ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
"23" серпня 2011 р. м. Київ К-13202/07
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого – Шипуліної Т.М.,
суддів: Костенка М.І., Рибченка А.О., Степашка О.І., Федорова М.О.
розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Колективного підприємства «Катіль»на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2007 року у справі №10/116-НА (22а-36/07) за позовом Колективного підприємства «Катіль»до Державної податкової інспекції у Барановському районі про визнання недійсним рішення
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:
В С Т А Н О В И Л А :
На розгляд суду передано вимоги Колективного підприємства «Катіль»(далі - КП «Катіль», позивач) до Державної податкової інспекції у Барановському районі (далі - ДПІ у Барановському районі, відповідач) про визнання недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 15.06.2006.
Постановою Господарського суду Житомирської області від 01.03.2007 року позовні вимоги задоволено. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку відсутній факт прийому коштів за місцем реалізації товару (пального), оскільки розрахунок за отримане пальне здійснювався в безготівковій формі шляхом виписки платіжного доручення через установу банку, а тому вказана операція не може вважатися розрахунковою операцією в розумінні Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування послуг». Проте, такий висновок судом апеляційної інстанції було визнано помилковим та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2007 року, постанова суду першої інстанції скасована, винесена нова –про відмову в задоволенні позову. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції вказав на приписи пункту 12 ст. 9 вищезазначеного Закону, який містить виключний перелік випадків, коли реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач 20.06.2007 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 25.09.2008 року прийняв її до свого провадження.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2007 року та залишити в силі постанову Господарського суду Житомирської області від 01.03.2007 року..
В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, вимог ст.ст. 1, 2, 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування послуг»та ст. 159 КАС України.
Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
На підставі належних та допустимих доказів, досліджених з дотриманням норм процесуального права, судами попередніх інстанцій було встановлено, що за результатами проведення ДПІ у Барановському районі перевірки господарської одиниці позивача - АЗС № 2, щодо контролю за здійснення розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу, оформленої актом від 02.06.2006 №00343, відповідачем було прийнято рішення від 15.06.2006 №0000202302/0, згідно з яким КП «Катіль»визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 14238,25грн. Підставою для застосування зазначених санкцій стало порушення підприємством пунктів 1, 2, 13 статті 3 Закону, яке полягало у незастосуванні РРО та невидачі розрахункового документа встановленої форми під час відпуску нафтопродуктів на АЗС по лімітно-роздрібних відомостях, а також у невідповідності суми готівкових коштів у місці проведення розрахунків сумі коштів, зазначеній у денному звіті РРО.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) (далі - суб'єкти підприємницької діяльності), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.
Встановлення норм щодо застосування або незастосування реєстраторів розрахункових операцій в інших законах не допускається.
Згідно зі статтею 3 вказаного Закону суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані:
проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок (пункт 1);
видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції (пункт 2);
забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня (пункт 3).
За визначенням, наведеним у статті 2 названого Закону, реєстратор розрахункових операцій –це пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг). До реєстраторів розрахункових операцій відносяться: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, комп'ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо.
Зміст наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що реєстратор розрахункових операцій призначений не тільки для реєстрації розрахункових операцій, а й для реєстрації кількості (обсягу) проданого товару.
З огляду на сферу застосування реєстраторів розрахункових операцій та обставини, викладені в акті перевірки стосовно здійснення позивачем роздрібної торгівлі нафтопродуктами, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з правовою позицією контролюючого органу про наявність у позивача обов’язку застосовувати реєстратор розрахункових операцій з метою обліку кількості реалізованих нафтопродуктів, який не залежить від способу здійснення розрахунків.
Зазначений висновок кореспондується з приписами статті 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», які містять вичерпний перелік видів діяльності, при здійсненні яких реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються. Згадана правова норма не виключає обов’язку суб’єкта господарювання застосовувати такий реєстратор при реалізації товарів на умовах попередньої оплати із застосуванням безготівкового способу розрахунків.
За таких обставин, доводи скаржника відносно відсутності ознак розрахункової операції у відпуску попередньо оплаченого бензину по лімітно-забірних відомостях не заслуговують на увагу.
З урахуванням вищезазначеного, суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.
Згідно ч.1 ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення –без змін, якщо визнає, що судом не допущено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 210, 2201, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –
У Х В А Л И Л А :
Касаційну скаргу Колективного підприємства «Катіль»залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2007 року у справі №10/116-НА (22а-36/07) залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 –238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий:
Т.М.Шипуліна
Судді:
М.І. Костенко
А.О.Рибченко
О.І. Степашко
М.О.Федоров
Суддя Т.М. Шипуліна
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 23.08.2011 |
Оприлюднено | 27.09.2011 |
Номер документу | 18261419 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Шипуліна Т.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні