Постанова
від 16.07.2008 по справі 4/37
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

4/37

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.2008 № 4/37

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Вербицької О.В.

Гарник Л.Л.

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЖІ ПІ С ТРЕЙД"

на рішення Господарського суду м.Києва від 02.04.2008

у справі № 4/37 (Борисенко І.І.)

за позовом Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Південьагропереробка"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЖІ ПІ С ТРЕЙД"

третя особа відповідача

третя особа позивача

про стягнення 137735,91 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖІ ПІ С ТРЕЙД» про стягнення 130.720,00 грн. боргу, 6.134,19 грн. пені, 1.070,28 грн. 3% річних та 261,44 грн. інфляційних витрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 4/37 від 02.04.2008 (далі – Рішення суду) позов задовольнити частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Джі Пі С Трейд» (юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 34-Б, код ЄДРПОУ 34047937) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Південьагропереробка» (юридична адреса: Одеська обл., Біляївський р-н, с. Мирне, вул. Крайня, 1-А, 67652, код ЄДРПОУ 31822249) 130.720,00 грн. основного боргу, 1.070,28 грн. - 3% річних, 261,44 грн. інфляційних витрат, 1.320,51 грн. витрат на сплату державного мита та 110 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині позову про стягнення пені відмовлено.

Не погоджуючись з Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив прийняти нове, яким скасувати рішення Господарського суду м. Києва у справі № 4/37 від 02.04.2008 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 1.070,28 грн. 3 % річних та 261,44 грн. та інфляційних, в іншій частині Рішення господарського суду м. Києва - залишити без змін.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Скаржник зазначає, що підстави виникнення господарських зобов'язань між суб'єктами господарювання визначенні в ст. 174 ГК України, зокрема, - договір. При укладанні договору сторони погоджують всі істотні умови, як передбачено ст. 180 ГК України. У тому числі сторони погоджують штрафні санкції, які винна сторона сплачує при невиконанні умов договору. Укладений між позивачем та відповідачем договір купівлі-продажу №132 від 05.09.2006 не встановлює відповідальності відповідача за порушення зобов'язання. З цих підстав скаржник вважає, що позивач необґрунтовано нарахував 1.070,28 грн. 3% річних та 261,44 грн. інфляційних.

Також апелянт стверджує, що позивач самостійно змінив умови договору, змінивши термін придатності товару, який поставлявся, з 2 років на 1 рік. Така зміна терміну придатності є істотною зміною умов договору. Позивачу було відомо, що товар придбавався для подальшої реалізації у торгівельній мережі ТОВ «МЕТРО Кеш енд Кері Україна», де термін придатності товару у 2 роки був суттєвою умовою договору. Таким чином відповідач мав складнощі з реалізацію товару.

Скаржник вважає, що при задоволенні вимог позивача в частині нарахованих 3% річних та інфляційних судом не враховані інтереси відповідача, що заслуговують на увагу відповідно до ст. 233 ГПК України, та згода позивача на відмову від штрафних санкцій, викладена в листі вих. № 24/03-1 від 24.03.2008.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2008 апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 25.06.2008.

У судовому засіданні 25.06.2008 у суду виникла необхідність витребувати додаткові докази у справі.

Ухвалою від 25.06.2008 розгляд апеляційної скарги відкладено на 09.07.2008 на 14 год. 40 хв.; зобов'язано позивача надати суду письмові пояснення з приводу того, чому позивачем було поставлено відповідачу згідно з договором від 05.09.2006 № 132 огірки, термін придатності яких становив 1 рік, в той час як умовами вказаного договору (Додаток 2) було погоджено поставку огірків з терміном придатності 2 роки; зобов'язано відповідача надати суду докази (договори, накладні інші первинні документи) кінцевої реалізації огірків, отриманих ним від позивача за договором від 05.09.2006 № 132, про яку відповідач зазначає в абзаці першому сторінки другої апеляційної скарги; викликано для участі у засіданні суду повноважних представників учасників судового процесу.

У судове засіданні 09.07.2008 представники сторін не з'явились, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою від 09.07.2008 розгляд апеляційної скарги відкладено на 16.07.2008 на 14 год. 40 хв.

Представник відповідача у судове засідання 16.07.2008 не з'явився.

Представник позивача у судовому засіданні 16.07.2008 заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване Рішення суду як таке, що прийняте з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Південьагропереробка» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЖІ ПІ С ТРЕЙД» було укладено договір купівлі-продажу № 132 від 05 вересня 2006 року.

Відповідно до умов договору Продавець (СТОВ «Південьагропереробка») прийняв на себе зобов'язання поставити у власність Покупця (ТОВ «ДЖІ ПІ С Трейд») товар (огірки мариновані під торгівельною марко «АRО»), а Покупець у свою чергу зобов'язався прийняти товар і здійснити оплату за отриману кількість товару.

Позивач на виконання умов договору поставив Відповідачу товари на загальну суму 126.730,00 грн., що підтверджується накладними № МРНк- 0в836 від 26.02.2007 на суму 55.100,00 грн., № МРНк - 520 від 01.03.2007 на суму 71.630,00 грн.

Також разом з товаром Відповідачу було передано піддони згідно з накладною №МРНк - 522 від 01.03.2007 на суму 3.990,00 грн.

Всього вартість товарів та піддонів складає 130.720,00 грн.

Згідно з п. 1.2 договору купівлі-продажу № 132 від 05 вересня 2006 року право власності на товар переходить від Продавця до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує факт передачі товару.

Позивач надав суду довіреність на отримання матеріальних цінностей серія ЯНИ № 780924, згідно з якою Подоляко Михайла Йосопивича було уповноважено отримати від Позивача товар.

Факт прийняття відповідачем товару підтверджується вищенаведеними доказами та визнається відповідачем у апеляційній скарзі.

Згідно з п. 5.2. договору купівлі-продажу № 132 від 05 вересня 2006 року Покупець має здійснити оплату через 40 календарних днів з моменту поставки, чого відповідачем не було зроблено, в зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 130.720,00 грн.

Позивач 20 квітня 2007 року направив відповідачу претензію з вимогою провести розрахунок заборгованості.

Позивач 25.04.2007 отримав від відповідача відповідь на претензію, згідно з якою Відповідач гарантував сплату заборгованості після вирішення всіх проблемних питань з ТОВ «МЕТРО Кеш енд Кері України», посилаючись на те, що товар, який був отриманий від Позивача був переданий на реалізацію торгівельному центру МЕТРО, де залишились його залишки та ТЦ МЕТРО планує здійснити його повернення.

Заборгованість відповідача у розмірі у розмірі 130.720,00 грн. підтверджується матеріалами справи, визнається відповідачем та її стягнення за рішенням суду у апеляційній скарзі не оскаржується.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання, згідно зі ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач порушив умови договору № 132 від 05 вересня 2006 року, а також вимоги ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексу, інших актів законодавства.

Матеріалами справи підтверджено і відповідачем не заперечується, що борг відповідача за поставлений товар та вартість піддонів становить 130.720,00 грн., а тому ця сума має бути стягнута з відповідача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач не спростував доказів, наданих позивачем в підтвердження своїх позовних вимог.

Крім того колегія суддів відзначає, що позивачем правомірно заявлена вимога про стягнення з відповідача на підставі статті 625 Цивільного кодексу України трьох відсотків річних (1.070 грн. 28 коп.) ті індексу інфляції (261 грн. 44 коп.).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума збитків від зміни індексу інфляції згідно з розрахунком, наданим позивачем, склала 261 грн. 44 коп., а три відсотки річних – 1.070 грн. 28 коп.

Вказаний розрахунок, перевірений колегіє суддів, відповідає положенням законодавства.

Скаржник зазначає, що підстави виникнення господарських зобов'язань між суб'єктами господарювання визначенні в ст. 174 ГК України, зокрема, - договір. При укладанні договору сторони погоджують всі істотні умови, як передбачено ст. 180 ГК України. У тому числі сторони можуть погодити штрафні санкції, які винна сторона сплачує при не виконанні умов договору.

При цьому скаржник помилково стверджує, що оскільки укладений між позивачем та відповідачем договір купівлі-продажу № 132 від 05.09.2006 не передбачає сплати збитків від зміни індексу інфляції та трьох відсотків річних, то за таких обставин вказані суми не можуть бути стягнуті з відповідача.

Колегія суддів відзначає, що сума збитків від зміни індексу інфляції у розмірі 261 грн. 44 коп. та три відсотки річних – 1.070 грн. 28 коп. підлягають стягненню з відповідача в силу положень ст. 625 Цивільного кодексу України, і їх стягнення не ставиться в залежність від того, передбачені вони договором, чи ні.

Скаржник також вважає, що при задоволені вимог позивача в частині нарахованих 3% річних та інфляційних судом не врахована згода позивача на відмову від штрафних санкцій викладена в листі вих. № 24/03-1 від 24.03.2008.

З цього приводу колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно з позовною заявою позивач спросить стягнути з відповідача 130.720,00 грн. основного боргу, 6.134,19 грн. пені, 1.070,28 грн. 3% річних та 261,44 грн. інфляційних витрат.

Жодних заяв позивача про зменшення розміру позовних вимог чи часткової відмови від них матеріали справи не містять. Представник позивача у судовому засіданні також підтвердив, що позивач від вимог про стягнення з відповідача збитків від зміни індексу інфляції та трьох відсотки річних не відмовлявся.

При цьому відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, лише до прийняття рішення по справі.

Лист позивача за вих. № 24/03-1 від 24.03.2008 в розумінні ГПК України не є заявою про уточнення (зміну, зменшення) позовних вимог, чи про відмову від них, а тому вказаний лист колегію суддів до уваги не береться.

Крім того, у вказаному листі позивачем зазначено лише про можливість його погодження на зменшення розміру штрафних санкцій без зазначення конкретних розмірів, сум тощо.

Також апелянт стверджує, що позивач самостійно змінив умови договору, змінивши термін придатності товару, який поставлявся з 2 років на 1 рік. Така зміна терміну придатності є істотною зміною умов договору. Позивачу було відомо, що товар придбавався для подальшої реалізації у торгівельній мережі ТОВ «МЕТРО Кеш енд Кері Україна», де термін придатності товару у 2 роки був суттєвою умовою договору. Таким чином відповідач мав складнощі з реалізацію товару.

Як встановлено колегією суддів, умовами договору № 132 від 05 вересня 2006 року дійсно було передбачено поставка товару з терміном придатності – 2 роки.

Відповідно до ст. 677 ЦК України законом або іншими нормативно-правовими актами може бути встановлений строк, зі спливом якого товар вважається непридатним для використання за призначенням (строк придатності).

Строк придатності товару визначається періодом часу, який обчислюється з дня його виготовлення і протягом якого товар є придатним для використання, або терміном (датою), до настання якого товар є придатним для використання.

Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, на який встановлено строк придатності, з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до спливу цього строку.

Відповідно до ст. 678 ЦК України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:

1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару.

Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до продавця або виготовлювача товару.

Положення цієї статті застосовуються, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншим законом.

Разом з тим, колегією суддів встановлено, що вищевказаний товар було прийнято відповідачем без зауважень та в подальшому реалізовано у повному обсязі, що також визнається відповідачем у апеляційній скарзі. Відповідач наданими йому правами, передбаченими ст. 678 ЦК України, не скористався.

При цьому апелянт не оскаржує рішення Господарського суду міста Києва у справі № 4/37 від 02.04.2008 в частині стягнення з відповідача 130.720,00 грн. основного боргу.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 6.134 грн. 19 коп. задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення.

Сторони не визначили в договорі грошову суму, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення.

Відповідно до ст. 547 ЦК України угода про неустойку повинна бути укладена в письмовій формі. Недодержання письмової форми тягне недійсність угоди про неустойку, в даному разі пені.

Таким чином в частині позову про стягнення пені суд першої інстанції цілком обґрунтовано відмовив позивачу з підстав, викладених вище.

Витрати по оплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно зі ст. 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва у справі № 4/37 від 02.04.2008 прийнято з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 33, 49, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ: