Постанова

від 17.07.2008 по справі 9/54 а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/54 А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.08                                                                                           Справа№ 9/54 А

Час: 17 год. 30 хв.

Гоcподарський суд Львівської області в складі  судді Данко Л.С.

При секретарі Козак І.Б.

Розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: Державної податкової інспекції у Миколаївському районі Львівської області, м. Миколаїв Львівської області,

До відповідача-1: Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства “СІРКА”, м. Новий Розділ Львівської області,

До відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛТИС”, м. Київ,

Про: визнання недійсним договору № 1/52 від 24.04.2003 року укладеного між Роздільським державним гірничо-хімічним підприємством “СІРКА” та Товариством з обмеженою відповідальністю “АЛТИС”, застосування правових наслідків визнання господарсько –договірних зобов”язань недійсними, передбачені ст. 208 Господарського кодексу України при наявності наміру в однієї сторони.

За участю представників сторін:

від Позивача: начальник юридичного відділу ДПІ у Миколаївському районі Львівської області Яцук Галина Михайлівна, за довіреністю від 06.06.2008р. № 49/10-007,  місце праці: ДПІ у Миколаївському районі, м. Миколаїв, проспект Грушевського, 4 “а”, Львівської області.

Від Відповідача-1:  заступник директора з економіки головний бухгалтер Свереняк Іван Іванович за довіреністю № 11-115 від 24.03.2008р., місце праці: Роздільське ДГХП “Сірка”, м. Новий Розділ, вул. Гірнича, 2 Львівської області,

Від відповідача-2: не прибув.

Сторонам, які беруть участь у справі, роз'яснено зміст ст.ст. 27, 29, 49, 51 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме їх процесуальні права та обов'язки, зокрема право заявляти відводи. Заяв та клопотань про відвід судді та секретаря судового засідання не заявлено та не подано.

Сторонам повідомлено про повне  фіксування судового процесу технічними засобами.

Суть спору: розглядається адміністративна справа за позовом Державної податкової інспекції у Миколаївському районі Львівської області, м. Миколаїв Львівської області, до відповідача-1: Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства “СІРКА”, м. Новий Розділ Львівської області, до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛТИС”, м. Київ, про: визнання недійсним договору № 1/52 від 24.04.2003 року укладеного між Роздільським державним гірничо-хімічним підприємством “СІРКА” та Товариством з обмеженою відповідальністю “АЛТИС”, застосування правових наслідків визнання господарсько –договірних зобов”язань недійсними, передбачені ст. 208 Господарського кодексу України при наявності наміру в однієї сторони.

           Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю,  надав суду документи, які вимагалися судом, в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просить суд постановити рішення, яким визнати недійсним договір № 1/52 від 24.04.2003 року, який укладено між Роздільським державним гірничо-хімічним підприємством “СІРКА” та Товариством з обмеженою відповідальністю “АЛТИС”, застосувати правові наслідки визнання господарсько –договірних зобов”язань недійсними, передбачені ст. 208 Господарського кодексу України при наявності наміру в однієї сторони, на думку позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛТИС”.

Представник відповідача –1, позову не визнає, просить в позові відмовити з тих підстав, що умисел ТзОВ “Алтис” не доведено позивачем належними та допустимими доказами станом на дату укладення оспорюваного договору на приховування від оподаткування доходів, зазначив, що державна реєстрація ТзОВ “Алтин” скасована після набрання рішенням  Господарського суду м. Києва від 12.01.2005р. законної сили, тому зазначене рішення не доводить факту відсутності ТзОВ “Алтис” державної реєсторації станом на час виникнення оспорюваного зобов”язання, вважає, що незнаходження відповідача-2 за юридичною адресою не може бути покладено на вину відповідача-1, так як чинним законодавством не передбачено обов”язку покупця (замовника)  права перевіряти достовірність даних, які вказуються  продавцем (виконавцем) в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності з ПДВ, намірів продавця (виконавця) щодо сплати ним податків до бюджету, вважає вимогу позивача в частині застосування статті 208 ГК України такими, що повинні застосовуватися лише в межах визначених статтею 250 ГК України –протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб”єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом, так як вважає зазначені санкції адміністративно-господарськими.

Відповідач-2 в судове засідання не прибув, повідомлення повертаються без вручення адресату з позначкою ”адресат вибув”.

Виходячи з Інформаційного листа ВГС України від 02.06.2006р. № 01-8/1228 –повернення без вручення адресату кореспонденції з ухвалами суду, суд вважає належними доказами виконання господарським судом обов”язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Справа розглядається відповідно до частини 4 статті 128 КАС України, яка передбачає, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Суд заслухав пояснення представників сторін, оглянув та дослідив подані докази та ВСТАНОВИВ.

           Позивач звернувся з позовом до господарського суду 21.11.2004р.

           08.02.2005р. господарським судом Львівської області було постановлено рішення у справі № 5/3328-23/329 (том 1, а.с. 70-71), позов задоволено частково, визнано недійсним договір № 1/52 від 24.04.03р., в позовній вимозі про застосування правових наслідків визнання угод недійсними, що передбачені ст. 49 ЦК УРСР відмовлено. Зазначене рішення від 8 лютого 2005 року та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 17 травня 2005 року були скасовані  ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 грудня 2006 року (том 1, а.с. 166-169) та справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

          03.04.2007р. господарський суд Львівської області прийняв постанову у справі №  5/510-22/74А(5/3328-23/329), якою відмовив позивачу у задоволенні позову повністю (том 2, а.с. 17-20). Постанова господарського суду від 03.04.07р. у даній справі була 17 січня 2008 року скасована ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду       (том 2, а.с. 75) та справа направлена до суду першої інстанції на новий розгляд.

            23.02.2008р. господарським судом відкрито провадження у справі № 9/54А (5/510-22/74А(5/3328-23/329).  

            Як вбачається з матеріалів даної справи ( том 1, а.с. 124 - 129) у позивача відбулася реорганізація відповідно до наказу Державної податкової адміністрації України від 05.12.2005р. № 545, за наслідками якої  Миколаївська міжрайонна державна податкова інспекція у Львівській області переіменована на Державну податкову інспекцію у Миколаївському районі, що підтверджується довідкою про включення до ЄДРПОУ № 112, є юридичною особою, їй присвоєно ідентифікаційний № 34166951, Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 462586, дата проведення державної реєстрації 07.04.2006р., номер запису про державну реєстрацію      1 401 121 0000 000379.  

            Державна податкова інспекція у Миколаївському районі Львівської області (м. Миколаїв, пр-т. Грушевського, 4 корп. ”а” (код ЄДРПОУ 34166951) є правонаступником реорганізованої Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції у Львівській області.

            В судовому засіданні встановлено, що судом не було проведено заміни  сторони, а саме: Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції у Львівській області (позивача) правонаступником: Державною податковою інспекцією у Миколаївському районі Львівської області.

           Виходячи із наведеного та керуючись статтею 55 КАС України, суд ухвалив, допустити процесуальну заміну позивача правонаступником: Державною податковою інспекцією у Миколаївському районі Львівської області та роз”яснити позивачу, що усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов”язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов”язкові для особи, яку він замінив.

          Позивачем (до реорганізації Миколаївською міжрайонною державною податковою інспекцією (м. Миколаїв Львівської області), з 07.04.2006р. (з дати проведення державної реєстрації) Державною податковою інспекцією у Миколаївському районі (м. Миколаїв Львівської області) 08.08.2003р. була проведена позапланова документальна тематична перевірка  згідно п. “в” ст. 3 Указу Президента України “Про деякі заходи з перегулювання підприємницької діяльності” від 23.07.1998р. № 817/98 (із змінами та доповненнями) стосовно Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства “Сірка” ( відповідача-1 по справі) з питань правомірності відшкодування з бюджету ПДВ по декларації за квітень, травень, червень 2003р.

         На підставі даної перевірки було складено довідку від 15.08.2003р. за № 96-230/23-239/05792891 “Про результати тематичної документальної перевірки з питань правильності обчислення та правомірності відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства “Сірка”, код ЄДРПОУ 05792891 за квітень, травень, червень 2003 року”.

          Вищезазначеною перевіркою  позивачем відповідача-1 встановлено, що 24.04.2003 року  між відповідачем-2 (ТзОВ “АЛТИС”) та відповідачем-1 (Роздільським ДГХП “Сірка”)  укладено договір № 1/52, предметом якого є купівля-продаж машини постійного струму ГПЭ2500.750УХЛЗ –в кількості двох одиниць по ціні 580 тис. грн.. за одну одиницю, на загальну суму 1160 тис. грн.., включаючи податок на додану вартість 193333 грн. 00 коп.

        Згідно п. 1.2. договору № 1/52 від 24.04.03р., оплата за договором проводиться на основі виставленого рахунку.

        Виконання договору № 1/52 від 24.04.03р., підтверджується податковою накладною № 186 від 30.04.2003р. на суму 1160000 грн. 00 коп., у тому числі податок на додану вартість 193333 грн. 34 коп.

        Відповідно до Листа ДПІ у Печерському районі м. Києва ( вих. № 9432/7/23-10/-85 від 03.09.03р. ТзОВ “Алвис” за юридичною адресою не знаходиться, місцезнаходження не встановлено, останній звіт до ДПІ у Печерському районі м. Києва було подано у листопаді 2002 року.

       Згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2005 року № 36/27, скасовано державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛВИС”      (01014, м. Київ, пров. Бастіонний, 9, код ЄДРПОУ 32160015), зобов”язано державного реєстратора створити ліквідаційну комісію для вжиття заходів щодо припинення юридичної особи у зв”язку з її ліквідацією.

         Рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2005 року № 36/27 набрало законної сили і є обов”язковим до виконання на всій території України.

         Як вбачається з матеріалів даної справи, відповідачем-2 суми податку на додану вартість до бюджету не сплачувалися, в т.ч. і за спірним договором, тобто діями цього товариства завдано шкоду інтересам держави, в силу статті 67 Конституції України, яка передбачає, що кожен зобов”язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

         Крім того, відповідачем-2  з листопада 2002 року не подавалися до податкового органу звіти про фінансово-господарську діяльність, хоча одержувались кошти на розрахунковий рахунок, зокрема суми ПДВ, які підлягали перерахуванню до Державного бюджету України.

         Разом з тим, судом встановлено, що при заповненні податкової накладної № 186 від 30.04.03р., порушено Порядок заповнення податкової накладної, затверджений наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037, а саме: у даній податковій накладній індивідуальний податковий номер продавця –ТзОВ “Алтис” № 521600126551, не відповідає номеру, зазначеному у свідоцтві про реєстрацію платника податку на додану вартість, виданого відповідачу-2 ДПІ у Печерському районі м. Києва - № 321600126551.

             Таким чином, сума ПДВ у розмірі 193333 грн. 34 коп., за договором № 152 від 24.04.03р. Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Алтис” у складі податкових зобов'язань не відображалась та не сплачувалась до бюджету.

              Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Контроль за виконанням вказаної статті покладено на органи державної податкової служби.

              Крім цього, відповідно до п.1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість », бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету, у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом, а не з самого факту існування  зобов'язань по сплаті податку в ціні товару.

              За змістом Закону України «Про податок на додану вартість», право на податковий кредит, в тому числі на відшкодування податку, виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару.

              Так, норма п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 цього Закону, крім визначених судом обов'язкових підстав виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, передбачає обов'язкову наявність ще й такої підстави, як сплата платником податку у звітному періоді відповідних сум податку. Тобто, законодавцем чітко передбачено, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України.

                Висновок про те, що відшкодуванню підлягають лише суми, які були сплачені до бюджету випливає з самої суті поняття податку, його основної функції - формування доходів Державного бюджету України ( п.19 ст.1, ст.9 Бюджетного кодексу України ), а також з поняття платника податку - особи, яка згідно Закону України «Про податок на додану вартість », зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем ( п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»).

               Тобто, як вбачається із системного аналізу вищевказаних норм, Законом України «Про податок на додану вартість »встановлений прямий зв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку.

               При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування такого податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку.

               При цьому, зазначенні твердження, щодо аналізу правових норм викладені у Постанові Верховного суду України від 19.04.2005 року.

               Аналогічною є позиція Вищого адміністративного суду України, яка викладена у довідці "Про вивчення та узагальнення судової практики Вищого адміністративного суду України про відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету", в якій зазначається про те, що суд в кожному конкретному випадку має перевіряти факт надмірної сплати податку на додану вартість платником, який підлягає встановленню в судовому процесі як юридичний факт, оскільки з ним Закон пов'язує виникнення права платника податку на отримання бюджетного відшкодування.

               Таким чином несплата Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою        «Алтис” податку на додану вартість до бюджету свідчить про порушення чинного законодавства України відповідачем-2 у даній справі.

               Як зазначено в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки" від 25.07.2002 року № 1056, до угод, які укладені з метою, за відомо суперечною інтересам держави та суспільства належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів.

               Крім цього, у вказаній постанові зазначено, що доказами спрямованості умислу суб'єкта оспорюваних угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути надані податковими органами відомості про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих документів, неподання звітності, відсутність за юридичною адресою.

             Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

             Згідно з ст. 174 Господарського кодексу України, підставою виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інша угода.

            Згідно з п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", органи державної податкової служби уповноважені подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними.

            З матеріалів справи вбачається, що відповідач-2 з листопада 2002 року звітність про фінансово-господарську діяльність до ДПІ у Печерському районі м. Києва не подає, за місцем юридичної адреси не знаходиться, податок на прибуток та податок на додану вартість не нараховував та до бюджету не сплачував.

           При цьому, матеріали справи свідчать, що відповідач-2 саме в цей період здійснював фінансово-господарську діяльність, зокрема, спірний договір № 1/52 був укладений 24.04.2003 року.

           Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача, з урахуванням  уточнень позовних вимог та пояснень позивача від 10.04.2008р. за № 4041/10/10-007, в частині про визнання недійсним спірного договору № 1/52 від 24.04.2003 року укладеного між Роздільським державним гірничо-хімічним підприємством “СІРКА” та Товариством з обмеженою відповідальністю “АЛТИС” підлягають до задоволення.

          Позивач, крім того, просить про застосування правових наслідків визнання господарсько –договірних зобов”язань недійсними, передбачені ст. 208 Господарського кодексу України при наявності наміру в однієї сторони.

          Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

         Згідно ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною —з другої сторони стягується все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути Повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

          Статтею 242 ГК України передбачено, що  разі порушення суб”єктом господарювання встановлених правил обліку або звітності щодо сплати зборів (обов”язкових платежів) або несплати чи неповної сплати сума, яку належить сплатити, стягується до відповідного бюджету.

          Відповідно до статті 250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб”єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб”єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

         З матеріалів справи вбачається, що відповідачем-2 вчинено порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності –шляхом укладення спірного договору у період, коли ним не подавалися до податкового органу відповідна звітність та не сплачувалися відповідні податки і збори, про що зазначено вище у цій постанові, 24.04.2003р. Податковим органом виявлено зазначене вище порушення  за наслідками перевірки Роздільського ДГХП “Сірка” -  15.08.2003р., що підтверджується  довідкою № 96-230/23-239/05792891, відтак вимога позивача в частині  застосування наслідків, передбачених статтею 208 ГК України,  до задоволення не підлягає.

        У відповідності до ст. 71 КАС України, кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

        Судом досліджувалися наступні докази: позовна заява позивача (том 1, а.с. 6-9), свідоцтво про державну реєстрацію (том.1, а.с. 10), довідка ЄДРПОУ (том.1 а.с. 11, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ (том1, а.с. 12), довідка  від 18.03.03р. № 96-230/23-239/0592891 з додатками (том 1, а.с. 13-26), довідка ДПІ у Печерському районі від 03.09.03р. № 9432/1/23-10/085 та від 12.01.04р. № 90/7/19-106 (том.1, а.с. 27, 28), договір № 1/52 від 24.04.2003р. ( том 1, а.с. 29), податкова накладна № 186 (том 1, а.с. 30), Статут ТзОВ “АЛТИС” (том. 1, а.с. 31-41), свідоцтво про державну реєстрацію ТзОВ “Алтис” (том 1, а.с. 42), довідка про включення до ЄДРПОУ № 13405/02 ТзОВ “Алтин” (том 1, а.с. 43), свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ТзОв “Алтис” (том 1, а.с. 44), довідка з Головного управління статистики у Львівській області (том. 1, а.с. 54), уточнення до позову (том. 1, а.с. 62-63), рішення господарського суду у справі № 5/3328-23/329 від 08.02.05р. ( том 1, а.с. 70-71), рішення господарського суду міста Києва у справі № 36/27 від 12.01.05р. ( том 1, а.с. 98-99),  постанова Львівського апеляційного господарського суду від 17.05.05р. у справі № 5/3328-23/329 ( том 1, а.с. 113-114), документи про реорганізацію позивача ( том 1, а.с. 124, 125, 126, 127, 128 та а.с.  142, 143, 144,  145, 146), ухвала ВАС України від 20 грудня 2006р. (том 1, а.с. 166-169), уточнення позовних вимог ( том 2, а.с. 6-7), довідка про включення до ЄДРПОУ Роздільського ДГХП “Сірка” (том 2, а.с. 12), постанова Господарського суду Львівської області від 03.04.07р. у справі № 5/510-22/74а (5/3328-23/329) (том 2, а.с. 17-20), ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду (том 2, а.с. 75), довіреність на представника ДПІ у Миколаївському районі від 06.06.08р. № 49/10-007, докази про відсутність за юридичною адресою ТзОВ “АЛТИС”, довідка ЄДРПОУ № 234 Роздільського ДГХП “Сірка”, свідоцтво про державну реєстрацію серії А00 № 383345 Роздільського ДГХП “Сірка”, Статут Роздільського ДГХП “Сірка”, довіреність на представника Роздільської ДГХП “Сірка” № 11-115 від 24.03.08р., письмове пояснення ДПІ у Миколаївському районі від 10.04.08р. № 4031/10/10-007, відзив на позовну заяву № 11-112 від 24.03.08р.

          Суд заслухав пояснення представників позивача та відповідача-1, оглянув та дослідив докази у справі, оцінив їх в сукупності, прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення частково, а саме: позовні вимоги позивача в частині про визнання недійсним договору № 1/52 від 24.04.2003 року укладеного між Роздільським державним гірничо-хімічним підприємством “СІРКА” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Алтис” підлягають до задоволення, вимоги позивача в частині застосування правових наслідків визнання господарсько –договірних зобов”язань недійсними, передбачені ст. 208 Господарського кодексу України при наявності наміру в однієї сторони до задоволення не підлягають.

         Відповідно до ст. 94 КАС України, судові витрати відносяться на рахунок держави.

         Керуючись ст. ст. 3, 49, 51, 69, 70, 71, 94,  122-124, 126, 127, 128, 130, 133 –135, 138, 139, 140, 143, 150, 151-152, 153-154, 158-163, 167 КАС України, ст. 5, 6, 7 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, господарський суд, -

                                                       ПОСТАНОВИВ:

1.          Адміністративний позов задовільнити частково.

2.          Визнати недійсним договір № 1/52 від 24.04.2003 року, укладений між  Роздільським державним гірничо-хімічним підприємством “СІРКА” (м. Новий Розділ Львівської області, вул. Гірнича, 2, код ЄДРПОУ 05792891) та Товариством з обмеженою відповідальністю “АЛТИС” (м. Київ, пров. Бастіонний, 9, код ЄДРПОУ 32160015).

3.          В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Суддя                                                                                         Данко Л.С.

08.07.2008 року, у нарадій кімнаті, прийнято, складено, підписано та, після виходу з нарадчої кімнати,  проголошено вступну і резолютивну частини постанови. У зв”язку зі складністю справи, повний текст постанови складено та підписано 11.07.2008р.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду у встановленому ст.186 КАС України порядку та строк. Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 КАС України.

Суддя