Постанова

від 11.10.2006 по справі 34/16а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

34/16а

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                                             ПОСТАНОВА

                                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

11.10.06 р.                                                                             Справа № 34/16а

11год. 00 хвилин,  м. Донецьк, вул.Артема,157,

                                                                                           зал судових засідань (каб.) №212

Господарський суд Донецької області у складі  судді  Кододової О.В.

при секретарі судового засідання Тараненко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу  

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ВТУ-Пролетарське”

м. Донецьк   

до відповідача Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька

про  визнання протиправними та недійсними податкових повідомлень-рішень від  3 листопада 2005 року № 0000622330/0/2279/23-613/30376006/ 10924/10 та  № 0000132331/0/2283/23-613/30376006/10982/10.

За участю:

представників сторін

від позивача            Бєляєв О.А. (за дорученням)

від  відповідача    Кирилюк Н.А., Анохіна І.В. (за дорученнями)

У засіданні приймав участь судовий бухгалтер – експерт Машиніченко О.А.

По справі була оголошена перерва з10.10.2006року на 11.10.2006року на 10годин 30 хвил.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов Товариством з обмеженою відповідальністю “ВТУ-Пролетарське”                  м. Донецьк до Будьонівської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Донецьку про визнання протиправними та недійсними податкових повідомлень-рішень від  3 листопада 2005 року  №0000622330/0/2279/23-613/30376006/10924/10 та №0000132331/0/ 2283/23-613/30376006/ 10982/10.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 26 січня 2006 року було відкрито провадження в адміністративних справах №34/16а  та №34/17а за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “ВТУ – Пролетарське” м. Донецьк до відповідача  Будьонівської міжрайонної державної податкової інспекції м. Донецька. Оскільки в адміністративних справах №34/16а та 34/17а беруть участь ті ж самі сторони та вимоги пов'язані поданими доказами , суд ухвалою від 21 лютого 2006 року об'єднав в одне адміністративне провадження справи №34/16а та №34/17а відповідно до статті 116 Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем при проведенні перевірки  були порушені вимоги ст. 11-1 Закону України “Про державну  податкову службу в Україні”, якою встановлено, що планова виїзна перевірка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка. Однак, фактично перевірка проводилась у приміщенні прокуратури м. Донецька без присутності посадових осіб позивача. Також позивач зазначив, що податкові накладні та інші документи, які підтверджують суми податкового кредиту, зазначені позивачем у податкових деклараціях, працівники ДПІ до уваги не приймають, не дивлячись на те, що вказані податкові накладні були вилучені прокуратурою у позивача разом з іншими документами фінансово-господарської діяльності та повинні були досліджуватись під час проведення перевірки.

Позивач зазначає, що  ствердження працівників ДПІ про те, що первинні документи, використані при проведенні перевірки, надані в повному обсязі і додаткових документів, що свідчать про діяльність підприємства за період, що перевірявся, немає, є хибним, оскільки внаслідок протиправних дій працівників прокуратури ( протоколи обшуку складені без переліку найменувань вилучених документів) та ДПІ представники позивача були позбавлені можливості надавати для перевірки будь-які дані щодо сум податкового кредиту, а серед документів, вилучених прокуратурою, працівники ДПІ приймали до уваги лише ті, що свідчать про існування податкових зобов'язань  позивача, ігноруючи існування податкових накладних  , які підтверджують правильність даних, відображених позивачем у податкових деклараціях та дотримання позивачем  вимог податкового законодавства.

Позивач заявою від 10.10.2006року (вхід. №02-41/38215) зменшив позовні вимоги і просить визнати зазначені податкової повідомлення рішення недійсними (виключена вимога визнання їх протиправними).

Відповідач у запереченнях від 14 лютого 2006 року (вхід. № 02-41/5413, №02-41/5414) проти позову заперечує та зазначає, що  посадовими особами Будьонівської МДПІ м. Донецька планова виїзна перевірка позивача проводилась з використанням всіх документів, які були надані ним за юридичною адресою ТОВ “ВТУ-Пролетарське”. Перевірка була здійснена в тому числі з використанням документів, які були вилучені  правоохоронними органами у ході обшуку ТОВ “ВТУ-Пролетарське”, в приміщенні прокуратури м. Донецька.

Відповідач також зазначає, що  в ході проведення перевірки ні позивачем, ні прокуратурою м. Донецька не були надані посадовим особам Будьонівської МДПІ                      м. Донецька для проведення перевірки жодні податкові накладні, на які посилається позивач, та які могли підтвердити наявність у нього податкового кредиту за серпень 2004р. та у травні 2004р.-лютому 2005р. Крім  того, рішенням про продовження терміну  розгляду апеляційної скарги позивачу був встановлений строк для надання додаткових документів податкового та бухгалтерського обліку до 05.01.2006 року, але позивач у запропонований термін ніяких документів не надав.

За заявою відповідача суд ухвалою від 05.09.2006року замінив відповідача Будьонівську міжрайонну державну податкову інспекцію її правонаступником Державною податковою інспекцією у Пролетарському районі у зв'язку із реорганізацією.

У судовому засіданні  досліджені надані сторонами письмові докази, що знаходяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та додатково надані документи суд встановив:

Позивач є юридичною особою код ЄДРПОУ 30376006, відповідно до довідки №101-1114 із єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), яка видана Державним комітетом статистики України Головним управлінням статистики у Донецькій області 09.11.2005р. (т.4  а.с.121), основним видом діяльності є вантажний залізничний транспорт. Позивач підприємство колективної форми власності з юридичною адресою: 83032 м. Донецьк вул. Зверькова, 63 (т.1 а.с.39-40), зареєстроване Рішенням Пролетарського районної ради м. Донецька №348 від 14.05.1999р. Позивач зареєстрований як платник ПДВ, свідоцтво №08327280 НВ№943863 від 18.06.1999року (т.4 а.с.119).

Відповідачем була здійснена перевірка позивача за період з 01.07.2003р. по 01.04.2005р., результати якої викладені в акті перевірки №248/23-6/30376006 від 26.10.2005р. На сторінці 2 акту перевірки відповідач зазначив, що комплексна документальна перевірка фінансово – господарської діяльності ТОВ „ВТУ – Пролетарське” розпочата 01.09.2005року у приміщенні Прокуратури м. Донецька на підставі наявних документів фінансово – господарської діяльності, вилучених правоохоронними органами у  ТОВ „ВТУ – Пролетарське”. З 26.09.2005року перевірка проводилася у приміщенні ТОВ „ВТУ – Пролетарське” (т.1 а.с.25).

Статтею 19 Конституції України передбачений обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від  4 грудня 1990 року N 509-XII ( надалі Закон №509) надає право органам державної податкової планові  та позапланові виїзні   перевірки   своєчасності, достовірності,  повноти нарахування і сплати  податків  та  зборів (обов'язкових   платежів).

Відповідно до статті 3 Закону України „Про систему оподаткування” одним із принципів побудови системи оподаткування є принцип обов'язковості, суть якого полягає у впровадженні норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановленні відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства. За змістом даної норми Закону України при проведенні перевірок господарської діяльності підприємств обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття актів податкового органу, покладається на відповідний податковий орган. Ці обставини можуть доводитись, зокрема, матеріалами документальних перевірок з описом змісту порушення, допущеного платником податку, посиланням на первинні облікові документи із зазначенням реквізитів останніх (назва, дата, номер тощо) або із долученням до матеріалів перевірки оригіналів чи належно звірених копій таких документів.

Пунктом 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що податкова звітність грунтується на даних бухгалтерського обліку.

          Пунктом 1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно приписів п. 10 Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, що затверджена Наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001 р. ( із змінами та доповненнями) факти порушень податкового та іншого законодавства посадова особа органу державної податкової служби оформляє актом перевірки, в якому чітко викладається зміст порушення з обґрунтуванням порушених норм законодавчих актів та вказуються конкретні їх пункти і статті.

          Факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства повинні викладатися в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

          При цьому акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень, зокрема норм податкового та валютного законодавства, а також невиконання платником податків законних вимог посадових осіб податкових органів, які проводили перевірку про що зазначено у пунктах 1.5, 1.7 „Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства” затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005  N 327, зареєстровано у Мін'юсті 25 серпня 2005 р. за N 925/11205.

          У пункті 2.3.2 розділу 2 Порядку містяться вимоги щодо належного оформлення актів документальної перевірки, зокрема:

-  висвітлити показники, які     відображаються    суб'єктом господарювання  у  податковій  та  іншій  звітності,  та  фактичні показники,   виявлені  у  ході  перевірки  на  підставі  первинних документів  податкового та бухгалтерського   обліку   суб'єкта господарювання   у   розрізі   періодів   у   грошових   одиницях, передбачених звітністю;

-  у разі  виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на  конкретні  пункти  і  статті  нормативно-правових актів,  що порушені платником податків,  зазначити період (місяць, квартал,   рік)   фінансово-господарської   діяльності    платника податків,  в  якому дане порушення здійснено,  при цьому додати до акта письмові пояснення  посадових  осіб  суб'єкта  господарювання щодо встановлених порушень;

- зазначити первинний  документ,  на  підставі  якого   вчинено записи   у   податковому   та   бухгалтерському   обліку  (навести кореспонденцію рахунків операцій),  та інші докази,  що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

          У акті перевірки не зазначено, які податкові накладні відповідач вважає неправомірно включеними позивачем до податкового кредиту. На сторінці 17 акту перевірки (т.1 а.с. 39-40) відповідач посилається на те, що позивач в порушення п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями відніс до складу податкового кредиту витрати по сплаті ПДВ, не підтверджені податковими накладними у розмірі 1006849грн.

          Акт перевірки, на підставі якого податковим органом прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, фактично не містить посилань на первинні документи, на підставі яких зроблено висновок про неправомірне формування позивачем податкового кредиту. Крім того, всупереч вимогам Наказу не зазначено первинні документи податкового та бухгалтерського обліку, бухгалтерські проводки відображення відповідних операцій в регістрах податкового і бухгалтерського обліку та інші відомості, які достовірно підтверджують наявність факту порушення позивачем п. 7.4 ст. 7 Закону N 168/97-ВР. У зв'язку з наведеними порушеннями на підставі Акту перевірки не прослідковується, по яких саме господарських операціях, з якими контрагентами, на підставі яких первинних документів, податковим органом зроблено висновок про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1006849грн..

          Відтак, судом при розгляді справи встановлено, що в акті перевірки №248/23-6/30376006 від 26.10.2005р., на підставі якого прийняті оспорювані  податкові повідомлення – рішення, відповідачем документально не доведено заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість та завищення сум бюджетного відшкодування.

Судом при винесенні рішення враховано, що відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 2 статті 3  Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” бухгалтерський облік є  обов'язковим  видом  обліку,  який ведеться підприємством.  Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності,  що використовують грошовий вимірник,  ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

          Відповідно до п.п. 4.2.3 п.4.2 ст.4 Закону України від 21.12.2000року №2181 “Про порядок погашення зобов'язань платників податків  перед  бюджетами та  державними цільовими фондами” обов'язок доведення  того,  що  будь-яке  нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках,  визначених  підпунктом 4.2.2   цього  пункту,  є  помилковим,  покладається  на  платника податків.

Відповідач у акті перевірки встановив (т.1 а.с. 39-40), що позивач в порушення п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями до складу податкового кредиту відніс витрати по сплаті ПДВ, не підтверджені податковими накладними у розмірі 1006849грн, в результаті чого:

- чиста сума зобов'язань з податку на додану вартість занижена на суму 977042грн., у т.ч.: за травень 2004р. – 111771грн., за червень 2004р. – 115816грн., за липень 2004р. – 107025грн., за серпень 2004р. – 112802грн., за вересень 2004р. – 135380грн., за жовтень 2004р. – 106234грн., за грудень 2004р. – 156693грн., засічень 2005р. – 19380грн., за лютий 2005р. – 10984грн.,

- від'ємне значення чистої суми зобов'язань з податку на додану вартість завищено на суму 29807грн., у т.ч.: за серпень 2004р. – на 28149грн., за жовтень 2004р. – на 394грн., за січень 2004р. – на 1264грн.

За результатами перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення - рішення від 03.11.2005р.: №0000622330/0/2279/23-613/ 30376006/10924/10 – про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість  в розмірі 977042грн. та штрафних санкцій в розмірі 977042грн. та №000013233/0/2283/23-613/30376006/10982/10 – про завищення бюджетного відшкодування в розмірі 28543грн.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у передбаченому Законом порядку. Отже, податкові накладні, що видані не зареєстрованою у податковому органі особою, не надають покупцеві права віднести відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідачем у акті перевірки не встановлено фактів видачі податкових накладних не платниками податків.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”(у редакції яка діяла у 2003році) не  дозволяється  включення  до  податкового  кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття  робіт  (послуг)  чи банківським документом,  який засвідчує перерахування  коштів  в  оплату  вартості  таких  робіт (послуг).

У  разі  коли  на  момент  перевірки платника податку органом державної  податкової  служби суми податку, попередньо включені до складу   податкового    кредиту,   залишаються   не підтвердженими зазначеними  цим  підпунктом  документами,  платник  податку  несе відповідальність   у   вигляді  фінансових  санкцій,  установлених законодавством,   нарахованих  на  суму  податкового  кредиту,  не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно до п.п. 4.2.3. п.4.2 ст.4 Закону України від 21.12.2000року №2181 “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” обов'язок доведення  того,  що  будь-яке  нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках,  визначених  підпунктом 4.2.2   цього  пункту,  є  помилковим,  покладається  на  платника податків.

Відповідно до положень Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7 статті 1). Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку з операцій поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, не підтверджених податковими накладними (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).  Тобто право на податковий кредит повинно бути підтверджено належним чином оформленими податковими накладними, виданими платниками ПДВ. З матеріалів справи вбачається , що  всі податкові накладні видані платниками ПДВ.

          У акті перевірки відсутні будь – які факти на які посилається відповідач у своїх запереченнях на позовну заяву. Акт перевірки не містить змісту порушення, допущеного платником податку, посиланням  на  первинні  облікові  документи  із  зазначенням  їх реквізитів, що унеможливлює дослідження судом конкретних господарських операцій які вплинули на зменшення бюджетного відшкодування.

          Дослідження первинних бухгалтерських документів у яких  відображені господарські операції, потребує спеціальних знань. З огляду на це судом була призначена судова експертиза проведення якої було доручено судовому експерту Машиніченко О.А.

В результаті дослідження наданих експерту первинних документів і облікових регістрів позивача експертом було встановлено в результаті проведеного дослідження завищення позивачем податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 14161грн. та заниження від'ємного значення чистої суми зобов'язань з ПДВ у сумі 80115грн. Дані порушення не були встановлені відповідачем у акті перевірки і вплинули завищення суми його податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 94276грн.

Відповідно до підпункту „б” п.п4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України №2181 від 21.12.2000року контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;

Експерт дійшов висновку, що бухгалтерськими документами підприємства не підтверджуються висновки акту перевірки ДПІ №248/23-6/30376006 від 26.10.2005р. щодо порушення позивачем пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, яке призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 977042грн. і до завищення від'ємного значення чистої суми зобов'язань з ПДВ у сумі 29807грн.

Експертом обґрунтовано у Поясненні від 11.10.2006року (вхід. №02-41/38382)  відхилене заперечення відповідача до  висновку експертизи (від 10.10.2006року вхід. №02-41/38214) щодо перевірки зв'язку формування податкового кредиту з придбання товарів із валовими витратами за тих підстав , що акт перевірки не містить посилання на  порушення позивачем п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” ( у редакції яка діяла у період перевірки до  25.03.2005року). Дійсно, акт перевірки (т.1 а.с.40) та висновок (т.1 а.с.54-55) не містять посилання на порушення зазначеної норми.

Податкові накладні, які досліджувалися експертом та копії яких додані до матеріалів справи відповідають вимогам  підпункту 7.2.1 пункту 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України від 30.05.97 р. N 165.

Судом при винесенні рішення враховано, що відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника  податку  на  податковий кредит вважається  дата здійснення першої з подій: або дата  списання  коштів  з  банківського  рахунку платника податку  в  оплату   товарів   (робіт,   послуг),   дата   виписки відповідного  рахунку  (товарного  чека)  -  в  разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата  отримання  податкової накладної,  що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Закон України „Про податок на додану вартість” не надає право платникам податку формувати податковий кредит за іншими подіями.

З огляду на вищенаведене суд дійшов висновку, що позивачем податковий кредит сформований за податковими накладними відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (із змінами та доповненнями), тобто витрати по сплаті податку підтверджені належним чином оформленими податковими накладними і у відповідача були відсутні підстави донараховувати податок на додану вартість та зменшувати  бюджетне відшкодування.

Суд розглядає спір із застосуванням Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАСУ).

Одним із принципів ( п.4 ст.7 КАСУ) адміністративного судочинства є  змагальність    сторін,    диспозитивність   та   офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Згідно до п.1ст.11 КАСУ розгляд  і  вирішення  справ  в адміністративних   судах здійснюються  на  засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними  суду  своїх  доказів  і   у   доведенні   перед   судом   їх переконливості.

          Відповідно до п.4 ст.70 КАСУ обставини,   які  за  законом  повинні  бути підтверджені певними засобами доказування,  не можуть підтверджуватися  ніякими іншими  засобами  доказування,  крім  випадків,  коли  щодо  таких обставин не виникає спору.

Згідно до приписів статті 86 КАСУ суд  оцінює  докази,  які є у справі,  за своїм внутрішнім переконанням,  що ґрунтується на їх  безпосередньому,  всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

          Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади.

Відповідно до п.1 ст.2 цього Кодексу завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно до ст.71 КАСУ кожна  сторона  повинна  довести  ті обставини,  на  яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень,  дій чи  бездіяльності  суб'єкта  владних  повноважень  обов'язок  щодо доказування правомірності  свого  рішення,  дії  чи  бездіяльності покладається    на   відповідача,   якщо   він   заперечує   проти адміністративного позову.

Відповідач належними доказами не довів правомірность прийняття спірних податкових повідомлень – рішень. З огляду на вищенаведене вимоги позивача про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень від  3 листопада 2005 року  №0000622330/0/2279/23-613/ 30376006/ 10924/10 та №0000132331/0/ 2283/23-613/30376006/ 10982/10 обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.94 КАСУ якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.

Керуючись Конституцією України, Законом України „Про систему оподаткування”, Законом України “Про податок на додану вартість”, Законом України “Про державну податкову службу в Україні”, Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, Законом України №2181 від 21.12.2000року „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, „Порядком оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства” затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005  N 327, зареєстровано у Мін'юсті 25 серпня 2005 р. за N 925/11205, ст.ст.17-20,69-72,86,94,158-163,167,185,186,254, п.6,7 розділу V11 Прикінцевих та перехідних положень  Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд,

                                                                 П О С Т А Н О В И В  :

Позов  задовольнити повністю.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Будьонівської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Донецьку від 3 листопада 2005 року № 0000622330/0/2279/23-613/30376006/10924/10 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість  в розмірі 977042грн. та штрафних санкцій в розмірі 977042грн. та №000013233/0/2283/23-613/30376006/10982/10 – про завищення бюджетного відшкодування в розмірі 28543грн.

Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю “ВТУ-Пролетарське” (83032,  м. Донецьк, вул.Зверькова,63, п/р.260059800792 в ВАТ КБ “Промекономбанк”, МФО 334992, ЄДРПОУ 30376006) з  Державного бюджету України судовий збір у розмірі 6 грн. 80 коп. та витрати  на проведення судово – бухгалтерської експертизи 10000грн.00коп.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження буде подана, але апеляційна скарга не була подана у зазначений строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не буде скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Про апеляційне оскарження постанови суду спочатку подається заява. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через господарський суд Донецької області. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова виготовлена у повному обсязі 16.10.2006року.

Суддя                                                                                              Кододова О.В.