Рішення

від 10.07.2008 по справі 6825-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

6825-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.

РІШЕННЯ

Іменем України

10.07.2008Справа №2-7/6825-2008

За позовом Приватного підприємства «Сервіс-Пак» (95013, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 41/6, к. 5, ідентифікаційний код 33918105)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий стандарт Юг» (95017, м. Сімферополь, вул. Будьонного, 24, корп. 4,  ідентифікаційний код 35408964)

Про стягнення  402 477,96 грн.

Суддя Дворний І. І.

                                        представники:

Від позивача – Поставничий Ю. М., предст., дов. від 02.06.2008 р.

Від відповідача  - не з'явився.

         Суть справи: Приватне підприємство «Сервіс-Пак» звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий стандарт Юг» про стягнення 402 477,96 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків по повній та своєчасній оплаті вартості поставленого йому позивачем за договором №26/09 від 26.09.2007 р. товару, через що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий стандарт Юг» перед Приватним підприємством «Сервіс-Пак» станом на 19.05.2008 р. складає 349 662,52 грн., яка до часу подачі позову до суду в добровільному порядку не погашена. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 27 126,64 грн., 23 910,78 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 1778,02 грн.

У судовому засіданні представник позивача надав суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій зазначив, що в позовній заяві були допущені арифметичні помилки, через що ПП «Сервіс-Пак» просить стягнути з ТОВ «Новий стандарт Юг» заборгованість у розмірі 349 662,52 грн., пеню у сумі 12 881,93 грн., 15 799,47 грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 1 817,33 грн. Вказана заява була прийнята судом до розгляду.

Відповідач у судове засідання двічі не з'явився, відзив на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

        Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

26.09.2007 р. між Приватним підприємством «Сервіс-Пак» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Новий стандарт Юг» (Покупець) був укладений договір №26/09, пунктом 1 якого передбачено, що Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, передбачених цим договором, поставити банку жерстяну в комплекті з кришкою, виготовлену з жерсті ЕЖК (надалі – товар), а Покупець зобов'язується в порядку на умовах, визначених Договором, прийняти та оплатити його.

Найменування, кількість, ціна, загальна сума поставки вказуються у вантажних документах (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору ціна за одиницю товару є вільною договірною, вказується в накладних або в специфікації та відповідає ціні, яка діє у Постачальника на момент підписання специфікації або накладних.

Згідно з п. 5.1 Договору Покупець здійснює оплату за товар на підставі виставленого рахунку в строк, в розмірі та на умовах, вказаних в договорі. Оплата здійснюється по безготівковому розрахунку на рахунок Постачальника протягом 14 календарних днів після поставки товару.

В п. 5.3 Договору сторони передбачили, що обов'язки Постачальника вважаються виконаними після передачі Покупцю партії товару на склад Покупця, згідно вантажних документів.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору позивачем була здійснена поставка товару на загальну суму 349 662,52 грн., що підтверджується наступними витратними накладними:

- №РН-0000050 від 12.02.2008 р. на суму 11 993,32 грн.;

- №РН-0000057 від 15.02.2008 р. на суму 39 507,84 грн.;

- №РН-0000068 від 21.02.2008 р. на суму 40 137,12 грн.;

- №РН-0000076 від 27.02.2008 р. на суму 34 473,60 грн.;

- №РН-0000084 від 03.03.2008 р. на суму 40 070,16 грн.;

- №РН-0000087 від 05.03.2008 р. на суму 37 065,60 грн.;

- №РН-0000093 від 12.03.2008 р. на суму 34 157,76 грн.;

- №РН-0000094 від 14.03.2008 р. на суму 69 981,60 грн.;

- №РН-0000098 від 20.03.2008 р. на суму 42 275,52 грн.

Товар був отриманий відповідачем, про що свідчать підписи його представників у зазначених накладних. Повноваження представників підтверджуються довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, заповнених відповідно до вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996 р.

Однак, товар відповідачем в добровільному порядку  оплачений не був, що стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення заборгованості в примусовому порядку.

 Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідач не представив суду доказів оплати заборгованості перед позивачем у розмірі 349 662,52 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення такого роду фактів. Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем умов договору №26/09 від 26.09.2007 р. в частини повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, через що позовні вимоги Приватного підприємства «Сервіс-Пак» в частині стягнення з відповідача боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В п. 8.1 Договору сторони передбачили, що у випадку виникнення прострочення по оплаті відвантаженої Покупцю партії товару, Покупець зобов'язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 0,5% за кожен день прострочення від суми заборгованості.

Проте, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.   Відповідно до ч. 1 ст. 231 названого Кодексу законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Приписами п. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором. Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.  Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Вказаний висновок суду відповідає позиції Вищого господарського суду України, викладеній в п. 49 Інформаційного листа від 07.04.2008 р. N 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України».

За таких обставин, пеня за прострочення виконання грошового зобов'язання підлягає обчисленню, виходячи з подвійної облікової ставки Нацбанку України.

Судом встановлено, що сума заявленої позивачем до відшкодування пені у сумі 12 881,93 грн., згідно з заявою про уточнення позовних вимог, обчислена правомірно, а тому підлягає стягненню з ТОВ «Новий стандарт Юг» на користь ПП «Сервіс-Пак».

Крім того, позивачем заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача 15799,47 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 1817,33 грн.

Так, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суми інфляційних втрат та 3% річних також розраховані позивачем правомірно, через що підлягають стягненню з відповідача

 Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

          З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85  Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий стандарт Юг» (95017, м. Сімферополь, вул. Будьонного, 24, корп. 4,  ідентифікаційний код 35408964) на користь Приватного підприємства «Сервіс-Пак» (95013, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 41/6, к. 5, ідентифікаційний код 33918105) суму заборгованості у розмірі 349 662,52 грн., пеню у сумі 12 881,93 грн., 15799,47 грн. інфляційних втрат, 3% річних у сумі 1817,33 грн., 3801,61 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.