Рішення

від 07.07.2008 по справі 5257-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

5257-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.

РІШЕННЯ

Іменем України

07.07.2008Справа №2-7/5257-2008

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегапак» (49050, м Дніпропетровськ, вул. Панфілова, 1, кв. 2, ідентифікаційний код 32687984)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімферопольська кондитерська фабрика» (95013, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 39, ідентифікаційний код 33131603)

Про стягнення  122 229,62 грн.

Суддя Дворний І. І.

                                        представники:

Від позивача – Берус Н. В., предст., дов. 04.06.2008 р.

Від відповідача  - не з'явився.

         Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегапак» звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімферопольська кондитерська фабрика» про стягнення 122 229,62 грн.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх обов'язків по повній та своєчасній оплаті вартості поставленого за договором №2210/1 від 22.10.2007 р. товару, через що заборгованість ТОВ «Сімферопольська кондитерська фабрика» перед ТОВ «Мегапак» станом на 03.04.2008 р. складає 102 459,54 грн. та до часу звернення до суду в добровільному порядку не погашена. Крім того, у зв'язку з порушення відповідачем грошового зобов'язання позивач просить стягнути з нього пеню у сумі 5606,33 грн., 8269,98 грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 893,77 грн. Також, позивач просить стягнути з відповідача 5000,00 грн., сплачених на надані послуги адвоката.

Відповідач у судове засідання не з'явився, однак направив до суду відзив, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову з мотивів, викладених у ньому.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

        Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

22.10.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегапак» (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сімферопольська кондитерська фабрика» (Покупець) був укладений договір №2210/1, пунктом 1.1 якого передбачено, що Продавець зобовязується передати, а Покупець прийняти у власність гофроящики (надалі – товар) та оплатити його на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 3.3 Договору передача права власності на товар від Продавця до Покупця здійснюється в момент здачі-приймання товару, що підтверджується підписанням повноважними представниками сторін товарно-транспортної накладної.

Згідно з п. 5.1 Договору розрахунок за отриманий товар здійснюється Покупцем в національній           валюті України протягом 33 банківських днів з моменту переходу права власності на товар в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця або готівковими грошовими коштами через касу Продавця з оформленням прибутково-касових документів.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору позивачем був переданий у власність відповідача товар на загальну суму 145 978,11 грн., що підтверджується наступними витратними накладними:

- витратна накладна №2301/1 від 23.01.2008 р. на суму 34 147,68 грн.;

- витратна накладна №1312/1 від 13.12.2007 р. на суму 22 111,42 грн.;

- витратна накладна №2012/1 від 20.12.2007 р. на суму 27 700,44 грн.;

- витратна накладна №3110/2 від 31.10.2007 р. на суму 25 898,95 грн.;

- витратна накладна №2810 від 28.10.2007 р. на суму 24 158,26 грн.;

- витратна накладна №2610/1 від 26.10.2007 р. на суму 11 961,36 грн.;

Товар був отриманий відповідачем, що підтверджується підписами представників відповідача у зазначених вище накладних. Повноваження представників сторін підтверджуються довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, заповненими відповідно до вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996 р.

Однак, неповна оплата відповідачем вартості отриманого товару стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення заборгованості в примусовому порядку.

 Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Позивачем зазначено, що вартість отриманого товару була оплачена відповідачем лише частково на суму 42018,57 грн.

Однак, при подачі позивачем позову до суду ним не були враховані наступні платежі:

- 07.04.2008 р. – 500,00 грн. на оплату товару, отриманого за накладною №3110/2 від 31.10.2007 р.;

- 09.04.2008 р. – 1500,00 грн. на оплату товару, отриманого за накладною №3110/2 від 31.10.2007 р.

Таким чином, відповідачем товар був оплачений на суму 44018,57 грн. Отже, документально підтверджується заборгованість ТОВ «Сімферопольська кондитерська фабрика» перед ТОВ «Мегапак» у розмірі 101 959,54 грн., а не 102 459,54 грн., як стверджує позивач у своїй заяві.

Відповідач не представив суду доказів оплати заборгованості перед позивачем у розмірі 101 959,54 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення такого роду фактів. Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем умов договору №2210/1 від 22.10.2007 р. в частини повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, через що стягненню з відповідача на користь ТОВ «Мегапак» підлягає борг у сумі 101 959,54 грн.

Суд вважає непереконливими твердження відповідача про те, що договір №2210/1 від 22.10.2007 р. є неукладеним, позаяк наявній в матеріалах справи примірник договору підписаний обома сторонами та скріплений їхніми печатями.

Не можуть бути прийняті до уваги також і посилання ТОВ «Сімферопольська кондитерська фабрика» на зміну позивачем ціни товару в односторонньому порядку, оскільки переданий відповідачеві товар був прийнятий ним без будь-яких заперечень, тобто конклюдентними діями ТОВ «Мегапак» підтверджується його згода з ціною товару.

Ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В п. 6.2 Договору сторони передбачили, що у випадку прострочення оплати за отриманий товар, Покупець зобов'язаний сплатити Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент прострочення платежу, від суми боргу, за кожен день прострочення.

Судом встановлено, що сума заявленої до відшкодування пені у розмірі 5606,33 грн. обчислена позивачем правомірно, через що підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивачем також заявлені вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімферопольська кондитерська фабрика» 8269,98 грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 893,77 грн.

Так, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суми інфляційних втрат та 3% річних також розраховані позивачем правомірно, через що підлягають стягненню з відповідача.

Стосовно вимог позивача про стягнення з ТОВ «Сімферопольська кондитерська фабрика» 5000,00 грн., сплачених на надані послуги адвоката, суд повідомляє наступне.

  Відповідно до ст. 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації. Повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами. Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю. Тобто, вказана норма не обмежує юридичних осіб чи громадян у виборі осіб, котрі будуть здійснювати їх представництво в господарському суді, що знайшло своє підтвердження в рішенні Конституційного Суду України від 16.11.2000 р. у справі №1-17/2000.

Ст. 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. З ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про адвокатуру» №2887-ХІІ від 19.12.1992 р. (з наступними змінами та доповненнями) адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджу дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Таким чином, ст. 44 ГПК України передбачає відшкодування сум як судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам.

В матеріалах справи наявне свідоцтво №0623 про право Берус Н. В. на зайняття адвокатською діяльністю, яке видане на підставі рішення Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №10 від 13.12.1995 р. Також представником позивача був наданий суду договір про надання юридичних послуг від 31.05.2008 р. га платіжне доручення №131 від 14.04.2008 р. на оплату правової допомоги в розмірі 5000,00 грн.

В пункті 10 Роз'яснень «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 04.03.98 р. N 02-5/78 (зі змінами станом на 31.05.2007 р.) Вищий арбітражний суд України зазначив, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг. Відповідні документи наявні в матеріалах справи.

В пункті 12 цих же Роз'яснень зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Суд зазначає, що заявлений позивачем до відшкодування розмір сплачених адвокатських витрат у сумі 5000,00 грн. є співрозмірним, позаяк дорівнює 4% від ціни позову. Крім того, суд також приймає до уваги наявний в матеріалах штатний розклад  Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегапак», з якого вбачається, що на підприємстві відсутній кваліфікований фахівець в галузі юриспруденції.

Отже, заявлені позивачем до відшкодування суми адвокатських витрат у розмірі 5000,00 грн. підтверджуються відповідними доказами, через що також підлягають стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімферопольська кондитерська фабрика» на користь позивача.

За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню.

 Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

          З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85  Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімферопольська кондитерська фабрика» (95013, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 39, ідентифікаційний код 33131603) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегапак» (49050, м Дніпропетровськ, вул. Панфілова, 1, кв. 2, ідентифікаційний код 32687984) суму заборгованості у розмірі 101 959,54 грн., 5606,33 грн. пені, 8269,98 грн. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 893,77 грн., 1167,30 грн. державного мита, 117,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 5000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

3.          В іншій частині в позові відмовити.

4.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.