Постанова

від 16.07.2008 по справі 38/73-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

38/73-08

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2008 р.                                                           Справа № 38/73-08  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді  ,   

при секретарі Чудновській І.І.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача -  Столяров М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 1263Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 06.05.08 р. по справі № 38/73-08

за позовом ТОВ Виробничо-комерційної фірми "НАЙС", м. Дніпропетровськ

до ТОВ "Енергосервіс", м. Харків

про стягнення 14500,00 грн.

встановила:

У березні 2008 р. позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення  з відповідача 14500 грн. заборгованості отриманої відповідачем як попередньої плати, внаслідок прострочення відповідачем виконання зобов'язання з поставки товару, що спричинило втрату інтересу позивача до прийняття виконання в натурі.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.05.2008 р. по справі № 38/73-08 (суддя –Жельне С.Ч.) в задоволенні позовних вимог - відмовлено.

Рішення мотивоване з тих підстав, що договір № 02/06м від 2.06.2003 р. є неукладеним, позивачем безпідставно перераховано та отримано відповідачем 14500 грн., сплачених позивачем за платіжними дорученнями № 515 від 02.06.2003 р., № 515 від 02.06.2003 р., № 569 від 01.07.2003 р., але права самостійно змінювати підстави позову діючим ГПК України –не передбачено.

Позивач з рішенням господарського суду Харківської області не погоджується, вважає рішення необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу, в якій просить  рішення частково скасувати, в позові відмовити, визнати недійсним договір поставки та зобов'язати відповідача повернути позивачеві грошові кошти, отримані ним в якості попередньої оплати.

У апеляційній скарзі позивач зазначив, що судом першої інстанції були відхилені його позовні вимоги на тій підставі, що зобов'язання відповідача за договором № 02/06м від 02.06.2003 р. не виникли, оскільки сторонами при укладанні договору не було узгоджено ціну товару, що мав поставлятися за договором, що в свою чергу свідчить про недосягнення згоди з цієї істотної умови договору поставки, саме тому договір визнаний неукладеним. Разом з тим, судом констатовано факт безпідставності перерахування позивачем, одержання та утримання відповідачем 14500 грн., сплачених позивачем за платіжними дорученнями № 515 від 02.06.2003 р. та № 569 від 01.07.2003 р.

До того ж, позивач посилається на те, що згідно рішення № 20/622 від 20.04.2004 р. Верховного Суду України, якщо предметом судового розгляду є угода, яка укладена до 01.01.2004 р., то судам немає потреби у своєму рішенні посилатись на норми нового Цивільного кодексу.

На думку позивача, суд першої інстанції зобов'язаний був застосувати в обов'язковому порядку імперативну норму ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР, відповідно до положень якої по недійсній угоді кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою. Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 р. "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" при задоволенні позову суд в одному рішенні постановляє про визнання угоди недійсною і про застосування передбачених законом наслідків. Така правова позиція знаходить свій вираз і у постановах Верховного Суду України. Так, у постанові від 11.02.2003 р. Верховний Суд України вказав, що проведення реституції між сторонами недійсного договору є обов'язком суду, який визнав угоду недійсною.

Позивач в судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений належним чином про час та місце розгляду апеляційної скарги, нез'явлення позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Відповідач з обставинами, викладеними у апеляційній скарзі не погоджується,  надав заперечення на апеляційну скаргу, вважає рішення законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з посиланням на те, що позивач у апеляційній скарзі просить суд змінити предмет позову. Відповідно до ч. 3 ст. 101 ГПК України в апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, перевіривши матеріали справи, вислухавши представника відповідача встановила, що 02.06.2003 р.  між сторонами був укладений договір № 02/06м на поставку молока, згідно з яким відповідач повинен був відвантажувати позивачу товар /молоко/  по ціні зазначений в додатках, яка може змінюватись, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити товар по перерахунку узгодженому сторонами.

       Пунктом 2.1. договору № 02/06м від 02.06.2003 р. передбачено, що кількість та вартість товару можуть змінюватись за домовленістю сторін, при цьому має бути підписаний додаток з зазначенням ціни або інших умов придбання товару, а п. 2.3, 2.4 договору зазначено, що порядок оплати встановлюється сторонами в додатках до договору, кінцева вартість і кількість товару визначається відповідними товаросупровідними документами і накладними, в яких зазначаються всі расходження в показниках необхідних для перерахунку і які  є розрахунковими документами.

В додатку № 1 до договору № 02/06м “Погодження умов закупки” сторони узгодили умови базової ціни молока різних сортів, що договірна ціна змінюється в залежності від умов, строк оплати попередня оплата, що ціна визначається на час продажу сировини. Отже, враховуючи особливості  та сезонність товару /молока/ сторони узгодили ціну товару, яка повинна зазначатися в накладних на час продажу товару.

На виконання умов договору за платіжним дорученням № 515 від 02.06.2003 р. позивач перерахував відповідачу 10000 грн., а за платіжним дорученням № 569 від 01.07.2003 р. позивач перерахував відповідачу 4500 грн., як попередню оплату за товар, що мав бути поставлений за договором.

Позивач листом від 21.12.2007 р. вих. № 128 направив вимогу відповідачу про поставку молока за договором № 02/06м за цінами, які існують в даному регіоні на час виконання зобов'язання. Позивач повторно звернувся до відповідача з такою ж вимогою листом від 23.01.2008 р., який відповідач отримав 25 січня 2008 р. Вимоги позивача про поставку молока залишились без реагування з боку відповідача та товар не був переданий.

 Відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем /попередня оплата/ покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі –продажу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

В зв'язку з не переданням оплаченого товару  позивач обґрунтовано вимагав повернення суми попередньої оплати і позовні вимоги підлягали задоволенню.

Суд першої інстанції посилаючись на вимоги ст. 153 Цивільного кодексу УРСР, ст. 254 Цивільного кодексу УРСР, згідно з якими істотною умовою договору на поставку товарів є ціна товарів, безпідставно всупереч матеріалам справи вважав, що доказів погодження ціни товару у інший спосіб, у інших документах тощо, сторони  не надали, сторонами не було узгоджену ціну товару, що мав поставлятись за договором, що свідчить про недосягнення згоди з цієї істотної умови договору поставки і договір на поставку № 02/06м від 02.06.2003 р. не є укладеним.

При цьому, суд першої інстанції не досліджував умов договору, не звернув уваги на особливості товару /молока/, його сезонний характер і необхідність визначення ціни на день продажу, з зазначенням ціни у накладних, згідно з умовами договору, узгодженими сторонами.

В зв'язку з чим, зробив необґрунтований висновок про не узгодження ціни та не укладання договору на поставку № 02/06м від 02.06.2003 р.

Крім того, суд першої інстанції посилаючись на рішенням господарського суду Харківської області від 10 жовтня 2007 р. по справі № 47/401-07 та постанову Вищого господарського суду України від 20.12.2007 р., якими встановлено, що між сторонами був укладений договір на поставку № 02/06м від 02.06.2003 р. безпідставно зробив висновок про те, що факту досягнення згоди сторонами з  усіх істотних умов договору поставки вищевказаними судовими актами встановлено не було. Як свідчать матеріали справи, у зазначених рішенням судів першої та касаційної інстанції встановлено, що  на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки № 02/06м від 02.06.2003 р. позивач перерахував відповідачу попередню оплату, тобто зазначеними рішеннями встановлений факт укладання та часткового виконання умов договору.

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час  розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Суд першої інстанції безпідставно спростував факт встановлений рішеннями судів першої та касаційної інстанції, вважав договір не укладеним та необґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

         Колегія суддів вважає, що уклавши договір поставки № 02/06м від 02.06.2003 р. та виконавши його умови в частині попередньої оплати позивач  при  не переданні товару має право на повернення суми попередньої оплати, згідно зі ст. 693 ЦК України.

 В зв'язку з чим, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги – задоволенню.  

  Посилання позивача  та вимоги, викладені в апеляційній скарзі, безпідставні та не підлягають задоволенню, так як відповідно до ч. 3 ст. 101 ГПК України в апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.  

 Додаткові вимоги позивача, зазначені в апеляційній скарзі, про визнання недійсним договору поставки та зобов'язання відповідача повернути позивачеві грошові кошти, отримані ним в якості попередньої оплати, на підставі ст. 48 ЦК УРСР не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

  Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів вважає доводи, викладені в апеляційній скарзі такими, що не відповідають матеріалам справи та нормам діючого законодавства, а рішення суду першої інстанції  незаконним та необґрунтованим.

Таким чином, рішення господарського суду  не відповідає нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи та підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню, керуючись ст. 693 ЦК України, ст.ст.101-105 ГПК України, судова колегія

постановила:

Рішення господарського суду Харківської області від 06.05.2008 р. по справі № 38/73-08 скасувати та прийняти нове рішення.

Позов задовольнити.

       Стягнути з ТОВ "Енергосервіс", м. Харків (61098, м. Харків, вул. Куряжанська, 12, п/р 26000301810265 у Ленінському відділенні Промінвестбанку, ідентифікаційний код 30160427) на користь ТОВ Виробничо-комерційної фірми "НАЙС", м. Дніпропетровськ (49074, м. Дніпропетровськ, вул. Батумська, 11, п/р 26001104292051 в КБ «Приватбанк», ідентифікаційний код 19311369) -  14500 грн. попередньої оплати, 140,5 грн. держмита, 118 грн. судових витрат, 70,5 грн. держмита по скарзі.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.  

         Головуючий суддя                                                                    Могилєвкін Ю.О.  

                                 Судді                                                                      

Повний текст постанови підписано 16.07.2008 р.