Постанова

від 05.10.2006 по справі 31/259-06-8006а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

31/259-06-8006А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"05" жовтня 2006 р.Справа  № 31/259-06-8006А

За позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів  

до відповідача АТЗТ „Ремфлот”   

про стягнення 29 128 грн. 16 коп.        

                                         Суддя  Господарського суду

Одеської області Лєсогоров В.М.

Секретар судового засідання

Возна І.М.

Представники:

В засіданні приймали участь:

від позивача: Тернова Т.В. –по довіреності  

від відповідача: не з'явився

Суть спору: позивач вимагає стягнення з відповідача адміністративно –господарських санкцій та пені в сумі 29 128 грн. 16 коп. в зв'язку з нестворенням 2 робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005 році.    

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала.

Матеріалами справи встановлено:

          З копії звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік убачається, що у відповідача середньооблікова чисельність працюючих інвалідів склала 0 осіб. Норматив працевлаштування інвалідів не визначений.

          З розрахунку суми штрафу за 2005 рік убачається, що норматив забезпечення працевлаштування інвалідів у відповідача склав 2 особи, фактична кількість 0 осіб, штраф складає 28 164 грн. 92 коп.

          В зв'язку з несплатою штрафу у встановлений строк позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 963 грн. 24 коп. за 114 днів.

          З копії листа Іллічівського міського центру зайнятості від 11.07.2006 року убачається, що в 2005 році відповідач не надавав інформацію про вакантні посади для інвалідів.

          З копії листа Іллічівського міського центру зайнятості від 01.09.2006 року убачається, що в 2005 році до центру зайнятості з приводу працевлаштування зверталися 19 інвалідів яким не пропонувалася робота у відповідача оскільки відповідач не звітував центру зайнятості про вакансії для інвалідів.

          З копії листа управління праці та соціального захисту населення від 30.05.2006 року убачається, що відповідач в 2005 році не інформував про вакантні посади для працевлаштування інвалідів.

          Відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в редакції яка діяла у 2005 році –для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми  власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності   штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого  місця. Норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів визначається виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, які відрізняються від зазначених у цій статті, застосовуються положення цього Закону.  

          Відповідно до ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в редакції яка діяла у 2005 році –підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких  визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для   підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких  працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце,  не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації. Порушення  термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені на суму заборгованості по сплаті штрафних санкцій в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку   України за кожний календарний день її прострочення, включаючи день сплати. Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і  організації в порядку, передбаченому законом.

          Для цілей розгляду поточної справи Закон України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” надалі буде зазначатися –Закон.

Правова природа штрафної санкції свідчить про те, що штрафна санкція є заходом правової відповідальності суб'єкта за певне в даному випадку законодавчо визначене порушення в зв'язку із чим може застосовуватися до відповідного суб'єкта лише за наявності його вини у вчиненні відповідного порушення.

Висновок господарського суду з цього приводу підтверджується зокрема відсутністю в законодавстві України правової норми щодо застосування штрафу передбаченого ст. 20 Закону за будь –яких умов (незалежно від обставин наявності чи відсутності вини).

          Для того щоб прийти до обґрунтованого висновку щодо наявності чи відсутності правових підстав для застосування до відповідача штрафу передбаченого ст. 20 Закону слід точно визначити порядок забезпечення робочих місць для працевлаштування інвалідів, порядок працевлаштування інвалідів, права та обов'язки всіх учасників процесів працевлаштування інвалідів та забезпечення робочих місць для цієї мети.

          Відповідно до ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в редакції яка діяла у 2005 році - працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у  нього  професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

          Відповідно до Положення „Про робоче місце інваліда і про порядок                     працевлаштування інвалідів” затвердженого постановою Кабінету Міністрів України                                  від 3 травня 1995 року № 314 –п. 10. Працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

          Отже, законодавчо встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів, державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту.

          Законодавство не визначає змісту поняття „працевлаштування інвалідів”, в зв'язку із чим для правильного розуміння цього поняття необхідно встановити які безпосередні функції щодо працевлаштування інвалідів виконують указані органи.

1.          Щодо органів Мінсоцзахисту.

Відповідно до Указу Президента України „Про Положення про Міністерство праці та соціальної політики України” від 1 грудня 1997 року № 1319/97 - 3. Визнати  таким,  що  втратив  чинність, Указ Президента України від 23 жовтня 1996 року № 988 (988/96) "Про Положення про Міністерство соціального захисту населення України".

Таким чином Міністерство соціального захисту населення України та відповідно його органи не існують, що робить неможливим виконання цим міністерством та його органами будь –яких функцій щодо працевлаштування інвалідів.

2.          Щодо центрального органу виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, а також щодо державної служби зайнятості.

Відповідно до Положення „Про Міністерство праці та соціальної політики України” затвердженого Указом Президента України від 30 серпня 2000 року № 1035/2000 - 1. Міністерство праці та соціальної політики України (Мінпраці України) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Основними завданнями Мінпраці України є: керівництво діяльністю державної служби зайнятості. Мінпраці України відповідно до покладених на нього завдань: 27) сприяє розвитку системи професійної та соціальної реабілітації інвалідів, їх працевлаштуванню...

Відповідно до Закону України „Про зайнятість населення” –ст. 18. Для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки  тимчасово  не  працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна   служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та  соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної  Республіки  Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості...

Відповідно до Положення „Про робоче місце інваліда і про порядок                     працевлаштування інвалідів” затвердженого постановою Кабінету Міністрів України                                  від 3 травня 1995 року № 314 - 12. Державна служба зайнятості: веде облік інвалідів, які   звернулися за допомогою у працевлаштуванні; веде облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди; сприяє працевлаштуванню  інвалідів, які звернулися  з таким проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК.

Викладене свідчить, що діяльність Мінпраці України щодо працевлаштування інвалідів провадиться через роботу органів державної служби зайнятості які в свою чергу провадять облік бажаючих працювати інвалідів, облік робочих місць які забезпечені юридичними особами для працевлаштування інвалідів а також безпосередньо направляють інвалідів на роботу до тих юридичних осіб щодо яких є облікова інформація про наявність забезпечених робочих місць для працевлаштування інвалідів.

3.          Щодо органів місцевого самоврядування.

Законодавством України, зокрема Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні” не визначено будь – яких конкретних функцій органів місцевого самоврядування щодо працевлаштування інвалідів.

За таких обставин слід вважати, що діяльність органів місцевого самоврядування щодо працевлаштування інвалідів провадиться через роботу органів державної служби зайнятості, оскільки відповідно до ст. 18 Закону України „Про зайнятість населення” діяльність державної   служби зайнятості здійснюється під керівництвом в тому числі органів місцевого самоврядування.

4.          Щодо громадських організацій інвалідів.

Законодавством України, зокрема Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” не визначено будь –яких конкретних функцій цих організацій щодо працевлаштування інвалідів. Відповідно, громадські організації інвалідів на загальних підставах можуть направляти інвалідів на роботу до юридичних осіб. В той же час слід звернути увагу на те, що юридичні особи не зобов'язані за законодавством звітувати перед громадськими організаціями інвалідів про наявність робочих місць забезпечених для працевлаштування інвалідів. Відповідно діяльність громадських організацій інвалідів щодо працевлаштування інвалідів носить характер громадської діяльності.

Крім указаних осіб в процесі працевлаштування інвалідів та забезпечення робочих місць для цієї мети приймають участь місцеві органи соціального захисту населення (які не є органами ліквідованого Мінсоцзахисту) та юридичні особи на які провадиться працевлаштування інвалідів.

1. Щодо місцевих органів соціального захисту населення.

Відповідно до Положення „Про робоче місце інваліда і про порядок                     працевлаштування інвалідів” затвердженого постановою Кабінету Міністрів України                                  від 3 травня 1995 року № 314 –п. 11. Місцеві органи соціального захисту населення: виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на   підставі індивідуальних програм реабілітації; щомісячно надсилають державній службі   зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із зазначенням професій, спеціальностей; подають державній  службі  зайнятості  заявки  на  професійне навчання інвалідів; ведуть інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати.

З цього виходить, що місцеві органи соціального захисту населення не мають функції щодо безпосереднього направлення інвалідів на роботу до юридичних осіб.

2. Щодо юридичних осіб на які провадиться працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ст. 20 Закону України „Про зайнятість населення” - підприємства,  установи і організації незалежно від форми власності щомісяця подають місцевим центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій).

Відповідно до Положення „Про робоче місце інваліда і про порядок                     працевлаштування інвалідів” затвердженого постановою Кабінету Міністрів України                                  від 3 травня 1995 року № 314 – п. 5. Підприємства розробляють заходи щодо створення  робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. П. 14. Підприємства: у межах нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1 лютого року, що настає за  звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; визначають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, розробляють і затверджують інструкцію про робоче   місце інваліда.

Слід звернути увагу на наступні приписи законодавства важливі з приводу питання визначення порядку працевлаштування інвалідів та штрафної відповідальності передбаченої ст. 20 Закону.

1. Відповідно до ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” - сплату штрафних санкцій юридичні особи провадять відповідно до закону за рахунок  прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно юридичної особи в порядку, передбаченому законом.

          Законодавством не передбачено, що відсутність прибутку у відповідному році звільняє від штрафної відповідальності. За таких обставин позивач вправі заявляти позов про стягнення штрафу в грошовій формі. Якщо позов задоволений однак в процесі виконання судового рішення державним виконавцем встановлена відсутність у відповідача грошових коштів, це є підставою для застосування наслідків передбачених ст. 263 КАС України щодо зміни способу виконання судового рішення з грошової форми на майнову. Це відповідно є реалізацією положення про те, що у разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно юридичної особи в порядку, передбаченому законом.

2. Відповідно до Положення „Про робоче місце інваліда і про порядок                     працевлаштування інвалідів” затвердженого постановою Кабінету Міністрів України                                  від 3 травня 1995 року № 314 –п. 1. Робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої  площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації (далі - підприємство) незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. П. 2. Робочим місцем інваліда може бути: звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для  його працевлаштування; спеціалізоване робоче місце інваліда - робоче місце, обладнане  спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і знань інваліда. Це робоче  місце може бути створено як на виробництві, так і вдома. П. 3. Робоче місце інваліда  вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для  інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

З цього виходить, що будь - яке робоче місце для працевлаштування інваліда повинно бути атестоване, оскільки виключень з правила про атестацію немає.

Робоче місце для працевлаштування інваліда може бути атестоване лише за наявності інваліда який бажає працювати на цьому робочому місці, оскільки обов'язковою умовою атестації робочого місця для інваліда є його відповідність встановленим вимогам робочого місця для  інвалідів відповідної нозології (хвороби та індивідуальної програми реабілітації). Індивідуальна програма реабілітації в свою чергу видається всім особам визнаним інвалідами водночас з довідкою МСЕК про інвалідність, як це передбачено п. 32 Положення „Про медико-соціальну експертизу” затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 року № 83.

3. Відповідно до ст. 12 Кодексу законів про працю України - колективний договір    укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою),  з однієї сторони, і первинною профспілковою організацією, які діють відповідно до своїх  статутів, а у разі їх відсутності - представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони.

          З цього виходить, що інвалід який виявляє бажання або погоджується працювати у юридичній особи під дію колективного договору не підпадає поки він не є працівником юридичної особи, оскільки під дію колективного договору підпадають лише особи які юридичною особою прийняті на роботу. За таких обставин колективний договір не має ніякого відношення до процесу працевлаштування інваліда. З цього приводу слід зазначити, що будь –який інвалід прийнятий на роботу до юридичної особи має право вимагати від власника юридичної особи або уповноваженого ним органу внесення в колективний договір положень щодо створення робочих місць для інвалідів, та соціального захисту інвалідів.

Інструкція про робоче місце інваліда також не має ніякого відношення до процесу працевлаштування інваліда оскільки вона стосується працюючих інвалідів щодо яких відома їх хвороба та індивідуальна програма реабілітації.

Оцінюючи викладені вище приписи законодавства виявляється наступний загальний порядок забезпечення робочих місць для працевлаштування інвалідів, працевлаштування інвалідів та штрафної відповідальності за ст. 20 Закону.

          На виконання обов'язку щодо забезпечення в межах встановленого нормативу робочого місця для можливого подальшого працевлаштування інваліда юридична особа наказом керівника чи іншої уповноваженої особи в штатному розкладі визначає це робоче місце та роботу (професію) яка за цим робочим місцем закріплюється (наприклад: одна посада економіста для забезпечення працевлаштування інваліда).

          Після цього юридична особа інформує місцевий центр зайнятості про забезпечення робочого місця для працевлаштування інваліда. Інформування місцевого центру зайнятості провадиться через щомісячне (28 числа) подання в повному обсязі інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою  № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках", як це передбачено Інструкцією „Щодо заповнення державної статистичної звітності за формою № 3-ПН  "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" затвердженою наказом Державного  комітету статистики України від 06.07.1998 року № 244, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17 липня 1998 року за № 464/2904 яка діяла у 2005 році. При цьому у графі 4 звіту  (з  графи  2)  проставляється  наявність  вільних робочих   місць   (вакантних   посад) для інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під такими шифрами: 14 – інваліди (наприклад: забезпечено 1 робоче місця для інваліда. Відповідно в графі 4 звіту записується 14 –1 чол.).

          Крім того, юридична особа сповіщає у письмовій формі місцевим органам соціального захисту населення та відділенню Фонду соціального захисту інвалідів про забезпечення робочого місця для працевлаштування інваліда. Також юридична особа інформує в письмовій формі місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів. При цьому слід враховувати, що органи перелічені в цьому абзаці не мають власної функції щодо безпосереднього направлення інвалідів на роботу до юридичної особи.  

          Самостійно розшукувати інвалідів для працевлаштування юридична особа за законодавством не зобов'язана.

          Місцевий центр зайнятості серед усіх органів працевлаштування інвалідів з'являється єдиним органом який здійснює безпосереднє направлення інвалідів на роботу. Відповідний місцевий центр зайнятості отримавши від юридичної особи звіт за формою № 3-ПН в якому визначена потреба в працівниках інвалідах приймає цю інформацію до обліку та пропонує інвалідам які перебувають на обліку як бажаючі працювати (в тому числі тим інформація про яких надійшла від місцевих органів соціального захисту населення) влаштуватися на роботу до цієї юридичної особи. Робота у певній юридичній особи є правом інваліда. Якщо інвалід реалізуючи своє право на працевлаштування погоджується на пропозицію місцевого центру зайнятості щодо роботи у юридичній особи яка забезпечила робоче місце для інваліда та подала з цього приводу звіт за формою № 3-ПН в такому випадку місцевий центр зайнятості направляє цього інваліда до відповідної юридичної особи для працевлаштування, а у юридичної особи виникає обов'язок працевлаштувати направленого інваліда якщо у юридичної особи працює інвалідів менше ніж встановлено нормативом.

          На виконання обов'язку працевлаштування інваліда направленого з місцевого центру зайнятості власник юридичної особи або уповноважений ним орган наказом (іншим рішенням) створює спеціальну комісію для атестації робочого місця де буде працювати інвалід. Для участі в роботі комісії запрошуються представники МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів. Якщо робоче місця забезпечене для працевлаштування інваліда відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології (хвороби та індивідуальної програми реабілітації), воно атестується комісією і вводиться в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда з яким укладається трудовий договір за правилами глави 3 Кодексу законів про працю України.

          Слід звернути увагу на те, що інваліди не зобов'язані звертатися за допомогою в працевлаштуванні до органів державної служби зайнятості. За таких обставин інвалід має право самостійно звернутися з приводу працевлаштування до керівництва будь –якої юридичної особи яка зобов'язана інваліда працевлаштувати в межах встановленого нормативу. В такому випадку до процесу працевлаштування інваліда застосовується викладений вище порядок тією мірою якою він має бути запроваджений при зверненні інваліда до юридичної особи з приводу працевлаштування без допомоги органів державної служби зайнятості.

          Штрафна відповідальність за ст. 20 Закону настає лише за наявності вини юридичної особи у тому, що юридична особа у звітному році не забезпечила робочі місця для працевлаштування інвалідів, що потягло за собою об'єктивну неможливість працевлаштувати інвалідів які бажали працювати.

          Отже, якщо юридична особа виконала всі необхідні (достатні) формальності указані вище щодо забезпечення в межах нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів однак на протязі звітного року місцевий центр зайнятості до цієї юридичної особи інвалідів з ціллю працевлаштування не направляв та не зверталися з приводу цього питання інваліди самостійно, в такому випадку юридична особа не підлягає штрафуванню оскільки відсутня вина юридичної особи в тому, що кількість інвалідів у цієї юридичної особи не відповідає нормативу.

          Коли юридична особа на протязі звітного року не виконала формальності указані вище щодо забезпечення в межах нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, однак під час розгляду справи з'ясовується, що в місцевому центрі зайнятості у звітному році на обліку не перебували інваліди які бажали працювати, або всі інвалід які перебували на обліку були працевлаштовані, на протязі звітного року до юридичної особи не зверталися інваліди самостійно з приводу працевлаштування, в такому випадку невиконання юридичною особою згаданих формальностей не тягне за собою об'єктивну неможливість працевлаштувати інвалідів в зв'язку з їх відсутністю, що відповідно виключає штрафну відповідальність, оскільки штраф за ст. 20 Закону застосовується не за невиконання юридичною особою формальностей щодо забезпечення в межах нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в самостійному значенні, а за те, що невиконання цих формальностей потягло за собою об'єктивну неможливість працевлаштувати інвалідів які бажали працювати.

           Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до наступних висновків.

          Норматив працевлаштування інвалідів у відповідача у 2005 році склав 2 особи.

Відповідач в 2005 році на виконання нормативу не забезпечив робочі місця для можливого працевлаштування 2 інвалідів, не сповістив через звітність за формою № 3-ПН місцевий центр зайнятості про забезпечення 2 робочих місць для можливого працевлаштування інвалідів, що потягло за собою неможливість направити на роботу до відповідача 2 інвалідів з місцевого центру зайнятості на виконання відповідачем нормативу забезпечення працевлаштування інвалідів. Доказів іншого у суду немає.

          З цього виходить, що у відповідача є вина у тому, що кількість працюючих інвалідів менша ніж встановлено нормативом, що є підставою для застосування штрафу передбаченого ст. 20 Закону.    

Розрахунок нормативу забезпечення робочих місць для працевлаштування інвалідів та штрафу зроблений позивачем повністю відповідає вимогам законодавства.

В зв'язку з несплатою штрафу у встановлений строк позивач обгрунтовано нарахував відповідачу пеню в сумі 963 грн. 24 коп. за 114 днів.

Таким чином, позов підлягає задоволенню в зв'язку із його обґрунтованістю.

          Строки застосування адміністративно –господарських санкцій передбачені ст. 250 ГК України позивачем не пропущені.

Судові витрати у справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 94, 158 –163 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

          Позов задовольнити.

Стягнути з АТЗТ „Ремфлот” код 25029754 (с. Бурлача балка, вул. Інститутська, 22) в доход Державного бюджету України на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів код 13901271 (м. Одеса, вул. Канатна, 83) –штраф та пеню в сумі 29 128 грн. 16 коп.                

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку ст. 254 КАС України.

Суддя                                                                         Лєсогоров В.М.