Рішення

від 30.09.2011 по справі 15/17-2918-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/17-2918-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Підлягає публікації в ЄДРСР

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       "30" вересня 2011 р.Справа  № 15/17-2918-2011

Господарський суд Одеської області у складі:

судді                                             В.С. Петрова

При секретарі                              А.Д. Діасамідзе

За участю представників:

від позивача  –       Славський О.В.,

від відповідача –    не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ПР-ЮГ” до Багатопрофільної фірми „Васса” товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 2892,46 грн., -

                                                                        ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ПР-ЮГ” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Багатопрофільної фірми „Васса” товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 2892,46 грн., посилаючись на наступне.

Між ТОВ „ПР-ЮГ” та Багатопрофільною фірмою „Васса” товариством з обмеженою відповідальністю був укладений договір постачання товарів № ТОВ-000330 від 13.09.2009 р., відповідно до якого позивач зобов'язався передати (поставити) покупцеві (відповідачу) в обмовлені договором строки товар –алкогольні напої в асортименті згідно замовлень відповідача, а відповідач зобов'язався прийняти поставлений товар і сплатити за нього обумовлену договором вартість.

Як зазначає позивач, на виконання вказаного договору ним як постачальником було поставлено відповідачу товар згідно видаткових накладних № ТОВ-003352 від 21.08.2009 р. на суму 1419,24 грн. та № ТОВ-003864 від 23.09.2009 р. на суму 719,40 грн., всього на суму 2138,64 грн.

Так, за умовами п. 5.1 вказаного договору відповідач як покупець був зобов'язаний оплатити товар у строк, що не перевищує 14 календарних днів від дати поставки.

Однак, як вказує позивач, зобов'язання з оплати товару в строки, встановлені договором, відповідач не виконав, у зв'язку з чим заборгованість відповідача склала 2138,64 грн.

До того ж позивач посилається на п. 6.2. договору, згідно якого в разі несвоєчасної оплати вартості поставленого товару відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період нарахування пені, за кожен день прострочення платежу. Так, з огляду на вказані положення договору та у відповідності з ч. 6 ст. 232 ГК України позивач просить стягнути з відповідача нараховану пеню за період з 05.09.2009 р. по 04.03.2010 р. на суму боргу в розмірі 1419,24 грн. за видатковою накладною № ТОВ-003352 від 21.08.2009 р. та за період з 08.10.2009 р. по 07.04.2010 р. на суму боргу в розмірі 719,40 грн. за видатковою накладною № ТОВ-003864 від 23.09.2009 р., що складає 217,81 грн.

Крім того, позивач згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснив нарахування трьох відсотків річних на суму заборгованості за вказаними видатковими накладними в сумі 117,05 грн. та інфляційних втрат, що становлять 418,96 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.07.2011 р. порушено провадження по справі  № 15/17-2918-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача в засідання суду не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся належним чином.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

13 травня 2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „ПР-ЮГ” (постачальник) та Багатопрофільною фірмою „Васса” товариством з обмеженою відповідальністю (покупець) був укладений договір № ТОВ-000330 на постачання товарів (а.с. 14-21), відповідно до п. 1.1. якого позивач як постачальник зобов'язується передати (поставити)  покупцю (відповідачу) в обумовлені договором строки товар –алкогольні напої в асортименті згідно замовлень покупця на умовах і в порядку, передбаченими цим договором та додатками до нього, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити за нього обумовлену цим договором ціну.

Згідно п. 1.2 договору товар передається у власність покупця. Право власності на товар переходить з моменту передачі товару на підставі накладної та інших супроводжувальних документів на товар. Датою переходу права власності на товар є дата підписання накладної про передачу товару.  

Асортимент товару погоджується між сторонами та викладається в специфікації (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною цього договору (п. 2.1 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору постачання товару здійснюється окремими партіями на підставі замовлень, направлених покупцем на адресу постачальника, виходячи з наявності відповідного асортименту товару на складі постачальника. Замовлення погоджується уповноваженими представниками сторін.   

Днем виконання поставки товару вважається дата, зазначена в накладній, відрізняється від фактичної дати постачання, представник покупця, що підписує накладну при прийманні товару, зобов'язаний при підписанні вказати фактичну дату здійснення постачання (п. 3.3 договору).

Товар приймається покупцем за кількістю та якістю на складі постачальника, якщо товар постачається транспортом покупця, або на території покупця, якщо товар постачається  транспортом постачальника. В будь-якому випадку покупець зобов'язаний уповноважити свого представника прийняти поставлений товар шляхом оформлення довіреності встановленого зразка згідно законодавства України.

Згідно п. 4.1 договору ціна товару встановлюється в національній валюті України та зазначається в накладних на поставку товару.

Сума договору визначається сумою вартості всіх поставок здійснених за цим договором на підставі замовлень покупця за оформленими та підписаними сторонами накладними на передачу товару, які є невід'ємною частиною цього договору (п. 4.3 договору).    

При цьому покупець зобов'язаний сплатити вартість товару, отриманого за кожною окремою накладною в строк, перевищує 14 календарних днів від дати поставки. Встановлений для покупця термін сплати за товар зазначається в накладній на поставку товару (п. 5.1 договору).

Всі розрахунки між сторонами здійснюються в гривнях шляхом безготівкового платежу на рахунок постачальника в уповноваженому банку. Днем виконання зобов'язань з оплати за товар вважається день зарахування коштів на банківський рахунок постачальника (п. 5.2 договору).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки є підставою для виникнення у сторін договору господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вказує позивач та з'ясовано судом, на виконання вищевказаного договору поставки позивачем було поставлено відповідачу товар –алкогольні напої, а  саме:

-          згідно видаткової накладної № ТОВ-003352 від 21.08.2009 р. (а.с. 22) було поставлено товару на суму 1419,24 грн.;

-          згідно видаткової накладної № ТОВ-003864 від 23.09.2009 р. (а.с. 24) було поставлено товару на суму 719,40 грн.

При цьому слід зазначити, що поставлений позивачем товар було отримано відповідачем, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача на вищевказаних видаткових накладних, скріплений печаткою відповідача.  

У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Виходячи з вищенаведеного та умов договору, суд доходить до висновку про виконання позивачем своїх зобов'язань за укладеним з відповідачем договором поставки.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар відповідно до оформленої накладної.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

До того ж ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, вартість поставленого позивачем товару відповідачем не було сплачено. Таким чином, сума боргу відповідача за отриманий  товар складає 2138,64 грн. (1419,24 грн. + 719,40 грн.).

При цьому слід зазначити, що заявлену позивачем до стягнення суму боргу  відповідач не оспорив, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Так, відмовою сплатити позивачу суму заборгованості за вище вказаним договором поставки відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості.

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено п. 6.2 договору № ТОВ-000330 від 13.05.2009 р., у випадку несвоєчасної сплати вартості товару покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період нарахування пені, за кожен день  прострочення платежу.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Як випливає з п. 5.1 договору № ТОВ-000330, строк оплати товару відповідачем становив 14 календарних днів від дати поставки товару. Отже, з огляду на дату здійснення позивачем поставки товару за  вищевказаними видатковими накладними 21.08.2009 р. та 23.09.2009 р., строк для оплати товару сплинув відповідно 04.09.2009 р. та 07.10.2009 р.

Отже, має місце прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем і отриманого відповідачем товару.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за вказаним договором щодо здійснення оплати поставленого товару, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за період з 05.09.2009 р. по 04.03.2010 р. на суму боргу в розмірі 1419,24 грн. за видатковою накладною № ТОВ-003352 від 21.08.2009 р. та за період з 08.10.2009 р. по 07.04.2010 р. на суму боргу в розмірі 719,40 грн. за видатковою накладною № ТОВ-003864 від 23.09.2009 р., що складає за розрахунком позивача 217,81 грн. (а.с. 12).

Крім того, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд вважає правомірним нарахування позивачем інфляційних витрат. Щодо порядку здійснення розрахунку суми інфляційних суд зазначає, що при здійсненні розрахунку інфляційних мають враховуватися рекомендації щодо порядку розрахунку інфляційних, які надані Верховним Судом України в листі від 03.04.1997 р. № 62-97 „Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”. Так, згідно вказаних рекомендацій індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому на місяць, тому сума боргу за період з 01 по 15 число відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 число відповідного місяця, то розрахунок інфляційних здійснюється з наступного місяця.      

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд вважає правомірним нарахування позивачем інфляційних втрат за вересень –червень 2009 року на суму боргу в розмірі 1419,24 грн. за видатковою накладною № ТОВ-003352 від 21.08.2009 р. та за жовтень –червень 2011 р. на суму боргу в розмірі 719,40 грн. за видатковою накладною № ТОВ-003864 від 23.09.2009 р., розмір яких дорівнює 418,96 грн. згідно наданого позивачем розрахунку інфляційних збитків (а.с. 12).

Разом з тим слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в договорі № ТОВ-000330 не встановлено іншого  відсотку, відповідно сплаті підлягають 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів, поряд з інфляційними втратами, є також способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних за період з 05.09.2009 року по 13.07.2011 року на суму боргу в розмірі 1419,24 грн. за видатковою накладною № ТОВ-003352 від 21.08.2009 р. та за період з 08.10.2009 р. по 13.07.2011 р. на суму боргу в розмірі 719,40 грн. за видатковою накладною № ТОВ-003864 від 23.09.2009 р., розмір яких дорівнює 117,05 грн. згідно наданого позивачем розрахунку (а.с. 12).

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача за договором № ТОВ-000330, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 2892,46 грн. (2138,64 грн. основного боргу + 217,81 грн. пені + 418,96 грн. інфляційних втрат + 117,05 грн. 3% річних).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;  відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ „ПР-ЮГ” обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.  

Щодо судових витрат по даній справі господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ст. 46 ГПК Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті державного мита та витрати на ІТЗ судового процесу, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача. Щодо вимог про відшкодування витрат позивача, пов'язаних з направленням на адресу відповідача копії позовної заяви, суд зазначає, що такі витрати не пов'язані безпосередньо з розглядом справи. Так, направлення позову відповідачу є обов'язком позивача, при цьому такий обов'язок має бути виконаний позивачем при подачі позову до суду. Втім розгляд справи починається після порушення провадження у справі, тому відповідно витрати, які пов'язані з розглядом справи, мають бути понесені під час розгляду справи.       

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1.          Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „ПР-ЮГ” до Багатопрофільної фірми „Васса” товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 2892,46 грн. задовольнити.

2.          СТЯГНУТИ з Багатопрофільної фірми „Васса” товариства з обмеженою відповідальністю (65062, м. Одеса, Фонтанська дорога, 71-А; код ЄДРПОУ 22463597) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ПР-ЮГ” (65026, м. Одеса, вул. Гаванна, 10; код ЄДРПОУ 32834538; п/р 26008227688400 в АТ „УкрСиббанк” м. Харків, МФО 351005) суму боргу за поставлений за договором № ТОВ-000330 від 13.09.2009 р. товар в розмірі 2138/дві тисячі сто тридцять вісім/грн. 64 коп., пеню в сумі 217/двісті сімнадцять/ грн. 81 коп., 3% річних в сумі 117/сто сімнадцять/грн. 05 коп., інфляційні втрати в розмірі 418/чотириста вісімнадцять/грн. 96 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 102/сто дві/грн. 00 коп.; витрати по сплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд  протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної  скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.    

                      Суддя                                                                                       Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 05.10.2011 р.