оскільки було встановлено, що податкові накладні не містять всіх необхідних реквізитів, відсутність транспортних накладних на перевезення придбаних у контрагентів товарно-матеріальних цінностей, крім того угоди між вказаними контрагентами та позивачем укладалися без мети настання реальних наслідків, що у відповідності до вимог п.п.1, 2 ст.215 та п.п.203 ЦК України є підставою для визнання правочинів нікчемними.

Правомірність нарахування позивачу грошового зобов’язання ПДВ в сумі  143 230,00 грн. згідно податкового повідомлення-рішення №198/23/00002Ї72300 від 13.04.2011 року також підтверджується сплатою податкових зобов'язань згідно платіжних доручень №481 від 13.04.2011 року в сумі 3230,00 грн., № 70 від 21.04.2011 року в сумі 55000,00 грн., № 505 від 21.04.2011 року в сумі 75000,00 грн.

Виходячи з наведеного відповідач просить у задоволені позову відмовити за безпідставністю.

Під час судового розгляду представники відповідача наполягали на відмові у задоволені позову з мотивів зазначених у запереченні.

 Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що в період з 11.03.11р. по 31.03.11р. відповідачем було проведено планову виїзну перевірку МПП «Чернівецький завод медичних виробів» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.10р. по 31.12.10р. В ході перевірки встановлено наступні порушення:

пп.5.2.1 п.5.2. ст.5, пп.5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону №334/94, а саме завищення прибутку підприємства на суму 106911,00 грн.;

пп.7.2.3 п.7.2, п.7.5, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97, а саме встановлено заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті в сумі 114584,00 грн., в т.ч. за березень 2010 року в сумі 10195,00 грн.. за квітень 2010 року в сумі 78493,00 грн., за липень 2010 року в сумі 495,00 грн., за жовтень 2010 року в сумі 11653,00 грн. та за листопад 2010 року в сумі 13748,00 грн.,що відображено в акті про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства від 07.04.11р. № 241/23/14257180 (т.1, а.с.8-28).

За наслідками розгляду акту заступником Новоселицької МДПІ 13 квітня 2011 року прийняте податкове повідомлення-рішення №0000272300/198/23, відповідно до якого нараховані суми грошових зобов’язань з податку на додану вартість – за основним платежем – 114584,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями – 28646,00 грн. (т.1, а.с.39).

09 квітня 2011 року позивачем було направлено на адресу відповідача заперечення-зауваження на акт №241/23/14257180 від 07.04.11р. по результатах планової виїзної перевірки (т.1, а.с.45-46).

За наслідками розгляду відповідач вважає заперечення необґрунтованим, а висновки та дії перевіряючи такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, що було викладено у листі від 12.04.11р. №3270/20/23-007 (т.1, а.с.47-58) та у висновку за результатами розгляду заперечення до акту від 12.04.11р. №7-190/23/14257180 (т.1 а.с. 59-69).

Згідно довідок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 10.05.11р.:

-          ПП «ТРАНС-ГРЕЙД» зареєстроване як суб’єкт господарювання з 08.10.09р. (т.1, а.с.70-71);

-          ТОВ «КМБУД» зареєстроване як суб’єкт господарювання з 04.02.09р. (т.1, а.с. 72-73);

-          ТОВ «МСПОСТАЧ» зареєстроване як суб’єкт господарювання з 27.05.10р. (т. 1, а.с. 74-75);

-          ТОВ «ЕВРОСЕТЬ-ЗХД» зареєстроване як суб’єкт господарювання з 15.02.06р. (т.1, а.с. 76-78);

- ТОВ «Номинус» зареєстроване як суб»єкт господарювання з 20.10.2009р. (т.2 а.с.42-43).

До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення закону та робить висновки по суті спору.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно положень п.1.7. ст.1 Закону №168 податковий кредит – сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону №168 (в редакції чинній на момент виникнення даних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно п.п.7.2.1. п.7.2 ст.7 Закону №168 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної;  б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;  г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;  е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);  є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;  ж) ціну поставки без врахування податку;  з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;  и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Підпункт 7.2.6. пункту 7.2 статті 7 Закону №168 передбачає, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168 передбачає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, аналізуючи приписи вищезазначеної норми закону, законодавець передбачив, що лише відсутність податкової накладної чи митної декларації  позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв’язку із придбанням товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що відповідачем було встановлено факт необґрунтованого включення позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ по контрагентам позивача, а саме по ТОВ «Евросеть ЗХД», по ПП «Транс-грейн», «КМБУД», ТОВ «МСПОСТАЧ», ТОВ «Номинус».

Твердження відповідача щодо безпідставного включення позивачем до складу податкового кредиту суми 44,66грн. внаслідок господарської операції з ТОВ «Евросеть ЗХД», оскільки за даними Підсистеми «Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України» під індивідуальним кодом 34167782 рахується юридична особа -ТОВ «Дюмонт-УкрВест», суд вважає безпідставними з наступних підстав.

В ході судового розгляду встановлено, що позивач 16 березня 2010 року придбав за готівкові кошти у ТОВ «Евросеть ЗХД» (інд.код. 34167782, зареєстроване в ДПІ в Галицькому районі м.Львова) мобільний телефон, в зв'язку з чим продавець видав податкову накладну №732004153 на загальну суму 299,00 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 49,83 грн. (а.с.94 т.1). Даний мобільний телефон використовується в господарській діяльності позивача, даний факт не заперечувався відповідачем.

Судом досліджено Довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідно до якої 15.02.2006р. було зареєстроване ТОВ «Евросеть ЗХД» під ідентифікаційним номером 34167782, а 26.10.2011р. було внесено запис про перейменування юридичної особи на ТОВ «Дюмонт-Укр Вест». (а.с.76-78 т.1).

Таким чином, на момент придбання мобільного телефону у ТОВ «Евросеть ЗХД» контрагент позивача був належним чином зареєстрований, а сам факт придбання підтверджено, дослідженими в судовому засіданні, податковою накладною та копією чека (а.с.151 т.1). Отже позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму ПДВ 44,66 грн. внаслідок господарської операції з ТОВ «Евросеть ЗХД».

Щодо  правовідносин позивача з ПП «Транс-грейн», ТОВ «КМБУД», ТОВ «МСПОСТАЧ», ТОВ «Номинус» суд зазначає наступне.

Позивач уклав договір №200910/1 від 20 вересня 2010 року з ПП «Транс-грейн» (інд. код 36725965, зареєстроване в ДПІ в Кіровському районі м. Дніпропетровськ), відповідно до якого останній в період з 20 вересня 2010 року по 30 листопада 2010 року здійснив постачання ТМЦ: полістирол, поліпропілен та поліетилен - оспорювана сума ПДВ - 24312,96 грн. (а.с.143 т.1). Постачання ТМЦ підтверджується видатковими та податковими накладними, дослідженими в судовому засіданні) на загальну суму 152988,00 грн., в тому числі ПДВ - 25498,00 грн. (а.с.156-159 т.1).

Крім того, позивачем на підставі усних домовленостей (обмін рахунками-фактурами, їх оплатою та постачанням ТМЦ) з ТОВ «КМБУД» (інд. код 36351741, зареєстроване в ДПІ в Шевченківському районі м. Києва) в період з жовтня 2010 року по грудень 2010 року отримав від останнього ТМЦ: круги, плити, шестигранники, труби, що підтверджується видатковими та податковими накладними, рахунками-фактурами, що були дослідженні в судовому засіданні, на загальну суму 10681,31 грн., в тому числі ПДВ - 1780,22 грн. (оспорювана сума ПДВ – 1582,68грн.) (а.с.152-153, 160-163,165 т.1).

Також позивач на підставі усної домовленості отримав від ТОВ «МСПОСТАЧ» (інд. код 37080102, зареєстроване в ДШ в Шевченківському районі м. Києва) круги різних діаметрів «Круги шліфувальні», що підтверджується також податковою накладною на загальну суму 5720,00 грн., в тому числі ПДВ - 953,33 грн., Видатковою накладною №1176 від 15 грудня 2010 року та рахунком-фактурою №М597 від 09 грудня 2010р. (оспорювана сума ПДВ - 853,33 грн.) (а.с.155,164 т.1). Вказані документи досліджені в судовому засіданні.

04 листопада 2009 року позивач уклав договір з ТОВ «Номинус» (Інд.код 36790479, зареєстроване Голосіївською ДПІ м.Києва) відповідно до якого останній в період з 20 вересня 2010 року по 30 листопада 2010 року здійснив постачання ТМЦ, а саме фольги алюмінієвої (а.с.144-145 т.1). Постачання ТМЦ підтверджується видатковими та податковими накладними, рахунками-фактурами, дослідженими в судовому засіданні, оспорювана сума ПДВ – 78492,81 грн. (а.с.146-149 т.1).  Відповідач в ході судового розгляду справи стверджував, що позивач не надавав під час перевірки оригінал податкової накладної №301 від 30 квітня 2010р., однак зазначене було спростоване наданням оригіналу податкової накладної, яка була оглянута в судовому засіданні, а копія приєднана до матеріалів справи.

 Щодо недотримання МП «Чернівецький завод медичних виробів» порядку ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, а також ненадання для перевірки документів, які мають юридичну силу та доказовість, судом зазначається наступне.

Відповідно до п.1.1 розділу 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку Затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N 88 Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N168/704 (далі Положення №88), це Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до п.2.4. розділу 2 цього Положення, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Частиною1 ст.3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”№996 від 16 липня 1999 року (далі Закон №996), метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Згідно ст.9 Закону №996, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст.9 визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наданих в ході судового розгляду справи документів (видаткових накладних та податкових накладних) вбачається, що контрагентами позивача зазначено всі реквізити та дотримано порядок складання документів, які обумовлені вимогами ст.9 Закону №996 та Положення №88. В тому числі в цих документах зазначено особисті підписи представників підприємств та печатки за допомогою чого їх можна ідентифікувати, що є основною вимогою цих норм, а тому посилання представників відповідача про відсутність юридичної сили цих документів є безпідставними та побудовані виходячи із припущень. В ході господарської діяльності позивачем правомірно включено до бухгалтерського обліку видаткові та податкові накладні, отримані від ТОВ «Евросеть ЗХД», по ПП «Транс-грейн», «КМБУД», ТОВ «МСПОСТАЧ», ТОВ «Номинус», оскільки не було підстав, які б забороняли у відповідності до п.2.15 та п.2.16 Положення №88, приймати ці документи  до виконання.

Законодавчо встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями. Отже, неможливість віднесення сум ПДВ до податкового кредиту пов'язується законом тільки з відсутністю податкової накладної.

Порядок заповнення податкової накладної затверджено наказом ДПА України від 30.05.97р. №165 «Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення» (далі - Порядок №165).

Право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 «Реєстрація осіб як платників податку на додану вартість», реєстр яких веде центральний податковий орган, при цьому будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний номер, який використовується для справляння цього податку.

Згідно пункту 5 Порядку №165 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказано в пункті 2 даного Порядку заповнення податкової накладної, відповідно до якого податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

У даному випадку ТОВ «Евросеть ЗХД», по ПП «Транс-грейн», «КМБУД», ТОВ «МСПОСТАЧ», ТОВ «Номинус» на момент взаємовідносин з позивачем, дані платники були зареєстровані належним чином в якості платників ПДВ. Даний факт підтвердили в судовому засіданні представники відповідача, надавши при цьому витяги.

З вищевикладеного вбачається, що всі контрагенти, з якими позивач мав фінансово-господарські зв'язки, на дату здійснення операцій являлися зареєстрованими належним чином платниками ПДВ, їх установчі документи не визнавалися судами недійсними.

Таким чином, на підставі приписів Закону №168 та вимог Порядку №165, відсутні нормативні та документальні підстави вважати недійсними вище перелічені податкові накладні.

Оскільки податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону №168), то податкова накладна є основним документом, що дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат з податку на додану вартість.

Зважаючи на те, що позивачем придбавались товарно-матеріальні цінності, які прямо пов'язані з його господарською діяльністю, як підприємцем (зокрема позивачем додано до матеріалів справи опис до деклараційного патенту на корисну модель, висновок оцінки обладнання позивача, договір застави товарів в обороті (а.с.130-141 т.1), що свідчить, про те, що придбані ТМЦ безпосередньо використовувались для виготовлення продукції), а наявність у нього отриманих від контрагентів податкових накладних, є підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту на підставі чинного на той час законодавства України.

Суд також вважає твердження відповідача, що позивач зобов'язаний був надати на перевірку Товарно-транспортні накладні, відсутність яких дає привід ставити під сумнів придбання цього товару, необґрунтованими та безпідставними з врахуванням вимог Наказу Міністерства транспорту України від 29 грудня 1995 року N 488/346 “Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля”, оскільки цей нормативний акт розроблено з метою - забезпечення збереження пально-мастильних матеріалів (преамбула), і ніяк не для визначення податкового боргу і штрафних санкцій при відсутності товарно-транспортної накладної на ту чи іншу поставку товару.

Відповідно до ч.5 ст.17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців від 15.05.2003 року №755-ІV (далі Закон №755), в Єдиному державному реєстрі містяться також відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону №755, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

З досліджених в судовому засіданні витягів з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію ТОВ «Евросеть ЗХД», по ПП «Транс-грейн», «КМБУД», ТОВ «МСПОСТАЧ», ТОВ «Номинус» вбачається, що станом на час укладення договорів поставки товарів, в Єдиному державному реєстрі були відсутні будь-які відомості щодо припинення діяльності будь-кого з контрагентів позивача.

Щодо поданих заперечень представників позивача в частині нікчемності правочинів (укладених договорів на поставку товарно-матеріальних цінностей) судом зазначається наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним розгляду у судовому порядку не підлягають, оскільки визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.  Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу-землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об’єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Дана позиція викладена у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від       06.11.2009 року “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”.

У ст. 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Цей обов‘язок є частиною публічного порядку. Тому правочини, що вчиняються з метою порушення цього обов‘язку, спрямовані на незаконне збільшення валових витрат та, відповідно, незаконне зменшення податкових зобов‘язань, є такими, що порушують публічний порядок.

Суд зазначає, що господарські операції позивача з вищевказаними контрагентами  не суперечать актам цивільного законодавства,  не встановлено фактів, які свідчили б про те, що проведення таких операцій не відповідає дійсним намірам сторін і, що спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами. Суб’єктом владних повноважень не представлено суду доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача та його контрагентів на здійснення господарських операцій, притягнення їх до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків та зборів тощо.

Оскільки, фінансово-господарські операції  позивача з контрагентами документально підтверджені відповідними первинними документами, сплачено у зв‘язку з цим відповідні суми податків за цей період, то суд вважає помилковими висновки органу державної податкової служби про нікчемність таких операцій.

З Акту перевірки вбачається, що відповідач вважає, що позивач не мав права на включення ПДВ до складу податкового кредиту, оскільки за даними Підсистеми контрагенти ПП «Транс-грейн», ТОВ «КМБУД», ТОВ «Номінус» не задекларували свої зобов»язання з ПДВ, а ТОВ «МСПостач» задекларувало свої зобов»язання з ПДВ завищивши їх на суму 10101630 грн.

Однак, виходячи з принципу індивідуальної відповідальності позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів. Крім того, “фіктивність” діяльності постачальників позивача (яка не є доведеною податковим органом), не може бути підставою для висновку про нікчемність  правочинів укладених з контрагентом.

Крім того, відповідачем, безпідставно зроблено висновок, що всі угоди (правочини) з вищевказаними контрагентами укладались без мети настання реальних наслідків зазначених договорів, тому вони є нікчемними, оскільки з даної сировини (поліетилен, пропілен, труби і т.д.) та за допомогою інших ТМЦ виготовлена продукція, яка реалізована (або/та реалізується) і трудовий колектив середньою річною чисельністю 192 працівників, своєчасно, в повному обсязі та щомісячно отримують заробітну плату за рахунок отриманого доходу (що підтверджується Довідкою Пенсійного фонду Герцаївського району №839/03 від 31 березня 2011 року). Даний факт хоча і не заперечується відповідачем, однак не врахований при прийнятті спірного рішення.

Також, судом встановлено, що в ході проведення виїзної документальної планової перевірки позивач провів за участю відповідача Інвентаризацію залишків товарно-матеріальних цінностей, згідно якої встановлено факт використання придбаної металопродукції. полімерної сировини та іншого у власній господарській діяльності Малого підприємства «Чернівецький завод медичних виробів».

Крім того, суд зазначає що відповідач неправомірно нарахував штрафні (фінансові) санкції у відповідності доп.123.1 ст.123 ПК України, оскільки нараховуються штрафні санкції у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу. А в даному випадку нарахований податок на додану вартість у відповідності до норм Закону №168, а не норм Податкового кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає безпідставне донарахування відповідачем податку на додану вартість (за основним платежем та штрафними санкціями) в сумі 133080 грн.  А висновки відповідача та прийняте на підставі них спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним в частині.

Що стосується позовних вимог про зобов’язання відповідача утриматись від застосування штрафних (фінансових) санкцій  передбачених ст.113 Податкового кодексу України на підставі Акту перевірки від 07 квітня 2011 року стосовно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд вважає такі вимоги передчасними, оскільки відповідно до ст.6 КАС України особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб»єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 КАС України.

У відповідності до п.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході судового розгляду відповідач, як суб’єкт владних повноважень,  не довів належним чином правомірність прийнятого ним рішення, на підставі викладеного суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 9, 71, 72, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

  1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції у Чернівецькій області №0000272300 від 13.04.2011р. в частині нарахування грошового зобов’язання в сумі 133080 (сто тридцять три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп.

3. В іншій частині відмовити в задоволенні позову.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь малого підприємства «Чернівецький завод медичних виробів» судові витрати в сумі 1,70 грн.

  Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.  

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

 Постанову в повному обсязі виготовлено  13 вересня 2011 р.

  Суддя                                                                                                                          В.О. Ковтюк