Рішення

від 31.10.2011 по справі 51/411

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

51/411

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  51/411

31.10.11

За позовом Приватного підприємства "Бізнес офіс ТД"

до   Товариства  з  обмеженою  відповідальністю "Українське народне телебачення УНТ"    

про стягнення 1 059,41 грн.

Суддя  Пригунова А.Б.  

Представники :

від позивача: Кузьмик Т.В.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 1 059,41 грн. за поставлений товар за видатковою накладною № РН-0000647 від 22.06.2011 р., з яких: заборгованість – 1 011,00 грн., пеня –40,77 грн. та 3 % річних –7,64 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за поставлений позивачем товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 31.10.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У судовому засіданні 31.10.2011 р. представник позивача підтримав заявлені ним позовні вимоги.

Представники відповідача на виклик суду не з'явилися, вимог ухвали суду від 03.10.2011 р. не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалою суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву не подав, в судове засідання своїх представників не направляв; заявлені позовні вимоги не заперечив.

Частиною 2  ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи про місцезнаходження юридичної особи.

З поданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 20.10.2011 р. вбачається, що відповідач знаходиться за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 69.

Ухвалу Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі  від 03.10.2011 р. судом направлено на зазначену у позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців юридичну адресу відповідача, що підтверджується відмітками відділу діловодства Господарського суду міста Києва на зворотній стороні вказаної ухвали.

Разом з тим, відомостей щодо отримання відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 03.10.2011 р., направленої на його адресу місцезнаходження, станом на день розгляду справи не отримано, конверти із зазначеною ухвалою з поштового відділення зв'язку до суду не повертались.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Згідно п. 15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 р." у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом і дана особа своєчасно не повідомила про це господарський суд, інших учасників процесу, то всі наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому суд зазначає, що Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" на запитання чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Клопотання про відкладення розгляду справи від відповідача до Господарського суду міста Києва не надходили.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений належним чином про дату та час розгляду справи № 51/411.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 31.10.2011 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, ?

Встановив:

        Приватне підприємство "Бізнес офіс ТД"  та Товариство з обмеженою відповідальністю "Українське народне телебачення УНТ"  у спрощений спосіб уклали договір поставки, за умовами якого позивач зобов'язався поставити  і передати у власність відповідача товар, а відповідач зобов'язався прийняти та сплатити вартість товару.

Як встановлено судом, 22.06.2011 р. позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000959.

22.06.2011 р. позивач поставив відповідачу товар на суму 1 011,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000647, підписаною повноважними представниками сторін.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання щодо сплати за поставлений товар за договором поставки укладеного між сторонами, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 1 011,00 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вказана вимога позивача підлягає  задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав,  в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.  Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 175 Господарського кодексу України передбачено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.  Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в силу вимог ст. 181 Господарського кодексу України, між позивачем та відповідачем було укладено господарський договір у спрощений спосіб.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу  України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Отже, позивач уклавши із відповідачем господарський договір у спрощений спосіб, мав  на меті поставити товар згідно з рахунком-фактурою № СФ-0000959, а відповідач - оплатити зазначений товар.

Умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором поставки.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Положенням ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положенням ст. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу.

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.08.2011 р. позивач направив на адресу відповідача претензію № 10 від 10.08.2011 р. в якій вимагав оплатити суму боргу у розмірі  1 011,00 грн. у найкоротші строки, що підтверджується фіскальним чеком № 0583 від 26.08.2011 р. та описом вкладення у цінний лист від 26.08.2011 р. Однак, вказаний лист відповідач залишив без відповіді та задоволення.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до беззаперечного висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання з 03.09.2011 р.

Матеріалами справи підтверджується, що внаслідок неналежного виконання зобов'язань по оплаті поставленого позивачем товару за Товариством з обмеженою відповідальністю "Українське народне телебачення УНТ"  утворилась заборгованість в розмірі 1 011,00 грн.

Таким чином, позивач свої зобов'язання за договором поставки укладеного між сторонами, виконав в повному обсязі, а відповідач, вчасно не розрахувавшись по договору за отриманий товар, порушив взяті на себе договірні зобов'язання, в результаті чого заборгував перед позивачем 1 011,00 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України  порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно  до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару згідно з договором поставки. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 1 011,00 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 40,77  грн. за період з 27.06.2011 р. до 27.09.2011 р.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст.193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

В силу положень ч. 2 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що сторонами не дотримано письмової форми вчинення правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача  пені за період з 27.06.2011 р. до 27.09.2011 р. у розмірі 40,77 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних за період з  27.06.2011 р. до 27.09.2011 р. у розмірі 7,64 грн. суд зазначає наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком суду, який проведений судом за період з моменту виникнення прострочення зобов'язання з оплати поставленого товару, а саме з 03.09.2011 р. до 27.09.2011 р.,  сума 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача складає 2,08 грн.

Таким чином, з огляду на викладене, вищезазначену вимогу суд задовольняє частково, в сумі 2,08 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі: 1 011,00 грн. –заборгованості та 2,08 грн. –3 % річних.

Враховуючи, що відповідно до ст. 44 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та сплати державного мита, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 49 ГПК України).

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, ?

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське народне телеба- чення УНТ"  (01033, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 69, код - 36529243)  з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Приватного підприємства "Бізнес офіс ТД" (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 33-37, код - 34299135) 1 011 (одна тисяча одинадцять) грн. 00 коп. ––заборгованості, 2 (дві) грн. 08 коп. –3 % річних,  97 (дев'яносто сім) грн. 54 коп. - державного мита, 225 (двісті двадцять п'ять) грн. 68 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя                                                                                                            Пригунова А.Б.

Повне рішення складено: 01.11.2011 р.