Рішення

від 31.10.2011 по справі 53/481

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  53/481

31.10.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто ЗІП"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрансстрой"    

про стягнення заборгованості 19 015,36 грн.

                                                                                          Суддя                 Грєхова О. А.

Представники сторін:

від позивача:  ОСОБА_1 - представник за довіреністю від 26.09.11.

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ :                    

          Заявлено позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрансстрой" заборгованості за Договором № 7-07/2 від 09.01.2007 в розмірі 19 015,36 грн., в тому числі 18 957,71 грн. основного боргу, 57,65 грн. 3% річних та послуг адвоката в розмірі 3 000,00 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання укладеного між сторонами договору № 7-07/2 від 09.01.2007, відповідно до видаткових накладних № АЗ-1342 від 03.08.2009, № АЗ-1338 від 03.08.2009, № АЗ-1339 від 03.08.2009, № АЗ-3913 від 18.12.2009, № АЗ-3914 від 18.12.2008, № АЗ-3838 від 05.12.2008, № АЗ-3837 від 05.12.2008 поставив відповідачу матеріали та запасні частини, за які відповідач не розрахувався.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2011 порушено провадження по справі № 53/481, розгляд справи призначено на 31.10.2011.

Представник позивач в судове засідання 31.10.2011 з’явився, надав суду документи на виконання ухвали суду про порушення провадження у справі та підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання у справі відповідач в засідання не з’явився, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, про причини неявки суду невідомо.

Відповідач відзив на позов не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Ухвала суду, позовна заява надсилались відповідачу на всі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу підприємства згідно відомостей з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997 № 02-5/289 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

У п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “адресат за зазначеною адресою не проживає” і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Також фактичне місцезнаходження відповідача за адресою зазначеною у позовній заяві підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 25.10.2011 № 21-10/4921-2.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

При цьому, суд вважає достатніми матеріали справи для слухання справи у відсутності відповідача відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 31.10.2011 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:          

09.01.2007 між сторонами у справі укладено Договір № 7-97/2, відповідно до умов якого замовник (відповідач) доручає, а виконавець (позивач) зобов’язується власними силами зі своїх матеріалів та запчастин виконувати роботи з ремонту транспортних засобів замовника, а саме: ремонт двигунів, коробок передач, мостів та інших вузлів та агрегатів (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 3.3 Договору вартість запасних частин і видаткових матеріалів визначається діючим на час ремонту прас-листами виконавця.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу запасні частини на загальну суму в розмірі 28 356,74 грн., що підтверджується належним чином завіреними копіями видаткових накладних: № АЗ-1342 від 03.08.2009, № АЗ-01338 від 03.08.2009, № АЗ-1339 від 03.08.2009, № АЗ-3913 від 18.12.2008, № АЗ-3914 від 18.12.2008, № АЗ-3838 від 05.12.2008, № АЗ-3837 від 05.12.2008 та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей: № 000071 від 03.08.2009, № 000072 від 03.08.2009, № 000020 від 17.12.2008, № 000001 від 05.12.2008.

Також позивач виставляв відповідачу рахунки-фактури № АЗ-3925 від 05.11.2008 та № АЗ-3943 від 06.11.2008 для оплати за поставлені запасні частини для транспортних засобів.

Зі слів позивача, відповідач частково розрахувався з позивачем за поставлені запасні частини, проте не в повному обсязі.

Матеріали справи свідчать, що позивач по справі надсилав на адресу відповідача заяву-вимогу про оплату заборгованості в розмірі 18957,71 грн. На доказ направлення заяви-вимоги позивач надав суду копію фіскального чеку поштового відділення № 6670 від 15.08.2011 та копію опису вкладення в цінний лист від 15.08.2011.

Однак, відповідач відповіді на вищевказану вимогу не надавав та заборгованість за поставлені запасні частини в повному обсязі не сплатив.

Статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати  майно,  виконати  роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії,  а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 зазначеного Кодексу.

Суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ст. 193 Господарського кодексу України).

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства, а також нормативні строки пересилання поштових відправлень та поштових переказів (затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007р. № 1149, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19.12.2007р. за № 1383/14650) відповідач повинен був у строк до 24.08.2011 оплати позивачу борг в повному обсязі за поставлені запасні частини.

Однак, відповідач, як у строк до 24.08.2011, так і на дату прийняття  рішення, свого обов’язку щодо оплати за поставлені запасні частини в повному обсязі не виконав.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить суму в розмірі 18957,71 грн.

Згідно зі ст. 614 ЦК України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Відповідач жодного доказу того, що він  вживав всіх необхідних заходів щодо виконання свого зобов’язання в повному обсязі щодо по оплати отриманої згідно накладних продукції, суду не надав.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 18 957,71 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 18 957,71 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 57,65 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки факт невиконання відповідачем зобов’язання щодо оплати за поставлену позивачем продукцію в повному обсязі встановлений судом та відповідачем не спростований, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних визнаються судом обґрунтованими та таким, що підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на надання правової допомоги в сумі 3000,00 грн. слід зазначити наступне.

До матеріалів справи позивач надав копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 50 від 26.09.2001, як доказ про сплату за адвокатські послуги в розмірі 3000,00 грн., копію Договору про надання правової допомоги № 2609/3 від 26.09.2011 укладений між позивачем та адвокатом, копію Свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 від 23.06.2009, надане ОСОБА_1

Статтею 44 ГПК передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.

Стягнення зазначених витрат в рахунок майбутньої їх оплати у вигляді судових витрат чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України «Про адвокатуру», де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру»адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.

Відповідно до п. 5 ст.4 Закону України «Про адвокатуру»адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об'єднання відкривають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках на території України, а у встановленому чинним законодавством порядку - і в іноземних банках, мають печатку і штамп із своїм найменуванням.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про адвокатуру»оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Відповідно до Роз’яснень Вищий арбітражний суд, від 04.03.1998, № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»(в редакції роз’яснення президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 №04-5/609 «Про внесення змін і доповнень і про визнання такими, що втратили чинність, деяких роз’яснень президії Вищого арбітражного суду Україна») вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Частинами 1,2,3 статті 28 ГПК України передбачено, що справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Таким чином, залучення до участі у справі в якості представника іншої особи є правом, а не обов’язком сторони, і пов’язано лише з волевиявленням самої сторони, як і визначення між цією стороною та найнятим представником оплати останнього за надані цим представником послуги.

При цьому суд зазначає, що результати розгляду справи у суді залежить не від того хто представляє інтереси тієї чи іншої сторони у суді, а від встановлення судом наступних обставин: наявності у позивача права, на захист якого ним подано позов, а також наявності чи відсутності факту порушення такого права або його оспорення.

          Отже, враховуючи зазначене, беручи до уваги встановлені у процесуальному законодавстві обмеження розміру оплати послуг адвоката (до 5% задоволеної суми позовних вимог), а також враховуючи судову практику про стягнення витрат на оплату послуг адвоката, суд дійшов висновку, що заявлена вимога про стягнення з відповідачів витрат на оплату послуг адвоката підлягає задоволенню у сумі 952,29 грн. (5% від задоволеної суми позовних вимог).

Відповідно до положень статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.  49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрансстрой" (03151, м. Київ, вул. Волинська, 67, ідентифікаційний код 33615863, з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто ЗІП" (02068, м. Київ, вул. Ревуцького, 29, кв. 64, ідентифікаційний код 33495369) 18957 (вісімнадцять тисяч дев’ятсот п’ятдесят сім) грн. 71 коп. основного боргу, 57 (п’ятдесят сім) грн. 65 коп. 3% річних, 190 (сто дев’яносто) грн. 15 коп. державного мита, 236,00 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 952 (дев’ятсот п’ятдесят дві) грн. 29 коп. витрат на послуги адвоката).

 3. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Суддя                                                                                                     О.А.Грєхова

Повне рішення складено 02.11.2011