Ухвала

від 14.09.2011 по справі 32/69-25/470-28/473-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

  

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"14" вересня 2011 р.                               м. Київ                                        К-23500/07

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого судді          Пилипчук Н.Г.

суддів                              Бившевої Л.І.

          Ланченко Л.В.

          Маринчак Н.Є.

                                        Федорова М.О.

при секретарі                     Кравченко В.О.

за участю представника

позивача Завгороднєвої О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м.Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 19.01.2007

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2007

у справі № 32/69-25/470-28/473-А

за позовом Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Харпродукт»,

    2. Приватного підприємства «Зеніт-КТ 2002»

про визнання договору недійсним, -

                                                         ВСТАНОВИВ:                              

Постановою Господарського суду м.Києва від 19.01.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2007, у задоволенні позову відмовлено повністю.

ДПІ у Солом’янському районі м.Києва подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про задоволення позову повністю.  

          Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

          Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

          16.05.2002 між ТОВ «Харпродукт»та ПП «Зеніт КТ 2002»укладено договір № 3/5-073, за яким продавець зобов’язався передати покупцю у власність товар, а покупець –прийняти та оплатити товар.

          Вказаний договір фактично сторонами виконаний, про що свідчать податкові накладні та оплачені платіжні доручення.

Рішенням Солом’янського районного суду від 18.11.2003 визнано недійсними установчі документи ПП «Зеніт-КТ 2002».  

Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій  стосовно того, що вищевикладені обставині не можуть свідчити про укладення угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно виявилась завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, і хто з її учасників мав намір на досягнення цієї мети.

За відсутності доказів наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Судами попередніх інстанцій не було виявлено доказів, які б підтверджували те, що укладення спірного договору не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов’язків, чи свідчили б про намір сторін ухилитися  від оподаткування внаслідок виконання саме спірного договору.

Сам факт скасування судовим рішенням установчих документів ПП «Зеніт-КТ 2002»не тягне за собою безумовних висновків про недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Виходячи із приписів ст. 6 Закону України «Про підприємства в Україні»від 27.03.1991р. № 887 та ч. 2 ст. 26 ЦК УРСР, чинних на час створення ПП «Зеніт-КТ 2002», останнє набуло прав юридичної особи з дня його державної реєстрації, тобто мало цивільну правоздатність.

Виходячи із вимог ч. 2 ст. 104 ЦК України до дня внесення запису до єдиного державного реєстру про припинення реєстрації юридичної особи остання не є такою, що припинилася.

У відповідності до ч. 2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців»від 15.05.2003 р. № 755-IV, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди не покладено обов’язку здійснювати перевірку відповідності законодавству установчих документів іншого учасника господарських правовідносин та ставити під сумнів внесені до Єдиного державного реєстру відомості.

Отже, підстави вважати спірну угоду такою, що укладена з метою суперечною інтересам держави і суспільства, відсутні.

Крім того, з 01.01.2004 набрав чинності Цивільний кодекс України (далі у тексті ЦК України). Згідно із п.1 та п.2 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 р. втратив чинність.

ЦК УРСР, стаття 49 якого встановлювала конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, на підставі якої податковий орган заявив позовні вимоги, втратив чинності з 01.01.2004. Цивільний кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2004 (у редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій , таких санкцій не передбачає.

За змістом частини 2 статті 5 Цивільного кодексу України він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Господарський кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2004, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 Цивільного кодексу УРСР.

Однак, відповідно до пункту 5 розділу ІХ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються у разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями.  Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказане порушення.  

Оскільки обставини у справі встановлені повно та правильно, судами зроблені правильні висновки, а неврахування наведеної судом касаційної інстанції правової позиції не призвело до неправильного вирішення справи по суті, суд касаційної інстанції вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій –без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м.Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м.Києва від 19.01.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2007 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді                                                                              Н.Г. Пилипчук

                                                                                Л.І. Бившева

                    Л.В. Ланченко

                    Н.Є. Маринчак

                    М.О. Федоров