Постанова

від 11.10.2011 по справі 11653/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

                                                                              

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

11 жовтня 2011 р.                                                                                Справа № 2а- 11653/11/2070                        Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Котеньова О.Г.,

при секретарі судового засідання - Бондаренко Ю.В.,  

за участі сторін:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Буряківського О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Техноспец-консалтинг" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Харкова про скасування наказу, -  

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство "Техноспец-консалтинг", звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог просив скасувати Наказ винесений Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі міста Харкова про "Проведення позапланової невиїзної перевірки" №361 від 08.04.2011 року Приватного підприємства "Техноспец-консалтинг" (код ЄДРПОУ 37092432) та визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста  Харкова щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства "Техноспец-консалтинг"  з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 22.07.2010 року по 31.12.2010 року на підставі якої було складено акт перевірки №797/23-03-05/37092432 від 26.04.2011 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач указав наступне.

Так, він посилається на те, що Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі міста Харкова не було додержано вимог діючого законодавства України при проведенні документальної позапланової невиїзної перевірки та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи і вимоги поданого позову, просив суд, з урахуванням уточнень ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Жовтневому районі міста Харкова, проти позовних вимог заперечувала, посилаючись на те, що під час проведення перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства України.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги заперечень проти позову, просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

          Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов  підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

При вирішенні справи судом встановлено, що 24.12.06 Верховним Судом України винесена постанова у справі Господарського суду Вінницької області № 9/175-04 за позовом АКБ "Мрія" до ДПІ у м. Вінниця про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки.

Згідно з правовими позиціями, які викладені у названому судовому акті, державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам ч.2 ст.19 Конституції України та аналогічним вимогам ст.11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні". Право податкової інспекції на проведення перевірки підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом. Суд може захистити право платника податку в разі проведення перевірки за відсутності для цього належних юридичних підстав та з порушенням правил, процедури, встановлених законом. Наявність негативних наслідків такої перевірки для можливості судового захисту законом не вимагається. Право на судовий захист пов'язане із самою протиправністю дій. При цьому, Верховний Суд України зазначив, що відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень (п. 6 ч. 3 ст. 105); а відтак, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин із зазначенням способу, який, на думку суду, не приводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто захисті права, що порушуються. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, коли ці порушення ще не припинені (статті 7, 8, 11, ч. 4 ст. 112, ст. 162); спосіб захисту порушеного права може залежати від того, припинене порушення чи ні - при встановленні факту продовження протиправної поведінки суб'єкта владних повноважень на момент вирішення спору належним способом захисту права може бути зобов'язання відповідача припинити протиправні дії, а при припиненні порушення суд може задовольнити вимогу про встановлення відсутності компетенції (повноважень) у суб'єкта владних повноважень, зокрема на вчинені дії, чи про визнання дій протиправними.

З огляду на приписи ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст. 7-11, 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України окружний адміністративний суд не знаходить правових підстав для залишення згаданої постанови Верховного Суду України поза увагою при розгляді і вирішенні спору по суті.

Судом встановлено, що відповідно до акту перевірки №797/23-03-05/37092432 від 26.04.2011 року про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства "Техноспец-консалтинг" з питань дотримання податкового, валютного ті іншого законодавства за період з 10.07.09 року по 31.12.10 року складеного Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі міста  Харкова  зазначається, що перевірка була проведена на підставі п.77.1 ст. 77, ст.79 Податкового кодексу України, відповідно до плану-графіка проведення позапланових виїзних перевірок суб'єктів госпадарювання та наказу  начальника Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста  Харкова Радченко О.В від 08.04.2011 року за №361.

Відповідно наявних у справі документів вбачається, що запрошення на участь у проведенні позапланової невиїзної документальної перевірки було складено відповідачем, 08.04.2011 року направлено кур'єрскою поштою та повернуто кур'єром відповідно накладної до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста  Харкова у зв‘язку з відсутністю посадових осіб за місцем знаходження.

Суд зазначає, що відповідно до наданої до матеріалів справи накладної не вбачається які саме документи направлялися на адресу позивача.

Також, суд зазначає, що правила листування з платником податків врегульовані ст.42 Податкового кодексу України, відповідно до п.42.2 якої документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

У спірних правовідносинах відповідач рекомендованого листа з повідомленням про вручення з приводу надання пояснень та їх документального підтвердження в розумінні норм Закону України "Про поштовий зв’язок", Правил надання послуг поштового зв’язку (затверджено постановою КМУ від 05.03.2009 року №270), наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 12.07.2002 року №139 "Про затвердження спеціалізованих форм бланків, книг, ярликів, що застосовуються у поштовому зв'язку, та технічних умов щодо їх виготовлення" на адресу позивача не надсилав. Відповідач повідомлення про вручення поштового відправлення за формою №119 до матеріалів справи не подав.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Дослідивши зібрані докази в їх сукупності за правилами ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах рішення про проведення перевірки було прийнято суб'єктом владних повноважень за відсутності передбачених законом підстав.

Крім цього, суд зазначає, що відповідно до ст.77.4 Податкового кодексу України, - про проведення документальної планової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку,  коли йому не  пізніше ніж  за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано  рекомендованим  листом з повідомленням  про   вручення   копію   наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове  повідомлення  із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

          Суд зазначає, що наказу на проведення планової невиїзної перевірки на адресу ТОВ "Техноспец-консалтинг" рекомендованим  листом   з повідомленням не направлялося.

За таких обставин, спірний наказ не відповідає вимогам ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак, підлягає скасуванню.

За матеріалами справи на виконання наказу відповідачем, Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі міста  Харкова було проведено документальну планову невиїзну перевірку Приватного підприємства "Техноспец-консалтинг".

Результати проведеної перевірки оформлені актом перевірки №797/23-03-05/37092432 від 26.04.2011 року.

Вивчивши зміст згаданого акту,  суд зазначає, що спірна перевірка була проведена виключно на підставі даних, зазначених у інформаційних базах та в документах обов’язкової податкової звітності.

          При цьому, відомості первинних документів, які відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а також дані розрахункових документів, котрі згідно з Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" опосередковують рух коштів у безготівковій формі, податковим органом в ході проведення спірної документальної невиїзної перевірки не досліджувались.

          З цього приводу, суд зауважує, що за правилами п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України "Про ПДВ" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

          В силу приписів п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

          З положень наведених норм закону слідує, що зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), які підлягають поставці, є обставиною, з наявністю якої законодавець до набрання чинності нормами Податкового кодексу України (тобто до 01.01.2011 року) пов’язував виникнення у платника податку обов’язку визначити податкове зобов’язання по податку на додану вартість та валовий дохід.

          Відтак, у разі, коли в діяльності платника податків наявний факт отримання у власність коштів у безготівковій формі на банківський рахунок, іншого способу дій такого платника податків ніж збільшення податкового зобов’язання з податку на додану вартість та валового доходу, закон не передбачав.

          Натомість, як вбачається з матеріалів справи, у спірних правовідносинах відповідач без дослідження жодних первинних документів, в тому числі і про рух коштів у безготівковій формі, зробив висновок про відсутність в діяльності платника податків об’єктів оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість, що суперечить закону.

          Суд відмічає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Крім цього, відповідно до п.п.75.1.2. ст.75 Податкового кодексу України, зазначається, що документальною   перевіркою   вважається   перевірка, предметом якої є своєчасність,  достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом  податків  та  зборів,  а також  дотримання  валютного та іншого законодавства,  контроль за дотриманням якого  покладено  на  контролюючі  органи,  дотримання роботодавцем  законодавства  щодо  укладення  трудового  договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка  проводиться  на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та  бухгалтерського  обліку,  ведення  яких  передбачено законом, первинних документів, які використовуються в  бухгалтерському  та податковому  обліку  і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів,  виконанням вимог  іншого  законодавства,  контроль  за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством  порядку  органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

          Разом з тим, викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень не ґрунтуються на жодному з визначених ст.ст.75, 83 Податкового кодексу України.

Додатково суд відзначає, що правовідносини з організації взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість врегульовані Наказом Державної податкової Адміністрації України від 18.04.2008 року №266 "Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів", яким затверджені Методичні рекомендації щодо організації взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів (далі за текстом –Методичні рекомендації).

Відповідно до п.п.4.2 Методичних рекомендацій під час проведення  документальної невиїзної перевірки працівники підрозділів оподаткування  юридичних,  фізичних осіб мають право:

- одержувати від платників податків (посадових  осіб  платників податків)  пояснення  з питань,  що виникають під час перевірок та стосуються реалізації  повноважень  органів  державної  податкової служби;

- запрошувати платників  податків  або  їх  представників   для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) такими платниками податків; вимагати від платників податків, діяльність    яких перевіряється,    усунення    виявлених    порушень    податкового законодавства.

          Підпунктом 4.18 Методичних рекомендацій передбачено, що у разі неотримання пояснень,  передбачених пунктом 4.2 Методичних рекомендацій, від платника податків на звернення органу ДПС (неможливість виявлення помилки в показниках поданої звітності з податку на додану вартість) працівником підрозділу оподаткування юридичних,  фізичних осіб вживаються заходи, визначені пунктом 4.5 Методичних рекомендацій.

          Підпунктом 4.5 Методичних рекомендацій визначено, що у разі неотримання пояснень,  передбачених  пунктом  4.2 Методичних  рекомендацій,  протягом  десяти  робочих  днів  з  дня отримання запиту платником податку на додану вартість (утримувачем) працівник  підрозділу оподаткування  юридичних,  фізичних  осіб  передає  перелік  таких  платників до підрозділу податкової міліції з  наданням  інформації про вжиті заходи (телефонний дзвінок,  направлений запит тощо) для здійснення заходів, передбачених пунктом 6.2 розділу VI Методичних рекомендацій.

          В силу приписів п.6.2 Методичних рекомендацій працівник підрозділу податкової міліції після отримання інформації від підрозділів оподаткування юридичних, фізичних осіб про незнаходження платника податку на додану вартість за вказаними в реєстраційних документах даними, переліку платників податку на додану вартість, які не надали відповідні документи на запит органу ДПС (з наданням працівником підрозділів оподаткування юридичних, фізичних осіб інформації про вжиті заходи (телефонний дзвінок, направлений запит тощо)) зобов'язаний встановити місцезнаходження платника податку на додану вартість, суб'єкта господарювання незареєстрованого платником податку на додану вартість. У разі підтвердження відсутності платника податку на додану вартість, суб'єкта господарювання, не зареєстрованого платником податку на додану вартість, за його місцезнаходженням, встановити місцезнаходження його засновників, посадових осіб, провести їх опитування щодо здійснення господарських операцій (поставки товарів, послуг, відвантаження товарів, фактичного виконання робіт, транспортування, зберігання товарів по ланцюгу постачання товару до його споживача), виписки податкових накладних, виявлення активів платника податку на додану вартість та ін. Проводиться перевірка згідно з вимогами ст. 97 Кримінально-процесуального кодексу України на предмет наявності ознак фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків, інших злочинів. У разі встановлення місцезнаходження платника податку на додану вартість, суб'єкта господарювання, не зареєстрованого платником податку на додану вартість, підрозділ податкової міліції надає таку інформацію підрозділу оподаткування фізичних осіб, податкового контролю з метою проведення позапланової перевірки. Про проведену роботу підрозділ податкової міліції зобов'язаний повідомити підрозділи оподаткування юридичних, фізичних осіб та податкового контролю в письмовому вигляді протягом п'яти днів з моменту отримання службової записки від вказаних підрозділів.

          Доказів проведення підрозділом податкової міліції як органом дізнання за фактами діяльності Приватного підприємства "Техноспец-консалтинг" перевірки в порядку ст.97 КПК України відповідач до матеріалів справи не подав.

          За таких обставин, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах відповідач не забезпечив дотримання порядку дій, котрий визначений Методичними рекомендаціями, по скільки відповідні докази дотримання процедури реалізації владної управлінської функції контролю до суду ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова не подані.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб’єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються добутими судом доказами.

Так, проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні", суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства.

За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов’язань станом на момент виникнення спірних правовідносин був визначений Законом України "Про державну податкову службу в Україні" та Податковим кодексом України.

Проаналізувавши положення перелічених актів законодавства, суд зазначає, що станом на дату складання відповідачем у спірних правовідносинах акту перевірки податкові органи не були наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь–якого правочину вимогам ст.ст.202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Розглядаючи справу, суд зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч. 2 ст. 228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.м3 ст. 228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.11 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.10 року повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з податку на додану вартість, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом Державної податкової Адміністрації України від 22.12.2010 року №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року за №34/18772; далі за текстом –Порядок №984) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

          Згідно з п. 5.2 Порядку №984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

          З огляду на приписи наведених вище норм права, суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з податку на додану вартість чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Вирішуючи спір, суд вважає також за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом –Постанова Пленуму Верховного Суду України №9).

Так, відповідно до п. 18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Вивчивши зміст акту перевірки, суд наголошує, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Додатково при вирішенні спору суд наголошує, що спосіб дій органу державної податкової служби в разі виявлення факту неправильного обрахування платником податків податкового зобов’язання визначений п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, де указано, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54).

          За правилами п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення (абз.1 п. 58.1 ст. 58).

В силу абз. 2 п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Аналізуючи положення наведених норм закону, суд доходить висновку, що у випадку виявлення факту заниження платником податків податкового зобов’язання, рівно як і у випадку виявлення факту завищення платником податків податкового зобов’язання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого об’єкта оподаткування, податковий орган обтяжений законодавцем обов’язком прийняти відповідне податкове повідомлення –рішення.

Іншого порядку дій податкового органу як суб’єкта владних повноважень у спірних правовідносинах закон не передбачає.

На наявність у відповідача обов’язку діяти саме у такий спосіб вказує також зміст листа Державної податкової Адміністрації України від 31.01.2011р. № 2518/7/23-4017/89 "Щодо окремих питань стосовно перевірок", де зазначено, що відповідно до впроваджених нормативно-правових актів передбачено складання податкових повідомлень-рішень не тільки на збільшення сум податкових зобов'язань платника податків, а і на їх зменшення за результатами перевірки, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення за формою згідно з додатком 2 (форма "Р") складається також і на суму зменшення податкових зобов'язань.

Разом з тим, як встановлено судом, у спірних правовідносинах відповідач податкового повідомлення–рішення не виносив.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

          Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 159, 160-164, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов  Приватного підприємства "Техноспец-консалтинг"  до  Державної податкової інспекції  у Жовтневому районі м.Харкова  про скасування наказу –задовольнити у повному обсязі.

          Скасувати Наказ від 08.04.11 року за №361 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки" Приватного підприємства "Техноспец-консалтинг"  (код ЄДРПОУ 37092432) винесений Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі міста  Харкова.  

           Визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста  Харкова  щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства "Техноспец-консалтинг"  (код ЄДРПОУ 37092432) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 22.07.2010 року по 31.12.2010 року на підставі якої був складений акт перевірки від 26.04.2011 року за №797/23-03-05/37092432.

          Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Техноспец-консалтинг"  3.40 грн. (три гривні сорок копійок) сплаченого судового збору.

          Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.

           Якщо суб’єкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

                  Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги.

          Повний текст постанови виготовлено 14 жовтня 2011 року.

          Суддя                                                                            Котеньов О.Г.