Постанова

від 10.10.2011 по справі 9651/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД



Харківський окружний адміністративний суд  

61004  м. Харків  вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

Харків  

 "10" жовтня 2011 р.                                                                        № 2а- 9651/11/2070  

Харківський окружний адміністративний суд  у складі головуючого судді -  Шляхова О.М.,

за участі секретаря - Беззубко А.О.,

за участі представника  позивача –ОСОБА_1 (довіреність б/ від 18.07.2011р.);

за участі представника відповідача –ОСОБА_2 (довіреність № 18573/10/10-018 від 15.11.2010р.);

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАРСНАБ"  до   Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова  про   визнання дій неправомірними,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до  Харківського окружного адміністративного суду  з  зазначеним позовом та просить суд скасувати наказ начальника ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова № 955 від  08.06.2011р. про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Харснаб»(код ЄДР 31642460); визнати неправомірними дії ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова щодо проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Харснаб»(код ЄДР-31642460), на підставі якої був складений акт від 17.06.2011р. № 2543/15-215/31642460; визнати неправомірними дії ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова щодо зміни   визначених платником податків податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств без прийняття податкових повідомлень-рішень.

Позивач вважає, що висновки відповідача в акті перевірки не відповідають фактичним обставинам взаємовідносин позивача з його контрагентом ТОВ «Промспец консалтинг», відповідачем не було додержано вимог діючого законодавства при проведенні документальної невиїзної перевірки ТОВ «ХАРСНАБ», а при оформленні її результатів не було дотримано вимог податкового та цивільного законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються будь-якими доказами та даними господарської діяльності позивача.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив про задоволення позову.

В судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що під час проведення перевірки позивача та складання акта перевірки вимоги діючого законодавства були дотримані, посадові особи ДПІ діяли в межах своїх повноважень та у спосіб, визначений Податковим кодексом, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Викладені в спірному наказі мотиви є достатніми підставами для прийняття податковим органом рішення про призначення документальної невиїзної позапланової перевірки. Перевірка проводилась на підставі відомостей, що містяться в базах даних, котрі ведуться в органах державної податкової служби України, та документах обов’язкової податкової звітності. Висновки проведеної перевірки є цілком обґрунтованими. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги заперечень проти позову, просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд заслухавши пояснення позивача, розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 17.06.2011 року ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Харснаб»з питань виявленої недостовірності даних що містяться в податкових деклараціях з податку на додану вартість за період жовтень-грудень 2010 року та у податковій декларації з податку на прибуток за 2010 рік. про що складено акт перевірки № 2543/15/215- 31642460 від 17.06.2011 р.

Згідно висновків, які викладені у акті, перевіркою встановлено: порушення ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню та реалізації товарів. робіт, послуг за період жовтень -грудень 2010 року; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст..185, ст..187, ст..188, ст..198 Податкового Кодексу України а саме завищено податкові зобов’язання та податковий кредит з ПДВ на загальну суму 6338,73грн; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 4. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст..135,ст..137, ст..138 Податкового Кодексу України а саме завищено суму валового доходу та валових витрат за 2010 рік в розмірі 31693,65 грн.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з Податковим кодексом та іншими законами і нормативними актами.

Згідно із п. 20.1.4. Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

Порядок проведення документальних невиїзних перевірок визначений ст. 79 ПК України, у відповідності до якої документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Системно проаналізувавши приписи ст.78 Податкового кодексу України, суд доходить висновку, що рішення про проведення документальної позапланової перевірки діяльності платника податків може бути прийнято податковим органом за одночасної наявності таких обставин як 1) отримання платником податків письмового запиту податкового органу з привод надання письмових пояснень та документів в підтвердження таких письмових пояснень, 2) сплив 10 робочих днів з дня отримання платником податків згаданого вище запиту податкового органу та не надання платником  пояснень та документів .

З наявних у справі документів слідує, що відповідний запит було складено відповідачем 24.03.2011р. № 5247/10/15-315. Окрім того, згідно з названим запитом податковий орган висунув до позивача вимогу надати письмові пояснення та документи в підтвердження таких пояснень протягом 10 днів з дня отримання запиту, довівши до відома платника податків, що надання пояснень та документів є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки.

Проте Позивачем на вказаний запит вчасно (в десятиденний строк після отримання) було надано відповідні пояснення та документальні підтвердження листом від 12.04.2011 №01/12.

Згідно з повідомленням від 08.06.2011 №11282/10/15-224 платник податків був запрошений до податкового органу для проведення перевірки на 17.06.2011р.

Оглянувши копію зазначеного повідомлення суд зазначає, що в ньому  в якості питань за якими буде проводитись перевірка вказано норми лише ті податкового Кодексу що стосуються податку на додану вартість., та не вказано періоду за який буде проводитись перевірка.

Оглянувши копію спірного наказу суд зазначає, що в цьому документі взагалі не вказано будь якої фактичної підстави для призначення спірної перевірки, при цьому, в якості правової підстави для призначення спірної документальної позапланової невиїзної перевірки у спірному наказі визначені загальні посилання на норми п.78 та ст. 79 Податкового кодексу України.

Суд зауважує, що жодна з перелічених вище обставин не визначена законодавцем як підстава для прийняття податковим органом рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а посилань на належну норму матеріального права –положення відповідного підпункту ст.78 Податкового кодексу України спірний наказ не містить.

Також

Суд вважає за необхідним зазначити, що державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам ч.2 ст.19 Конституції України та аналогічним вимогам ст.11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".

Право податкової інспекції на проведення перевірки підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом. Суд може захистити право платника податку в разі проведення перевірки за відсутності для цього належних юридичних підстав та з порушенням правил, процедури, встановлених законом. Наявність негативних наслідків такої перевірки для можливості судового захисту законом не вимагається. Право на судовий захист пов'язане із самою протиправністю дій. Відповідно до КАС України адміністративний позов може містити вимоги про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень (п. 6 ч. 3 ст. 105); а відтак, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин із зазначенням способу, який, на думку суду, не приводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто захисті права, що порушуються.

Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, коли ці порушення ще не припинені (статті 7, 8, 11, ч. 4 ст. 112, ст. 162); спосіб захисту порушеного права може залежати від того, припинене порушення чи ні - при встановленні факту продовження протиправної поведінки суб'єкта владних повноважень на момент вирішення спору належним способом захисту права може бути зобов'язання відповідача припинити протиправні дії, а при припиненні порушення суд може задовольнити вимогу про встановлення відсутності компетенції (повноважень) у суб'єкта владних повноважень, зокрема на вчинені дії, чи про визнання дій протиправними.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши зібрані докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд доходить висновку що у  спірних правовідносинах рішення про проведення перевірки було прийнято суб'єктом владних повноважень за відсутності передбачених законом підстав, та не у спосіб передбачений законом.

За таких обставин, спірний наказ не відповідає вимогам ч.З ст.2 КАС України, а відтак, підлягає скасуванню.

Стосовно вимоги про визнання неправомірними дій щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки

Вивчивши зміст вищевказаного акту перевірки, суд відзначає, що спірна перевірка була проведена виключно на підставі даних, зазначених у інформаційних базах та в документах обов’язкової податкової звітності.

При цьому, відомості первинних документів, які відповідно до ч.1 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а також дані розрахункових документів, котрі згідно з Законом України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”опосередковують рух коштів у безготівковій формі, податковим органом в ході проведення спірної документальної невиїзної перевірки не досліджувались.

З цього приводу, суд зауважує, що за правилами п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України “Про ПДВ” датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

В силу приписів п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

З положень наведених норм закону слідує, що зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), які підлягають поставці, є обставиною, з наявністю якої законодавець до набрання чинності нормами Податкового кодексу України (тобто до 01.01.2011р.) пов’язував виникнення у платника податку обов’язку визначити податкове зобов’язання по ПДВ та валовий дохід.

Відтак, у разі, коли в діяльності платника податків наявний факт отримання у власність коштів у безготівковій формі на банківський рахунок, іншого способу дій такого платника податків ніж збільшення податкового зобов’язання з ПДВ та валового доходу, закон не передбачає.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, у спірних правовідносинах відповідач без дослідження жодних первинних документів, в тому числі і про рух коштів у безготівковій формі, зробив висновок про відсутність в діяльності платника податків об’єктів оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість, що суперечить закону.

Належних та допустимих в розумінні ст.70 КАС України доказів на підтвердження судження суб’єкта владних повноважень про відсутність в діяльності позивача операцій з поставки товарів (робіт, послуг) згідно з п.п.14.1.191 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, неправильного визначення позивачем складу та дати виникнення доходів та витрат згідно з ст.ст.135, 137, 138 Податкового кодексу України, неправильного визначення позивачем об’єкту оподаткування ПДВ та дати виникнення податкових зобов’язань з ПДВ згідно з ст.ст.185, 187 Податкового кодексу України акт перевірки не містить.

Суд відмічає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Разом з тим, викладені в спірному акті судження суб’єкта владних повноважень не ґрунтуються на жодному з визначених ст.83 Податкового кодексу України джерел.

Суд зазначає, що висновки ДПІ щодо встановлення порушень ТОВ «Харснаб»ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів є неправомірними, виходячи з наступного.

Відповідно до абз. 2 п. 3 розд. І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 року, акт –службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до пп. 6.1 п. 6 розд. ІІ Порядку у висновку акту зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" № 509-ХІІ від 04.12.1990 року державні податкові інспекції здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів; здійснюють у межах своїх повноважень контроль за законністю валютних операцій, додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, що видають ці документи, за наявністю торгових патентів; здійснюють контроль за погашенням векселів; контролюють дотримання виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття і обліку податків, інших платежів від платників податків, своєчасність і повноту перерахування цих сум до бюджету; здійснюють контроль за наявністю марок акцизного збору на пляшках (упаковках) алкогольних напоїв і на пачках (упаковках) тютюнових виробів під час їх транспортування, зберігання і реалізації; здійснюють контроль за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють роздрібну торгівлю тютюновими виробами, максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками або імпортерами таких тютюнових виробів.

Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги мету, з якою відповідач здійснює свої контрольні повноваження, вбачається, що норми ч. 1 ст. 203, 215, п 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України не відносяться ані до податкового, ані до валютного, ані до іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Також суд зазначає, що не можна погодитись із законністю висновків відповідача про нікчемність угод, укладених позивачем, виходячи з наступного.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним

Згідно з ч 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемними правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним

Таким чином до правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відносяться правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Разом з тим спірний акт перевірки позивача не тільки не містить посилань на вищезазначені обставини, а й не доводить умислу посадових осіб підприємства на порушення публічного порядку, не пояснює в чому саме таке порушення полягає.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом..

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, можна дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені підприємством правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі позовної заяви зацікавленої особи після повного та всебічного судового розгляду. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Між тим, позивачем було надано докази дійсності та реальності угод, укладених у перевіряємий період (копії договорів поставки, копії видаткових, податкових накладних, виписки банку).

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про нікчемність правочинів, міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Крім того, відповідач не довів, що при проведенні перевірки взагалі досліджувалися будь-які правочини, вчинені позивачем.

Також суд зазначає, що порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов’язань станом на момент виникнення спірних правовідносин був визначений Законом України “Про державну податкову службу в Україні” та Податковим кодексом України.

Виходячи з правового аналізу положень ст. 20 Податкового кодексу України, які регламентують права органів державної податкової служби, вбачається, що податковим органам, відповідно до покладених на них функцій та повноважень, не надано прав щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність, або недійсність правочинів, укладених суб'єктами господарювання.

Проаналізувавши положення перелічених актів законодавства, суд зазначає, що станом на дату складання відповідачем у спірних правовідносинах акту перевірки податкові органи не були наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь –якого правочину вимогам ст.ст.202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Таким чином, орган податкової служби при складанні акту протиправно вийшов за межи своїх повноважень і самостійно, поза судової процедури, визнав правочини, укладені позивачем недійсними.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути  підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими  засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд враховує, що відповідач під час кваліфікації спірного правочину як нікчемного обґрунтував свою позицію виключно з посиланням на акт ДПІ у Жовтневому  районі м. Харків щодо перевірки ТОВ «Промспец консалтинг».

З матеріалів справи вбачається що контрагент позивача жодним чином не перевірявся. Первинні документи не досліджувалися, висновки ДПІ у Жовтневому районі м.Харкова базуються виключно на даних податкової звітності.

У зв’язку з чим, суд не приймає до уваги посилання відповідача на факти викладені в зазначеному акті перевірки, оскільки документи вказаною інспекцією не вивчались взагалі.

Суд враховує, що відсутність юридичної особи за місцезнаходженням, відсутність у неї складських приміщень, транспортних засобів та інших активів не може обумовити нікчемність всіх правочинів, що укладаються юридичною особою.

Відповідач правомірність своїх дій щодо проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ “Харснаб», про результати якої складено акт від 17.06.2011р. № 2543/15-215/31642460 належним чином не довів, а тому позовні вимоги в цій частині є правомірними, обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова з коригування податкових зобов’язань з податку на додану вартість та податкового кредиту з податку на додану вартість та валових доходів та валових витрат позивача без винесення податкового повідомлення-рішення, то судом не встановлено жодних коригувань податкових зобов’язань з податку на додану вартість та податкового кредиту з податку на додану вартість без винесення податкового повідомлення-рішення.

Тобто дана позовна вимога є необґрунтованою, суперечить матеріалам справи, а тому не може бути задоволена судом.

При зазначених обставинах, суд вважає позовні вимоги позивача частково правомірними та такими, що частково ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, а тому підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

                                                  П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов  Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАРСНАБ" до  Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова  про  визнання дій неправомірними  –задовольнити частково.

Скасувати наказ начальника ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова № 955 від  08.06.2011р. про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Харснаб»(код ЄДР 31642460).

Визнати неправомірними дії ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова щодо проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Харснаб»(код ЄДР-31642460), на підставі якої був складений акт від 17.06.2011р. № 2543/15-215/31642460.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.  

Постанова може бути оскаржена.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу,  а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

          У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками        апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено  14 жовтня 2011 року.    

Суддя                                                                                            Шляхова О.М.