Постанова

від 28.10.2011 по справі 2а/0270/4409/11

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

 ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

28 жовтня 2011 р.           Справа № 2а/0270/4409/11

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Комара Павла Анатолійовича,

розглянувши у порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи

за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів   

до:   фермерського господарства "Хліб на щастя"  

про: стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені

ВСТАНОВИВ :

27.09.2011 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви  Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду, позивач) до фермерського господарства "Хліб на щастя" (далі - ФГ "Хліб на щастя", відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2009 році.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від  29 вересня 2011 року відкрито провадження по даній справі.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що відповідачем, всупереч вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не забезпечено встановленого нормативу 1-го робочого місця для працевлаштування інвалідів, не сплачено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу по працевлаштуванню інваліда у розмірі 6564,71 грн. За порушення вимог даного Закону відділенням Фонду відповідачеві нараховано пеню в сумі 1042,13 грн. Оскільки, ФГ "Хліб на щастя" адміністративно-господарські санкції та пеню в добровільному порядку не сплачено, відділення Фонду звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з проханням стягнути з ФГ "Хліб на щастя" адміністративно-господарські санкції в розмірі 6564,71 грн. та пеню в розмірі 1042,13 грн.

28.10.2011р. від представника позивача надійшла заява, в якій він просить суд розглянути дану справу за його відсутності та зазначив, що позовіні вимоги підтримує в повному обсязі.

28.10.2011р. від представника відповідача надійшла заява, в якій він просить суд розглянути дану справу в порядку письмовоо провадження та зазначив, що позовні вимоги визнає повністю.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку про задоволення адміністративного позову повністю, з огляду на наступне.

Статтею 19 Закону  України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Крім того, ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене  для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Судом встановлено, що відповідач не подавав  до відділення Фонду звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік.

В січні 2011 року прокурор Тиврівського району Вінницької області, за наслідками перевірки додержання законодавства у сфері захисту інвалідів, виніс припис про усунення порушення законодавства, на виконання якого, відповідачем було подано до відділення Фонду звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік за формою 10-ПІ, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року №42. У даному звіті відповідач чітко зазначив, що на його підприємстві в 2009 році середньооблікова кількість штатних працівників становила 17 осіб, відсутні штатні працівники, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, фонд оплати праці штатних працівників становив 111,6 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника становила 6564,71 грн. Кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", яка самостійно розрахована відповідачем у звіті, становить 1 особа, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, розрахована відповідачем у звіті, становить –6564,71 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Поряд з тим, абз. 3 п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року №70, передбачено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Крім того, ч. 4 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" передбачено, що підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих  центрах  зайнятості за  їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про  наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для  працевлаштування  інвалідів, та про працівників, які працюють неповний  робочий  день  (тиждень),  якщо  це  не передбачено  трудовим  договором,  або  не  працюють  у  зв'язку з простоєм   виробництва  з незалежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому  законодавством.

На підставі вищезазначеного суд приходить до висновку, що ФГ "Хліб на щастя" повинно виділити і створити робочі місця для інвалідів та повідомити державну службу зайнятості про те, яку категорію інвалідів воно може прийняти на такі створені ним місця. В свою чергу, державна служба зайнятості направляє на ці створені підприємством робочі місця зареєстрованих у ній інвалідів з врахуванням їх побажань, рекомендацій МСЕК та професійних навичок.

Згідно листа-відповіді Тиврівського районного центру зайнятості від 21.03.2011 року за вих. №01-19/382, щодо подання звітів 3-ПН про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів  відповідач у 2009 році не надавав центру зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Таким чином, відповідач не забезпечив виконання ч. 3, 5 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", якими встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього ж Закону, та виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством інвалідів, для яких місце роботи є основним. Більш того, Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не пов'язує застосування адміністративно-господарських санкцій  з будь-якими обставинами, що перешкоджають працевлаштуванню інвалідів, оскільки вказана відповідальність за своєю природою є альтернативним зобов'язанням і запроваджена Державою з метою стимулювання діяльності підприємств по створенню та наданню робочих місць інвалідам, працевлаштуванням та забезпеченням їх належними умовами праці.       

Таким чином, відповідачем не вжито всіх залежних від нього заходів по недопущенню господарського правопорушення, що відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України тягне за собою адміністративно-господарську відповідальність у вигляді санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації   громадських  організацій  інвалідів, фізичні особи,  які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19  цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Частиною 4 ст. 20 цього ж Закону встановлено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі  підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в  якому  відбулося  порушення  нормативу, встановленого частиною першою ст.19 даного Закону.

Тобто, ч. ч. 1, 4 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" пов'язують настання відповідальності саме з кількістю працюючих інвалідів, а не лише з кількістю створених для них робочих місць.

З матеріалів даної справи судом встановлено, що, всупереч вимогам ч. 4 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та п. 3.7 Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року №42, відповідач в поданому звіті за 2009 рік самостійно розрахував та в рядку 06 відобразив суму коштів адміністративно-господарських санкцій, але не сплатив її, як передбачено чинним законодавством в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Частиною 2 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженої наказом Мінпраці №223 від 15.05.2007 року передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Станом на момент звернення відділенням Фонду до суду з зазначеним адміністративним позовом, відповідачем не надано до суду доказів про сплату адміністративно-господарських санкцій.

Суд погоджується з позивачем, що за таких умов відповідач не забезпечив нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та не сплатив у встановлений строк адміністративно-господарські санкції в сумі 6564,71 грн., що зумовило нарахування пені у сумі 1042,13 грн. гривень.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов’язковим платежем), обов’язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України "Про систему оподаткування", а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення.

Згідно ч. 1 ст. 238 ГК України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового  або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Крім того, елементами правопорушення, виходячи із загальних норм права, є вина та наявність  причинного зв’язку між самим порушенням та його наслідками.

В силу ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпункт 3 п. 4 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 року №1434 передбачає, що Фонд, відповідно до покладених на нього завдань, здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та за сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до ч.2 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" покладається на керівників підприємств, а в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Судом з'ясовано, що відповідач не приймав належних мір по створенню робочих місць для інвалідів, в повному обсязі не інформував центр зайнятості про наявність доцільних  вакансій для інвалідів, адміністративно-господарські санкції в сумі 6564,71 грн. не сплатив, що зумовило нарахування пені у сумі 1042,13 грн. гривень.

Суду доказів сплати вказаних вище фінансових санкцій відповідачем не надано.

У відповідності зі ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів  поширюється  на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд також врахував повне визнання позову відповідачем.

Частиною 1 ст. 136 КАС України  встановлено, що позивач може відмовитися від адміністративного позову, а відповідач - визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову викладено в адресований суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи.

Відповідно до ч.3 ст.136 КАС України, судове рішення у зв'язку з відмовою від адміністративного позову, визнанням адміністративного позову чи примиренням сторін ухвалюється за правилами, встановленими статтями 112, 113 цього Кодексу.

Згідно з  ч. ч. 3, 4  ст. 112 КАС України,  у разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову. Суд не приймає відмови від адміністративного позову, визнання адміністративного позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону  та порушують чиї-небудь права, свободи та інтереси.

Як вбачається з матеріалів справи визнання  відповідачем адміністративного позову не суперечить закону і не порушує чиї-небудь права, свободи та інтереси, у зв'язку з чим підлягає прийняттю судом та є підставою для постановлення рішення про задоволення позову.

З урахуванням викладеного, оцінивши надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що вимоги  позивача обґрунтовані, відповідають обставинам справи та наявним матеріалам, визнаються відповідачем, у зв’язку з чим позов підлягає задоволенню відповідно до чинного законодавства та у межах заявлених вимог.  

Що стосується розподілу судових витрат, то згідно з ч. 4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а  відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з ФГ "Хліб на щастя" (код ЄДРПОУ 35782032, банківські реквізити: р/р 26000177376 у АТ "Укргазбанк", МФО 320478) на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (одержувач: Держбюджет Тиврівського району, р/р 31215230700595, код 34700980, банк одержувача: ГУДКУ у Вінницькій області м.Вінниця, МФО 802015, символ звітності 230, код бюджетної класифікації 50070000, призначення платежу: "платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2010 рік") адміністративно-господарські санкції в розмірі 6564,71 грн. та пеню в розмірі 1042,13 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя          Комар Павло Анатолійович

28.10.2011