Рішення

від 01.11.2011 по справі 16/124-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" листопада 2011 р.                                                                  Справа № 16/124-11

     Господарський суд Київської області  у складі  судді  Христенко О.О. розглянув позов     Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕМАКС», с. Трипілля, Обухівський район

до     Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕМСЕРВІС», с. Гореничі, Києво-Святошинський район

про   стягнення 56 116,92 грн.

               за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 –посвідчення № 3133 від 29.11.2007р. (адвокат);

від відповідача: не з’явився.                                                            

                                                               Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЦЕМАКС»(далі –позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою (Вх. № суду 3992 від 28.09.2011р.) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕМСЕРВІС»(далі –відповідач) про стягнення основного боргу в сумі 52 812,60 грн., 2 377,28 грн. інфляційних, 927,04 грн. 3% річних, а всього 56 116,92 грн. та судові витрати.

Відповідно до ухвали від 03.10.2011 року порушено провадження у справі №   16/124-11 та призначено її розгляд на 18.10.2011 р. о 10 год. 00 хв.

    Представники позивача в судовому засіданні 18.10.2011р. позовні вимоги підтримали, вважають їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання 18.10.2011р. не з‘явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином в установленому законом порядку ухвалою суду від 03.10.2011р. Витребувані документи (п. 4 ухвали від 03.10.2011р.) відповідач суду не надав.

Враховуючи неявку відповідача, господарським судом було відкладено розгляд справи відповідно до п. 1, 2 частини першої ст. 77 ГПК України для повного, всебічного та об’єктивного вирішення спору на 01.11.2011р. за участю повноважних представників сторін.

Представник позивача в судовому засіданні 01.11.2011р. позовні вимоги підтримав, та просив суд задовольнити позов.  

Відповідач свого представника в судові засідання 18.10.2011р. та 01.11.2011р. не направив, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином ухвалою суду про порушення провадження у справі від 03.10.2011р., ухвалою від 18.10.2011р.

Однак, копії зазначених ухвал суду були повернуті поштовим відділенням зв’язку (в матеріалах справи) з відміткою на довідці “за закінченням терміну зберігання”.

Відповідно до п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” № 01-8/1228 від 02.06.2006р., до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв’язку з позначками “за зазначеню адресою не проживає”, “адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов’язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України (із змінами та доповненнями) у разі відсутності сторін за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Таким чином відповідач вважається належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Згідно ст. 75 ГПК України, справа розглядається без участі представника відповідача, за наявними у матеріалах справи документами, оскільки останній був належним чином повідомлений про місце і час судового засідання ухвалами господарського суду Київської області від 03.10.2011р. та від 18.10.2011р., які направлялися за місцезнаходженням відповідача, зазначеним у витязі з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 701478 від 08.08.2011р. Неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду спору по суті.  

    Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд          

                                                              встановив:

Позивач поставив відповідачу товар (цемент) всього на суму 182 030,40 грн., що підтверджується видатковими накладними: № ЦМ-00712 від 24.06.2010р. на суму 9 350,25 грн.; № ЦМ-00630 від 18.06.2010р. на суму 8 768,00 грн.; № ЦМ-00419 від 03.06.2010р. на суму          15 291,20 грн.; ЦМ-00389 від 31.05.2010р. на суму 9 071,80 грн.; № ЦМ-00293 від 20.05.2010р. на суму 28 348,00 грн.; Ц-1140 від 07.10.2008р. на суму          8 995,60 грн.; Ц-1139 від 07.10.2008р. на суму 6 811,20 грн.; Ц-1137 від 07.10.2008р. на суму 16 211,76 грн.; Ц-1012 від 23.09.2008р. на суму 13 192,40 грн.; Ц-0969 від 15.09.2008р. на суму 13 493,60 грн.; Ц-0949 від 09.09.2008р. на суму 13 170,40 грн.; Ц-0707 від 31.07.2008р. на суму 9 999,00 грн.; Ц-0672 від 23.07.2008р. на суму 29 327,20 грн. Про приймання товару по вказаних видаткових накладних свідчить підпис представника відповідача засвідчений відбитком печатки відповідача.

З доказів по справі вбачається, що позивач виконав свої зобов’язання належним чином, претензій щодо якості поставленого товару від відповідача не надходило.

Позивач виставляв відповідачу рахунки –фактури: № СФ-00667 від 21.07.2008р. на суму 29 327,20 грн.; № СФ-00714 від 30.07.2008р. на суму 9 999,00 грн.; № СФ-00894 від 09.09.2008р. на суму 13 170,40 грн.; № СФ-01012 від 18.09.2008р. на суму 13 493,60 грн.; № СФ-01032 від 23.09.2008р. на суму 13 192,40 грн.; № СФ-01095 від 07.10.2008р. на суму 16 211,76 грн.; № СФ-01101 від 07.10.2008р. на суму 6 811,20 грн.; № СФ-01102 від 07.10.2008р. на суму 8 995,60 грн.; № ЦМ-0000306 від 18.05.2010р. на суму 28 348,00 грн.;  № ЦМ-0000352 від 26.05.2010р. на суму 9 071,80 грн.; № ЦМ-0000406 від 02.06.2010р. на суму 15 291,20 грн.; № ЦМ-0000540 від 17.06.2010р. на суму 8 768,00 грн.; № ЦМ-0000600 від 24.06.2010р. на суму 9 350,25 грн. Всього на суму 182 030,40 грн.

Як зазначає позивач у позові, відповідач частково розрахувався за поставлений товар, всього відповідач сплатив 129 217,80 грн., що підтверджується банківськими виписками за травень та червень 2010 року.

Відповідно до п. 1. ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, правочини  можуть бути двохсторонніми.

В силу ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

        Отже, поставивши відповідачу за вищевказаними накладними товар, сторони на підставі ст. ст. 202, 205 Цивільного кодексу України уклали угоду, згідно з якою у відповідача на підставі ст. ст. 11, 509, 626 ЦК України виникло зобов’язання щодо оплати за отриманий товар.

       Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

      Таким чином, з аналізу вищезазначених норм вбачається, що між позивачем та відповідачем виникли договірні правовідносини відповідно до яких позивач надав відповідачу товар, а останній зобов’язаний за нього розрахуватись.

Оскільки, зі змісту укладеного сторонами договору шляхом складання накладних   неможливо визначити строк оплати отриманого товару відповідачем, господарський суд дійшов висновку, що момент оплати товару сторонами не визначений.

Згідно з частиною другою ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання  боржником  обов’язку  не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня  пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем на адресу відповідача 18.10.2011р. було надіслано вимогу про оплату боргу за отриманий за накладними товар, що підтверджується фіскальним чеком № 4947 від 18.10.2011р. та описом вкладення у цінний лист від 18.10.2011р., яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення (вимога та докази її направлення наявні в матеріалах справи).

Оскільки сторонами строк настання оплати невизначений, а вимога позивача про сплату заборгованості за отриманий товар направлена відповідачу 18.10.2011р., з врахуванням строку на поштовий перебіг, обов’язок відповідача по сплаті заборгованості з урахуванням семиденного строку, передбаченого ст. 530 ЦК України, настав 29.10.2011р.

      Оскільки відповідач не розрахувався за отриманий товар, останній вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, в зв’язку з чим, позивач має право на захист свого порушеного права відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (сплатити гроші), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

     Згідно частини першої та частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

       Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння  відмова  від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

В результаті невиконання відповідачем зобов’язань щодо своєчасної оплати за поставлений товар за ним утворилась заборгованість, яка згідно позовних вимог становить 52 812,60 грн.

        Доказів оплати на час вирішення спору відповідачем до суду не подано.

        Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, обов‘язок доказування та заперечування покладається на сторони.

       Відповідач у судові засідання не з’явився, відзиву або доказів оплати отриманого товару суду не надав. Отже, факт порушення відповідачем договірних зобов’язань судом встановлений та по суті не оспорений відповідачем.

      Враховуючи, що заборгованість у розмірі 52 812,60 грн. відповідачем на день розгляду справи не погашена, розмір зазначеної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, отже вимога позивача про стягнення з відповідача 52 812,60 грн. основного боргу є правомірною та підлягає задоволенню.

     Позивач також просить стягнути з відповідача інфляційні в розмірі 2 377,28 грн. з 20.05.2010 р. по 20.09.2011р. та 3% річних в розмірі 927,04 грн. з 20.05.2010 р. по 20.09.2011р.

Суд не погоджується з визначеними позивачем періодами нарахування інфляційних та 3% річних з огляду на те, що обов’язок відповідача по сплаті заборгованості за отримані послуги з урахуванням ст. 530 ЦК України настав 29.10.2011р. Отже, суд відмовляє позивачу в стягненні інфляційних в розмірі 2 377,28 грн. та 3% річних в розмірі 927,04 грн.

        Витрати по сплаті державного мита відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судом покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також з посиланням на ст.ст. 44, 49 ГПК України позивач просить стягнути з відповідача  5 611,69 грн., сплачені позивачем платіжним дорученням № 1470 від 27.09.2011 р. за юридичні послуги згідно Договору № 01/09/11 від 01.09.2011 р., укладеного між позивачем та Приватним підприємством «Юридична та Патентна фірма «Приватна справа».

Між позивачем (Замовник) та Приватним підприємством «Юридична та Патентна фірма «Приватна справа»(Виконавець) укладено Договір № 01/09/11 від 01.09.2011 р. про надання юридичних послуг (далі  - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, в порядку та на умовах визначених цим Договором, виконавець зобов‘язується надати позивачу визначені цим Договором юридичні послуги, а замовник зобов’язується оплатити такі послуги.

Відповідно до п. 5.1 Договору, за надані послуги позивач сплачує виконавцю плату в розмірі 5 611,69 грн.

Платіжним дорученням №1470 від 27.09.2011 р. позивач сплатив ПП «Юридична та Патентна фірма «Приватна справа»5 611,69 грн. з призначенням платежу –оплата за юридичні послуги згідно Договору № 01/09/11 від 01.09.2011р.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно д ч. 3 ст. 48 ГПК України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону  поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України “Про адвокатуру”, де зазначено, що адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Таким чином, судові витрати за послуги адвоката у розгляді справи підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату або адвокатському об’єднанню (фірмі, компанії тощо) стороною, котрій такі послуги надавались, оплата послуг адвоката підтверджується відповідними фінансовими документами, і якщо послуги надавались адвокатом, а не будь-яким представником.

Зі змісту Договору № 01/09/11 про надання юридичних послуг від 01.09.2011р. вбачається, що предметом цього договору (п. 1.1.) є надання юридичних послуг, які не є тотожними поняттю «послуги адвоката»в розумінні ст. 44 ГПК України.

Платіжне доручення також не може бути належним доказом того, що перераховані позивачем кошти в сумі 5 611,69 грн. ПП «Юридична та Патентна фірма «Приватна справа»було сплачено саме за послуги адвоката, оскільки підставою для сплати є Договір про надання юридичних послуг.

      Таким чином, оскільки послуги за договором надавалися не лише адвокатом, а також іншими юристами, які не є адвокатами, доказів оплати позивачем послуг саме адвоката матеріали справи не містять, а умови договору та платіжні документи не передбачають виокремлення вартості послуг адвоката із загальної суми вартості сплачених позивачем юридичних послуг, суд не вбачає підстав вважати ці витрати позивача судовими, як витрати на оплату послуг адвоката, та покладати їх на відповідача.

Судові витрати, у тому числі на оплату послуг адвоката, за своєю правовою природою не є позовними вимогами, про задоволення яких чи відмову у їх задоволенні суд зазначає у резолютивній частині рішення.

Згідно з приписами ст.ст. 49 і 84 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл (стягнення) відповідних судових витрат лише у разі їх обґрунтованості (доведеності) стороною спору. У випадку, коли витрати сторін не належать до судових витрат у розумінні ст. 44 ГПК України, відсутні підстави зазначати про їх розподіл (у тому числі про відмову у покладенні таких витрат на іншу сторону) в резолютивній частині рішення.

Зазначена вище правова позиція викладена в постанові Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2011 р. та постанові Вищого господарського суду України від 24.05.2011 р. у справі № 14/027-10/16.

На підставі викладеного та керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1.           Позов задовольнити частково.

2.           Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕМСЕРВІС»(08114, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Гореничі, вул. Паторжинського, буд. 1, код ЄДРПОУ 32294952; р/р 260053012325117 в філії Жовтнева ПАТ «ПІБ»в м. Києві; МФО 322067) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕМАКС»(08722, Київська область, Обухівський район, с. Трипілля, вул. Шевченка, буд. 85, код ЄДРПОУ 33945935; р/р 26000301016653 в ПАО «ВТБ Банк»м. Київ; МФО 321767)             52 812 (п’ятдесят дві тисячі вісімсот дванадцять) грн. 60 коп. основного боргу, 528 (п’ятсот двадцять вісім) грн. 13 коп. державного мита та 222 (двісті двадцять дві) грн. 10 коп. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.           Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.           В решті позову відмовити.

           Рішення вступає в законну силу після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

           Суддя                                                                              О.О. Христенко