Постанова

від 14.08.2006 по справі 15/3140а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/3140а

                                       ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ                                 

                                                                                                    Справа №  15/3140а                    

ПОСТАНОВА             

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

          "14" серпня 2006 р.                                                  м.Черкаси (13 год. 15 хв.)                                                                                                                       

Господарський суд Черкаської області в складі:

головуючого судді  -  Потапенко В.В.

при секретарі судового засідання – Петько Л.В.

за участю прокурора –Хлівненко О.Б.

за участю представників сторін:

від позивача                    - Майстренко Т.В., Школьна І.П. –за довіреністю

від відповідача               - Гарбуз І.П. –за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом Комунального підприємства “Шполянське підприємство теплових мереж” до                  Смілянської об»єднаної державної податкової інспекції Черкаської області про         визнання недійсним рішення №0000122301/0 від 23.05.2006 року, -

                                                     ВСТАНОВИВ:

          Заявлено вимогу про визнання недійсним податкового повідомлення-             рішення №0000122301/0 від 23.05.2006 року (далі –«спірне рішення»).          

          В обґрунтування заявленої позовної вимоги позивач посилається на                      наступні обставини:

          -спірним рішенням, прийнятим відповідачем на підставі  акту перевірки                  №210/23-21381064 від 11 травня 2006 року (далі –«акт перевірки»), позивачу                    визначено суму податкового зобов'язання за основним платежем в розмірі 19 500               грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у вигляді штрафу в розмірі 11 474              грн. по податку  на додану вартість і вказано на необхідність сплатити 30 974 грн. донарахованої суми;

          -позивач вважає спірне рішення незаконним з наступних підстав:

          а)в підпункті 3.1.5.1 акту перевірки відповідачем з посиланням на                      порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, пункту 4.8. статті 4, підпункту 7.4.1                     пункту 7.4. статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” (далі –                  «Закон») зроблено висновок про безпідставне включення позивачем до                   податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 19 500 грн. у                      жовтні 2003 року. В акті перевірки відповідачем зафіксовано, що первинні                 документи, які підтверджують проведені господарські операції з ПП “Промінь”,                вилучені прокуратурою Черкаської області. Копії вилучених документів у                       позивача відсутні. У жовтні 2003 року ПП “Промінь”, як платником податку на                      додану вартість, було виписано позивачу податкову накладну на загальну суму                  117 000 грн., в тому числі податок на додану вартість –19 500 грн. Посилаючись                 на відповідь ДПІ у Артемівському районі м. Луганська про те, що ПП “Промінь”                 вказану суму податку на додану вартість в податковій декларації у жовтні 2003                          року не відобразило, відповідач зробив висновок про необхідність коригування                 позивачем до зменшення суми податкового кредиту в розмірі 19500 грн., у                        зв»язку  чим позивачу був донарахований податок на додану вартість у вказаному             розмірі;

б)відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону податковий кредит - сума, на яку        платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду,          визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит звітного періоду складається              із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у           зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу         валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних                активів, що підлягають амортизації (пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону). Датою                 виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата             здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку               платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного               рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних                  дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової               накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт,                   послуг). У строки, передбачені Законом для відповідного податкового періоду,             платник податку подає органу державної податкової служби за місцем свого         знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому                    періоді податкове зобов'язання чи ні. Підпунктом 7.2.1. Закону передбачено, що           платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має                   містити зазначені окремими рядками обов'язкові реквізити. Податкова накладна,            видана ПП "Промінь", відповідає вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону. Відповідно                до пп. 7.2.4. п. 7.2 ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання              податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники           податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4            ст. 7 Закону  не дозволяється включати до складу податкового кредиту будь-які            витрати по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі                коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової                     служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту,           залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами,                платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій,                     установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не     підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Як вбачається з акта           перевірки, як на момент включення до податкового кредиту у жовтні 2003 року,                так і на момент проведення перевірки позивач на підтвердження сплати податку               на додану вартість мав податкову накладну, оформлену відповідно до пп. 7.2.1 п.               7.2 ст. 7 Закону. Позивач вважає, що Законом передбачено лише єдиний випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку –це                 відсутність податкової накладної. Дійсність податкової накладної не залежить від наступних дій особи яка їх виписала  згідно із встановленим порядком, покупець                     не може відповідати за дії продавця,  що не звітує перед податковими органами,                   не перераховує отриманий податок на додану вартість до бюджету, не перебуває                      за своєю юридичною адресою чи зареєстрований на вкрадений паспорт. Чинним законодавством не передбачено обов'язок покупця контролювати дії продавця і      перевіряти виконання ним своїх податкових зобов'язань. Відповідні функції                             згідно ст. 20 Закону України “Про систему оподаткування”, ст. 2 Закону України                       “Про державну податкову службу в Україні” належать виключно відповідачу;

в)в порушення Порядку направлення органами державної податкової                       служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженого                     наказом ДПАУ від 21.06.2001 року № 253 та підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті                17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” відповідачем безпідставно                   застосована штрафна санкція, що перевищує 50 відсотків від суми заниження            податкового зобов'язання.

У процесі судового розгляду справи позивач подав додаткові                         обґрунтування заявленої ним вимоги, виклавши їх у письмових поясненнях, а                        саме:

-рішення в частині нарахування штрафних санкцій відповідно до пп. 17.1.3                п. 17.1 ст. 17  Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників                   перед бюджетами та державними цільовими фондами” є таким, що не відповідає          вимогам чинного законодавства. Відповідач безпідставно застосував при                  розрахунку штрафних санкцій положення підпункту 17.1.4 пункту 17.1 статті 17            Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами                та державними цільовими фондами”, оскільки згідно цієї норми передбачений                 нею штраф в розмірі п'яти відсотків нараховується лише на донараховану           контролюючим органом в результаті проведення камеральної перевірки у               відповідності з пп. «в»пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону суму податкового              зобов'язання, яка визначається у податковому повідомленні. Відсутність              донарахованих податкових зобов»язань позбавляє контролюючий орган підстав                    для застосування штрафних санкцій і відповідачем камеральна перевірка не             проводилася. В акті перевірки та в спірному рішенні відповідачем не визначено                 суму податкового зобов'язання, за несплату якого йому донараховані штрафні                   санкції. Відповідно сума податку на додану вартість, від якої відповідач                    розрахував штраф, самостійно відображена позивачем в податковому обліку і                 сплачена до бюджету, не є недоплатою, як не є і заниженим податковим                     зобов»язанням, встановленим перевіркою;

-підставою для виключення з суми податкового кредиту позивача податку                 на додану вартість в сумі 19 500 грн. за ствердженнями відповідача став акт                  зустрічної перевірки ПП «Промінь», який на думку позивача не можна вважати                    ані підставою для висновків, ані доказом по справі, так як він не відповідає                      вимогам чинного законодавства, а саме Порядку оформлення невиїзних                документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань                      дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому                   Наказом ДПА України №327 від 10.08.2005р.;

-відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної,              затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року N165 "Про             затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги                  обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення" податкову                   накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому                    органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на                додану вартість. У пункті 18 Порядку зазначено, що усі складені примірники               податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), та скріплюються печаткою такого                   платника податку - продавця. Податкова накладна, надана Позивачем, не визнана                  в установленому порядку недійсною і не може вважатися недійсною на підставі п.                      2 Порядку. Станом на дату складання податкових накладних ПП “Промінь” було зареєстроване платником податку на додану вартість, мало право на складання     податкових накладних, подавало звітність і сплачувало податки, у т.ч. податок на               додану вартість. Товар, наданий ПП “Промінь” позивачем отриманий  в повному                 обсязі і використаний для ведення господарської діяльності. За отриманий товар             позивач повністю розрахувався шляхом видачі векселя. Відповідно висновки акту перевірки щодо неправомірного включення суми податку на додану вартість до                    складу податкового кредиту спростовуються наданими в процесі судового                        розгляду справи доказами;

-відповідно до ст. 4 Закону України “Про обіг векселів в Україні” № 2374                 від 05.04.2001р. вексель виданий Позивачем був оформлений для погашення кредиторської заборгованості за фактично поставлені товари. Розрахунок за                отриманий товар було проведено у вексельній формі, що передбачає безумовне               грошове зобов'язання векселедавця - позивача сплатити після настання строку                 оплати визначену суму грошей та по бухгалтерському обліку був проведений за             кредитом рахунку “Короткострокові векселі видані”. Відповідно до пункту 4.8.                     ст. 4 Закону для цілей оподаткування згідно з цим Законом векселі, видані або                отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового                         кредиту або податкового зобов»язання.

Відповідач подав суду відзив на позовну заяву, згідно якого позов ним не                    визнано з наступних підстав:

-згідно акту прийому-передачі виконаних робіт №30 від 28.10.2003 року                      ПП «Промінь»було надано позивачу комісійні послуги на загальну суму 117 000                  грн. (ПДВ –19 500 грн.) та виписано податкову накладну №16 від 28.10.2003 року                   на загальну суму 117 000 грн. (ПДВ –19 500 грн.). Згідно даної податкової                     накладної позивачем включено суму податку на додану вартість в розмірі 19 500                   грн. до податкового кредиту за жовтень 2003 року. Відповідно до підпункту 7.4.1.              пункту 7.4. статті 7 Закону підставою для включення сум податку на додану                      вартість до податкового кредиту є фактична сплата платником податку у звітному             періоді відповідних сум податку до Державного бюджету України та вартість                       яких відноситься до складу валових витрат виробництва. Згідно пункту 3.1.2. акту перевірки обсяги придбання за операціями з ПП «Промінь»не були включені до                     валових витрат підприємства;

-з метою підтвердження правомірності віднесення позивачем до                   податкового кредиту сум податку на додану вартість в розмірі 19 500 грн. за                 жовтень 2003 року та підтвердження факту сплати податку на додану вартість в             розмірі 19 500 грн. за виконані послуги ПП «Промінь»було проведено перевірку останнього, за результатами якої встановлено відсутність надмірної сплати                податку на додану вартість за проведеною між позивачем та ПП «Промінь»              господарською операцією. Перевіркою встановлено, що ПП «Промінь»суму             податку на додану вартість у розмірі 19 500 грн. в податковій декларації за                     жовтень 2003 року в рядку 9 «податкове зобов»язання»не відображало і                    відповідно податку на додану вартість до бюджету не сплачувало, що                  підтверджується відповіддю ДПІ у Артемівському районі м. Луганська. При              проведенні зустрічної перевірки ПП «Промінь»по питанню підтвердження                нарахування та сплати податку на додану вартість при наданні комісійних послуг               даним підприємством на адресу позивача за наявними документами, які вилучені прокуратурою в Черкаській області, було встановлено, що в книзі обліку продажу              товарів (робіт, послуг) ПП «Промінь»за перевіряємий період з 01.07.2003 року по 31.12.2005 року записи взагалі відсутні. З огляду на викладені обставини та                  посилаючись на положення пунктів 1.3., 1.8. статті 1, підпункту 7.4.1. пункту 7.4., підпункту 7.7.5. пункту 7.7. статті  Закону відповідач прийшов до висновку, що           позивачем безпідставно включено до податкового кредиту суму податку на                            додану вартість в розмірі 19 500 грн. за жовтень 2003 року.

У судовому засіданні представники позивача позов підтримали.

Представник відповідача позов не визнав, дотримувався позиції, викладеної                       у відзиві на позовну заяву.

Прокурор дотримувався позиції відповідача.

Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, думку прокурора, дослідивши наявні в справі матеріали, суд вважає, що позов підлягає задоволенню                        з наступних підстав:

У період з 10 квітня 2006 року по 21 квітня 2006 року та з 25 квітня по 03                  травня 2006 року Смілянською ОДПІ була проведена виїзна позапланова                        перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2003 року по 31.12.2005 року, про що складено акт №210/23-21381064  від 11.05.2006 року.

          Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 1.8. статті 1,                  пункту 4.8. статті 4 та підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про                   податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану                          вартість за 2003 рік на 19 500 грн., в тому числі за жовтень 2003 року на 19500                            грн.

На підставі акту перевірки Смілянською ОДПІ 23 травня 2006 року було                  прийняте податкове повідомлення-рішення №0000122301/0 на суму податкового зобов»язання з податку на додану вартість у розмірі 30 974 грн., в тому числі 19                         500 грн. по основному платежу і 11 474 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач вважає спірне рішення незаконним.

Судом встановлено наступне:

Згідно акту прийому-передачі виконаних робіт №30 від 28.10.2003 року ПП «Промінь»було надано позивачу комісійні послуги на загальну суму 117 000 грн.                 (ПДВ –19 500 грн.) та виписано податкову накладну №16 від 28.10.2003 року на                 загальну суму 117 000 грн. (ПДВ –19 500 грн.). Згідно даної податкової накладної позивачем включено суму податку на додану вартість в розмірі 19 500 грн. до                           податкового кредиту за жовтень 2003 року.

Перевіркою ПП «Промінь»було встановлено, що дане підприємство суму           податку на додану вартість у розмірі 19 500 грн. в податковій декларації за                   жовтень 2003 року в рядку 9 «податкове зобов»язання»не відображало і                   відповідно податку на додану вартість до бюджету не сплачувало, про що                       зазначено у відповіді ДПІ у Артемівському районі м. Луганська; в книзі обліку                продажу товарів (робіт, послуг) ПП «Промінь»за перевіряємий період з                      01.07.2003 року по 31.12.2005 року записи взагалі були відсутні. З огляду на                   викладені обставини відповідач прийшов до висновку, що позивачем безпідставно включено до податкового кредиту суму податку на додану вартість в розмірі                        19 500 грн. за жовтень 2003 року.

Позивач не погоджується з таким висновком і вказує наступне:

Податкова накладна, видана ПП "Промінь", на думку позивача відповідає             вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону. Позивач вважає, що Законом передбачено              лише єдиний випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по                     сплаті податку –це відсутність податкової накладної. Дійсність податкової                      накладної не залежить від наступних дій особи яка їх виписала  згідно із                    встановленим порядком, покупець не може відповідати за дії продавця,  що не                 звітує перед податковими органами, не перераховує отриманий податок на додану вартість до бюджету, не перебуває за своєю юридичною адресою чи                                зареєстрований на вкрадений паспорт. Чинним законодавством не передбачено              обов'язок покупця контролювати дії продавця і перевіряти виконання ним своїх податкових зобов'язань. Відповідні функції згідно ст.20 Закону України “Про                   систему оподаткування”, ст. 2 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” належать виключно відповідачу.

Відповідно до пп. 7.2.4. п. 7.2 ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як      платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Згідно з пп.                    7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону  не дозволяється включати до складу податкового кредиту                 будь-які витрати по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Як вбачається з акта перевірки, як на момент включення до податкового                      кредиту у жовтні 2003 року, так і на момент проведення перевірки позивач на підтвердження сплати податку на додану вартість мав податкову накладну,                      оформлену відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної,                    затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року N165 "Про            затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги                     обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення" податкову                    накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому               органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на              додану вартість. У пункті 18 Порядку зазначено, що усі складені примірники            податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), та скріплюються печаткою такого            платника податку - продавця. Станом на дату складання податкових накладних                ПП “Промінь” було зареєстроване платником податку на додану вартість, мало                право на складання податкових накладних, подавало звітність, що вказує на           правомірність видачі ПП «Промінь»податкової накладної. Товар, наданий ПП         “Промінь”, позивачем отриманий  в повному обсязі і використаний для ведення господарської діяльності. За отриманий товар  позивач повністю розрахувався             шляхом видачі векселя. Таким чином, сума податкового кредиту позивача у                   розмірі 19 500 грн. сформована на підставі належним чином оформленої                     податкової накладної, отриманої від ПП «Промінь», зареєстрованого платником               податку на додану вартість. Суд не погоджується з посиланнями відповідача на     порушення позивачем пункту 1.8. статті 1 Закону, оскільки вказаний пункт дає                     лише визначення терміну «бюджетне відшкодування»і не визначає жодних                     підстав, від яких би залежало право на податковий кредит.

Відповідно до положень статті 67 Конституції України кожен зобов»язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.                     Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не               може бути примушений робити те, що не передбачене законодавством (частина 1            статті 19 Конституції України). Чинне законодавство, зокрема з Закон України                   «Про податок на додану вартість»не встановлюють обов»язку покупця                      сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не                  буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку,              отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень Закону України                    «Про податок на додану вартість»сума податку на додану вартість, що включена                      до ціни товару, є податковим зобов»язанням продавця товару, і саме продавець                   товару несе обов»язок по сплаті цього податку до бюджету. Відповідач такий               обов»язок покладає на позивача, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідно висновки відповідача щодо неправомірного включення                     позивачем суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту є безпідставними. При цьому суд враховує судову практику Вищого                          адміністративного суду України (ухвала від 04 квітня 2006 року).

Беручи до уваги викладене, суд вважає, що спірне рішення в частині                 донарахування позивачу 19 500 грн. податку на додану вартість по основному                   платежу і 9 750 грн. штрафних (фінансових) санкцій повинне бути визнане                       недійсним, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства.

Що стосується спірного рішення в частині нарахування позивачу штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 724 грн., то в даному випадку суд погоджується                  із ствердженнями позивача про те, що згідно п. 17.2 ст. 17  Закону України “Про             порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними               цільовими фондами” обов»язок нарахування штрафу у розмірі п»яти відсотків покладається на платника податків, а не на контролюючий орган. Тобто ця                       правова норма стосується дій позивача і нарахування відповідачем штрафних                       санкцій у даному випадку не відповідає вимогам зазначеного Закону.

Таким чином, спірне рішення є незаконним і підлягає визнанню недійсним                        у повному обсязі.

На підставі статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України з                 Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню 3 грн.                   40 коп. сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 94, 163-165 Кодексу адміністративного судочинства                        України, суд, -          

                                                   ПОСТАНОВИВ:

          1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати недійсним  податкове повідомлення –рішення Смілянської                  об»єднаної податкової інспекції Черкаської області від 23 травня 2006 року №0000122301/0.

              3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Комунального               підприємства “Шполянське підприємство теплових мереж”, м. Сміла Черкаської               області, вул. Леніна, 76, ідентифікаційний код 21367325 –3 грн. 40 коп. судових витрат.

Про апеляційне оскарження постанови може бути подана до Київського міжобласного апеляційного господарського суду через господарський суд                  Черкаської області заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а в разі складення постанови у повному обсязі –з дня        складення в повному обсязі. Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів                після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути                 подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

          СУДДЯ                                                                            В.В. Потапенко

Повний текст постанови виготовлено 06 жовтня 2006 року.

Суддя