Рішення

від 13.09.2011 по справі 5015/3850/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5015/3850/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.11                                                                                 Справа № 5015/3850/11

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Волошин О.Я. розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Львів до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія “Арнольд” м. Жовква та відповідача-2 Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма “Капіталбуд”, м. Львів про визнання недійсними договорів

В С Т А Н О В И В:

Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Львів звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія “Арнольд” м. Жовква та відповідача-2 Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма “Капіталбуд”, м. Львів про визнання недійсним договору.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 13.07.2011 р. призначив розгляд справи на 01.08.2011 р. Ухвалою суду розгляд справи відкладався на 15.08.2011 р., 13.09.2011 р.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що позивачем було надано відповідачу-1 позику в розмірі 902500 грн. 00 коп. на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. У зв'язку з невиконанням відповідачем-1 умов позики, позивач звернувся в суд з вимогою про стягнення 902500 грн. 00 коп. Судом позов було задоволено та видано наказ про примусове виконання рішення суду. 05.05.2009 р. державним виконавцем ВДВС Жовківського РУЮ було відкрито виконавче провадження. В подальшому державним виконавцем було накладено арешт на все майно відповідача-1. Під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження позивачем було з'ясовано, що між відповідачами  24.06.2008 р. був укладений договір купівлі-продажу майна. Оскільки рішенням суду позовні вимоги позивача задоволено повністю, сума боргу згідно рішення суду є основною та першочерговою до виконання. Про наявність даного рішення стало відомо відповідачу-1, який в свою чергу свідомо вчинив дії щодо відчуження майна, чим завдав збитків державі на суму 905308 грн. 00 коп. Таким чином, договір купівлі-продажу майна від 24.06.2008 р. необхідно визнати недійсним відповідно до ст.ст. 215, 216 ЦК України.

15.08.2011 р. представником позивача через канцелярію суду було подано уточнення до позовних вимог, в якому позивач просив також визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 24.06.2008 р., укладений між відповідачами.

Представнику відповідача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

Відповідачі в судові засідання явку представника не забезпечили, вимог ухвали суду від 13.07.2011 р. не виконав, причин неявки не повідомили, хоча належним чином про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені, тому у відповідності до ст. 75 ГПК України суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

24 червня 2008 р. між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Грень Н.М. за реєстровим №1080.

За цим договором продавець (відповідач-1) передає у власність, а покупець (відповідач-2) приймає і зобов'язується оплатити  на нижченаведених умовах земельну ділянку за номером 8 “А” кадастровий номер 4622710100:01:007:0055, яка належить продавцю.

24 червня 2008 р. між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір купівлі-продажу нерухомості, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Грень Н.М. за реєстровим №1081.

За даним договором продавець (відповідач-1) продав, а покупець (відповідач-2) купив в цілому комплекс, загальною площею 2335,8 кв.м., що знаходяться по вул. Воїнів УПА 8-“а” в м. Жовква, Жовківський району Львівської області.

Рішенням господарського суду Львівської області від 31.08.2006 р. у справі №2/1273-6/353 А стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 902500 грн. 00 коп. наданої позики на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та 2808 грн. пені з розстрочкою виконання на 12 місяців, починаючи з 30.10.2006 р. по 30.10.2007 р. рівними частинами та судові витрати.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Частиною 1 ст. 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 2 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як вбачається із спірних договорів, вони підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками відповідачів, що свідчить про досягнення сторонами усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і супільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 2 ст. 203 ЦК України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Позивачем в позовній заяві не наведено обставин та не подано доказів, які б свідчили, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від  24.06.2008 р. та договір купівлі-продажу нерухомості від 24.06.2008 р. не відповідають частинам першій-третій, п'ятій та шостій ст. 203 ЦК України, ст. 207 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, особа має право звертатись до суду за захистом саме порушених або оспорюваних своїх прав і охоронюваних законом інтересів. Порушення своїх прав та необхідність їх захисту, особи, що звертаються до суду, повинні довести належними та допустимими доказами.

Необхідно також зазначити, що права особи не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто з застосуванням правового механізму, встановленого статтею 215 ЦК України, незалежно від того чи відповідає спірна угода закону. Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо є підстави, встановлені статтею 387 ЦК України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 16, 203, 204, 215, 626, 638 ЦК України, ст. 207 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Суддя                                                                                             Мазовіта А.Б.