Постанова

від 29.06.2011 по справі 2-а/1970/1325/11

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

 ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2-а/1970/1325/11

"29" червня 2011 р.                                                                                           м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі головуючої судді Мірінович У.А. при секретарі Хоменко Л.В.

за участю:

представника позивача –Гафтко Н.Л.,

представника відповідача –Середа С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Тернополі адміністративну справу

  за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

  до приватного підприємства „РБУ –3”

  про стягнення адміністративно –господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшов позов Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства «РБУ - 3»про стягнення адміністративно –господарських санкцій  в розмірі 6162,50 грн. та пені в розмірі 61,05 грн.

В судовому засіданні, підчас розгляду справи по суті представник позивача заявив про зменшення розміру позовних вимог та зазначив, що відповідачем частково сплачено адміністративно –господарські санкції та пеню, а саме у сумі 3223,55 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 29 від 27.05.2011р., а тому просив стягнути з відповідача адміністративно –господарські санкції в розмірі 3000,00 грн. В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що в порушення ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" відповідач не забезпечив встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в зв’язку з чим зобов’язаний сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі встановленому чинним законодавством.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнав, суду пояснив, що відповідач не забезпечив встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в зв’язку з чим зобов’язаний сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі встановленому чинним законодавством. Станом на час розгляду справи судом, відповідачем частково сплачено адміністративно –господарські санкції та пеню, а саме у сумі 3223,55 грн., а тому несплачена сума адміністративно –господарських санкцій становить 3000 грн. яка і визнається відповідачем.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд  вважає, що позов  підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" (далі - Закон №875-XII), для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб -  у  кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Частиною 5 ст. 19 Закону № 875-XII встановлено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Частиною 1 ст. 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Згідно з ч.ч. 2, 3, 4 ст. 20 Закону № 875-XII, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Адміністративно - господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу.

Як вбачається із поданого ПП «РБУ - 3»звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік форми № 10-ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві в 2010 році становила 8 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0.  Середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача за 2010 рік становила 12325 грн. Кількість інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях та яка  самостійно розрахована відповідачем - становить 1 особа.

Статтею 18 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, поміж іншого,  зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленою Кабінетом Міністрів України. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З аналізу положень ст.ст. 19, 20 Закону №875-XII вбачається, що на суб’єктів господарювання покладено обов’язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів і надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. При цьому, обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком самостійно підбирати інвалідів на створені робочі місця. Водночас, законодавець зобов’язує підприємства надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування затверджений постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 року "Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Порядок).

Згідно з п. 2 Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування  інвалідів роботодавці подають  (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом, а інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових  внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за  формою, затвердженою Мінпраці  за  погодженням  з Держкомстатом.

    Як слідує з матеріалів справи, в тому числі з листа № 04/62/2122 від 29.04.2011 року, ПП «РБУ –3»не інформувало відповідний центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів (форма № 3 –ПН «Звіт про наявність вакансій»).Також сторонами не заперечується той факт, що направлення на працевлаштування не видавались та прийом інвалідів не здійснювався.

Таким чином, судом встановлено, що ПП «РБУ –3»жодного разу не інформувало міськрайонний центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов’язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв’язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов’язане з необхідністю доведення порушення зобов’язання.

Так, адміністративно-господарська відповідальність, передбачена ст. 20 Закону №875-XII, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин, згідно ч. 1 ст. 218 ГК України, є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів із встановленим рівнем нозології для працевлаштування.

Відповідно до абз. 1, 2 Інструкції  щодо заповнення форми звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", затвердженої Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 №420, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 за № 1534/11814, підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.

При цьому, згідно п. 4 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" підприємства,  установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про  наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Отже, звіти за формою державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну  інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування  інвалідів протягом звітного періоду та є єдиним документом, передбаченим чинним законодавством, що підтверджує відповідну інформацію.

Натомість, ПП «РБУ –3»жодного разу не інформувало міськрайонний центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів (форма № 3 –ПН «Звіт про наявність вакансій»).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій та пені, передбачених Законом № 875-XII, відносно відповідача наявні.

Статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" передбачено, що спори, які виникають із правовідносин за ст.ст. 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України також передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги  та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.  

Як слідує з матеріалів справи, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом, відповідач повинен був до 15.04.2011 року самостійно сплатити адміністративно-господарські санкцій у сумі 6162,50 грн. та 61,05 грн. пені за порушення терміну сплати санкцій на 33 дні. Згідно  платіжного доручення № 29 від 27.05.2011р. відповідачем частково сплачено адміністративно-господарських санкцій та пеню, а саме у сумі 3223,55 грн. Таким чином, несплачена відповідачем сума адміністративно –господарських санкцій становить  3000,00 грн.

Доказів проведення розрахунків в частині несплаченої суми адміністративно –господарських санкцій, а саме у сумі 3000, 00 грн. відповідач суду не надав та борг у сумі 3000,00 грн. адміністративно –господарських санкцій визнав.

За сукупністю наведених обставин, враховуючи те, що відповідач не забезпечив встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, не проінформував у порядку встановленому законодавством центр зайнятості, самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції у строки встановлені Законом, суд приходить до висновку що вимоги позивача є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.  

Керуючись ст.ст.  2, 6, 10, 94, 160 –163  Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

  2. Стягнути з приватного підприємства „РБУ –3” (код ЄДРПОУ 30837102) в користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно –господарські санкції на суму 3000 (три тисячі) гривня 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

       Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвали постанову. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також: прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови

Повний текст постанови виготовлено та підписано 04 липня 2011 року.

Головуючий суддя                                                                                Мірінович У.А.

копія вірна

Суддя                                                                                                    Мірінович У.А.