Постанова

від 23.09.2011 по справі 2а-16764/10/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 23 вересня 2011 року                      № 2а-16764/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішив у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

ОСОБА_1

до

треті особи

Київської міської ради

Товариство з обмеженою відповідальністю «САННІ ХОЛЛДІНГ»

Гаражний кооператив «Юність»

про

визнання протиправним та скасування рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 (далі –Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської міської ради  (далі –Відповідач), треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «САННІ ХОЛЛДІНГ»(далі –третя особа 1, ТОВ «САННІ ХОЛЛДІНГ»), Гаражний кооператив «Юність»(далі –третя особа 2, ГК «Юність») про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради від 31.01.2008 р. № 82/4554 «Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «САННІ ХОЛЛДІНГ»для будівництва, експлуатації та обслуговування готельно-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями торговельного призначення та громадського харчування на просп. Перемоги, 5-б у Шевченківському районі м. Києва»(далі –Рішення № 82/4554).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2010 року відкрито провадження у справі.

У судове засідання 14.09.2011 р.  представники позивача та третьої особи 1  прибули, відповідач та третя особа 2 не з’явились, належним чином повідомлені про судове засідання.

Відповідно до частини шостої ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст. ст. 41, 122, 128 КАС України, суд дійшов до висновку про  розгляд справи у письмовому провадженні.

Позивач позов підтримує в повному обсязі, вважає, що Рішення № 82/4554 прийнято з порушенням законодавства України та порушує не тільки його законні інтереси та права як власника об'єкту нерухомості (гаражу), розташованого на вказаній земельній ділянці, а й права та законні інтереси більше сотні інших власників гаражів, розташованих за адресою: м. Київ, провулок Ринковий, 1, гаражний кооператив «Юність», позбавило ОСОБА_1 та інших власників гаражів конституційного права на приватизацію земельної ділянки під гаражем.

Відповідач проти позову заперечує, зазначає, що оскаржуване рішення не порушує прав та інтересів Позивача (письмові заперечення від 17.01.2011 р. № 29/246).

Третя особа 1 не погоджується з обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а також з доказами, які підтверджують ці обставини. Вважає позов незаконним та необґрунтованим (письмові пояснення від 17.01.2011 р.).

Що стосується строку звернення до суду з адміністративним позовом, суд вважає, що його не пропущено, виходячи з наступного.

Згідно статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.

Оскільки законодавством не встановлено спеціального строку для даної категорії спору, суд застосовує шестимісячний строк звернення до суду.

Так, Закон України «Про судоустрій та статус суддів»від 07.07.2010 року № 2453-УІ, яким внесено зміни до ст. 99 КАС України, опубліковано в офіційних виданнях 30.07.2010 року (Офіційний вісник України від 30.07.2010 року № 55/1).

Відповідно до ст. 4 Указу Президента «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 року N 503/97 нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

Частиною першою Розділу ХІІ. «Прикінцеві положення»Закону України «Про судоустрій та статус суддів»встановлено, що цей закон набирає чинності з дня його опублікування, крім переліку статей, до яких внесення змін до статті 99 КАС України не входить.

Таким чином, зміни до ст. 99 КАС України набули чинності 30.07.2011 р.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Враховуючи викладене, суд вважає, що до даних позовних вимог слід застосовувати ч. 2 ст. 99 КАС України,  при чому, шестимісячний строк слід застосовувати з 30 липня 2010 р., а саме з моменту опублікування Закону України від 07.07.2010 р. № 2453-УІ в офіційних виданнях, тобто граничний термін подання позовної заяви –30 січня 2011 р.

Позов подано до канцелярії суду 22.11.2010 р., з урахуванням виправлення недоліків у позовній заяви, провадження відкрито 14.12.2010 р.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд –

ВСТАНОВИВ:

Рішенням  № 82/4554 Київською міською радою продано Товариству з обмеженою відповідальністю «САННІ ХОЛЛДІНГ»земельну ділянку площею 0,5363га для будівництва, експлуатації та обслуговування готельно-офісного комплексу на проспекті Перемоги, 5-б  Шевченківському районі міста Києва, яка перебуває в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю «САННІ ХОЛЛДІНГ»згідно з договором оренди земельної ділянки, зареєстрованим у книзі записів державної реєстрації договорів від 28.09.2007 №91-6-00711.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що він є власником гаража № 118, розташованого по пров. Ринковому, 1. Його право власності посвідчується Реєстраційним посвідченням, виданим Київським міським бюро технічної інвентаризації  від 12.04.1994 р. за реєстровим номером № 10404. Земельна ділянка під будівництво гаражу була відведена рішенням Радянської районної ради народних депутатів м. Києва № 457 від 08.04.1991 р.

Як зазначає Позивач, земля під гаражі надавалася на законних підставах на підставі Рішення Виконкому Київської міської ради народних депутатів від 18.02.1991р. за №56 та рішення Радянської районної ради народних депутатів м. Києва № 457 від 08.04.1991 р. Забудова та облаштування проводилося згідно розпорядження представника Президента України № 557 від 24.09.1992 р. Вказаними документами були призначені відповідальні посадові особи за використання земельною ділянкою, будівництва та облаштування, а також відповідного оформлення. Всі власники гаражів зареєстрували своє право власності в Київському БТІ та отримали відповідні правовстановлюючі документи. За весь час існування гаражів жодних претензій міська влада або треті особи не висували.

На думку Позивача, Рішення  № 82/4554 порушило вимоги рішення Київської міської ради IX сесії XXIII скликання від 14 березня 2002 року № 313/1747 «Про затвердження Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами в м. Києві», згідно п. 2.9. якого у разі, якщо земельна ділянка відводиться за рахунок земель, що перебувають у користуванні іншої юридичної або фізичної особи, у рішенні Київської міської ради має бути пункт про припинення права користування земельною ділянкою (її частиною) за згодою землекористувача. Приймаючи рішення № 82/4554, Київська міська рада не відмінила Рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 18.02.1991р. за №56 та рішення Радянської районної ради народних депутатів м. Києва № 457 від 08.04.1991 р. в частині надання земельної ділянки під розміщення гаражів.

Крім того, звертає увагу Позивач, факт реєстрації земельної ділянки за ГК «Юність»підтверджується листами Головного управління земельних ресурсів м. Києва від 13.07.2009 р. № 014-1047, від 03.09.2009 р. № 03-23/24079, від 22.06.2009 р. № 03-23/17067, в яких зазначено: «на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування землі були зареєстровані за гаражно-будівельним кооперативом «Юність».

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши сторін,  Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 2 статті 140 Конституції України особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Положеннями статті 9 Земельного кодексу України передбачено, що розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок відноситься до повноважень Київської міської ради, крім того, відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні ради.

Частиною 3 статті 24 Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»(далі –Закон №280/97-ВР) визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону №280/97-ВР вирішення відповідно до Закону питань земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань міських рад..

Таким чином, Рішення  № 82/4554 прийнято Відповідачем в межах встановлених Законом №280/97-ВР повноважень.

Щодо тверджень Позивача про прийняття Рішення  № 82/4554 всупереч рішенням Київської міської ради суд виходив з такого.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Рішенням Радянської районної ради народних депутатів м. Києва № 457 від 08.04.1991 р. спілці автомобілістів Радянського районну було дозволено влаштувати відкриту автостоянку по провулку Ринковому (за магазином «Юність») площею 0,25 га на 100 машиномісць. Розпорядженням Президента України в Радянському районі м. Києва №557 від 04.09.1992р. автокооперативу «Юність»було дозволено встановити на автостоянці по Риночному провулку збірно-розбірні навіси.

Згідно цього рішення автокооператив «Юність», членом якого є Позивач ОСОБА_1, здійснили будівництво авто гаражів на земельній ділянці по проспекту Перемоги, 5-б, у м. Києві. Це будівництво було визнано самочинним згідно Постанови Вищого господарського суду України від 27.11.2008 р. по справі № 26/257, оскільки автокооперативу «Юність»було дозволено встановлювати збірно-розбірні навіси, а не будівництво металево-шиферного типу. Інших дозволів гаражному кооперативу «Юність»не надавалось.

Позивач у позовній заяві зазначає, що його право власності посвідчується реєстраційним посвідченням, виданим Київським міським бюро технічної інвентаризації від 12.04.1994 р. за реєстровим номером № 10404. Суд погоджується з твердженнями Відповідача, що дане посвідчення не посвідчує права власності на земельну ділянку.

Так, згідно ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку посвідчується державним актом та договором оренди. Ні на жоден із цих документів позивача не посилається.

Згідно Земельного кодексу України, а саме у перехідних положеннях пункту 6 зазначається, громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за чинним Земельним кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Оскільки Позивач, як власник гаражу, у встановленому законом порядку не переоформив рішення Київського міського виконкому від 18.02.1991 р. № 56, то він втратив своє право користуватись  земельною ділянкою.

Пунктом 2.9. Порядку набуття прав на землю юридичними особами та громадянами в м. Києві, прийнятого відповідно до Рішення Київської міської Ради №313/1747 від 14.03.2002 року, передбачено, що у разі відводу земельної ділянки за рахунок земель, що перебувають у користуванні іншої юридичної або фізичної особи, у Рішенні Київської міської ради має бути пункт про припинення права користування земельною ділянкою (її частиною) попереднього землекористувача за його згодою.

Водночас Рішенням №82/4554 від 31.01.2008р. прийнято рішення продати товариству з обмеженою відповідальністю «САННІ ХОЛДІНГ»земельну ділянку площею 0, 5363 га для будівництва, експлуатації та обслуговування готельно-офісного комплексу та зазначено, що ця земельна ділянка перебуває в оренді у товариства з обмеженою відповідальністю «САННІ ХОЛДІНГ»згідно з договором оренди земельної ділянки, зареєстрованим у книзі записів державної реєстрації договорів від 28.09.2007 № 91-6-00711.

Відповідно до Рішення Київської міської ради від 24.05.2007 року №620/1281 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Санні Холдінг»земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування готельно-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями торговельного призначення та громадського харчування на просп. Перемоги, 5-6 у Шевченківському районі м. Києва»третя особа 1 отримала в короткострокову оренду строком на 5 років земельну ділянку за вищевказаною адресою загальною площею 0,57 га у зв’язку з переходом права власності на нерухоме майно (договір купівлі-продажу від 08.11.2006 року №5449) у тому числі:

-          площею 0,23 га - за рахунок міських земель, відведених відповідно до пункту 4 рішення Київської міської ради від 17.06.99 №281/382 «Про надання та вилучення земельних ділянок»та право користування якими посвідчено договором оренди земельної ділянки від 30.08.2000 року №88-6-00009»;

-          площею 0,34 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

Суд звертає увагу, що у відповідях Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №03-23/24079 від 03.09.2009 року, №014-1047 від 13.07.2009 року, на які посилається Позивач при обґрунтуванні своїх вимог, відбулося довільне тлумачення змісту Рішення Київської міської Ради від 24.05.2007 року №620/1281. Так, у цих листах зазначено: «площею 0,34 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування, з яких 0,3 га на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування були зареєстровані за гаражно-будівельним кооперативом «Юність».

Однак, з тексту Рішення Київської міської ради від 24.05.2007 року №620/1281 чітко вбачається, що землі площею 0,34 га мали статус міських земель, нікому не належали ні на праві власності, ні на праві користування на момент прийняття рішення.

Технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування не посвідчує право власності/право користування земельною ділянкою Гаражного кооперативу «Юність». Зазначене твердження підтверджується листом Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.01.2011р. №03-23/441 (копію долучено до матеріалів справи), в якому зазначено: «Технічний звіт по встановленню зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є документом, що посвідчує право користування земельною ділянкою».

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

В зв'язку з відсутністю таких документів у Гаражного кооперативу «Юність», як на момент прийняття оскаржуваного рішення, так і на даний момент, останнього не можна вважати ані законним власником, ані законним користувачем.

В подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю «САННІ ХОЛДІНГ»набуло право власності на земельну ділянку площею 0,5363 га, що розташована по проспекту Перемоги, 5-б у Шевченківському районі м. Києва, що посвідчується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №007141, виданого 24.04.2008р. та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01-8-00158.

Крім того, в зв'язку з тим, що на земельній ділянці по проспекту Перемоги, 5-Б у Шевченківському районі м. Києва, що належить на праві власності ТОВ «Санні Холдінг», протизаконно знаходились гаражі Гаражного кооперативу «Юність», ТОВ «Санні Холдінг»змушене було звернутись до суду про захист порушених прав власника.

Рішенням господарського суду м. Києва від 03.07.2008 року позов задоволено частково. Зобов’язано гаражний кооператив "Юність" усунути перешкоди у користуванні ТОВ «Санні Холдінг»земельною ділянкою загальною площею 0,5363 га, яка знаходиться в м. Києві по проспекту Перемоги, 5-Б та зобов’язано відповідача знести гаражі і інші будівлі, самочинно побудовані на земельній ділянці по провулку Ринковому, 1 у м. Києві, розташовані в межах земельної ділянки по проспекту Перемоги, 5-Б, звільнивши земельну ділянку для потреб власника - ТОВ «Санні Холдінг». В решті позову відмовлено.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2008 року, рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.11.2008 р. № 26/257 з метою усунення суперечностей за адресу земельної ділянки, при відсутності спору щодо її розміру та меж, змінено попередні судові рішення, зазначивши, що звільненню підлягає земельна ділянка, відповідно до опису меж зазначених у кадастровому № 8000000000:88:168:0039 та державному акті на право власності серії ЯЖ № 007141 від 24.04.2008р.

Так, у Рішенні господарського суду м. Києва від 03.07.2008 року встановлено, що самовільне зайняття земельної ділянки під гаражі та самочинне будівництво гаражів по провулку Ринковому,1 проводилось Гаражним кооперативом «Юність»за відсутності землевідведення для влаштування гаражного кооперативу, без отримання дозволу органів, уповноважених вирішувати питання щодо відведення земель та надання дозволу на будівництво, експлуатацію гаражів, та, відповідно, без належно затвердженого проекту, як того вимагає ст. 22 Закону України «Про основи містобудування»№2780-ХИ від 16.11.1992 року, ст.29 Закону України «Про планування і забудову територій»№ N 1699-III від 20 квітня 2000 року.

Що стосується того, що Позивач в позовній заяві посилається на ст. 40 Земельного кодексу України і зазначає, що як громадянин він зацікавлений у приватизації земельної ділянки, на якій розташований його гараж і має на це право, суд виходив з такого.

Згідно  п. в ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі приватизації земельних ділянок, що раніше були надані їм у користування. Рішенням №°457 від 08.04.1991 року «Про влаштування відкритої автостоянки по провулку Риночному»саме Спілці автомобілістів Радянського району дозволено лише влаштування відкритої автостоянки по провулку Риночному, а Розпорядженням представника Президента України від 24.09.1992р. №557 дозволялось саме автокооперативу «Юність»встановити на автостоянці по Риночному провулку збірно-розбірні навіси.

Крім того, Позивачем не доведено, що Гаражний кооператив «Юність»є правонаступником прав і обов'язків Спілки автомобілістів Радянського району, відносно якої приймалося рішення виконкомом Київської міської ради народних депутатів від 18.02.1991 року № 56 та рішення Радянської районної ради народних депутатів м. Києва № 457 від 08.04.1991 року, на які помилково посилається Позивач.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 26.04.2011 року серія АЄ № 376495-376496 вбачається, що Гаражний кооператив «Юність»було створено 19.07.1994 року, тобто вже після того, як було видано відповідні рішення. А згідно даних витягу, у графі переліку юридичних осіб, правонаступником яких є Гаражний кооператив «Юність»(код ЄДРПОУ 21627447), зазначено про відсутність відомостей, а отже, це підтверджує факт того, що Гаражний кооператив «Юність»не був та не є правонаступником жодних юридичних осіб.

Отже, висновок Позивача, що Рішення  № 82/4554 порушує його права та законні інтереси  є  необґрунтованим, а тому рішення прийнято відповідно до вимог законодавства.

Крім того, суд бере до уваги позицію Конституційного Суду України, викладену у  Рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»(справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) (далі –Рішення № 7-рп/2009).

Пунктом 4 Рішення № 7-рп/2009 зазначено, що до нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб’єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).

В абзацах п’ятому-шостому пункту 5 Рішення № 7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед  юридичними  і  фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого  самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією  певних  суб’єктивних  прав  та  охоронюваних  законом інтересів,  і  суб’єкти  цих  правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин»між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Частиною 1 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Отже, згідно з вказаними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права та інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належним та допустимими доказами саме позивач.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя                                                                                Л.О. Маруліна