Постанова

від 31.07.2008 по справі 18/340-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

18/340-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 31 липня 2008 р.                                                                                    № 18/340-07  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, суддісуддівКота О.В.,Козир Т.П.,Шевчук С.Р.

розглянувши касаційну скаргуАкціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"  

на рішення господарського суду Київської області від 10 грудня 2007 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11 лютого 2008 року

у справі                                       № 18/340-07

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Національний стандарт"  

доАкціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"  

проСтягнення 6273,70 грн.

за участю представників:

позивача: Лупенка О.М.;

відповідача: не з'явилися,

встановив:

Рішенням господарського суду Київської області від 10 грудня 2007 року у справі №18/3340-07 (суддя Кошик А.Ю.) позовні вимоги задоволено повністю, з відповідача стягнуто 6273,70 грн. заборгованості по страховому відшкодуванню.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11 лютого 2008 року (Радченко С.Г., Жук Г.А., Агрикова О.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, оскільки судами при винесенні оскаржуваних судових актів порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами встановлено, що 28 грудня 2002 року між позивачем та відповідачем було укладено Генеральний договір добровільного страхування.

26 березня 2003 року між позивачем та Архіповим Андрієм Вікторовичем укладено кредитний договір та договір застави № 296, згідно якого позивач надає позичальнику кредитні кошти в сумі 6970,44 грн. зі сплатою 33 % річних, строком на      1 рік для придбання меблів, а позичальник зобов'язується повернути кредитні кошти в повному обсязі та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

26 березня 2003 року на виконання вимог п.п. 2.1, 2.4 та 2.5 генерального договору між позивачем та відповідачем укладено договір страхування кредиту № 75 серії КРС, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв на страхування ризик неповернення або повернення не в повному обсязі кредиту та процентів за його користування, наданого позивачем позичальнику згідно кредитного договору.

Листом № 644/09 від 31 березня 2004 року позивач повідомив про настання страхового випадку згідно кредитного договору № 296 від 26 березня 2003 року, а саме неповернення позичальником Архіповим А. В. кредиту по кінцевому терміну погашення за кредитними договором.

Відповідач письмової відповіді про прийняття вимоги до виконання або мотивованої відмови на звернення позивача з вимогою здійснити страхову виплату в зв'язку з настанням страхового випадку не надав.

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Страховим випадком відповідно до п. 4.1 генерального договору, укладеного між позивачем та відповідачем, є заподіяння фінансових збитків страхувальнику, внаслідок невиконання або виконання не в повному обсязі позичальником своїх платіжних зобов'язань перед страхувальником протягом 15 днів з моменту настання терміну виконання платіжних зобов'язань за кредитним договором.

Статтею 990 ЦК України та ст. 25 Закону України “Про страхування” встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Пунктом 5.2 генерального договору сторони обумовили перелік необхідних документів, які повинен надати позивач для отримання страхового відшкодування від відповідача.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 988 ЦК України, страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові.

Суди встановили, що відповідно до п. 5.2 генерального договору у разі настання страхового випадку страхувальник зобов'язаний повідомити про це страховика протягом п'яти банківських днів з моменту настання страхового випадку, шляхом надання йому документів, що підтверджують факт настання страхового випадку та розмір фінансових збитків.

Суди вірно зазначили, що відмова у виплаті страхового відшкодування має бути мотивована та викладена письмово з метою надання позивачу змоги захистити свої права в разі їх порушення. Відсутність письмової відповіді на звернення позивача за страховим відшкодуванням свідчить про зволікання відповідачем з виплатою страхових сум та про порушення відповідачем взятих на себе грошових зобов'язань.

Суди обґрунтовано прийшли до висновку, що позивач звертався до відповідача з повідомленням про настання страхового випадку та з вимогою погасити прострочену заборгованість по кредитам та доведення факту своєчасного звернення позивача з листами до відповідача з вимогою здійснити страхову виплату в зв'язку з настанням страхового випадку.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження по його примусовому виконанню. Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки.

Господарськими судами зроблено вірний висновок, що наявність рішення Деснянського районного суду м. Києва, а також порушення виконавчого провадження по його виконанню не можуть бути підставою припинення зобов'язання відповідача за договором страхування кредиту та підставою відмови відповідача у виплаті позивачу страхового відшкодування.

Крім того, судами встановлено, що в матеріалах справи наявна постанова відділу Державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції від 30 грудня 2004 року про повернення виконавчого документу від 7 червня 2004 року про стягнення з Архіпова Андрія Вікторовича 6602,89 грн. стягувачу.

         Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм законодавства при прийнятті рішення і постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Київської області від 10 грудня 2007 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11 лютого 2008 року у справі № 18/340-07 залишити без змін, а касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" –без задоволення.

Головуючий суддя                                                                             О. Кот

судді:                                                                                        Т. Козир

                                                                                                                           С. Шевчук