Постанова

від 22.06.2011 по справі 2а-16360/10/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

місто Київ

 22 червня 2011 року           17:29                     справа № 2а-16360/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., при секретарі Cергієнко-Колодій В.В., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

до

товариства з обмеженою відповідальністю «Інфотайм Оптіма», товариства з обмеженою відповідальністю «Техойл»

про          

стягнення коштів одержаних за договором в сумі 150 000 грн. 00 коп.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1,

від відповідачів: не з’явився.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна податкова інспекція у Святошинському районі м. Києва звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Інфотайм Оптіма», товариства з обмеженою відповідальністю «Техойл» про стягнення коштів одержаних за договором в сумі 150 000 грн. 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача зазначив, що відповідачами укладено договір № 01/01-2 від 1 січня 2008 року про надання інформаційно-консультативних послуг, загальна ціна робіт за яким складає 150000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 25000,00грн.). Сторонами договору було підписано акти виконаних робіт, внаслідок чого ТОВ «Техойл» здійснив повну оплату послуг за договором.

Позивач також стверджує, що договір № 01/01-2 від 1 січня 2008 року є нікчемним, у зв’язку з тим, що був укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки вироком Богунського районного суду м. Житомира у кримінальній справі № 1-544/2009р. ОСОБА_2 (директор ТОВ «Інфотайм Оптіма») визнано винним в скоєнні злочину, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 КК України.

Позивачем зазначено про наявність наміру на вчинення зобов'язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства лише у однієї із сторін угоди, саме у ТОВ «Інфотайм Оптіма».

Викладене є підставою для застосування ч 1 ст. 208 ГК України, тобто за наявності наміру на вчинення зобов'язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства ТОВ «Інфотайм Оптіма» усе одержане ним повинно бути повернено                          ТОВ «Техойл», а одержане останнім або належне йому на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в дохід держави.

Представники відповідачів в судове засідання не з’явились, хоча про час і місце розгляду справи зазначених осіб повідомлено належним чином, про причини неявки суд не повідомлено, відзиву на позовну заяву до суду не надіслано.

Відповідно до статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

          Між ТОВ «Техойл»та ТОВ «Інфотайм Оптіма» укладено договір № 01/01-2 від                   1 січня 2008 року про надання інформаційно-консультативних послуг.

          Предметом зазначеного Договору № 01/01-2 від 1 січня 2008 року є надання інформаційно-консультативних послуг, які необхідні замовнику.

Про виконання зазначеного договору свідчить податкова накладна № 203103 від                 31 березня 2008 року та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31 березня 2008 року № 31/03-7.

Вказані первинні документи підписані уповноваженими особами підприємств та скріплені печатками.

Представник податкового органу в судовому засіданні стверджував, що спірне господарське зобов’язання укладено з метою завідомо суперечною інтересам Держави тат суспільству при наявності умислу у однієї із сторін договору, а саме ТОВ «Інфотайм Оптіма», в зв’язку з чим до нього мають бути застосовані наслідки передбачені ст. 208                ГК України.

          В матеріалах справи наявна копія Вироку Богунського районного суду м. Житомира від 23 листопада 2009 року № 1-544/2009 р. з якого вбачається, що 25 жовтня 2006 року Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією за номером запису про державну реєстрацію «10721020000018674», на підставі протоколу Зборів Засновників (Учасників) № 1 ТОВ «Інфотайм Оптіма»від 20.10.2006 року було зареєстровано                     ТОВ «Інфотайм Оптіма»(ідентифікаційний код ЄДР: 34645532), єдиним учасником якого являється ОСОБА_2

          26 жовтня 2006 року ТОВ «Інфотайм Оптіма»(ідентифікаційний код ЄДР: 34645532); керівник - ОСОБА_2, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 було взято на податковий облік у ДПІ у Святошинському районі м. Києва.

          13 грудня 2006 року ОСОБА_2, виконуючи обов’язки директора                        ТОВ «Інфотайм Оптіма», діючи за попередньою домовленістю з невстановленою особою, з метою пособництва їй в ухиленні від сплати податків, у невстановлений час знаходячись в приміщенні банку відкрив банківський рахунок НОМЕР_2 в Філії «Київсіті»Приватбанку, м. Київ (МФО НОМЕР_3).

          Директор ТОВ «Інфотайм Оптіма»ОСОБА_2 не подав дійсні податкові декларації з податку на додану вартість, що надало можливість невстановленій слідством особі діяти вій його імені, яка склала неправдиві податкові декларації з податку на додану вартість за період часу з лютого 2007 року по березень 2008 року, включно, в яких не включено до податкових зобов’язань по ПДВ, суму в розмірі 530 606,00грн., чим було порушено вимоги пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями), яким передбачено, що датою  виникнення  податкових  зобов'язань з поставки товарів   (робіт,  послуг) вважається  дата,  яка  припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів  від  покупця (замовника) на банківський  рахунок  платника податку  як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника  податку, а при  відсутності  такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі,  що обслуговує платника податку; або дата  відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт  (послуг) платником податку, неправомірно занизив податкові зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 530 606,00 грн., що призвело до фактичної несплати підприємством за період часу з лютого 2007 року по березень 2008 року, включно, податку на додану вартість на суму 530 606,00 грн.

          Вироком  Богунського районного суду м. Житомира від 23 листопада 2009 року              № 1-544/2009 р. ОСОБА_2 визнано винним у скоєні злочину, передбаченого ст. 27            ч. 5, ст. 212 ч. 3 КК України та призначено йому покарання за ст. 27 ч. 5, ст. 212 ч. 3 КК України із застосуванням ст. 69 КК України –5 років позбавлення волі без позбавлення права обіймати керівні посади та без конфіскації майна.

          Таким чином, фінансово-господарська діяльність ТОВ «Інфотайм Оптіма»здійснювалася без участі та  відома  юридично уповноваженої особи –директора (власника) підприємства ОСОБА_2, без його вільного волевиявлення. Діяльністю                            ТОВ «Інфотайм Оптіма»займалися особи, які не мають до вказаного підприємства ніякого відношення, що свідчить про протиправний характер діяльності та наявні ознаки фіктивності  ТОВ «Інфотайм Оптіма».

Стаття 215 Цивільного кодексу України встановлює підстави недійсності правочину. Так, згідно ч. 2 цієї статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Разом з тим ст. 228 Цивільного кодексу України вказує на те, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Зі змісту викладеної статті випливає висновок, що такі правочини являють собою серйозні порушення законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні інтереси.

Крім того, визначено такі правочини шляхом переліку об'єктів (цивільних прав), які можуть бути порушені його вчиненням, до яких, зокрема, належать: конституційні права і свободи людини і громадянина; майно фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади.

При цьому, коли щодо конституційних прав і свобод людини і громадянина йдеться про порушення взагалі, то стосовно майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади характер правочину конкретизовано: тут йдеться саме про антисоціальність знищення, пошкодження майна або незаконне заволодіння ним.

Отже, хоча за змістом, вказаної норми безпосередньо не вказується на вину, як кваліфікуючу ознаку такого правочину, можна зробити висновок, що має бути врахована і провина особи, яка вчиняє такий правочин. Це випливає з того, що правочин є дією вольовою, спрямованою на досягнення певного результату і той, хто його вчиняє, має усвідомлювати характер своїх дій.

Варто звернути увагу на те, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, незалежно від наявності позовних вимог з боку його учасників чи інших осіб.

З огляду на викладені обставини, які зокрема, підтверджуються наявними у справі доказами, суд дійшов висновку про законність підстав щодо застосування у спірних правовідносинах санкцій, встановлених ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, оскільки саме вчинення правочину з наявністю умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства є підставою для застосування зазначених санкцій, а не сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки у такому випадку правопорушенням є саме несплата податків.

А також судом враховується, що норми Господарського кодексу України регулюють саме господарські правовідносини, за наслідками здійснення яких у даній справі виникли спірні правовідносини, тобто є спеціальними.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а у разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Отже, за змістом цієї статті застосування встановлених нею санкцій можливе в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Матеріалами справи підтверджується наявність наміру на вчинення зобов'язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства лише у однією із сторін угоди, а саме ТОВ «Інфотайм Оптіма».

При цьому, слід відзначити, що наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, частиною другою ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст. 3 зазначеного Закону органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

У відповідності до пункту 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»Державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та визнання вимог такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов‘язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

          Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України  розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

          Керуючись статтями 2, 6, 9, 11, 69, 70, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                                            П О С Т А Н О В И В:

позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Інфотайм Оптіма»на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Техойл»вартість наданих послуг на загальну суму 150 000 грн. 00 коп. в тому числі ПДВ 25 000 грн. 00 коп.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Техойл»на користь держави вартість наданих послуг на загальну суму 150 000 грн. 00 коп. в тому числі ПДВ 25 000 грн. 00 коп.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                Н.М. Клименчук