Постанова

від 16.10.2006 по справі 12562-2006а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

12562-2006А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 318

ПОСТАНОВА

Іменем України

16.10.2006Справа №2-22/12562-2006А

За позовом – Кримського республіканського відділення Фонду України  соціального захисту інвалідів

  До відповідача – Державного комунального підприємства «Щолкінський міський ринок»

   Про стягнення  2850 грн.

                                                                                                      Суддя Яковлєв С.В.

За участю секретаря ДулімовоїВ.І.

                                                ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Ковалевська Є.В..  -  представник, дов. від 21.04.2006р.

Від відповідача – Полюхович П.М.- пр-ник, дов. від 31.12.06 р.

Сутність спору: Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі позивач) , звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Державного комунального підприємства «Щолкінський міський ринок»   (далі відповідач),  в якому просить стягнути  з відповідача 2850 грн., зобов'язати його вчинити розрахунок та сплату пені за період з 17.04.2006 р. по день  сплати. Вимоги мотивовані тим, що відповідач  був зобов'язаний створити у  2005 р. 1 робоче  місце для працевлаштування інваліда, але фактично створив 0 , у зв'язку з чим  повинен сплатити  штрафні санкції у сумі 2850 грн. за нестворене для інвалідів 1 робоче місце.

              Позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

              Під час судового засідання, яке відбулось 19.09.2006 р.,  представник позивача, керуючись ст.51 КАСУ , надіслав до суду клопотання про відмову від вимог, викладених у п.2 прохальної частини позовної заяви, щодо спонукання відповідача  вчинити розрахунок та сплату пені за період з 17.04.2006 р. по день  сплати.

              Господарський суд АРК ухвалою від 19.09.2006 р., задовольнив клопотання позивача, відповідно до п.2 ч. 1 ст. 157 КАСУ закрив  провадження у справі щодо вимог  адміністративного позову,  викладених у п.2 прохальної частини позовної заяви  щодо спонукання відповідача   вчинити розрахунок та сплату пені за період з 17.04.2006 р. по день  сплати.

              Відповідач позовні вимоги не  визнав, оскільки вважає, що непрацевлаштування інвалідів відбулось у зв'язку з не зверненням інвалідів.

              Розглянувши матеріали справи,  заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши обставини справи, суд -

в с т а н о в и в:

               Відповідач  згідно звіту за формою  № 10-П1 “Звіт  про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2005 р “ повинен  був створити у 2005 році 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів. Фактично за вказаний період часу  не  було   працевлаштовано   жодного  інваліду.

   Згідно зі ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується   на принципах, згідно з якими ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти на підставах, у межах повноважень і способом,   передбаченим Конституцією й законами України.

   Ст.68 Конституції України кожний зобов'язаний неухильно дотримуватися Конституції України й законів України.

   Згідно ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для  підприємств (об'єднань),  установ, організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4%  від загальної кількості  тих, що працюють, а якщо  працює від 8 до 25 чоловік - в кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачене  законом.

Ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлює, що  підприємства (об'єднання), установи, організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим ч.1 ст.19 цього Закону, щорічно  сплачують відповідним відділенням  Фонду України соціального захисту інвалідів  штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

Згідно  ч.3,4 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищености інвалідів в Україні» сплату штрафних санкцій  підприємства (об'єднання), установи, організації здійснюють згідно закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і  зборів (обов'язкових платежів).  У разі відсутності коштів  штрафні санкції можуть бути стягнути шляхом звернення стягнення на майно підприємства(об'єднання), установи, організації у встановленому порядку.

  Постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26.09.2002р. затверджено Положення про Фонд соціального захисту інвалідів ( далі Положення № 1434) , п.п.1,2 якого визначає, що  Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного керування, що діє у складі Мінпраці й  підпорядковується  йому. Фонд у своїй діяльності  керується Конституцією й законами України, актами  Президента України й Кабінету Міністрів України, наказами Мінпраці та цим Положенням.

 До завдань Фонду, передбачених у п. 3 Положення № 1434 , відноситься і здійснення контролю за дотриманням підприємствами, установами й організаціями всіх форм власності й господарювання нормативів робочих місць для забезпечення  працевлаштування інвалідів.

           Відповідно до п. 1, 3, 5, 14 Положення «Про робочі місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого  Постановою Кабінету Міністрів України № 314 ( далі Положення № 314)  робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої  площі  на  підприємстві  (об'єднанні),  в  установі та організації незалежно від форм власності  та господарювання, де створени необхідні умови для праці інваліда. Робоче  місце  інваліда  вважається  створеним,  якщо воно відповідає  встановленим  вимогам  робочого  місця  для  інвалідів відповідної    нозології,    атестоване    спеціальною    комісією підприємства     за    участю    представників    МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці,   громадських   організацій   інвалідів, і введеним в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Підприємства розроблюють  заходи  щодо  створення  робочих місць  для  інвалідів,  включають  їх  до  колективного  договору, інформують центри зайнятості,  місцеві органи соціального  захисту населення  та  відділення  Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування  )  робочих  місць  для  працевлаштування інвалідів. Підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до  1  лютого  року,  що настає за  звітним,  подають відділенням Фонду  соціального  захисту  інвалідів  відомості  про середню  річну  заробітну плату на підприємстві,  середньооблікову численість штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; визначають види виробництв,  цехи та  дільниці,  де  доцільно використовувати працю інвалідів; інформують державну службу  зайнятості  та  місцеві органи соціального  захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; створюють для інвалідів    умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.  

            В  силу викладеного суд приходить до висновку , що відповідно до норм, визначених у Положенні №  314, робоче місце для інваліда вважається створеним саме  з моменту працевлаштування на ньому інваліда. В силу чого стає очевидним, що підприємству необхідно не тільки спрямовувати у відповідні фонди та установи ( організації) інформацію про наявність вільних місць для  працевлаштування інвалідів, атестувати робоче місце спеціальною комісією, виконати інші вимоги, викладені у Положенні № 314,  але і працевлаштувати на ньому інваліда, інакше місце вважається нествореним.

             Матеріали справи свідчать про те, що відповідач не виконав встановлений норматив працевлаштування інвалідів на 2005р. в кількості 1 особи, у зв'язку з чим суд приходить до висновку , що  вимоги позивача про стягнення 2850 грн. штрафних санкцій є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

             Крім того, матеріали справи свідчать про те, що відповідач у 2005 р. не  надіслав відомостей  про наявність вільних робочих місць для працевлаштвування інвалідів.

  Аналізуючи норми Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»,  суд приходить до висновку, що в законі не вказано, що у разі своєчасної звітності в центр зайнятості  за формою 3-ПН, відсутності на обліку в центрі зайнятості інвалідів або у разі їх не направлення  на підприємство, воно звільняється від обов'язку сплатити самостійно встановлену суму  штрафних санкцій. Штрафні санкції за недотримання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, носять характер  альтернативного зобов'язання, тобто підприємство або  дотримує норматив, або сплачує  конкретну суму до держбюджету  України. При цьому законом не встановлено, що для сплати штрафних санкцій у підприємства повинна бути встановлена наявність вини.

       Згідно зі ст. 3 КАСУ справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова особа чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних  управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

   Згідно зі ст. 8 Закону України “Про основи  соціальної захищеності інваліді в Україні” державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності  інвалідів здійснюється  центральним  органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я  та органами місцевого самоврядування.

    Як вказано вище відповідно до п. 1 Положення  № 1434, Фонд  соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

       За таких обставин стає зрозумілим, що  між позивачем та відповідачем  у результаті невиконання останнім нормативу по працевлаштуванню інвалідів  та несплати штрафних санкцій виникли публічно-правові відносини,  які   взагалі не передбачають можливості існування питання про відповідальність, пов'язану з винними діями  особи, що не є суб'єктом владних повноважень, оскільки питання про наявність вини може розглядатися тільки у цивільних  (господарських) відносинах.

       У стосунках, що  виникають з публічно правових відносин між суб'єктом владних повноважень  та іншими особами повинно вирішуватися  тільки питання виконання встановлених законами вимог.

       Крім того, із змісту статей 19 й 20  Закону України “Про основи  соціальної захищеності інваліді в Україні”  стає зрозумілим, що штрафні санкції, яки сплачують установі та організації незалежно від форм власності  та господарювання у разі невиконання обов'язків щодо працевлаштування інвалідів, є  компенсацією  за невиконання вказаного нормативу, оскільки  згідно з ч.6 ст.20 Закону суми штрафних санкцій використовуються Фондом для фінансування соціальних витрат на професійне навчання непрацюючих інвалідів, видачу підприємствам цільових кредитів на створення робочих місць для інвалідів, надання фінансової допомоги на здійснення заходів по соціальній, трудовій, фізкультурно-оздоровчій і професійній реабілітації інвалідів і т.п., і у суб'єкта підприємницької діяльності є альтернативний обов'язок - або  виконання нормативу шляхом працевлаштування інвалідів або  оплата штрафних санкцій.

       Також необхідно визначити, що згідно з п. 20 ст. 12  Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» № 2285  надходження у Фонд України соціального захисту інвалідів є джерелами формування спеціального фонду Держбюджету України на 2005р. Аналогічне положення зазначене в п.п. 1 п.1 ст.29 Бюджетного кодексу України, яким визначено, що до складу доходів Державного бюджету України включаються доходи, що надходять відповідно до Закону України «Про основи  соціальної захищеності інвалідів в Україні».    

                  Передбачаючи доходну частину Державного бюджету України  законодавець встановив, що кошти, отримані  відповідно ст. 12 Закону України № 2285 спрямовуються на програми по соціальному захисту інвалідів ( п.п.16,27 ст. 45 Закону).

                  Відповідно до ст. 46 Конституції України  громадяни мають право  на  соціальний  захист,  що включає право на забезпечення їх  у  разі  повної,  часткової  або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника,  безробіття з незалежних від них обставин, а  також  у  старості  та  в  інших випадках, передбачених законом.

                  Це  право   гарантується    загальнообов'язковим    державним соціальним страхуванням за  рахунок  страхових  внесків  громадян, підприємств, установ і організацій, а  також  бюджетних  та  інших джерел  соціального  забезпечення;  створенням  мережі  державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

                  Таким чином, суд вважає , що  Конституцією  України  гарантовано соціальний захист інвалідів, який  здійснюється , зокрема ,  відповідно до Закону України «Про основи  соціальної захищеності інвалідів» шляхом зобов'язання підприємства створити для інваліда робоче місце (тобто забезпечити його роботою) з  витікаючими   наслідками ( одержання зарплати, лікарняних, відпускних, матеріальної допомоги, пенсійне забезпечення, страхування та інш.) та  шляхом фінансування витрат бюджету  на соціальне забезпечення інвалідів, що не працюють, у тому числі і за рахунок штрафніх санкцій, яки сплачують підприємства у разі невиконання нормативів щодо працевлаштування інвалідів.

                    За таких обставин, враховуючи положення Конституції України,  Бюджетного кодексу України, Законів України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та «Про Державний бюджет України на 2005 рік», суд  вважає, що підприємства, організації зобов'язані створити робоче місце для інваліда, тобто виконати норматив, або перерахувати до Державного бюджету відповідну суму штрафних санкцій, за рахунок яких держава в особі відповідних уповноважених органів влади забезпечує соціальну підтримку інвалідів, в т.ч. і тих, що не працюють  ( перша група інвалідності, пенсіонери-інваліди, діти-інваліди та інші).

                      Таким чином,  позовні вимоги, з урахуванням уточнення, підлягають частковому задоволенню позовні вимоги у частиниі стягнення штрафних  санкції за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в 2005 році в сумі  2850 грн.

                       Крім того, суд приймає до уваги  те, що матеріали справи свідчать про ігнорування відповідачем вимог Закону України «Про основи  соціальної захищеності інвалідів» щодо звернення  до відповідних установ з заявами про працевлаштування інвалідів та надіслання на їх адресу звітів про робочі місця, створені для інвалідів.      

                       Керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                            П О С Т А Н О В И В :

                       1.Позов задовольнити частково.

                          2.Стягнути з Комунального підприємства «Щолкінський міський ринок» (Ленінський район, м.Щолкіне, ринок, ЗКПО 30119489, р/р 260026628 у КРД АППБ «Аваль» МФО 324021) на користь  Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (АР Крим, 95017, м. Сімферополь,  пр.Кирова,51-52/10а, Реквізити: Одержувач: Держбюджет Ленінського району 50070000 банк одержувача : Управління  Держказначейства в АРК м. Сімферополь, МФО 824026, ЗКПО 24043215, п/р 312192300600164 , Призначення платежу: *,ЄДРПОУ платника; 50070000; 0,1; 4% за не зайняті інвалідами робочі місця) 2850 грн.

          У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України  до Севастопольського апеляційного господарського суду.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Яковлєв С.В.