Постанова

від 08.07.2008 по справі 5167-2008а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

5167-2008А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 122

ПОСТАНОВА

Іменем України

08.07.2008Справа №2-31/5167-2008А

Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі

судді Привалової А.В.

при секретарі судового засідання Лауман Ю.С.

за участю представників сторін :

від позивача  –  Леміш Р.Г., дов. у справі

від відповідача – Афанас'єв М.С, дов. у справі

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом – Приватного підприємства «Юейлєнс» (97408, м.Євпаторія, вул.Інтернаціональна, б.52/1)

до відповідача – Державної податкової інспекції в м.Євпаторія (97416, м.Євпаторія, вул.Д.Ульянова, 2/40)

про визнання нечинним рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Юейлєнс» звернулось до господарського суду АРК з адміністративним позовом до відповідача – Державної податкової інспекції в м.Євпаторія з позовними вимогами про визнання нечинним рішення №0074712303 від 09.04.08р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 245835грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне рішення  прийняте відповідачем необґрунтовано, на підставі акту перевірки від 19.03.2008 року №002668, результати якої не відповідають дійсним обставинам. Вважає що відповідач спірним рішенням  незаконно застосував відповідальність, передбачену п.п.1,3 ст.17  Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» за порушення які не були вчиненні позивачем.

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Просить позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позов. Просить в позові відмовити посилаючись на документальне встановлення факту  порушення законодавства позивачем та на необґрунтованість його доводів.

Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України після початку діяльності окружного адміністративного суду на господарський суд покладено обов'язок вирішення адміністративних справ, підвідомчих господарському суду відповідно до Господарського процесуального кодексу України, провадження в яких було відкрито місцевим господарським судом до початку діяльності відповідного адміністративного суду, за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на  обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Провадження по адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, що діє на час здійснення окремої процесуальної  дії, розгляду справи

В порядку статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України справа слуханням відкладалась, в судовому засіданні оголошувались перерви.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню  з наступних підстав.

19.03.2008р. співробітниками  ДПА в АРК була проведена перевірка з контролю за здійсненням розрахункових операцій в сфері готівкового і безготівкового обігу у господарської одиниці ПП «Юейлєнс» - магазину, розташованого за адресою: м.Євпаторія, вул.Інтернаціональна, 38/19. За результатами перевірки був складений акт №002668 від 19.03.2008 р.

Перевіркою встановлені порушення п.1 і п.6 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» а саме: проведення розрахункових операцій без застосування РРО на суму 49099грн., незабезпечення  збереження розрахункових книжок протягом встановленого терміну.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ в м.Євпаторія винесено рішення №0074712303 від 09.04.08р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 245835грн. за порушення п.п. 1, 6 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме: за не проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій в розмірі 245495грн.; за не зберігання розрахункових книжок протягом встановленого терміну в розмірі 340,00грн.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завдання адміністративного судочинства  є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку  органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняти (вчинені) ці рішення на підставі, у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення  яких спрямоване це рішення.

Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку ст.86 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність порушення позивачем пунктів 1 і 6 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі громадського харчування та послуг».

Відповідно статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві  є будь-які фактичні  дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт перевірки, у якому факти виявлених порушень повинні викладатися чітко, об'єктивно та в повній мірі. Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування фактів виявлених порушень є підстави  для прийняття рішень про застосування штрафних санкцій.

    Спірним рішенням відповідач застосував до позивача штрафні санкції на підставі пункту 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в розмірі 245495грн.(49099 х 5)  за порушення пункту 1 статті 3 цього Закону.

Згідно пункту 1 статті 3 вказаного Закону передбачений обов'язок суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі, проводити розрахункові операції на повну суму покупки через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Як вбачається з акту перевірки, інспекторами встановлено, що  підприємство  за період з 03.05.07р. по 19.03.08р. здійснювало реалізацію  товарів без застосування реєстратора розрахункових операцій на суму 49099грн., але із застосуванням зареєстрованих податковою інспекцією розрахункових книжок. Такий висновок податкові інспектори зробили на підставі книги обліку розрахункових операцій №10105002886/1, в якої відображені щоденні звіти на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів.

Застосовуючи штрафні санкції на підставі п.1 ст.17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» податкова інспекція виходила з того, що  позивач при здійсненні  розрахункових операцій повинен був використовувати реєстратор розрахункових операцій, а не розрахункові книжки, оскільки підприємство – юридична особа і для ведення торгової діяльності зобов'язана зареєструвати  у встановленому порядку в органах податкової служби  реєстратор розрахункових операцій. Тому, на думку відповідача,  позивач повинен нести відповідальність, передбачену пунктом 1 статті 17 цього Закону.

Проте такий висновок податкового органу не відповідає приписам вказаного закону.   

Пунктом 1 статті 17 Закону передбачена відповідальність у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність -  у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг), у разі непроведення  розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі не роздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки.

Тобто із змісту наведеної норми закону витикає, що застосування фінансових санкцій  до суб'єкта підприємницької діяльності на підставі п.1 ст.17 Закону України №265 за порушення пункту 1 ст.3 вказаного Закону можливо за умови наявності факту  невідповідності даних щодо вартості  реалізованих товарів (послуг) і отриманих грошових коштів при здійсненні розрахунків.  

В даному випадку позивачем всі розрахункові операції за вказаний період були проведені із застосуванням розрахункових книжок, що відображено у акті перевірки, підтверджується матеріалами справи і не оспорюється відповідачем.

Отже порушення пункту 1 статті 3 Закону України  «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у позивача відсутнє, а відтак відсутні й підстави для застосування до позивача фінансових санкцій, передбачених п.1ст.17 зазначеного Закону. Зазначене є підставою для задоволення позовних вимог і визнання нечинним рішення від 09.04.2008р. №0074712303 в цій частині.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що штрафна санкція застосована до позивача за інше порушення, ніж передбачене п.1 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», та відповідальність за яке не передбачена пунктом 1 статті 17 вказаного Закону.

При цьому відповідачем  не було врахованого того факту, що позивач знаходиться на спрощеної системі оподаткування і є платником єдиного податку у 2008 році.

Згідно спірному рішенню №0074712303 від 09.04.08р. фінансові санкції в розмірі   340,00грн. застосовані до позивача за незберігання розрахункових книжок протягом встановленого терміну.

Однак, у судовому засіданні 08.07.2007р. оглянути оригінали розрахункових книжок, які вказані у акті перевірки за перевіряємий період, наявність яких не заперечував відповідач.

Таким чином, відсутні підстави для застосування до позивача штрафних санкцій в  розмірі 340,00грн., що є підставою для задоволення позовних вимог і визнання нечинним рішення від 09.04.2008р. №0074712303 і в цій частині. При цьому суд виходить з того, що закон передбачає відповідальність саме за незберігання розрахункових книжок протягом встановленого терміну, а не за відсутність їх на місці проведення розрахунків під час здійснення перевірки, як помилково вважає відповідач.

На підставі наявних у справі доказів, відповідно до вимог статей 69,70,86 Кодексу адміністративного судочинства України судом не приймається акт перевірки від 19.03.08р. №002668р., як доказ встановлення фактів порушення позивачем пунктів 1 і 6 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Згідно зі статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому суд виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення. Інші докази, окрім акту перевірки, що підтверджували б факт вчинення позивачем порушення пунктів 1 і 6 статті 3 вказаного Закону, відповідачем суду не надані через їх відсутність.

Згідно частині 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається  на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, доказів правомірності, законності і обґрунтованості спірного рішення про застосування штрафних санкцій в розмірі 245835грн. відповідачем суду не надано. Висновки перевіряючих, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

За таких умов факти порушення позивачем пунктів 1, 6 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» слід вважати неналежно встановленими, отже застосування до ПП «Юейлєнс» штрафних санкцій в розмірі 245835грн. згідно спірному рішенню від 09.04.2008р. №0074712303 неправомірно.

Згідно з частиною 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на  обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори України»).

Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до названої Конвенції ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що статтю 1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у багатьох рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі «Шмалько проти України» Європейський Суд з прав людини кваліфікував тривале невиконання судового рішення на користь заявника як втручання у його право на мірне володіння майном у розумінні статті Першого протоколу. У даному випадку застосування фінансових санкцій у сумі 245835грн. передбачає вилучення у приватного підприємства «Юейлєнс» грошових коштів у зазначеній сумі. Це дає підстави для кваліфікації спірних рішень відповідача, як його втручання у право власності позивача.

У даному випадку дії позивача не завдають будь-якої шкоди інтересам держави, суспільства або споживачів. За відсутності такої шкоди чи загрози її завдання до позивача були застосовані неправомірно фінансові санкції. Слід, також, враховувати, що актом перевірки не встановлено будь-яких фактів, які б свідчили про намагання позивача приховати доходи.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та  Законами України.

За таких обставин справи, позовні вимоги приватного підприємства «Юейлєнс» підлягають  задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати, понесені позивачем,  підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40грн. з Державного бюджету України на підставі ч.1 ст.94 КАС України.

У судовому засіданні 08.07.2008р. оголошено вступну та резолютивну частину постанови. Повний текст постанови підписано 14.07.2008 р.

На підставі викладеного, керуючись ст.2, 9, 70, 71, 86, ч.1ст.94, ст.ст.158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд  

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати нечинним рішення Державної податкової інспекції в м.Євпаторія  №0074712303 від 09.04.2008р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій до Приватного підприємства «Юейлєнс» в сумі 245835,00грн.

3.          Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Юейлєнс» (97408, м.Євпаторія, вул.Інтернаціональна, 52/1, р/р26001254954918 у Приватбанку в м.Євпаторії, МФО 384436, ОКПО 32518971) 3,40грн. державного мита.

Виконавчий лист видати у встановленому ст.254 КАС України порядку після набрання постановою законної сили.

Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного господарського суду через господарський суд АР Крим шляхом  подачі заяви про апеляційне оскарження постанови в 10-денний строк з дня складання постанови у повному обсязі, з подальшим поданням апеляційної скарги на постанову протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження та в порядку і строки, передбачені пунктом 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, у разі неподання відповідної заяви постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі складання постанови у повному обсязі  – з дня складення у повному обсязі). Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Копію постанови надіслати на адреси сторін рекомендованою кореспонденцією.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Привалова А.В.