Постанова

від 04.10.2011 по справі 2/222-09

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/222-09

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.10.2011 року                                    Справа №  2/222-09

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:  Швеця В.В. (доповідача)   

суддів: Павловського П.П. , Чус О.В.

при секретарі: Литвин А.П.

За участю прокурора: не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином,

та представників сторін:

від позивача: не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином,

від відповідача: не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Прокурора Жовтневого району м.Дніпропетровська на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2009 р. та додаткове рішення від 12.01.2010 р.  у справі № 2/222-09

за позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю "Топаз", м.Дніпропетровськ

до  Дніпропетровської міської ради, м.Дніпропетровськ

про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

          Товариство з обмеженою відповідальністю “Топаз” звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просило визнати за ним право власності на торгівельний павільйон по вул.Запорізьке шосе, 60П у м.Дніпропетровську, без додаткових актів введення в експлуатацію, яке складається з наступних приміщень: по літ. А-2: перший поверх –1 –приміщення, площею 75 кв.м., другий поверх –2 –приміщення, площею 78,0 кв.м., І –балкон, площею 0,7 кв.м., всього по приміщенню літ. А-2 –153,7 кв.м.

          Позовні вимоги мотивовані посиланням на ст.376 ЦК України.

  Рішенням  господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2009 р. у справі № 2/222-09 (суддя Боділовська М.М.) позовні вимоги задоволено.

          Приймаючи згадане рішення, господарський суд виходив з того, що матеріали і обставини справи свідчать про наявність підстав для задоволення позову.

          Додатковим рішення від 12.01.2010 р. у даній справі визнано за товариством з обмеженою відповідальністю “Топаз” право власності на приміщення літер. а –ганок.

          Приймаючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що при наборі  тексту позовної заяви у частині переліку приміщень торгівельного павільйону позивачем було упущено приміщення літер. а –ганок, у рішенні воно не зазначено.

          Не погодившись з даними рішенням та додатковим рішенням,  прокурор Жовтневого району м.Дніпропетровська звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування та порушення господарським судом норм матеріального права та процесуального права, просить рішення  та додаткове рішення скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

          Прокурор та представники сторін в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

          Від Дніпропетровської міської ради надійшло клопотання про розгляд справи за відсутністю її представника. Апеляційну скаргу прокурора відповідач підтримав в повному обсязі.

          Враховуючи, що процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, встановлений ст.102 ГПК України збігає, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, за відсутністю прокурора та представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, перевіривши відповідність оскарженого рішення нормам матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалі справи, 19.08.2005 р. між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Топаз” (орендар) було укладено договір оренди землі, з умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, площею 0,0100 га, яка знаходиться за адресою: ж/м Тополь-1 у районі будинку № 15 і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:02:186:0060.

Згаданий договір було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Русловою Н.Б., зареєстровано в реєстрі за № 4877, а також зареєстровано у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, про що вчинено відповідний запис від 29.09.2005 р. за № 040510400927.

За актом приймання-передачі орендодавець передав, а орендар прийняв земельну ділянку.

Згідно п.1.2. договору цільове використання земельної ділянки за цим договором роздрібна торгівля та комерційні послуги.

Підставою для надання земельної ділянки в оренду є рішення міської ради  від 13.07.2005 р. № 423/29 (п.1.3. договору).

Договір укладено на один рік (п.3.1. договору).

Згідно п.3.3. договору орендар повинен не пізніше 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згаданий договір припинив свою дію 29.08.2006 р.

28.07.2006 р. Інспекцією держархбудконтролю Дніпропетровської міської ради було надано позивачу дозвіл на виконання будівельних робіт по будівництву торговельного павільйону на ж/м Тополя-1 у районі буд. № 15.

На підставі даного дозволу позивачем було побудовано торговельний павільйон.

При виконанні будівельних робіт по зведенню торгівельного павільйону, позивач відхилився від затвердженого проекту.

Згідно розпорядження Дніпропетровської міської ради № 649р від 10.07.2007 р. споруді торговельного павільйону по Запорізькому шосе присвоєно адресу –Запорізьке шосе, 60 П.

03.06.2009 р. Комунальним підприємством "Дніпропетровське бюро технічної інвентаризації" було проведено інвентаризацію торгівельного павільйону за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Запорізьке шосе, 60 П та видано технічний паспорт.

З даного технічного паспорту вбачається, що спірний об`єкт побудований за відсутністю проектної документації та є самовільним будівництвом.

Предметом спору у даній справі є визнання право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

Відповідно до ч.2 ст.376 ЦК України  особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна не набуває права власності на нього.

В окремих випадках ст. 376 ЦК України передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених ч.ч.3,5 цієї статті.

З положення, передбаченого ч.3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

З аналізу вказаної норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано в судовому порядку лише в тому випадку, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту.

За змістом ч. 5 цієї ж статті на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

В матеріалах справи відсутні докази надання позивачу земельної ділянки у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно, а також докази того, що самочинно збудоване нерухоме майно не порушує права інших осіб.

Крім того, колегія суддів враховує, що згідно ч.ч.1.2 ст.331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до норм Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Мін`юсту від 07.02.2002 р. № 7/5, забороняється реєстрація прав власності на об'єкти, що не були прийняті в експлуатацію, реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна,  будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке  проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти (п.п.1.6 п.1 Положення).

Таким чином, законодавець передбачив обов'язкову умову введення об'єкту нерухомості до експлуатації, а оскільки позивачем не було здійснено заходів щодо введення об'єкту в експлуатацію, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.   

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що господарським судом не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, а тому рішення прийняте за неповно з'ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору, що є підставою для його скасування.

Колегія суддів вважає, що додаткове рішення також підлягає скасуванню, з огляду на таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до господарського суду з заявою про винесення додаткового рішення.

Згадана заява мотивована посиланням на те, що при наборі тексту позовної заяви і у частині переліку приміщень торгівельного павільйону позивачем було упущено приміщення літер. а –ганок.

Частиною 1 ст. 88 ГПК України передбачено,  що господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо: 1) з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення; 2) не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення державного мита з бюджету.

Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.  

Таким чином, приймаючи додаткове рішення, господарський суд не врахував приписи ст.88 ГПК України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України,  суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційне скаргу Прокурора Жовтневого району м.Дніпропетровська задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2009 р. та додаткове рішення  від 12.01.2010 р. у справі № 2/222-09  скасувати.

В позові відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю в доход Державного бюджету України державне мито в сумі 57 грн. 50 коп. за розгляд справи апеляційною інстанцією.

Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суд України протягом одного місяця з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя                                                         В.В.Швець

Судді                                                                                 П.П.Павловський

                                                                                                   О.В.Чус